Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк", м. Дніпропетровськ

 p - премія за ризик непогашених зобов’язань.

 m – премія за ризик дострокового погашення депозиту

 rконкур – конкурентна складова ставки, яка залежить від конкурентних

 пропозицій банків на банківському ринку (зовнішній тиск на ставку)

 Реальна ставка залежить від попиту грошей на ринку активних операцій, від пропозиції грошей на ринку депозитів та регуляції рівня розміщення залучених депозитів в активні кредити за допомогою вимог Національного банку України до ставки обов’язкового резервування залучених коштів, яка стримує кредитний мультиплікатор грошей в банківській системі України. Реальна ставка розраховується за формулою нормованої доходності залученого депозиту в активних операціях банку (з врахуванням залишення в резервах банку обов’язкової частки депозиту):

  (1.4)

де rкред – ринкова ставка активних (кредитних) операцій, в які можна розмістити залучені депозитні кошти;

 rдох_банк – розрахункова ставка власного доходу банку від активної операції по розміщенню депозиту;

 Stприб – ставка податку на прибуток банку;

 Drвитр_банку - додаткова ставка врахування витрат банку на оформлення та обслуговування депозиту (договора, пластикові картки та інше);

  rобов_резерв – ставка вимог НБУ до обов’язкового резервування частки залучених депозитів на кореспондентському рахунку в Національному банку України

 Формула (1.4) показує доходно-витратну фінансову схему залежності депозитної ставки від ставки активних (кредитних) операцій по розміщенню залученого депозиту в активні операції банку та ставки обов’язкового резервування, які для комерційного банку є зовнішніми, незалежними від нього.

 Реальна ставка процента та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень пропонуємої банком ставки депозита на рівні вільного від ризику процента (i):

 (1.5)

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів по управлінню p та m – ризиковими ставками, як:

 1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

 сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

 відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

 відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

 2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

 регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

 відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

 відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

 3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

  умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

 наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

 відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

 4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

  умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

 наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

 наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

 У вказаних 4-х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

 До інструментів банку, крім процентної ставки за окремим депозитом, відносять узагальнюючі показники середньої процентної ставки і собівартості залучених коштів. Середня процентна ставка за залученими коштами розраховується як середньозважена величина ставок залучених коштів на конкретну дату. До розрахунку приймаються:

 - залишок коштів за кожною статтею залучених коштів за балансом на конкретну дату;

 - процентна ставка (параметр аналітичного обліку) за кожною статтею залучених коштів.

 На середню процентну ставку діють такі фактори:

 зміни процентних ставок за окремими залученими коштами;

 зміна структури залучених коштів.

 Тому більш об’єктивну інформацію щодо динаміки процентних ставок можна отримати на підставі середньої ставки за окремими групами залучених коштів. Ця інформація міститься в щоденному звіті банку про депозити і процентні ставки.

 Собівартість залучених коштів використовують як інструмент управління процентною маржею у тактичному менеджменті. Щомісяця на підставі даних балансу (щодо процентних витрат) і даних управлінського обліку (щодо середньоденної суми залучених коштів) собівартість залучених коштів розраховують як відношення процентних витрат до середньоденного залишку залучених коштів.

 Методичне забезпечення банку з управління зобов'язаннями охоплює політики банку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, форм управлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитних операцій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошових потоків зі зобов'язань банку (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

 Групи і види методичного забезпечення банку з управління зобов'язаннями банку

 Групи методичного забезпечення Види методичного забезпечення   Загальні для всіх зобов'язань   3 політик Депозитна політика

Облікова політика   3 обліку План аналітичних рахунків   Зі звітності Форми управлінської звітності   3 ризик-менеджменту Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності   3 планування Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік   Стосовно залучених коштів   Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку

Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення

Правила випуску депозитних сертифікатів банку   Зі встановлення процентних ставок за депозитами Методи ціноутворення на депозити банку   3 вивчення та управління грошовими потоками Методичні рекомендації з вивчення та управління грошовими потоками

Залучені кошти банку мають наступні основні методологічні важелі контролю та управління:

 - доступність до додаткового залучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;

 - вартість залучених коштів, яка реалізується у вигляді ставок залучення;

 - стабільність обсягів залучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;

 - процентна маржа використання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставок розміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставок кредитування в банківській системі України.

 В результаті несприятливого коливання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

 З метою зниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:

 - прогнозуванні тенденцій зміни відсоткових ставок;

 - вивченні динаміки зміни спреду між ставками залучення і розміщення коштів;

 - визначенні величини GAP-розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на різних часових проміжках;

 - визначенні співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів Банку;

 - встановленні ліміту величини відсоткового ризику в капіталі Банку;

 - здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на щотижневій основі;

 - здійсненні контролю за рівнем чистої відсоткової маржі;

 - співвідношення величини відсоткового ризику з прибутком Банку;

 - створенні стрес-моделей;

 - проведенні зваженої відсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції;

 - щомісячному перегляді відсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів;

 - управлінні кривою прибутковості активів і пасивів за термінами погашення.

 Результати оцінки та аналізу величини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАП двічі на тиждень. КУАП ухвалює рішення про зміну відсоткової політики Банку і внутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами Банку).

 Щоденний контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, вста-новлених в Банку, здійснює служба бек-офісу Головного Банку. Контроль проводиться в цілому по системі Банку.

 Для підвищення "гнучкості" балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду відсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

 Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство або департамент активних і пасивних операцій є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку та управлінські рішення КУАП.

 Банки, крім управління окремими видами залучених коштів, використовують інструменти управління структурою залучених коштів (табл.1.7).

Таблиця 1.7

 Інструменти банку з управління структурою залучених коштів

 Ознака Фінансові коефіцієнти   За суб’єктами депозитних зобов’язань Співідношення коштів юридичних та фізичних осіб   За видами поточних рахунків фізичних осіб Співвідношення коштів на вимогу за звичайними рахунками та картковими рахунками фізичних осіб   За строками залучених коштів Співвідношення коштів на вимогу і строкових коштів   За видами валют Співвідношення коштів у національній та іноземній валютах   За видами процентних ставок Співвідношення коштів, залучених за фіксованою процентною ставкою, і коштів, залучених за плаваючою процентною ставкою

Співвідношення залучених коштів, за якими нараховуються прості і складні проценти

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів:

                            Чистий процентний спред(%) =

  Процентний дохід                      Процентні витрати

 = (----------------------------- - ---------------------------------------------) х 100%

  Сума доходних активів          Сума витратних залучених коштів

 (1.5)

Чистий процентний спред - визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.

 Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

 В таблиці Л.1 Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2008 роках. Як показує, аналіз даних табл.Л.1, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 -2008 роках. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року, що привело до різкого зростання у 2007 році обсягів депозитів, залучених комерційними банками.

 В той же час НБУ на протязі 2006 - 2007 року підняв норму обсягу обов'язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягу обов'язко-вих резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006) до 100% з 01.10.2006 року.

 На графіках рис.1.5 – 1.7 наведені дані по регулюючій ролі НБУ в форму-ванні вартості депозитів (облікова ставка+ рівень резервування депозитів).

 Рис.1.5. – Динаміка рівня річної облікової ставки НБУ(в %) у 2000 – 2008 роках

 Рис.1.6. – Динаміка рівней вимог по резервуванню поточних та коротко-строкових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

 Рис.1.7 – Динаміка рівней вимог по резервуванню довгострокових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

Як показує аналіз графіків на рис.1.5 – 1.7, регулююча політика НБУ у 2000 – 2008 році направлена на розширення депозитної бази комерційних банків та зростання грошового мультиплікатора, що є наслідком зменшення облікової ставки НБУ та зменшення рівня резервування залучених депозитів в грошових коштах на кореспондентському рахунку в НБУ.

 Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових джерел зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливість запозичених коштів полягає в тому, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як у створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

 Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки минулого століття. На той час банківська практика розвинутих країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, котрі принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів — забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання кредитів приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. Для цього він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників ринку.

 Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

 позики в центральному банку (ЦБ);

 міжбанківський ринок ресурсів;

 проведення операцій репо;

 міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

 ринок депозитних сертифікатів;

 ринок комерційних паперів;

 позики в небанківському секторі.

 На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники: відносна вартість конкретного джерела; граничні строки погашення; рівень надійності джерела; правила й обмеження щодо використання; доступність;

 кредитні можливості банку-позичальника — величина капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів.

 1.3 Оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації

Згідно класифікації НБУ (рис.1.8.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

 - квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління їми є оптимізація їх рівня;

 неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

 Рис.1.8 – Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

 1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невико-нання позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. b-бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником b-бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт b-бета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

 Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

 2) Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральни-ми банками країн.

 Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності - означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10