Методи проектного фінансування

Зазначені критерії аналізуються на етапі затвердження схеми фінансування проекту, після чого підписуються всі заплановані угоди про надання коштів для фінансування проекту.

Таким чином, фінансова оцінка представляє собою складну процедуру, що підводить результат техніко-економічному обґрунтуванню проекту з метою організації фінансування проекту. Вона базується на обробці та аналізі маси даних, підготовлених в процесі ТЕО, що в свою чергу, підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, де будуть проходити оцінка та відбір проектів.

Такий підхід відбиває тенденції розвитку ринку проектного фінансування. Так, англійські банки зазвичай беруть участь в проектному фінансуванні виступаючи лише як консультанти на початковій фазі проекту, не інвестуючи кошти та тим самим зменшуючи їх рівень проектних ризиків. Це стало однією з послуг, що надають банки, які спочатку проводять аналіз проекту, а потім доводять його до рівня, що дозволяє здійснювати кредитування. Розроблений першокласним банком такий проект розглядається кредиторами як додаткова гарантія життєздатності проекту.

При розгляді процесу відбору не розглядувалася інша важлива аналітична робота, що проводиться паралельно з аналізом фінансових аспектів проекту - ідентифікація та оцінка проектних ризиків. Це пов’язано з вивченням проектних ризиків в окремій темі.

Оцінка вартості капіталу для інвестування є досить складною і включає як перший етап поелементну оцінку вартості капіталу з різних джерел фінансування, як другий - вибір оптимального варіанта за допомогою показника WACC (середньозваженої вартості капіталу фірми), як третій - подібну до WACC оцінку ризиків для кореляції коефіцієнта дисконтування.

Вартість капіталу за методикою WACC визначається за формулою (1.3):

      m

WACC =∑ Ci*Si (1.3)

     i = 1

де Сі - вартість виду капіталу в інвестиційному портфелі фірми;

Si - частка цього виду капіталу в загальному обсязі капіталу для фінансування проекту.

Подібним чином розрахований показник WACC може бути використаним в інвестиційних розрахунках як норма дохідності інвестицій. В подальшому він коригується на показники норми дохідності (інтересів), який закладається у розрахунки власне інвестором, ризики інвестування, уточнюється з погляду впливу інфляційного чинника.

Інфляційний чинник, як правило, розраховується за допомогою формули Фішера [56] (1.4):

r = R+I+R*I (1.4)

де r - номінальна дохідність проекту, десятковий дріб;

R - реальна дохідність проекту, десятковий дріб;

І - річний темп інфляції, десятковий дріб;

R*I - інфляційна корекція.

У моделях чистої теперішньої вартості та індексу прибутковості передбачаеться, що грошові надходження проекту реінвестують за необхідною ставкою прибутковості фірми.

Чиста теперішня вартість - це різниця між оціночною величиною гро-шових потоків фірми у майбутньому та вартістю початкових інвестицій (1.5):

n n

NPV= ∑ CFt / (1+r) t - ∑ It / (1+r) t; (1.5)

            t= 0 t=0

It - грошові інвестиційні потоки у період I;

CFt - грошовий потік у пкріод t;

r - необхідна ставка прибутковості інвестицій;

t - період часу;

n - тривалість інвестиційного проекту.

Якщо маємо справу з початковими інвестиціями, які внесено на початку існування проекту єдиним пулом, то формула перетворюється на похідну [56] (1.6):

                      n

NPV = ∑ CFt / (1+r) t - I0 (1.6)

                    t = 0

Кінцева вартість проекту - це вартість, яка акумулюватиметься до кінця періоду функціонування проекту, якщо його грошові надходження були реінвестовані у проект.

              n

TV = ∑ St (1+r) n-t; (1.7)

              t =0

St - грошові надходження проекту в кінці періоду t;

n - тривалість проекту.

Усі організаційно-економічні та правові відносини між суб’єктами проектного фінансування, що виникають у процесі реалізації інвестиційного проекту оформляються у вигляді договорів.

Договір - це угода між окремими особами, в якій визначені права та обов’язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання. Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу; предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору, (таб.1.1).

Порядок укладання угоди полягає у тому, що одна сторона направляє іншій свою пропозицію про укладання угоди (оферту), а інша сторона, отримав оферту, приймає пропозицію укласти угоду. Відповідно особа, від якої вийшла пропозиція, є оферентом, а особа, що прийняла пропозицію - акцептантом.

Під офертою розуміють пропозицію про укладання угоди, що відповідає ряду обов’язкових вимог.

По-перше, пропозиція має бути конкретною, тобто в ній мають вказуватися суттєві умови угоди.

По-друге, пропозиція повинна виходити від одного чи декількох осіб.

По-третє, наміром пропозиції є укладання угоди з адресатом, яким буде прийнята пропозиція.

Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов, так і дуже змістовні з великою кількістю додаткових умов.

Таблиця 1.1

Структура типового договору

Укладання коротких договорів може мати недолік у тому, що організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, і це призводить до нанесення збитків. Інколи й аналіз змістовних договорів не завжди дає позитивні результати.

Таким чином, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тож складати його потрібно для кожного випадку окремо.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту є [38]:

угода про банківський кредит - угода, що містить умови, права та обов"язки стосовно надання банківського кредиту банком і повернення банківського кредиту позичальником, а також умови сплати винагороди за надання банківського кредиту;

договір купівлі - продажуце договір за яким одна сторона зобов’язується передати товари у власність іншої сторони за певну грошову суму;

договір поставки - це договір за яким одна сторона зобов’язується передати в обумовлений період та строки товари, що ним виготовляються або купуються замовнику для використання у підприємницькій діяльності;

договір продажу підприємства - це договір за яким одна сторона власник підприємства зобов’язується передати в обумовлений період, за певною ціною, у власність покупцю підприємства в цілому як майнового комплексу, включаючи права на фірмову назву, товарний знак, права на використання ліцензій патентів тощо, якщо інше не передбачено умовами договору;

договір оренди - це договір за яким одна сторона орендодавець зобов’язується надати орендатору майно за певну плату та на певний термін;

договір фінансової оренди - договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

договір концесії - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності право створити об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та здійснювати його управління з метою задоволення громадських потреб;

угода про розподіл продукції регулює відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином;

консорціумний договір є основою правових взаємовідносин членів консорціуму. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку, мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку. У договорі обов'язково передбачається умова припинення дії консорціумної угоди;

договір підряду - це угода, в якій одна сторона зобов’язується виконати за замовленням іншої сторони певну роботу та здати її результат замовнику, у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

Найпоширенішою формою правового регулювання договірних відносин у інвестиційній сфері є договір підряду. Він, як правило, включає загальні умови, додаткові і особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чинним законодавством, державними стандартами, державними будівельними нормами. Додаткові умови, які не суперечать загальним, передбачають відносини конкретних замовника і підрядника. Особливі умови - це спеціальні, конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілу інвестиційних ризиків та розв'язання конфліктних ситуацій.

Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестування не сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаються десятки договорів і їх суб’єкти одночасно є і замовниками, і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює залежність один від одного кошторисом, що обмежений інвестиційними ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і врешті-решт значно подовжує тривалість інвестиційного циклу.

Генеральний проектувальник, який узгоджує умови виконання робіт і кошторисні ціни з замовником, водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, в свою чергу, прагнуть одержати пільгові умови виробництва і якомога більше збільшити кошторисні ціни на свою користь.

Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показані на рис.1.4

Рис.1.4 Схема взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу.

За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто знайти кошти: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучити кошти інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво у контрольних організаціях та місцевих органах влади, крім того, на вимоги підрядника замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів. Крім того, замовник повинен забезпечити підрядника на будівельному майданчику підведенням інженерних комунікацій - під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією, в окремих випадках - житлом і харчуванням будівельників.

В свою чергу, вимоги, які зумовлюються в договорах для підрядника, - це необхідність неухильно слідувати проектному завданню замовника, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління і передбачені зведеним кошторисом. Згідно з договором підрядник виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частку поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.

Замовник здійснює координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядники, які пов’язані договірними обов’язками з генеральним підрядником. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядника покладаються обов’язки матеріально-технічного постачання субпідрядників, а сам він, відповідно до інших угод, цілком залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей, або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.

1.3 Роль банку в процесі проектного фінансування

Як засвідчує світовий досвід, в умовах розвинутої ринкової економіки саме комерційні банки мають виступати у ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення великих інвестиційних проектів та програм. Лише вони здатні відігравати вирішальну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, виступаючи як провідники, а в ряді випадків - як фінансові гаранти вживаних інвестиційних заходів.

Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані - інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні (комерційні) банки. Умови, якими повинні керуватися всі банки, типові [1]:

обов’язкова розробка та здійснення комплексу заходів з кредитування інвестиційних проектів, а саме: залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних та вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб’єктів підприємницької діяльності та приватних осіб; експертна оцінка інвестиційних проектів, розроблення методів та критеріїв відбору об’єктів кредитування; розроблення разом з позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів та вибір прийнятних форм кредитування; розроблення механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;

співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;

розробка та здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк виступає основним менеджером або кредитором.

Комерційні банки:

надають банківські кредити для фінансування інвестиційних проектів;

здійснюють лізингові операції;

підтримують комерційне кредитування;

видають гарантії учасникам інвестиційного проекту;

здійснюють розрахунково-платіжні операції у рамках проектної діяльності;

організовують спільне банківське кредитування проекту;

фінансують проект через придбання паїв, акцій та облігацій компаній, що реалізують проект;

Процес банківського інвестиційного кредитування є складною процедурою, яка включає в себе кілька послідовних стадій:

розроблення основних напрямів роботи банку з інвестиційного кредитування на перспективу:

а) оцінка макроекономічної ситуації в країні в цілому, а також у регіоні роботи потенційних інвестиційних позичальників зокрема;

б) розроблення внутрішньобанківських нормативних документів з інвестиційного кредитування;

в) визначення лімітів на інвестиційне кредитування;

г) підготовка персоналу банку для роботи з інвестиційними позичками;

д) формування стратегії управління кредитними ризиками в процесі кредитуванні інвестиційних проектів;

2) обґрунтування банківського інвестиційного кредиту:

а) розгляд заявки на одержання інвестиційного кредиту позичальником;

б) аналіз техніко-економічного обґрунтування об’єкта кредитування;

в) вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризиків щодо позички;

г) підготовка та укладання кредитної угоди;

3) контроль за цільовим використанням кредиту та його своєчасним погашенням:

а) перевірка цільового використання позичкових коштів на фінансування інвестиційного проекту протягом усього строку дії кредитної угоди;

б) аналіз бухгалтерського балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;

в) перевірка збереження застави;

г) перевірка виконання умов кредитної угоди та ін.

У процесі кредитування інвестиційних проектів банки повинні використовувати ряд організаційно-економічних прийомів видачі та погашення позичок. Сукупність цих прийомів як конкретних дій з організації кредитного процесу, його регулювання відповідно до принципів інвестиційного кредитування, називається механізмом інвестиційного кредитування.

Вибір конкретного механізму кредитування банком інвестиційних заходів позичальника залежить від критеріїв, визначених далі.

Статус кредитора:

позичка видається безпосередньо комерційним банком;

видача позички здійснюється міжнародними фінансово-кредитними установами через комерційний банк.

Статус позичальника:

кредит одержує акціонер банку;

кредит одержує новий або постійний клієнт банку;

кредит одержує велике, середнє або мале підприємство;

кредит одержує державне підприємство.

Валюта інвестиційної позички:

у національній валюті;

у вільноконвертованій валюті;

у міжнародних грошових одиницях;

мультивалютні.

Кількість учасників операції, що кредитується:

двостороння угода;

багатостороння угода.

Мета та призначення позички:

на збільшення капіталу, на розширення обсягів виробництва тощо;

кредити під сукупний об’єкт (реальний інвестиційний проект).

Строки користування позичкою:

короткострокова (до 1-го року);

середньо - та довгострокова (більше 1-го року).

Вид відсотка:

фіксований;

плаваючий.

Спосіб погашення:

позичка погашається однією сумою в кінці строку кредитування;

позичка погашається рівними частками протягом строку кредитування;

позичка погашається обумовленими частками через узгоджені проміжки часу.

Техніка кредитування:

кредит надається однією сумою;

кредитна лінія:

а) поновлювальна, тобто клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

б) непоновлювальна, після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником та банком закінчуються;

в)"рамкова" кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад фінансування поставки обладнання в процесі здійснення інвестиційного проекту;

г) кредитна лінія "з повідомленням" клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, недопустимість перевищення, стягнення за перевищення більших відсотків;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10