Основи банківської справи

1)Платіжне доручення

2) Платіжні вимоги-доручення.

3) Чеки

4) Акредитив

5) Вексель

6) Інкасові доручення

7) Платіжна вимога.

НБУ охоплює касове обслуговування народного господарства і проводить його через комерційні банки. НБУ здійснює емісію грошей та регулює сферу емісійно-касових операцій у народному господарстві України. Головна мета діяльності НБУ в цій сфері - підтримання стабільності і зміцнення національної грошової системи. НБУ встановлює для всіх господарських суб’єктів єдині правила щодо обігу готівки, її збереження і раціонального витрачання.

Для підприємст (організацій, установ) встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортування і видачі, єдині вимоги щодо технічного укріплення і обладнання приміщень, кас підприємств, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і контролю за дотриманням касової дісципліни.

Установи банків повинні постійно контролювати дотримання всіма господарськимим суб’єктами правил ведення касових операций.

Сам хід ринкових реформ потребує постійного перегляду та вдосконалення нормативних документів, що регламентують обіг готівки. Нормативна база НБУ щодо регулювання використання готівки повина охоплювати усі сфери її обігу у народному господарстві.

перспективи скорочення готівково-грошового обігу в Україні пов’язані з макроекономічною стабілізацією вітчизняного народного господарства.

Основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу - раціональна організація грошового обороту, як найшвидше залучення готівки до кас банків, подальше зміцнення готівкового обігу; прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою, аналіз стану збалансованості грошових доходів і витрат стану збалансованості грошових доходів і витрат населення; обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки тощо

Господарські суб’єкти мають здійснювати переважну більшість платежів із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов’язані здавати гроші в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури,, ганчір’я, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно чинними нормативними актами.

Для здійснення готівкових розрахунків кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. В касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець робочого дня не повинен перевищувати ліміту каси, встановленого банком та погодженого з підприємством. Підприємства (організації, установи) не мають права нагромаджувати в своїх касах готівку понад встановлені ліміти для здійснення майбутніх витрат, у тому числі й на оплату праці.

Готівкові розрахунки обслуговують акти купівлі-продажу товарів, як правило, з участю населення, тобто здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громодянами. Підприємства (організації, установи) використовують у розрахунках між собою готівку лише для купівлі необхідних ім товарів на незначні суми.

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівкового-грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним розширенням сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

13. Грошова маса і грошові агрегати

Грошова маса — це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу у певний момент.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб’єктів економічного обороту ¾ у населення, підприємств, їх об’єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб’єктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.

Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.[1]

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

·       M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

·       М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

·       М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

·       М3 (грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Монетарна база (грошова база) НБУ складається з коштів у національній валюті поза банками та банківських резервів, включаючи готівку в касах комерційних банків, а також кошти клієнтів у НБУ. Валюта поза банками.

14. Структура безготівкового обороту

Безготівковий обіг — це такий обіг, де гроші переміщуються за рахунками в банках не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів, не тільки їм самим, а й третім особам – банкам.

Безготівковий обіг є основною формою загального грошового обігу, що зумовлено такими його перевагами, як скорочення витрат обігу, більша ефективність державного регулювання процесу обігу, прискорення руху коштів та розрахунків.

15.  Способи і форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

Відповідно до існуючої в нашій країні практики встановлені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.

Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.

Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк.

Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні доручення зручні при авансовій оплаті за товари, при виконанні платежів до бюджету тощо.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату.

Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві (рис. 3.7). Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.

Розрахунковий чек – документ, який містить доручення чекодавця (платника) банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу;

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

3. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

16. Розрахунки за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог, чеків, векселів

Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Технологія розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:

1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;

2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу).

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:

1) Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр вимог;

2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу і реєстр банку платника;

3) Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж;

4) На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;

5) З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;

6) Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів

Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:

1) назва банку;

2) наказ про сплату грошової суми;

3) отримувач грошей;

4) дата і місце виписки чека;

5) підпис чекодавця.

Українське законодавство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами. Це:

— чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;

— банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою авалю - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.

Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:

- векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

- векселедержатель (ремітент);

- платник (трасат).

Випускаються два вида векселів: простий і переказний.

Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.

Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін.

Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі.

17. Принципи кредитування. Умови

Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.  Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.  Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.  Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.  Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).  Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Принцип платності кредиту, цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати їх використання.

При встановленні відсотка враховуються наступні чинники:

§  Процентна ставка встановлювана ЦБ.

§  Середня процентна ставка за міжбанківськими кредитами.

§  Середня процентна ставка по привернутих внесках або депозитах.

§  Співвідношення своїх і позикових засобів: чим вище частка привернутих засобів, тим дорожче кредит.

§  Попит на кредитні ресурси: чим вище попит, тим дорожче кредит.

§  Термін, на який проситься кредит, ступінь ризику по кредиту. Фінансова стабільність в країні: чим вище темп інфляції, тим дорожче кредит.

До основних умов банківського кредитування відносять:

1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.

6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

18. Види кредитів, їх класифікація

Види кредитів:

1-За формою:лізингові,іпотечні,бланкові

2-За ступенем ризику:стандартні,під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні

3-За строком погашення: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий, прострочений, відстрочений, пролонгований.

4-За методом надання:разові, кредитна лінія(це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8