Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ "Укрсиббанк")

Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої лік-відності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик непла-тоспроможності - означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управ-ління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотко-вий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

-                  ризик зміни вартості ресурсів;

-                  ризик зміни кривої доходності;

-                  базисний ризик;

-                  ризик права вибору;

-                  ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) – це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв'язку зі зміною ринкової ціни цінних папе-рів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасни-кам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися се-ред тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок при-ростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитуван-ня клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку – акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів госпо-дарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

-                  ризик трансакції;

-                  ризик перерахунку;

-                  економічний валютний ризик

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існуван-ня банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недоскона-лість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів об-робки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контро-льованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов'язаний з використанням у діяль-ності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних прог-рам, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі не-своєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфра-структурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації – це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов'язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо враз-ливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за лік-відністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної по-милки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невико-нання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов'язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації служ-бовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надход-жень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, нена-лежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов'язується з помилками у реалізації функцій стра-тегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання ці-лей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекват-не ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управ-ління ризиками в банківській практиці.

Рис.1.2. – Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [27]

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

На рис.1.2 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можєливою зміною доходності чи вар-тості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позаба-лансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують низку спе-ціальних методів, об'єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджу-вання забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринко-вої ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Нецінові фінансові ризики визначаються можливими фінансовими втрата-ми, які безпосередньо не пов’язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішими з групи фінансових нецінових ризи-ків є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Крім фінансових ризиків, великий вплив на діяльність банків справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості здійснення своє-часного та повного контролю за фінансово-господарським процесом. Функціо-нальні ризики пов'язані з процесами створення й упровадження нових банківсь-ких продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання інформації, підго-товки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господар-ських операцій. Функціональні ризики важче виявити та ідентифікувати, а та-кож виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові. Однак функціональні ризики небезпечні не менш, ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намага-ються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

1.2 Процес управління банківськими ризиками

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризи-ками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризи-ків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рів-нем та величиною винагороди банка (табл.1.3) [14].

Таблиця 1.3

Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем [14]:

- управління активами і пасивами;

- реалізація кредитної політики;

- встановлення нормативів і лімітів;

- ціноутворення продуктів і послуг;

- управлінський облік і фінансовий аналіз;

- вимоги до звітності та документообігу;

- організація інформаційно-аналітичної служби;

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- моніторинг;

- аудит;

- служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [1], банки створюють постійно діючий підрозділ з пи-тань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лім-ітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпар-тнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та го-тує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення що-до політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівар-тості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [27]:

1.  ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виник-нення та ризикових сфер;

2.  квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3.  мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповід-них методів управління;

4.  контроль та моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлін-ських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й да-вати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте іденти-фікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достат-ньою процедурою.

Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управлін-ня, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, ор-ганізаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів ді-яльності. Методи оцінки ризику формалізують процес вимірювання та розра-хунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

- розмір (величина) – сума можливих втрат;

- ймовірність настання негативної події;

- тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктив-них і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрун-туються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші матема-тичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і крите-ріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менед-жера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількіс-ному вимірюванню – квантифікації.

Для оцінки величини цінових фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, кое-фіцієнт b-бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансо-ваної ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінка величин нецінових фінансових ризиків є завжди суб’єктивною, заснованою на методах експертних оцінок та методах аналітичного прогнозу-вання розвитку ситуацій (SWOT – аналіз, матриці ефективності сегментів ринку, PEST – аналіз [17]).

Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов'язків менедже-рів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками – акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ра-ди директорів, їхні шанси на досягнення очікуваних результатів суттєво зни-жуються.

Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв'язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підроз-ділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та ана-літичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв'язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність і з погляду ризиковості, і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

У процесі здійснення оперативного контролю банківське керівництво має передусім правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне за-безпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп'ютерну мережу, яка дає змогу здійснюва-ти операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за від-сутності високопрофесійних аналітиків і відповідного рівня організації роботи казначейства банку проведення таких операцій спричиниться до підвищення загального ризику банківської установи.

Один з важливих складників системи контролю за банківськими ризи-ками – внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпо-середньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та збе-рігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю суттєво знижує рівень функціональних ризиків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6