Статистичне вивчення показників діяльності акціонерних банків (на прикладі вибірки банків України)

Статистичне вивчення показників діяльності акціонерних банків (на прикладі вибірки банків України)

КУРСОВА РОБОТА

„Статистичне вивчення показників діяльності акціонерних банків” (на прикладі вибірки банків України)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИДИ, ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ТЕХНІКА ОБЧИСЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

1.1 Сутність акції та її основні характеристики

1.2 Сутність статутного капіталу та активів акціонерного комерційного банку

1.3 Показники прибутковості активів та статутного капіталу банку

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА СТАТИСТИЧНИХ УГРУПУВАНЬ АКЦІОНЕРНИХ БАНКІВ ЗА РІВНЯМИ ХАРАКТЕРИСТИК

2.1 Сутність та види статистичних групувань

2.2 Статистичне групування акціонерних банків за рівнем виконання плану росту курсу акції

2.3 Показники ринкового курсу акцій та рентабельності статутного капіталу в статистичних групах акціонерних банків

РОЗДІЛ 3. СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА РЯДІВ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ, РИНКОВОГО КУРСУ АКЦІЙ БАНКУ ТА ЧИННИКІВ, ЩО ЇЇ ФОРМУЮТЬ

3.1 Ряди розподілу та їх графічне зображення (ціна акцій та рентабельність статутного капіталу банку)

3.2 Графіки розподілу банків за рентабельністю статутного капіталу банку та ринковим курсом акцій (гістограма, полігон, кумулята)

3.3 Характеристика рядів розподілу

3.3.1 Середня ринкова ціна акцій, середній рівень рентабельності

3.3.2 Моди і медіани рядів ринкового курсу акцій та рівней рентабельності статутного капіталу банку

3.3.3 Середнє лінійне відхилення, дисперсія середнє квадратичне відхилення та коефіцієнт варіації рядів ринкового курсу акцій та рентабельності статутного капіталу

РОЗДІЛ 4. КОРЕЛЯЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ЗМІН РИНКОВОГО КУРСУ АКЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА ЇЇ ЧИННИКІВ

4.1 Рангова кореляція зв’язку між рентабельністю та рівнем виконання плану росту ринкового курсу акції банку

4.2 Аналіз кореляційної залежності між рентабельністю статутного капіталу та ринковим курсом акції банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Нині термін «статистика» використовують у кількох значеннях[1]:

1) це — дані, які характеризують масові суспільні явища;

2) процес збирання, зберігання і оброблення даних про масові суспільні явища, тобто галузь практичної діяльності, спрямованої на одержання, оброблення, аналіз і видання масових даних про явища і процеси суспільного життя;

3) це наука, яка вивчає величину, розміри і кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв'язку з якісною стороною цих явищ, з їх соціально-економічним змістом.

Наукова система статистики складається із статистичної теорії, статистичної методології та зведених результатів статистичних досліджень.

Статистична теорія являє собою загальне вчення про розміри суспільних явищ і статистичних показників, які їх характеризують. Вона включає також вивчення зв'язків між статистичними показниками розвитку, змін змісту і форми статистичних показників.

Статистична методологія — це сукупність статистичних методів дослідження. Вона розробляє питання збирання зведень про розміри суспільних явищ, вивчення зв'язків між величинами та динаміки, принципів і прийомів аналізу статистичних даних. Статистична наука являє собою нерозривну єдність статистичної теорії і статистичної методології.

Зведені результати статистичних досліджень — це сукупність конкретних науково обґрунтованих статистичних даних.

У процесі розвитку статистики як самостійної науки в її складі виділилися: математична статистика, загальна теорія статистики, соціально-економічна статистика, галузеві статистики.

Економічна статистика як галузь єдиної статистичної науки, спираючись на положення загальної теорії статистики, вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ і процесів у сфері матеріального виробництва з метою виявлення пропорцій тенденцій і закономірностей їх розвитку. Економічна статистика досліджує всю економіку країни, даючи їй числову характеристику.

Актуальність теми курсової роботи полягає в доцільності надання акціонерам та інвесторам комерційних банків методології оцінки ефективності вибору вкладення капіталу при емісіях акцій комерційних банків в залежності від поточної рентабельності роботи банку.

Предметом дійсної курсової роботи є показники ринкової вартості акцій комерційних банків України та рентабельності їх роботи.

Об’єктом статистичного аналізу є умовна вибірка показників діяльності 20 комерційних банків в базовому та звітному роках, а також показники вартості їх акцій на фондовому ринку в базовому та звітному роках.

Метою статистичного аналізу дійсної курсової роботи є виявлення статистичних закономірностей між зовнішньою результативною ознакою – ринковим курсом акції, тобто перевищенням ринкової вартості акцій комерційних банків над номіналом, та внутрішніми факторними ознаками ефективності (прибутковості) роботи банку – рентабельністю активів та статутного капіталу банку.

РОЗДІЛ 1. ВИДИ, ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ТЕХНІКА ОБЧИСЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

1.1 Сутність акції та її основні характеристики

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства [1].

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства. Акція є неподільною.

Рішення про випуск (емісію) акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Ринкова ціна акції відкритого акціонерного товариства в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу називається курсом (у процентних пунктах) [1]:

 (1.1)

де ринковий курс акції в процентних пунктах;

 ринкова ціна акції (ціна купівлі-продажу);

 номінальна ціна емітованої акції, щодо якої розраховуються доходи – процентні дивіденди.

Курсова вартість акції чи рівень прибутковості акції визначається як відношення відсотка прибутковості (дивіденду) акції до середньої норми прибутку для альтернативних інвестицій чи до середнього позичкового відсотка по банківських депозитах (альтернативне вкладення капіталу).

Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) визначається формулою ( в абсолютній вартості в грн.) [1]:

 (1.2)

де  встановлений за результатами річних акціонерних зборів відсоток виплати доходу від номінальної вартості акції при емісії.

Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) у випадку її реалізації після одержання дивіденду збільшується (зменшується) на різницю ціни покупки акції і ціну поточної ринкової вартості акції. При цьому вводиться поняття – «Плата за ризик вкладення в дані акції (у %)» [1]:

 (1.3)

де ціна продажу акції після одержання дивіденду по поточній ринковій вартості на момент продажу;

 ціна покупки (придбання) акції по поточній ринковій вартості на момент придбання акції;

 експертна величина різниці ризиків вкладення коштів в акції й альтернативному вкладенні коштів в інші інвестиції (наприклад, банківські депозити під позичковий відсоток).

При цьому в розрахунках передбачається, що часовий інтервал між покупкою і продажем акції не менше інтервалу виплати дивідендів по акції (виплата – один раз у рік ). До цього ж річного інтервалу віднесена і величина позичкового відсотка по альтернативному вкладенню капіталу.

1.2 Сутність статутного капіталу та активів акціонерного комерційного банку

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом його утворення [11]. Розрізняють залучений, позичений та власний банківський капітал. Залучений капітал — це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку, або через продаж власних боргових зобов’язань на грошовому ринку має назву недепозитного, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим. Спільним для залученого та позиченого банківського капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу у сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб.

Акціонерний власний капітал банку формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій. Зауважимо, що іноді акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а значить, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Таким чином власний капітал працюючого банку складається з статутного капіталу, додаткового капіталу, капіталізованих дивідендів, резервного капіталу , нерозподіленого прибутку банку та створених спеціальних фондів за рахунок нерозподіленого прибутку

Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативні банки. Акціонерні банки можуть бути, у свою чергу, відкритого чи закритого типу. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо банк створюється у формі закритого акціонерного товариства, то він здійснює закрите розміщення акцій серед обмеженого кола засновників. Такі акції не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди керівних органів акціонерного товариства, визначених його статутом.

Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною, вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал банку.

Банк може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання або отримувати власні акції в дар.

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів.

Активами банку називаються вкладення банківського капіталу в [11]:

необоротні кошти, які формують виконавчу інфраструктуру банку та його відділень;

оборотні кошти, які розподіляються на групи:

а) бездоходних технічних активів (поточна дебіторська заборгованість та кошти в розрахунках);

б) низькодоходних розрахункових активів – готівкові кошти та кошти на кореспондентських рахунках банку;

в) високодохідних коштів, вкладених в кредити, іноземну валюту, банківські метали та операції з борговими цінними паперами (облігації, векселі, іпотечні цінні папери);

г) коштів з ненормованою дохідністю, вкладених в пайові цінні папери статутних фондів інших підприємств.

1.3 Показники прибутковості активів та статутного капіталу банку

Ефективність використання активів банку характеризує коефіцієнт його рентабельності ROA [1]:

%, (1.4)

де ЧП — чистий прибуток банку;

А — активи банку.

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності ROE [1]:

%, (1.5)

де ЧП — чистий прибуток банку;

ВК — власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу ROE_SK [1]:

%, (1.6)

де ЧП — чистий прибуток банку;

СК — сплачений статутний капітал банку.

Коефіцієнт рентабельності статутного капіталу ROE_SK визначає норму дивідендної доходності номінальної вартості акції банку при коефіцієнті розподілу чистого прибутку на дивіденди 1,0. Фактичний коефіцієнт розподілу прибутку до виплати доходів по акціях в комерційних банках знаходиться на рівні 0,3 – 0,4. Згідно з формулою (1.2), коефіцієнт рентабельності статутного капіталу ROE_SK визначає ринковий курс акції, тобто перевищення її продажної ціни на фондовому ринку над номіналом.

Коефіцієнт розподілу прибутку до виплати доходів по акціях в комерційних банках є показником привабливості дивідендної політики банку для залучення нових інвесторів при додаткових емісіях акцій при збільшенні статутного капіталу.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов’язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВК) [1]:

 (1.7)

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов’язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА СТАТИСТИЧНИХ УГРУПУВАНЬ АКЦІОНЕРНИХ БАНКІВ ЗА РІВНЯМИ ХАРАКТЕРИСТИК

2.1 Сутність та види статистичних групувань

Першою стадією статистичного дослідження є отримання та побудова вихідних статистичних таблиць (Додаток А), тобто залежностей параметрів діяльності певної вибірки банків у базовому та минулому роках.

В таблиці Додатку А наведені основні вихідні характеристики умовної вибірки 20 банків банківської системи України в базовому та звітному роках:

-                     номінальна вартість акції;

-                     кількість акцій;

-                     ринкова вартість акції;

-                     рівень виконання плану зростання ринкової ціни акції;

-                     рівень активів, статутного капіталу та прибутку;

Другою стадією статистичного дослідження є статистичне зведення і групування, оскільки після збору даних, ми повинні їх звести, згрупувати для обробки.

Зведення – це комплекс послідовних операцій по узагальненню конкретних поодиноких факторів, які утворюють сукупність, для виявлення типових рис і закономірностей, що належать досліджуваному явищу в цілому. Зведення може бути просте і складне [16].

Просте зведення – це простий підрахунок підсумків первинних статистичних даних.

Складне зведення передбачає групування по видам групувальної ознаки, встановлення меж групування, підрахунок групових і узагальнюючих підсумків, а також викладення результатів зведення у вигляді таблиць чи графіків.

Страницы: 1, 2, 3