Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Федерації профспілок України

Економічний Факультет

Кафедра фінансів

Випускна робота бакалавра

Студентки 4-го курсу

економічного факультету

спеціальність “ фінанси ”

Слуцької Світлани Леонідівни

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.1 Формування соціальної політики в Україні

1.2 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні

1.3 Особливості соціального страхування в країні

1.4 Соціальна політика і реформа оплати праці в Україні

РОЗДІЛ ІІ.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

2.1 Структура Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.2 Планування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.3 Аналіз діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.4 Соціальне страхування – один із головних напрямків ефективної соціальної політики

2.5 Проблеми діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Висновок

Використана література

ВСТУП

Об`єктивна необхідність в утриманні непрацездатних громадян суспільства існувала з давніх давен. На протязі століть цю функцію виконували церква, благодійні організації, організації суспільного призначення тощо. В теперішній час це покладено на цільові Фонди соціального страхування.

У всіх країнах світу система соціального забезпечення займає центральне місце в механізмі соціального захисту населення, який включає в себе також недержавні форми соціального страхування, приватну благодійність.

В Україні проведена реформа державної системи соціального страхування з метою приведення її у відповідність з новою соціально-економічною реальністью. Юридична база реформи визначена Конституцією України статтею 46 і гарантує громадянам право на соціальний захист, “що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.”

У процесі життя кожна людина знаходиться в небезпеці перед виникненням обставин, які можуть самим безпосереднім чином відобразитися на стані її здоров`я і привести до втрати заробітної плати – основного джерела засобів існування. До таких обставин можна віднести: хворобу, старість, інвалідність. Здолати їх самостійно у більшості випадках неможливо, оскільки вони здоланні зб`єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов`язані з виробничою діяльністю, практично не залежить від волі окремої людини. Але вони прямо впливають на соціальну стабільність суспільства, тому держава бере на себе певну долю відповідальності за їх появу і створює систему соціального захисту. Цим пояснюється вибір теми бакалаврської роботи.

Запропонована робота присвячена основам та особливостям організації і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні. Складається вона з двох розділів.

У першому розділі викладаються теоретичні основи соціального страхування, висвітлюються головні поняття та економічна сутність цієї категорії. Крім того досліджується еволюція та формування системи соціального страхування.

У другій частині подано структура бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та механізм складання (формування) бюджетів і кошторисів Фонду. Детально розкрита фінансова діяльність Фонду: джерела формування коштів Фонду та напрямки і методи використання страхових коштів Фонду.

Друга частина подає порівняння запланованих доходів та витрат бюджету Фонду до фактичних даних за 2003-2004рр., тобто аналізується виконання бюджету.

Робота містить значну кількість таблиць, рисунків, які дозволяють інтерпретувати викладене за допомогою знакових моделей.

При написанні роботи використано значну кількість літературних джерел, особливо таких авторів як Мачульська Е.Е., Косова Т.Д., Красюк Г.В., Холостова О.І. та інших, фінасових звітів Фонду, матеріали конференцій, засідань страхових організацій України, власний досвід роботи у Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

На прикладі Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, використовуючи данні фінансового звіту за 1991–2003 роки, розглянуто джерела, механізми та порядок формування і надходження коштів до бюджету Фонду та управління ними, визначено напрямки використання коштів Фонду соціального страхування.

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.1 Формування соціальної політики в Україні

Поняття “соціальна політика”, або соціальне адміністрування, з'явилось не так давно. Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX— XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь [22]. Хоча окремі приклади державного втручання спостерігалися в різних країнах і в середні віки (заходи по охороні здоров'я, державні освітні заходи, закон про жебраків), практика регулювання державою соціальних проблем набула поширення тільки у XX ст. Розвиток соціальної політики був пов'язаний із переходом від державної та громадської благодійності нижчим прошаркам населення до вироблення загально-державних і місцевих систем соціальної допомоги .

Сучасні системи соціальної політики сформувалися у розвинутих країнах в основному на початку 40-х років.

Соціальна політика — це

• діяльність по розвитку соціальної сфери, по задоволенню і гармонізації соціальних потреб особистості і соціальних груп ;

• певна орієнтація та система дій по оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створенню тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників;

• сукупність принципів, рішень і дій державних органів та інших організацій, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціальних спільнот та окремих індивідів, їх соціальну захищеність у кризові періоди життя суспільства;

• принципи і види соціальної діяльності, що спрямовують і регулюють відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними інститутами; детермінують розподіл ресурсів і рівень добробуту членів соціуму ;

• система спеціальних програм або заходів для забезпечення добробуту, підвищення рівня і якості життя всього населення країни або його окремих груп ;

• курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів [28].

Важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія, яка проголосила право людини на соціальний прогрес.

Не існує визнаного або ширше вживаного визначення соціальної політики. В різних країнах визначають це поняття по-різному, хоча значна частина цих трактувань є досить схожими та мають спільні положення. В більшості визначень поняття соціальної політики пов`язане з низкою заходів уряду та інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту і задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому. Необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів, тому однією з найважливіших функцій соціальної політики є функція перерозподілу.

Вирізняють такі характерні риси соціальної політики:

• колективність (використовує ресурси колективу/відповідає на колективні потреби);

• зосередженість на соціальних відносинах (використовує/змінюю їх);

• обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв'язку з обмеженістю ресурсів.

Мету соціальної політики можна визначити як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту. Цілі соціальної політики — розв'язання або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації. Завдання соціальної політики — поліпшення умов праці та життя всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним та малозахищеним групам населення [41].

Поле діяльності соціальної політики обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежене певними сферами, що належать де компетенції соціальної політики. Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житлова політика, освіта. Проблеми, які розв'язує соціальна політика: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, недужість та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності і невигідних умов, забезпечення соціальної злагоди і солідарності. Об'єктом соціальної політики є все населення країни, в якому, виходячи зі специфічних потреб, можна виділити такі соціальні верстви: немовлята й матері, діти і сім'ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пенсіонери, старі люди, важко хворі та інваліди, люди, які постраждали внаслідок війн, катастроф, стихійних лих, біженці та мігранти, національні меншини. Суб'єктом соціальної політики є держава.

Принцип, за яким була побудована система соціального захисту населення в Україні (і що залишився в спадок від часів Радянського Союзу), передбачав універсальність допомоги для всіх категорій населення, не враховуючи рівня доходів реципієнтів, як це робиться в багатьох країнах.

Після проголошення в 1991 році незалежності України перехід до ринкових відносин розпочався без попередньої розробки стратегії і тактики державного регулювання соціальних процесів. Внаслідок швидких змін соціальної структури населення відбулось стрімке розшарування на багатих і бідних. Намагання виправити ситуацію призвело до перегляду системи соціального захисту в напрямку збільшення різноманітних виплат, пільг, допомог, але відбулося це без урахування економічних передумов. Серед передумов формування соціальної політики вирізняють:

• ціннісні;

• політичні;

• географічні/територіальні;

• культурні;

• економічні;

• соціально-демографічні.

Державні органи управління ухвалюють законодавчі акти, програми, спрямовані на реалізацію високого рівня соціальних гарантій (навіть вище, ніж за часів Радянського Союзу), не зважаючи на економічні можливості їх здійснення. Зростання частки витрат на соціальну сферу призвело до значного переобтяження державного бюджету.

1995 року майже 80 % сімей отримували соціальні виплати, грошові допомоги чи компенсації з бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів і за рахунок коштів підприємств та організацій. Кількість пенсіонерів становила 14,5 млн. чоловік, 1,5 млн. молодих людей, котрі навчалися, отримували стипендію, для 5,6 млн. дітей було призначено грошову допомогу на виховання та утримання, понад 2,5 млн. громадян отримували грошову допомогу на прожиття, різні види грошових допомог та компенсацій мали 3,5 млн. громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, 1,4 млн. сімей призначено субсидії на утримання житла, майже одному мільйону малозабезпечених громадян було надано грошову допомогу в осінньо-зимовий період, 450 тис. самотніх непрацездатних громадян отримували постійну допомогу вдома, майже 300 тис. громадян відшкодовувалися збитки, заподіяні внаслідок травм на виробництві. Крім того, кожний третій громадянин У країни мав право на безплатний проїзд у міському транспорті, 3,6 млн. громадян сплачували лише частину коштів за утримання житла. 6,1 млн. громадян — за електроенергію, 6,3 млн.— за газ, 1,5млн громадян — за користування телефоном. Окрім того, існувало ще кілька десятків різноманітних пільг, серед яких: безплатний проїзд залізницею, пільгове оподаткування доходів, придбання житлових приміщень за цінами, нижчими від їхньої вартості, безплатне або пільгове забезпечення автомобілем [49] .

Сьогодні, в умовах економічної кризи, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, застосування такого принципу виявилось неможливим. Незначні кошти розпорошуються між великою кількістю людей, одна частина яких цих коштів не потребує, а іншій їх не вистачає. З другого боку (така тенденція спостерігалася в багатьох країнах), коли люди звикають очікувати багато від держави, з'являється так звана “споживацька позиція”, що особливо небезпечно в період, коли ресурси держави обмежені.

Суттєвою стратегічною помилкою соціальної політики в Україні була орієнтація на соціальний захист, без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього — спад виробництва. Виникла парадоксальна ситуація, коли матеріальної допомоги потребують ті, хто працює. Але ж загальновідома істина, що неможливо ефективно захищати бідних у суспільстві, де більшість є бідними.

Зважаючи на існуючий світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочування ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги [62]. Таку точку зору нині підтримує більшість ініціаторів реформ, але виникають суперечки про те, хто саме може розраховувати на цілеспрямовану допомогу: чи це обмежена кількість соціально вразливих верств населення (а саме: літні люди, інваліди, багатодітні сім'ї, біженці), чи це буде адресна допомога конкретним незаможним людям (виходячи з того, що приналежність до певної групи, наприклад, старих людей не завжди корелює з показником бідності - стара людина може мешкати в заможній родині).

Соціальна політика має грунтуватися на таких загальнолюдських, філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність і недискримінація, справедливість, солідарність та соціальна відповідальність. Саме такі цінності лежать в основі різних моделей соціального забезпечення.

За іншою точкою зору, в сучасному світі спостерігається розвиток двох основних моделей соціального захисту: ліберальної та соціально-демократичної (патерналістської). Мета соціальної політики в рамках ліберальної моделі — забезпечення рівності можливостей, надання всім рівних шансів для самореалізації. Роль держави полягає в створенні відповідних умов. Окрім того, держава бере на себе ті функції, які нездатна виконати самотужки особа чи сім'я. Головна мета соціальної політики в рамках соціально-демократичної моделі — досягнення соціальної справедливості, подолання нерівності, що виникає під час розподілу економічних та соціальних ресурсів. Роль держави — гарантувати й забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат [22].

Сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційно проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про пріоритети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Більшість соціологів погоджуються з думкою, що в Україні панує соціальна аномія, коли старі норми та цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.

Цінностями, що залишилися у спадок від соціалізму, безумовно, були офіційно проголошені принципи рівності та колективізму. Сучасна соціальна політика поки що демонструє збереження старого принципу рівності кінцевих результатів. Як, наприклад, рівність у розподілі пенсій (без врахування трудового стажу та характеру роботи), що йде всупереч такій цінності, як соціальна справедливість. Натомість забезпечення рівності, як рівності можливостей для отримання мінімальних гарантій, попри все залишається поза увагою (найяскравіше це можна побачити, якщо проаналізувати державну політику щодо інвалідів, дітей-сиріт). Тим часом втрачаються здобутки минулого щодо рівності можливостей отримання освіти й охорони здоров'я. Довготривалі невиплати заробітної плати ставлять під сумнів забезпечення навіть такої першочергової цінності, як цінність життя.

Існування за часів Радянського Союзу патерналістського підходу в організації систем соціального захисту та зайнятості населення призвело до “ споживацької ” позиції, коли люди звикли покладатися на державу. Розширення практики надання різноманітних правових статусів і пов'язаних з ними пільг викликало виникнення так званого “ споживацького ”,“менталітету заслуг ”. Все це значною мірою зменшує власну ініціативу та активність людей. Особливо це стосується людей старших вікових груп. Як свідчать результати соціологічного дослідження становища населення України на ринку праці (1999), вибір життєвих економічних стратегій населення корелює з його віком. Якщо серед молоді 15—28 років тільки третина (37%) згодна маги невелику, але гарантовану заробітну плату постійно, то серед респондентів старших вікових груп частка таких людей вже складає переважну біль шість: серед населення 41—55 років — 59%, 56 років і старших — 67%. Навіть серед найбільш працеактивної вікової групи 29—40 років майже половина (47%) віддає перевагу гарантованому мінімуму аніж власній активності, підприємництву та ризику [22].

Відомо, що кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій (наприклад, таких як високий рівень територіальної мобільності у циган, полігамний шлюб деяких східних країнах, багатодітність у країнах Азії та Африки, безправність жінки в ісламських країнах), які враховуються при формуванні соціальної політики (так, у країнах Азії, Латинської Америки люди похилого віку традиційно доглядалися в родині і це спричинило нерозгалуженість системи соціального захисту осіб похилого віку) порівняно з країнами Європи).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10