Формування ресурсів коммерційних банків

Нарешті, останнє нововведення в списку послуг, пропонованих корпоративним клієнтам - це депозитний now-рахунок, у якому процентна ставка прямо залежить від періодичності зняття відсотків, що відбувається за вимогою клієнта.

Треба сказати, що для банку в даний час це самий незручний рахунок, тому що він не дає можливості пророчити поводження клієнта, але надзвичайно зручний для клієнта, дозволяючи йому максимально вільно оперувати залишком по депозитному рахунку.[4]

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів в Україні

Ринок МБК незважаючи на своє більш раннє виникнення залишався в 1996
- 97 році найменш розвитим із усіх грошових ринків.

Структуру ринку МБК можна представити у виді схеми, зображеної на малюнку 1.

Серед комерційних банків можна виділити три ешелони зв'язків. Перший ешелон - це колишні спеціалізовані чи банки-канали, що розподіляють грошові потоки і, зокрема, емісійні гроші на ринку МБК. До них варто віднести такі банки как “Промінвестбанк”, “Україна”, “Укрсоцбанк”, а також
“Аваль” і “Брокбизнесбанк”, уповноважені працювати з бюджетними засобами.

1-й рівень 1-й ешелон

2-й рівень 2-й ешелон

3-й рівень 3-й ешелон

Рис. 1.1 Структура ринку МБК

Найбільше активно ці банки працюють із представниками великих і частини середніх комерційних банків. До числа останніх можна віднести близько 20 банків ( “Правэкс-банк”, “Ажіо”, “Український кредитний банк”,
“Укринбанк”, “ПУМБ” ).

Далі засобу надходять у банки третього ешелону - частина дрібних і середніх банків. Така структура сформувалася в зв'язку з кризою міжбанківського ринку в 1995 році і збереглася з незначними змінами. У результаті багато горизонтальних зв'язків були порушені, і для ринку МБК характерно наступний розподіл грошових потоків: 80 відсотків ресурсів рухається по горизонталі і 20 відсотків по вертикалі. Причому потреба в ресурсах при русі зверху вниз зростає, бажання ж кредитувати зменшується.
Це порозумівається тим, що міжбанківські кредити вимагаються звичайно дрібним і середнім банкам. Вони і залучають засобу на ринку МБК, тому що їхня діяльність менш диверсифікована, і вони більш уразливі при несподіваних діях їхньої клієнтури.

Слід зазначити факт неорганізованості міжбанківського кредитного ринку в Україні. Про це свідчить відсутність на ринку серйозних посередників.

Саме факт відсутності необхідної інфраструктури дозволяє говорити про неповноцінність ринку. Воно не дозволяє установити ціну рівноваги, сприяючи збільшенню амплітуди коливань ставок на ринку, і, отже неадекватній оцінці ситуації на грошових ринках.

Український ринок МБК дозволяє витягати значний прибуток за рахунок підвищеного ризику в порівнянні з тими ризиками, що несуть банки при роботі на даному ринку в стійкому економічному середовищі. Його значення згодом буде падати. Однак не хотілося б, щоб ринок так і залишився стояти на місці, як це було в останні три роки.

2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ПО ФОРМУВАННЮ І ВИКОРИСТАННЮ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

2.1 Аналіз діяльності банків у 1998 році

Проблеми погіршення фінансового стану банків зв'язані не тільки з помилками в керуванні банками. Сьогодні головна проблема складається в здатності банків адаптуватися до нових макроекономічних умов функціонування. Адаптація до ведення свого господарства в умовах падіння прибутковості на всіх секторах активних операцій змусить банки або поєднуватися у великі фінансові структури, або зливатися з промисловими угрупованнями. У 1998 році особливо помітний саме ріст банків, що входять у промислово- фінансові структури .

Проведені фахівцями дослідження дозволяють зробити висновок, що для раннього прогнозування погіршення фінансового стану банківського заснування не самим головної є контроль його щоденних нормативних показників. Їхнє виконання скоріше корисне самому банку, ніж контролерам.

Модель погіршення фінансового здоров'я банку можна розглянути на наступній схемі.

Банк сформував свій капітал - статутний фонд, інші фонди і заробив прибуток. Якістю обслуговування він залучив поточні засоби клієнтів
(“дешеві гроші”). Під інвестиційні програми притягнуті вільні засоби населення і клієнтів ( “дорогі гроші” ). Якщо в який - те конкретний період часу банку не вистачає засобів для проведення платежів клієнтів, йому необхідні міжбанківські ресурси.

Для обслуговування платежів клієнтів і виконання нормативних вимог
НБУ банк частина засобів тримає в грошовому вираженні. Це високоліквідні активи ( засобу в касі, на корсчетах у НБУ й іноземних банках ). Для покриття витрат по обслуговуванню “дорогих” грошей і своїх витрат банк формує дохідний кредитно - інвестиційний портфель. Крім того, він вкладає гроші в розвиток своєї матеріально - технічної бази.

Якщо банківське заснування працює стабільно, то темпи приросту активів, капіталу, прибули приблизно однакові. У наших умовах, коли банки знаходяться в постійній гонці за виконанням нормативів НБУ по статутному фонді, приріст капіталу за рахунок залучення сторонніх засобів трохи випереджає зростання прибутку. Показники росту притягнутих засобів і виданих кредитів у нормально розвивається структури, як правило, також одного порядку.

У банку виникають проблеми, коли:

- у кредитно - інвестиційному портфелі з'являється складова, зв'язана з неповерненнями ресурсів і пролонгацією термінів ;

- при формуванні власної матеріальної бази банк починає використовувати позикові засоби, що перевищують власний капітал ;

- у результаті банкрутства банку, з яким малися кореспондентські відносини, заморожуються високоліквідні ресурси.

Якщо в банку досить резервів, щоб покрити збитки, нічого страшного з його показниками не відбувається.

Симптомами погіршення стану є:

- наростання заборгованості банку по нарахованим, але невиплаченим відсоткам ;

- збільшення питомої ваги міжбанківського кредиту в пасиві ;

- серйозне падіння показників прибутковості банку;

Відповідно до викладеного, можна виділити ряд базових відносин, динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування заснування.
Наявність статистики за останні чотири роки з безлічі траєкторій розвитку практично однозначно виділяє аномальні.

Відношення капіталу банку до валюти балансу ( коефіцієнт Кука).

Відношення власних засобів до притягнутого.

Відношення високоліквідних активів до поточного засобам клієнтів.

Відношення кредитно - інвестиційного портфеля до капіталу.

Відношення прибули до працюючого активам.

Питома вага міжбанківських кредитів у пасиві.

Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє судити про фінансове здоров'я банку.

Українське банківське співтовариство умовне можна розділити на двох груп банків.

Перша - державні ( Ощадбанк, Укрэксимбанк ) і колишні державні, з
1992 року корпоратизовані ( Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Україна ). Вісім років тому ці банки займали 100 % банківського сектора. І сьогодні ці банки зв'язані з державою ( чотири з них є уповноваженими банками по обслуговуванню бюджету ), що їм приносить не тільки користь, але і збитки через необхідність кредитувати нерентабельні проекти уряду. Поза сумнівом, стагнація промисловості і сільського господарства, як у дзеркалі, відбивається в показниках росту цих банків.

Друга група - банки “нової хвилі”, зареєстровані в період з 1989 по
1996 роки, що “відібрали” у старших братів приблизно 40 % сектора банківських послуг.

Аналізуючи показники діяльності банків України за станом на
1.10.1998, упадає в око, що заробляти гроші стало набагато тяжелее усім. У середньому прибутковість активів за рік у всієї групи банків упала на більш, ніж 25 %, а прибутковість капіталу - більш, ніж на 36 %. Формування статутного фонду відбувалося через перерозподіл прибули банку, залучення прибули заробленої суб'єктами господарської діяльності, вільних засобів громадян. Різниця в динаміку росту капіталів, статутних фондів і банківського прибутку говорить про те, що протягом 1998 року формування капіталу банків йшло не стільки за рахунок одержуваного прибутку (ріст всего 150 % ), скільки за рахунок залучення сторонніх засобів. Тому зниженням дивідендів акціонери зобов'язані не стільки менеджменту банків, скільки загальної ситуації в економіці і законодавчому середовищі діяльності.

Також, можна констатувати істотне погіршення ситуації на ринку.
Питома вага клієнтської ресурсної бази в 1999 р. у порівнянні з 1998 р. упав з 39,8 % до 29,8 %. Это прояв загального падіння ділової активності суб'єктів господарської діяльності і відходу их у тіньовий сектор, що обслуговується готівкою.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України на 1.10.1998 р.

Структура активних і пасивних складових балансів банку є найбільш узагальненою характеристикою, що відбиває специфіку й основні сфери діяльності банку, стан ринку позичкових ресурсів, кількість і якість клієнтури, що обслуговується, політику банку по залученню і розміщенню грошових ресурсів з метою одержання прибутку.

Для проведення структурного аналізу активних і пасивних частин балансів який – або групи банків, вихідна безліч параметрів утворюють наступні показники: УФ - статутний фонд, СС - власні засоби, ПС - притягнуті засоби, ТРС - поточні і рассчетные рахунка, ДС - термінові депозити, МБКП притягнуті міжбанківські кредити, ВН - внески населення, ПР
- прибуток, РА - робітники активи, ВА - високоліквідні активи, КП - кредитний портфель, МБКА - виданий міжбанківський кредит, ОВГЗ - державні цінні папери і ЦБ - операції з цінними паперами. У результаті реалізації процедури кластерного аналізу банків України, уся безліч банків виявилося розбитим на п'ять кластерів.

У 1-й кластер увійшли три самих великих банки України -
Промінвестбанк, Україна, Укрсоцбанк, а також один із самих великих комерційних банків - ПУМБ. Головна особливість цієї структури - невеликий щодо інших груп банків питома вага практично всіх статей балансу, що є характерною ознакою наявності великої і розвитої мережі філій.

В 2-й кластер виділився Ощадний банк - четвертий по розмірі власних засобів банк України. Це порозумівається відомою специфічністю діяльності цього банку і, отже, особливою структурою активних і пасивних статей балансу, що і відбилося на результатах класифікації.

3-й кластер є самим представницької по числу банків, що ввійшли - 25.
Характерна риса цієї структури - велика питома вага робочих активів і кредитного портфеля, притягнуті засоби в кілька разів перевершують власні, питома вага “дешевих” залучень ( ТРС ) найчастіше перевершує питома вага
“дорогих” залучень ( ДС ). Таку структуру можна назвати прибылеориентированной. Як правило, орієнтація на високий рівень прибули зв'язані і з більш високим рівнем практично всіх банківських ризиків.

У 4-й кластер увійшли шість комерційних банків. Банки цієї групи в основному працюють із власними засобами, питома вага “дорогих” залучень
(ДС) найчастіше перевершує питома вага “дешевих” залучень (ТРС).
Недостатній обсяг притягнутих фінансових ресурсів, як правило, негативно позначається на величині прибули. Тому цим банкам приходиться вибирати одну з таких альтернатив: упокоритися з невисоким рівнем прибули ( це може собі дозволити тільки великий банк ), або спробувати підняти рівень прибутковості, працюючи на міжбанківському кредитному ринку, ринку довгострокових чи позичок на ринку корпоративних цінних паперів, що неминуче зв'язано з різким підвищенням рівня кредитного ризику.

5-й кластер утворили чотири комерційних банки. Головна особливість цієї структури - питома вага поточних і розрахункових рахунків у кілька разів перевершує питому вагу високоліквідних активів і термінових депозитів. Банкам цієї групи приходиться вирішувати проблему ліквідності, постійно виникаючу чи виниклу тимчасово в силу ряду специфічних особливостей їхньої банківської діяльності.

Тут доречно зробити таке зауваження. У банках щодня приймаються рішення щодо залучення засобів у депозити і їхнє розміщення. У зв'язку з цим розрахований по балансі коефіцієнт миттєвої ліквідності побічно відбиває стан ліквідності банку. Реальне положення справ може бути оцінено лише за результатами аналізу грошових потоків.

Найбільш прийнятними в змісті забезпеченості виданих кредитів і притягнутих засобів є наступні співвідношення: відношення притягнутих засобів до власного в межах 2 - 4, відношення кредитного портфеля до власних засобів у межах 1,4 - 2,5. Максимально припустимими значеннями для цих же величин є відповідно значення 10 і 5,7. Банки, позиції, яких перевищують ці граничні значення, або знаходяться в безпосередній близькості до них, піддані дуже великим ризикам - навіть короткочасне, середньої сили збурювання фінансового ринку здатно привести до некерованих процесів з катастрофічним наслідками.

Рівняння регресії, що відновлює залежність величини прибули банку від складових пасивної частини балансу, що є базою для проведення активних операцій, виглядає так:

ПР = 3371 - 0,00997*ВБ + 0,27*СС - 0,286*УФ +

+ 0,0645*ТРС + 0,440*ДС + 0,158*МБКП - 0,421*ВН

Тут СС - власні засоби, ПС - притягнуті засоби, ТРС - поточні і рассчетные рахунка, ДС - термінові депозити, МБКП притягнуті міжбанківські кредити, ВН - внески населення.

Інтерпретація цієї регресійної моделі така. У середньому рівень банківського прибутку в найбільшій мері визначається такими складовими притягнутих засобів, як поточні і розрахункові рахунки клієнтів і термінові депозити, а також величиною власних засобів, у меншій мері - величиною валюти балансу, розміром статутного фонду, притягнутого міжбанківського кредиту і внесків населення.

Отримана регресійна модель свідчить про наступний.

Сформована усереднена по всіх банках структура пасивів ( питома вага у валюті балансу власних засобів - 8,04 %, статутного фонду - 2,37 %, що течуть і розрахункових рахунків клієнтів - 10,15 %, термінових депозитів -
7,89 %, отриманих міжбанківських кредитів - 3,45 %, внесків населення - 5,8
%, відносини притягнутих засобів до власних - 3,78) у середньому по моделі може забезпечити одержання 16435,18 тис. грн. ( це на 0,07 % менше середнього значення прибули по вибірці даних ).

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України змушує їхньої звістки політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибули, тому що шлях забезпечення росту власного капіталу за рахунок нагромадження прибули є одним з найпростіших, найменш дорогих і найбільш безпечних ( з погляду володіння контрольним пакетом акцій ). Така політика зв'язана з високим ступенем ризику, Оскільки існує монотонна залежність рівня прибутковості банківських операцій від ступеня їхнього ризику, тобто збільшенню можливості одержання доходу відповідає зростання ступеня ризику.
Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно в тих же обсягах. Така не зважена політика приводить до погано керованих процесів
[12].

ВИСНОВКИ

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником успішної його діяльності, тому що формування ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Значення власних ресурсів банка складається насамперед у тім, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних коштів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна.
Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що складається з грошей отриманих від емісії простих і привілейованих акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, що складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву на виплату дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів ; довгострокові зобов'язання банку.

Перед комерційним банком коштує важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потреба народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний, так і про якісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи. При цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні сприяти одержанню прибутку чи створювати умови для одержання прибутку в майбутньому ;

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинна забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- організувати депозитні і кредитні операції, банк повинний прагнути до мінімізації своїх вільних ресурсів ;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилюється конкуренція комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів.
Ніж надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити, тим більший відсоток гарантує банк.

Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому.
Крім того, наявність розвитого ринку міжбанківських кредитів дозволяє зосереджувати в оперативних резервах банків менше засобів для підтримки їхньої ліквідності.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України змушує їхньої звістки політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибули, тому що шлях забезпечення росту власного капіталу за рахунок нагромадження прибули є одним з найпростіших, найменш дорогих і найбільш безпечних ( з погляду володіння контрольним пакетом акцій ). Така політика зв'язана з високим ступенем ризику, Оскільки існує монотонна залежність рівня прибутковості банківських операцій від ступеня їхнього ризику, тобто збільшенню можливості одержання доходу відповідає зростання ступеня ризику.
Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно в тих же обсягах. Така не зважена політика приводить до погано керованих процесів.

Особливу увагу варто приділити залученню засобів фізичних осіб, що по оцінках деяких фахівців складають 10 - 12 млрд. доларів. Щоб активізувати залучення заощаджень населення України в активний господарський оборот необхідно:

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян ;

- активніше залучати засобу громадян України в іноземній валюті ( деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків ) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунка для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам ; пріоритетними тут повинні стати надання трастовых послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє систему розгляду і задоволення позовів у суд.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гроші, кредит, банки / Кравцов Г.И. - Мн.: Меркование, 1994 р.
2. Основи банківської справи / Мороз П.И. - К., 1994 р.
3. Банківський портфель - 3 / Коробів К.Л. - М.: Соминтек,1995 р.
4. Волсович С.Н. Меню для корпоративних клієнтів. // Фінансова консультація, № 7, 1998 р.
5. Безверха И.К. Ринок МБК: поки коштуємо на місці. // Фінансові ризики,

№1, 1997 р.
6. Ощадні сертифікати: де, навіщо, почім. // Фінансова консультація, № 12,

1998 р.
7. Сучасний комерційний банк: керування й операції / Усоскин В.М.-М.:Усі для вас, 1994 р.
8. Правила здійснення депозитних операцій для банківських заснувань затверджені Постановою №216 Правління НБУ від 7.07.1997 р.
9. Міжбанківський кредит: дилинговые операції на ринку “коротких” грошей /

Гагарін С.В.-М.:Принтлайн, 1995
10. Операції комерційних банків і закордонний досвід / Ширинская Е.Б.-

М.:Фінанси і статистика, 1993 р.
11. Надлишкова ліквідність - теж головний біль // Фінансові ризики, № 1,

1997 р.
12. Сушко В., Андронов О., Дробязко А. Аналіз структури балансів найбільших банків України. // Фінансові ризики, № 4, 1997 р.
13. Концепція розвитку банківської системи України // Вісник НБУ, № 3, 1996 р.
14. Волосович С. Н. Перспективні напрямки залучення заощаджень населення банківськими заснуваннями. // Вісник НБУ, № 11, 1997 р.

Страницы: 1, 2