МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

    У 1992 році була розроблена "Концепція створення системи електронного грошового обігу". Вона передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву "Система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу" - СЕГО.

    Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної зацікавленості в створенні, в першу чергу, загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила б їх надійність і безпеку.

    Кожний день зволікання у створенні системи призводив до значних збитків держави та підприємців унаслідок прискорення темпів інфляції та значних фінансових втрат від використання підроблених платіжних документів. Наприклад, лише в третьому кварталі 1993 року (останні місяці перед впровадженням електронної системи міжбанківських розрахунків) за допомогою фальшивих авізо з банківської системи України було вилучено понад 500 мільярдів карбованців. Справжні масштаби цього явища ще чекають з'ясування.

    Враховуючи недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їх боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, не можна було сподіватися на створення подібної системи "знизу", шляхом поступового добровільного об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України змушений був нав'язувати комерційним банкам свою політику та технологію у галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. У той же час необхідно було врахувати всю різноманітність фінансових можливостей банків та рівня кваліфікації їх персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

    При створенні системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

    Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинених країн Європи і світу.

    Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України, або Системи електронних платежів (надалі - СЕП) були розроблені фахівцями Національного банку і вперше надані учасникам міжбанківських розрахунків у липні-серпні 1993 року. 5 серпня 1993 року почалася дослідна експлуатація системи.

    Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію. На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дозволило відмовитись від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

    Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє потреби економіки України на поточний час. Це, зокрема, підтвердив і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 року, коли у зв'язку з впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2-3 рази і висувалися підвищені вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала покладені на неї в той час завдання. Так, ЗО серпня 1996 року через СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трильйонів карбованців. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни (додаток А).

    СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, надання більшого спектра послуг банкам - учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

    Одночасно із створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси "Операційний день банку" — ОДБ). Це - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одне із завдань таких систем - автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

    Оскільки СЕП дозволила практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їх клієнтів стало доцільним використання систем "клієнт - банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі.

    Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, що здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виключних випадках. Ці винятки можуть бути пов'язані зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер, наприклад:

    –       при здійсненні операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

    –       при розрахунках між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

    У всіх випадках Національний банк України дає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин, при умові обгрунтування їх доцільності. Платіжна система України у даний час складається з таких компонентів:

    –       системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

    –       систем автоматизації роботи банків (програмні комплекси "Операційний день банку");

    –       внутрішньобанківських платіжних систем;

    –       систем "клієнт - банк".

    На стадії розроблення - такі компоненти СЕГО:

    –       система масових платежів із використанням карток;

    –       система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

    Окремі комерційні банки України, а також підрозділи державних банків є абонентами:

    –       міжнародних систем міжбанківських розрахунків;

    –       міжнародних систем розрахунків за допомогою карток.

    Можна, без перебільшень, зробити висновок: впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень і у цілому відповідає світовим стандартам у цій галузі банківської справи.


    1.2 Економічний зміст та принципи організації безготівкових розрахунків


    Сучасна економіка будь-якої держави являє собою широко розгалужену мережу складних взаємовідносин мільйонів господарських суб'єктів, що входять до неї. Основою цих, взаємозв'язків є розрахунки і платежі, в процесі яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобов'язань.

    Реалізація валового продукту, використання національного доходу і всі подальші перерозподільні процеси в економіці забезпечуються на основі потоку грошей в готівковій і безготівковій формах - грошового обігу як сукупності за певний період всіх платежів, які опосередковують рух вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах країни.

    Грошовий оборот - сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення.

    Головні складові грошового обігу: готівково-грошовий і безготівковий оборот. Основна частина його - платіжний оборот в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

    Грошова маса є результат взаємодії двох потоків. Перший потік - випуск грошей, що означає розподіл платіжних коштів через банки серед економічних агентів, що відчувають потребу в грошах; другий - повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків через сплату боргів. У зв'язку з тим, що випуск платіжних коштів відбувається активніше, ніж повернення, грошова маса має тенденцію до збільшення. Важливо відмітити, що похідні грошового обігу - грошова маса і обсяг кредитів нарівні з валютним курсом є головними об'єктами грошової кредитної політики.

    Безготівковий грошовий оборот - рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

    Зміст і мета безготівкового платіжного обороту — оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами. Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

    Безготівковий платіжний оборот переважно здійснюється через банки. Частина його обслуговується платіжними інструментами, минаючи банк. Будучи переважним (до 90% всього грошового обігу), він здійснюється у вигляді записів за рахунками платників і одержувачів коштів у кредитних установах, а також шляхом заліків взаємних вимог і передачі оборотних документів (векселів, гарантів і т. д.). Безготівковий платіжний оборот опосередковує такі сфери господарських відносин, як реалізація продукції, послуг, робіт; розподіл і перерозподіл національного доходу; отримання і повернення банківських кредитів; виплата і використання грошових доходів населення. Учасниками цих відносин є об'єднання, підприємства, організації, банківські і фінансові органи, населення.

    Рахунок у банку – серцевина його взаємовідносин з клієнтом. Кожному підприємству (організації, установі) відкриваються рахунки для обліку коштів, що зберігаються на них і здійснення розрахунків. Безготівковий оборот можуть здійснювати і кошти, що перебувають в особистій власності громадян (отримання заробітної плати через банки, оплата різних видів послуг і т. д. ).

    Система безготівкових розрахунків являє собою сукупність принципів організації розрахунків, вимог, що ставляться до них, форм і способів розрахунків.

    Переваги безготівкового обороту над готівковим:

    –       прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів;

    –       значно скорочуються витрати обігу;

    –       збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери.

    У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні у зв'язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот займає близько 35% усього грошового обороту (додаток Б).

    Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

    Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

    Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

    –       розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

    –       розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

    Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

    Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

    –       внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

    –       міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

    Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135.

    Принципами організації безготівкових розрахунків є:

    –        правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

    –        обов'язковість зберігання грошей на рахунках у банку всіма підприємствами і організаціями. Безготівкові розрахунки проводяться юридичними особами і громадянами через банк, в якому відкритий відповідний рахунок. Наявність останнього, як у одержувача, так і у платника, - необхідна передумова таких розрахунків. Для розрахункового обслуговування між банком і клієнтом укладається договір банківського рахунка - самостійний двосторонній цивільно-правовий договір. Юридичне оформлення і функціонування рахунків юридичних і фізичних осіб в банку зумовлюються діючою інструкцією;

    –        підтримка ліквідності на рівні, що забезпечує безперебійне здійснення платежів. Дотримання цього принципу – застава чіткого, безумовного виконання зобов'язань. Всі платники повинні планувати надходження, списання коштів з рахунків, знаходити ресурси (шляхом отримання кредиту або продажу активів) з метою своєчасного виконання зобов'язань;

    –        платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт. Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунку платника або права у нього на кредит;

    –        наявність акцепту (згоди) платника на платіж, тобто списання коштів з його рахунку. Реалізується застосуванням відповідного платіжного інструмента (чека, простого векселя, платіжного доручення), що свідчить про розпорядження власника на списання коштів, або спеціального акцепту документів, виписаного одержувачами коштів (платіжного доручення, векселя). Разом з тим законодавством передбачені випадки беззаперечного (без згоди платника) списання коштів: недоплати податків або інших обов'язкових платежах; на основі виконавчих листів, виданих судами; деяких штрафів за розпорядженням стягувачів, а також безакцептного списання за тепло- і електроенергію, комунальні послуги;

    –        принцип терміновості платежу випливає з самої суті ринкової економіки, невід'ємною умовою якої є своєчасне і повне виконання платіжних зобов'язань. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її оплатою. Чим більший такий розрив, тим довше покупець користується коштами, що не належать йому, а у постачальника зростає потреба в кредиті;

    –        найважливіший принцип організації безготівкових розрахунків - контроль (попередній, поточний, подальший, зовнішній, внутрішній) всіх учасників за правильністю здійснення розрахунків, дотриманням встановлених положень про порядок їх проведення.

    Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.

    Необхідність контролю в ході безготівкових розрахунків визначається різними факторами для кожної із сторін, що беруть участь в них. Для постачальника — своєчасне отримання грошового еквівалента і запобігання позаплановим відстроченням платежів, неповернення боргів, втрати великих сум. Для покупця – виконання постачальником умов договору, а також своєчасність і правильність виконання своїх зобов'язань перед кредитором відповідно до договору для того, щоб забезпечити нормальні господарські зв'язки зі своїм контрагентом.

    Банки, виконуючи роль посередників між продавцями і покупцями, податковими органами, населенням, бюджетом, позабюджетними фондами, здійснюють контроль за дотриманням ними встановлених правил розрахунків, всю свою діяльність банки підпорядковують Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 21.12.2000 року.

    Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

    У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

    –        перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

    –        надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника;

    –        розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

    Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

    Як було зазначено вище, розрахунки за допомогою безготівкових інструментів здійснюються шляхом списання коштів з поточних рахунків. Поточні рахунки фізичним та юридичним особам відкриває банківська установа на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банкам рахунків у національній і іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку.

    При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. У сучасних умовах застосовуються такі основні інструменти безготівкових розрахунків:

    –       меморіальний ордер;

    –       платіжне доручення;

    –       платіжна вимога-доручення;

    –       платіжна вимога;

    –       розрахунковий чек;

    –       акредитив;

    –       вексель.

    Використання банківських платіжних карток та векселів, як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

    Найпоширенішим та найпростішим інструментом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є платіжне доручення.

    Платіжне доручення – це письмове розпорядження платника банкові, що його обслуговує, про списання з його рахунку зазначеної суми на рахунок одержувача коштів.

    Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8


    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.