Функціонування банківських систем зарубіжних країн

- грошовий ринок – система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін. Грошовий ринок в свою чергу складається з: 

- облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань;

- міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1,3,6 місяців, до 1-2 років);

- валютного ринку, який обслуговує міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн;

- фондовий ринок (ринок капіталів) – система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень. Фондовий ринок в свою чергу складається з:

- ринку середньо- та довгострокових кредитів;

- ринку цінних паперів – інвестиційний сектор міжнародного фінансового ринку, сфера наднаціонального обігу цінних паперів.

На міжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобов’язань: Єврооблігації – боргові зобов’язання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Іноземні облігації – цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але в своїй національній валюті. Облігації з плаваючою процентною ставкою – ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку. Облігації з індексованим відсотком – ставка прив’язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. Облігації з нульовим відсотком – доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій. Конвертовані облігації – вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом. Акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про власність. Єврокомерційні папери - зобов’язання комерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею до базової ставки.  З кожним роком в міжнародному обігу з’являються все нові види цінних паперів, що випускаються банками. Через інвестиційний сектор світового фінансового ринку банки мобілізують величезні маси капіталу для своїх клієнтів.

Похідні фінансові інструменти (деривативи): Форвардний контракт – це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Форвардний контракт – це тверда угода, тобто угода, обов’язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін.. Цей контракт укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в тому числі з метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів.  Ф’ючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф’ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Спот – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Зараз свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників, які беруть на себе кредитний та ринковий ризики. Опціон – це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов’язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Опціон дає одній із сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання. Варанти – це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

4 Комерційні банки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку та функціонування

Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Швденно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі.

Особливості розвитку грошово-кредитних систем нових індустріальних країн пов'язані з особливостями моделей індустріалізації, що здійснювалася цими країнами на початку їх самостійного розвитку, з характером державного регулювання економіки та втручання в економічний розвиток загалом.

Так, південнокорейська модель характеризувалася всеохопною роллю держави в економічному розвитку, у тому числі кредитно-фінансовою монополією у фінансовій сфері. Така монополія передбачала націоналізацію комерційних банків, жорсткий контроль над процентними ставками, кредитуванням та інвестуванням. Проте націоналізовані у 60-х роках банки були реприватизовані. Водночас держава заохочувала надцентралізацію промислового та банківського капіталу. Як наслідок, у кредитній системі Південної Кореї домінували три банки — "Бенк оф Сеул енд траст", "Кориа фест бенк", "Комершел бенк".

Державний банк забезпечував уряду додатковий контроль над діяльністю потужних фінансово-промислових груп (ФПГ). Зв'язок урядового банку та ФПГ створював специфічний внутрішній кредитний ринок, що функціонував більш цілеспрямовано, ніж міг би функціонувати вільний ринок кредитних ресурсів. Фінансові установи, які контролювалися державою або були у власності держави, надавали переважно цільові кредити на тривалий термін і на пільгових умовах та контролювали їх використання. Водночас такий тісний зв'язок сприяв збільшенню короткострокової заборгованості та розвитку неформальних зв'язків. Результатом стали переобтяження банківських портфелів "поганими" кредитами та банківська криза.

Вичерпання потенціалу моделі імпортозамінюючої індустріалізації, негативні наслідки надмонополізації південнокорейської економіки призвели до гальмування економічного розвитку країни, зниження ефективності виробництва. Тому наприкінці 80-х років було розпочато економічні реформи, які передбачали реформування фінансової системи, послаблення державного регулювання, відмову від підтримки потужних об'єднань і посилення підтримки малого та середнього бізнесу, зменшення ролі держави в регулюванні облікової ставки, посилення ролі приватного капіталу у кредитній сфері. Згідно з реформуванням системи фінансування малого та середнього бізнесу комерційні банки були зобов'язані виділяти до 35 % суми кредитів малим та середнім підприємствам.

Діяльність іноземних банків у кредитній системі Південної Кореї перебуває під жорстким контролем держави. Іноземним банкам дозволено відкривати тільки відділення.

Розгалужена система державного кредитування малого та середнього бізнесу існує також у Тайвані. Фінансування здійснюється державними установами (Банком малого бізнесу Тайваню, Кредитно-гарантійним фондом малого та середнього бізнесу, Центром малого бізнесу) у формі позик під підряд, грошових субсидій та низьковідсоткових позик.

Серед чинників, що зумовили кризовий стан фінансової системи цих країн, можна виокремити такі:

1. Впровадження нової експортоорієнтованої стратегії переходу від трудомістких виробництв до галузей "високих технологій" супроводжувалося серйозними структурними диспропорціями в економіках цих країн.

2. Прискорений економічний розвиток часто супроводжувався відпливом фінансових коштів у сферу спекуляцій на ринках цінних паперів і ерухомості; збільшенням прострочених і незабезпечених внутрішніх боргових зобов'язань та погіршенням кредитних портфелів комерційних банків; зниженням експорту і збільшенням дефіциту торгового і платіж них балансів.

3. Надмірний приплив іноземних інвестицій на фондові ринки і перенасичення позиками на вигідних фінансових умовах робили не минучою "корекцію ринків".

4. Атаки міжнародних валютних спекулянтів на національні валюти азіатських держав не були ефективно відбиті економічним керівництвом більшості зазначених країн (за винятком Філіппін).

5. У грошово-кредитній політиці наголос помилково був зроблений на "пасивну модель" грошових заходів — здійснення девальвації з метою підвищення експортних можливостей без використання широкого арсеналу засобів грошово-кредитної та фондової політики, а головне — без позитивних структурних перетворень.

У цілому ж економіка цього найбільшого регіону вступає у своєрідний "перехідний період". В азіатську модель розвитку, не в останню чергу завдяки зусиллям МВФ, інкорпоруються ліберальні західні принципи фінансового регулювання.

5 Охарактеризувати діяльність провідних інвестиційних банків США та їх функції на ринку капіталу США

Інвестиційні банки — спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестицій приватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, організують злиття компаній.

У практиці зарубіжних країн функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки. При цьому інвестиційні банки виступають не просто посередниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку - вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).

Citigroup

·                     Активи у 2006 році: $2,2 трлн

·                     Чистий прибуток у 2006 році: $21,5 млрд

·                     Розмір комісій у 2006 році: $5,79 млрд

Фінансова корпорація Citigroup — найбільша світова компанія згідно з рейтингом Forbes Global 2000. Citigroup вважають найстарішим інвестбанком у США. Історія його починається з Citi Bank of New York, заснованого муніципалітетом Нью-Йорка 1812 року.

До кінця 70-х років минулого століття до фінансової групи увійшли американський інвестбанк Salomon Brothers, Європейський Американський банк, італійська Grupo Financiero Banamex та ін. Остання угода екс-Citi Bank of New York — злиття з великою фінансовою компанією Travellers Corp у 1998 році. До цього моменту група мала назву Citicorp і займалася кредитуванням, лізинговим бізнесом, страхуванням, брокериджем, інвестиційним банкінгом.

Нині Citigroup — класична диверсифікована фінансова група. Основні напрями діяльності — банківський ритейл, управління активами, private equity і хедж-фонди плюс інвестиційний банкінг. Підрозділ інвестиційного банкінгу з’явився у Citigroup на початку 70-х — на хвилі буму фондового ринку й угод M&A. За даними всесвітнього рейтингу інвестбанків Bloomberg 20, торік інвестиційно-банківська діяльність принесла Citigroup $5,8 млрд — більш як чверть чистого прибутку всієї корпорації. Торік на Citigroup припадало 8% світового ринку інвестиційних послуг (точніше, комісійних) — за цим показником Citigroup посідає перше місце у світі. Левову частку доходу від угод у сфері інвестбанкінгу Citibank заробляє на торгівлі й розміщенні облігацій — як казначейських US Treasuries (група — найбільший андеррайтер уряду США), так і корпоративних.

Утім, ще кілька років тому Citigroup мало не втратила свого інвестиційного підрозділу. Група виявилася втягнутою у скандал навколо корпорації Enron: інвестбанк приховано кредитував Enron, знаючи про збитки корпорації й фінансові махінації її менеджерів. Citigroup відбулася штрафами й відпливом клієнтів з банку. Через рік одну з дочірніх структур Citigroup, японський Private Bank, що займався обслуговуванням VIP-клієнтів, звинуватили у відмиванні грошей. Банк ліквідували. А 2004 року Citigroup знову опинилася в центрі уваги через махінації на європейському ринку облігацій. Група раптом почала продавати американські казначейські бонди і, скориставшись біржовою панікою, скупила всі папери на ринку. Внаслідок скандалу ФРС США відмовила Citigroup у придбанні First American Bank in Texas

2. Morgan Stanley

·                     Активи у 2006 році: $1,12 трлн

·                     Чистий прибуток у 2006 році: $7,47 трлн

·                     Розмір комісій у 2006 році: $5,22 млрд

Morgan Stanley — порівняно молода компанія серед монстрів інвестбанкінгу. Її заснували 1935 року Генрі Морган і Гарольд Стенлі — вихідці з відомого фінансового дому J.P.Morgan & Co. Першого ж року існування компанія стала лідером на американському ринку IPO-послуг — загальна сума угод, організованих Morgan Stanley, становила $1,1 млрд (чверть усіх ринкових угод).

Morgan Stanley - один з найбільших американських інвестиційних банків, має 600 філій в 30 країнах світу. За 2005 рік загальний прибуток компанії склав 52,08 мільярда доларів. У Росії представництво Morgan Stanley почало роботу в 1994 році.

Американський інвестиційний банк Morgan Stanley створив фонд для вкладень у сектор нерухомості з активами $8 млрд.. Операції створеного фонду будуть переважно спрямовані на ринки Північної Америки, Європи, Близького Сходу та Азії. Купівельна спроможність фонду перевищує $30 млрд.

    Портфель фонду включатиме активи в розвинених країнах та країнах, що розвиваються, у тому числі в Китаї, Індії, Росії та Латинській Америці. При цьому цільовими розвиненими ринками будуть, окрім інших, Японія, Західна Європа й Австралія. Слід зазначити, що Morgan Stanley і раніше активно здійснював інвестиції на швидко зростаючих ринках нерухомості Азії, орієнтуючись, у першу чергу, на Японію, Китай і, останнім часом, на Індію.

Американський банк Morgan Stanley має намір придбати в корпорації Hilton Hotels 10 готелів у Європі.

Morgan Stanley, яка вже є власником більше 80 готелів у світі, купує два французьких готелі, включаючи Hilton Charles de Gaulle поблизу Парижа, Hilton Barcelona в Іспанії, три готелі в Німеччині, а також по один у Швейцарії, Люксембурзі, Брюсселю і на Канарських островах.

Недавно банк заплатив 2,4 мільярди доларів (281,3 мільярди ієн) за 13 японських готелів, котрі належать авіакомпанії All Nippon Airways (ANA). У 2006 році Morgan Stanley став власником європейських готелів InterContinental і американської готельної мережі Arizona Biltmore Resort & Spa.

У США позиції Morgan Stanley менш міцні, ніж у Європі та Азії. Найбільші угоди й основні клієнти компанії — у Росії, Китаї, Центральній і Східній Європі. За останні 4 роки компанія провела IPO «ЛУКОЙЛу», «Роснефти», телекомунікаційної компанії China Unicom, Китайського банку реконструкції, Google, низки глобальних корпорацій з країн, що розвиваються.

Goldman Sachs

·                     Активи у 2006 році: $938,2 млрд

·                     Чистий прибуток у 2006 році: $9,54 млрд

·                     Розмір комісій у 2006 році: $5,63 млрд

Найбільший у світі інвестиційний банк у сегментах M&A і торгівлі акціями — Goldman Sachs (висновок укладачів рейтингу міжнародних інвестиційних банків The Bloomberg 20). За обсягами отриманих комісійних за операції у цих двох напрямах компанія лідирує другий рік поспіль.

Goldman Sachs — одна з небагатьох міжнародних фінансових корпорацій, що займаються виключно інвестиційно-банківською діяльністю. Компанію 1869 року заснував Маркус Голдман, дрібний крамар й один з перших торгівців цінними паперами в Нью-Йорку. Спочатку компанія займалася операціями з векселями, однак швидко перетворилася на великого торгівця цінними паперами. До початку XX століття Goldman Sachs стала основним гравцем на ринку IPO, що тоді зароджувався: компанія провела найбільше первинне розміщення акцій XIX століття. Інвестбанк одним із перших почав наймати на роботу випускників бізнес-шкіл і зараз вважається найбільшим серед інвесткомпаній працедавцем для випускників МВА.

Goldman Sachs — визнаний інвестиційний інноватор. Саме завдяки Goldman Sachs сучасні аналітики використовують такі показники оцінки компаній, як P/E (price/earnings — ціна/чистий прибуток), P/S (price/sales — ціна/продаж). Менеджери Goldman першими почали практикувати арбітражні операції — одночасна купівля й продаж активів на різних ринках за різною ціною (прибуток торгівця — різниця між цінами купівлі й продажу).

Корпорація — один з небагатьох гравців інвестиційного ринку з практично бездоганною репутацією. Goldman Sachs не була вплутана в численні корпоративні скандали початку 2000-х. Однак у 2005 році Goldman Sachs не раз критикували в пресі за одержання держсубсидій на суму $1,6 млрд (для будівництва нового головного офісу компанії у Світовому фінансовому центрі в нижньому Манхеттені) в обмін на збереження 9 тис. робочих місць і створення нових 4 тис. до 2019 року.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Анулова Г.Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран. — М.: Финансы и статистика, 1991.

2.     Ассонов Г.Ф., Хуторенко О.А., Шаблин А.Н. Особенности экономической культуры в США, Японии, странах Западной Европы. — М., 1996.

3.     Богданов О.С., Сергеев Б.И. Зарубежные интересы японских банков. — М.: Междунар. отношения, 1991.

4.     Бойко П.А., Романова И.Н. Финансовые кризисы 90-х гг. — М., 1999.

5.     Гроші та кредит / За ред. М.Н. Савлука. — К.: Либідь, 2000.

6.     Денежное обращение и кредит капиталистических стран / Под ред.

7.     Л.И. Красавиной. — М.: Финансы, 1988.

8.     Деньги. Кредит. Банки / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М., 1999.

9.     Деятельность банков. Современный опыт США. — М., 1992.

10.      Долан Дж. Деньги, банки и кредитно-денежная политика. — СПб., 1994

11.      Іванов В.М., Софіщенко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіж-

12.      них країн. — К.: МАУП, 2001.

13.      Кураков Л.П. Современные банковские системы. — М., 2000.

14.      Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. — М., 1996.

15.      Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело. М., 2000.

16.      Миловидов В.Д. Современное банковское дело: опыт США. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.

17.      Мишкін Ф.С. Економіка грошей банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

Страницы: 1, 2