Організація банківської справи

Організація банківської справи

Вступ

В ринковій економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги у суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні проблеми в країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі надає можливість ефективно впливати на економіку задля реалізації всіх суспільних інтересів. Тому в ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються, по суті, всі члени суспільства, будь-то звичайні фізичні особи, чи підприємства та великі господарські структури, чи урядові та законодавчі органи влади, і, звичайно, самі працівники банків.

Ще більш нагальною є потреба в банківських послугах підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для «доходного» розміщення своїх вільних коштів. Постійно потребують вони від банків послуг з обміну валюти, купівлі та продажу цінних паперів, надання позичок, консультацій та багато інших. Сучасні банки продають своїм клієнтам тисячі різноманітних послуг, за що їх на Заході часто справедливо називають універмагами.

Вказані обставини зумовлюють необхідність того, щоб всі члени суспільства з ринковою економікою були добре обізнані з банківською справою. Це стосується перш за все працівників банків, які займаються цією справою професійно. Проте й інші особи, що займаються економічними та фінансовими питаннями підприємств чи установ, в яких працюють, чи тільки фінансовими питаннями власної сім'ї, повинні добре володіти «азбукою» чи «таблицею множення» з банківської справи. Особливо це актуально для сучасного українського суспільства, яке йде по шляху ринкових реформ і створення сучасної банківської системи. Разом з тим «банківська грамотність» переважної більшості його членів, по суті, нульова.

В запропонованій науковій роботі розглядаються теоретичні основи організації банківської справи; види операцій, які використовують сучасні українські банки в своїй діяльності, а також останні тенденції розвитку банківської системи України.

Вивченню теоретичних аспектів банківської справи присвятили свої роботи такі вчені, як Васюренко О.В., Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М., Холодна Ю.Є., Крохмалюк Д., Садовникова Е.Ф., Кузнєцова А., Другов О., Рисін В.

Основна увага приділяється можливим шляхам розвитку банківської справи в Україні з огляду на інтеграційні процеси, які відбуваються в світовій фінансовій сфері, а також з урахуванням останніх дій НБУ, які звужують можливість конкуренції на внутрішньому банківському ринку.

1. Сутність банку і банківської системи

1.1 Базові поняття про банк та банківську систему. Структура банківської системи

Банки і банківська система - не звичайні економічні структури. їх вплив на економічні процеси надзвичайно великий і необхідна жорстка регламентація і контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить актуальним правильне визначення ключових понять - банківська діяльність, банк, банківська система.

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим контролем держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

-   залучення грошових внесків від клієнтів;

-   надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

-   здійснення розрахунків між клієнтами.

Банк - фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію платіжних засобів, надання їх в позики, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Виконуючи базові операції, банки беруть участь в створенні депозитів, і таким чином в зміні маси грошей в обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки: будь-яка зміна маси грошей в обігу може призвести до порушення ринкової рівноваги. Тому необхідна особлива система контролю і регулювання діяльності банків, для того щоб поставити їх діяльність по створенню грошової маси в певні рамки, достатні для нормального розвитку економіки. Тому потрібно чітко визначити, що таке банк, і визначити правила банківської діяльності.

Банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківську систему не слід розуміти як механічне об'єднання банків: вона має наперед окреслені цілі, виконує свої специфічні функції, які не відповідають функціям окремо взятих банків в економіці. Банківська система будується по завчасно розробленій концепції, в рамках якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

-       пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з суспільними інтересами - забезпеченням стабільності грошей і стабільної роботи всіх банків;

-       пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а і вимогами системи, в яку вони включені.

Всім банківським системам, які функціонують в ринковій економіці, властива дворівнева структура.

На першому рівні знаходиться центральний банк, який несе відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері: підтримка стабільності грошей і забезпечення стабільності функціонування всієї банківської системи. Хоча ці завдання розв'язуються за участю всіх банків, успіх може бути досягнутий тільки при координації дій кожного з них.

На другому рівні банківської системи знаходиться решта банків, які називаються комерційними. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обміну: фірми, сімейні господарства, державні структури. Банки другого

рівня щодо один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, які конкурують між собою на грошовому ринку. Вони, по суті виступають юридично і економічно відособленими підприємствами, які будують свою діяльність на комерційних основах задля отримання прибутку.

Визначальні ознаки банківських систем країн з ринковою економікою:

1.  Дворівнева система.

2.  Наявність законодавчо встановленої системи обмежень, страхування, нагляду і контролю банківської діяльності.

3.     Створення регульованого ЦБ єдиного для всіх банків механізму руху банківських резервів.

4.     Наявність специфічної інфраструктури міжбанківського призначення (мережа міжбанківських розрахункових центрів, зв'язку, фондів страхування депозитів, навчання і ін.)

1.2 Функції банківської системи

Банківська система покликана виконувати такі функції:

-  трансформаційну;

-  створення платіжних засобів і регулювання грошової маси;

-  забезпечення стабільності банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція обумовлена посередницькою місією банків. Мобілізовуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість трансформувати:

-  строки грошових капіталів;

-  їх розміри;

-  фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до змін попиту на гроші. Банківська система керує пропозицією грошей. Це ключова функція банківської системи. У її здійсненні беруть участь всі ланки банківської системи - ЦБ, всі банки другого рівня. Вона стосується всіх напрямів банківської діяльності, перш за все кредитної.

Основні висновки, що належать до даної функції, наступні:

1.  Приріст маси грошей в обігу забезпечується не тільки кредитною емісією ЦБ, але і кредитною діяльністю КБ.

2.  Банківська система створює грошей значно більше, ніж одержує ззовні - від центрального банку, не дивлячись на те, що позики надаються в межах вільних резервів.

3.  Рівень грошово-кредитної мультиплікації залежить від норми обов'язкового резервування.

4.  Грошовий мультиплікатор спрацьовує не тільки при додатковому введення грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію, а й під час надходження готівки на рахунки клієнтів або продажу частини активів на міжбанківському ринку.

Стримують процес мультиплікації наступні чинники:

1.    Використання клієнтами банків одержаних позик або платежів в готівковій формі. У наступному банку у такому разі скоротиться приріст резервів або взагалі його не буде, що зменшить коефіцієнт мультиплікації.

2.    Нарощування банківських резервів в результаті підвищення норми резервування або скорочення видачі позик.

3.    Зміна структури депозитів у бік зниження частки депозитів до запитання і збільшення частки строкових депозитів. Це уповільнює інтенсивність платежів між клієнтами різних банків і швидкість переміщення резервів між банками, що призводить до уповільнення процесу мультиплікації.

Такий у загальних рисах механізм виконання даної функції банківською системою.

Функція забезпечення стабільності банків і грошового ринку пов'язана з надзвичайно високим ризиком банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розбалансування всього грошового ринку, провокації економічної кризи. Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Успіху в справі диверсифікації ризиків можна добитися тільки за умови, що дане завдання розв'язуватиметься зусиллями всієї банківської системи. Необхідне ухвалення низки законів, що регламентують діяльність всіх її ланок і створення ефективного механізму державного контролю за виконанням цих законів. Важливою умовою в забезпеченні стабільності є незалежність НБУ від інших суб'єктів влади в Україні.

1.3 Види комерційних банків

Комерційні банки розглядаються в двох аспектах - широкому та вузькому. Комерційний банк в широкому розумінні - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім центрального, називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

Принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; ^ Принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США та Японії, де банкам по суті заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. На цей принцип орієнтується переважно й українська банківська практика.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних, тощо, та галузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Виходячи з досвіду західних країн, всі універсальні банки можна об'єднати у три групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Комерційні банки (у вузькому розумінні) обслуговують насамперед підприємства та організації різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб. Правовою формою їх організації є переважно акціонерна. Банківські акціонерні товариства можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерами можуть бути юридичні та фізичні особи. Серед юридичних осію переважають акціонерні компанії, але можуть бути і приватні фірми, громадські об'єднання, державні підприємства та організації. Так, значна частина акціонерного капіталу двох найбільших комерційних банків України (Промінвестбанку і Укрсоцбанку) належить державі, а серед їх акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків.

Другу групу універсальних банків утворюють ощадні інститути. Ощадні інститути - це група фінансових посередників, діяльність яких базується на залученні вкладів від населення.

В Україні мережа ощадних інститутів представлена одним банком -Ощадним банком, який за кількістю філій та зайнятих працівників є найбільшим банком і займає домінуючі позиції на ринку заощаджень.

Розвиток Ощадного банку України в бік комерційних банків явно відстає порівняно з такими банками в інших країнах. Він поки що працює переважно в режимі звичайних ощадних кас, обмежуючись прийманням вкладів населення з використанням їх переважно через міжбанківський ринок. Це звужує його можливості стимулювати приток вкладів і впливати на економічні процеси, перш за все у сфері малого та середнього бізнесу, яка традиційно обслуговуються у всіх країнах ощадними банками.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства, тощо). За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками.

В Україні система кредитних товариств тільки починає розвиватися. Різновид універсальних банків в Україні розвивається надто повільно, що спричинено такими обставинами:

Гальмуванням розвитку малого і середнього бізнесу, фермерських господарств, виробничої кооперації; Затримкою з прийняттям законодавства щодо регламентації діяльності кредитної кооперації; Недостатнім розвитком фондового ринку, підривом довіри широких верств населення до фінансових посередників взагалі. Характерною ознакою кредитних товариств, як окремого виду універсальних банків, є те, що вони базують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте в останній час ці банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

Спеціалізовані байки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється не вигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

Споживчого кредиту; Іпотечного кредиту; Сільськогосподарського кредиту; Залученням малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; Зовнішньоекономічній діяльності; Сфері інвестування капіталу; Житловому будівництві тощо. Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки:

-         іпотечні;

-         будівельні ощадні банки (каси);

-         інвестиційні банки (компанії);

-         банки підтримки;

-         гарантійні банки;

-         розрахункові банки.

Іпотечні банки - займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Необхідні для іпотечного кредитування кошти ці банки мобілізують шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій) чи продажу долі участі в іпотечних позичках тощо.

Будівельні ощадні банки - займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва. Подібно до іпотечних банків, вони надають свої довгострокові позички теж під заклад нерухомості, проте необхідні ресурси формують переважно за рахунок цільових внесків і вкладів самих забудовників.

Інвестиційні банки (компанії) - займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску власних боргових зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій і держави. Головне призначення цих банків - диверсифікація ризиків, пов'язаних з вкладенням коштів у довгострокові цінні папери, перш за все корпоративні.

Головна перевага інвестиційних банків полягає у диверсифікації ризиків через пайові фонди. До такого механізму диверсифікації можуть вдаватися універсальні банки. Для цього вони створюють окремі інвестиційні компанії, які можуть працювати на тих же засадах, що й інвестиційні банки.

Банки підтримки - створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудові зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо). В назвах таких банків, як правило, присутні посилки на реконструкцію, розвиток, відновлення тощо.

Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються поручительством (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств-позичальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.

Страницы: 1, 2, 3