Страхова діяльність в Україні

3) реєстрація фінансових установ і ведення Державного реєстру фінансових установ;

4) реєстрація та ведення реєстру саморегульованих організацій;

5) визначення порядку ведення та ведення реєстру аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

6) надання висновків про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;

7) ліцензування діяльності фінансових установ, затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядку контролю за їх додержанням; установлення плати за реєстрацію документів і видачу ліцензій;

8) встановлення обмежень на суміщення надання певних видів фінансових послуг;

9) встановлення критеріїв і нормативів щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, додержання правил надання фінансових послуг;

10) визначення у передбачених законом випадках порядку створення, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

11) встановлення додаткових вимог до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом;

12) встановлення вимог щодо програмного забезпечення і спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаних із наданням фінансових послуг,

13) встановлення правил підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ у аспекті напрямів нагляду;

14) здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг;

15) ліцензування діяльності тимчасової адміністрації фінансової установи та призначення її керівника;

16) встановлення переліку посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні;

 17) визначення порядку реєстрації страхових і перестрахових брокерів та ведення державного реєстру страхових і перестрахових брокерів, видача свідоцтв про включення страхових і перестрахових брокерів до цього реєстру; ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

18) здійснення інших повноважень у галузі страхування;

19) державна реєстрація кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок, видача їм свідоцтв про державну реєстрацію за формою, встановленою Комісією, визначення ЗМІ, в яких кредитна спілка розміщує дані про її  державну реєстрацію;

20) визначення переліку внутрішніх положень і процедур, які має розробити й затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності;

21) прийняття нормативно-правових актів щодо особливостей створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності об'єднаної кредитної спілки;

22) надання інформації за запитами юридичних осіб;

23) встановлення порядку розкриття інформації та складання звітності  учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;

24) участь у реалізації державної політики щодо охорони державної та професійної таємниці, контроль за її зберіганням у своїй системі;

25) проведення самостійно чи разом з іншими вповноваженими органами  виїзних та безвиїзних перевірок діяльності фінансових установ;

26) встановлення порядку й умов застосування заходів впливу згідно із законом;

27) розсилання фінансовим установам обов'язкових до виконання розпоряджень щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги з вимогою надання необхідних документів;

28) розсилання матеріалів до правоохоронних органів щодо фактів правопорушень, які стали відомі під час проведення перевірок; розсилання матеріалів до органів Антимонопольного комітету України в разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

29) звернення до суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги.

Комісія утворюється у складі 9 членів - Голова Комісії, 3 заступники Голови, в тому числі його перший заступник, 5 членів Комісії - директорів департаментів. Усіх їх призначає Президент України.

Комісія в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, які підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку, а також є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності й громадянами.

При Комісії може утворюватися Консультаційно-експертна рада, яка є постійно діючим на громадських засадах дорадчим органом, що бере участь в обговоренні проектів документів, розроблених та (або) розглядуваних Комісією.

До складу Консультаційно-експертної ради можуть входити представники органів виконавчої влади, саморегульованих організацій та інших об'єднань учасників ринків фінансових послуг, фахівці з відповідних питань.

Одним з першочергових завдань, які останнім часом стоять перед Держфінпослуг, - це припинення використання страхування і перестрахування з метою „оптимізації" оподаткування, відповідно до Указу Президента України №175/2004 від 09.02.04 „Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам та корупції".

Не менш важливим завданням Держфінпослуг з адаптації законодавства України до вимог ЄС є скорочення числа видів обов'язкового страхування відповідно з існуючими на страхових ринках ЄС та інших європейських держав.

Незважаючи на певні труднощі в регулюванні сфери страхування, необхідно зазначити, що Держфінпослуг враховує досвід держав - членів ЄС та положення вторинного законодавства при розроблені нормативних актів. Останніми суттєвими інституційними зрушеннями в цьому напрямі було створення в штатній структурі Держфінпослуг відділу євроінтеграції, до функцій якого віднесено, зокрема, реалізацію стратегії європейської інтеграції в сфері фінансових послуг, проведення аналізу підзаконних документів у відповідність до європейського.

Для впровадження стабільних правил функціонування страхових організацій, підвищення якості послуг, що надаються ними, Держфінпослуг прийнято 35 нормативно-правових документів, зокрема:

1 Ліцензійні умови провадження страхової діяльності (розпорядження №40 від 28 серпня 2003 року, зареєстроване в Мінюсті 15 вересня 2003 р. № 805/8126);

2 Положення про порядок і формування, розміщення та обліку страхових резервів з обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (розпорядження №62 від 19 вересня 2003 р.).

3 Порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами (розпорядження №124 від 13 листопада 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 25 листопада 2003 р. №1075/8396).

4 Положення про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України (розпорядження №155 від 05 грудня 2003 р., зареєстроване в Мінюсті  23 грудня 2003 р. №1208/8529).

5 Порядок застосування підпунктів 4332 - 4333 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування (розпорядження №126 від 18 листопада 2003 р., зареєстроване в  Мінюсті 8 січня 2004 р. №1/8600).

6 Про перевірку відповідності формування розміру статутних фондів страховиків вимогам чинного законодавства (розпорядження № 56 від 16 вересня 2003 р. зареєстроване в Мінюсті 2 жовтня 2003 р. № 888/8209).

З метою приведення страхового законодавства до міжнародних норм Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:

 - стала членом ряду авторитетних організацій (з липня 2003 р. - Міжнародної мережі органів нагляду за недержавними пенсійними фондами, а з вересня 2003 р. -Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю);

 - здійснює налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, в рамках проекту РАDСО (- Організація планування та розвитку співпраці) - з регулятором Угорщини; в рамках проекту СIDА (Канадська міжнародна агенція розвитку) - з регулятором Канади; в рамках проекту First Initiative - з регуляторами Великобританії, Прибалтики; в рамках проекту ОSІ - з регуляторами Польщі та Ірландії;

 - бере участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна

системна позика, програма оцінки фінансового сектора, програма фінансування розвитку села, проектів провадження пенсійної реформи в Україні, проект із дослідження небанківських фінансових установ;

- здійснює залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Держфінпослуг First Initiative;

- експертна допомога від "Bancworld Іпс."; Європейська Комісія: програми ТАСІS (пілотні проекти у сфері страхування в 2003 р. та включення в Національну програму допомоги Україні в 2004 р.; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства UЕРLАС - імплементація законодавства України до законодавства ЄС).

Таким чином, страховий ринок України являє собою певною мірою структуроване економічне середовище.

В той самий час на процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому впливають проблеми різного характеру, більшість яких перебувають власне поза площиною страхового ринку, зокрема:

1) повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

2) значна частка тіньової економіки;

3) збиткова діяльність більшості підприємств;

4) приховані монопольні утворення.

Крім цього, внаслідок недооцінення значущості страхування в економіці країни основний тягар витрат з попередження та ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на державний бюджет.

Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страховиків та страхових посередників, страховий ринок України має ряд об'єктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, зокрема:

• низька заінтересованість у страхуванні через недостатню платоспроможність населення;

• недосконале законодавство щодо обов'язкових видів страхування, в т.ч. значна кількість економічно недоцільних видів обов'язкового страхування;

•   нерозвиненість довгострокового страхування життя, пенсійних ануїтетів та інших видів особистого накопичувального страхування (частка страхування життя становить близько 0,5% від валових страхових платежів по ринку);

•   недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків;

•   високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через об'єктивно обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так і у зв'язку із схемами "псевдоперестрахування"). За 2003р. страховиками України сплачено перестраховикам-нерезидентам 3,2 млрд грн (34,8% від валових страхових премій по ринку), з яких близько 90% розміщено на "м'яких" ринках, зокрема в Литві, на яку припадає 52,2%, Латвії - 22%, Росії - 8,2%, Молдові - 6%. Страхових виплат отримано від перестраховиків-нерезидентів у розмірі 107,2 млн грн;

•   недостатнє регулювання страхового посередництва, що не сприяє загальному підвищенню страхової культури населення, а в деяких випадках призводить до поширення елементів шахрайства та неконкурентних засад діяльності. Останнім часом існує так званий "неорганізований", або "сірий" сектор, де сотні суб'єктів різних організаційно-правових форм здійснюють посередницьку діяльність у сфері страхування, не будучи ідентифікованими через відсутність відповідного державного регулювання.

•   недостатній рівень правого забезпечення медичного страхування. Найгострішими проблемами галузі охорони здоров'я впродовж багатьох років є зниження якості медичних послуг. У той же час медичні послуги часто недоступні для хворих насамперед через їх високу вартість. Насправді безкоштовна медицина стала здебільшого платною, а законодавча база з питань медичного страхування перебуває лише в стадії формування. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров'я, приблизно чверть усіх видатків на охорону здоров'я в Україні складають неофіційні або напівофіційні внески громадян;

• невідповідність вітчизняного страхового законодавства вимогам міжнародного законодавства, в т.ч. ЄС, а також принципам та стандартам Міжнародної асоціації страхового нагляду;

• недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення.

З метою підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування серед першочергових завдань розвитку страхового ринку України пропонується визначити таке:

1) розроблення та ухвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 р., яка передбачала б з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавства ЕС у сфері страхування, конкретні заходи щодо:

- удосконалення державного регулювання;

- розширення сфери застосування страхових послуг, в т.ч. за рахунок розвитку страхового посередництва;

- активне використання інвестиційного потенціалу учасників страхового ринку;

- визначення механізму контролю та особливостей його проведення;

- прискорений розвиток недержавного пенсійного страхування, медичного страхування;

- розвиток інфраструктури страхового ринку, в т.ч. формування наукових шкіл, кадрового та інформаційного забезпечення;

- захист законних інтересів споживачів страхових послуг;

- врегулювання питань щодо обмеження на певний період діяльності філій іноземних страховиків на території України;

2)   удосконалення системи оподаткування в сфері страхування з метою стимулювання фізичних та юридичних осіб до укладення договорів страхування.

У зв'язку з цим здійснити удосконалення чинного та розроблення нового нормативно-правового і методологічного забезпечення страхової діяльності, в тому числі щодо визначення характеристики та класифікаційних ознак видів добровільного страхування з метою адекватного встановлення об'єкта страхування, страхової суми, страхових ризиків; забезпечення дієвого механізму контролю за умовами платоспроможності страховиків, у тому числі стосовно коштів страхових резервів, нормативами на ведення страхової справи, здійснення операцій перестрахування, в тому числі у нерезидентів;

3)подальше формування правової бази участі страховиків у системі соціального забезпечення населення через запровадження обов'язкового медичного страхування, прийняття необхідних нормативно-правових актів з питань пенсійного страхування та страхування життя;

4)удосконалення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів шляхом прийняття спеціального закону;

5)посилення державного регулювання та нагляду за діяльністю на ринку перестрахування, в т.ч. удосконалення системи оподаткування операцій з перестраховиками - нерезидентами;

6)удосконалення державного регулювання та нагляду за страховими посередниками у відповідності до положень Директиви 2002/92/ЕС „Про страхових посередників", зокрема, сприяння створенню страхових (перестрахових) посередників, спрощення правил їх діяльності та запровадження вимог щодо реєстрації страхових агентів та нагляду за їх діяльністю;

4)   внесення змін до Цивільного і Господарського кодексів України, Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ,"Про страхування", Про недержавне пенсійне забезпечення щодо:

- удосконалення договірних відносин у сфері страхування;

- внесення змін до класифікації ризиків та видів страхування;

 - посилення системи державного регулювання ринку страхових послуг;

 - запровадження додаткових вимог до страховиків, у т.ч. встановлення спеціального реєстру активів, що покривають страхові резерви та абсолютного пріоритету страхових вимог по відношенню до будь-яких інших вимог стосовно активів, які покривають страхові резерви;

 - захисту прав страхувальників (вигодонабувачів, застрахованих осіб), в т.ч. створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг (страховий омбудсмен).

2. Сутність страхової послуги та деяких її особливостей

Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їх рівноправне партнерство, розвинуту систему горизонтальних та вертикальних-зв'язків між ними.

Він забезпечує органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі, що є продуктом цілеспрямованої діяльності страхової компанії та пропонується на страховому ринку на умовах еквівалентного обміну з метою отримання прибутку.

 Отже страхова послуга є товаром у середовищі страхового ринку. Але порівняно зі звичайним товаром страховик не створює ніякого матеріального продукту.

Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність і тому відноситься до поняття "послуга". Основні споживачі ринку - фізичні та юридичні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розробляють різноманітні страхові продукти, визначають програму страхування, формують попит та пропозицію на свої послуги.

Зауважимо, що страхова послуга на підставі Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"

 №2664 - III від 12.07.2001 р. належить до категорії фінансових послуг, як і послуги банків та інших фінансових установ.

Довідка Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зазначимо, що пропонувати страхові послуги на страховому ринку можуть лише спеціалізовані організації, які зобов'язані надати відповідні фінансові гарантії, тобто страхові компанії.

Діяльність страховиків згідно з законодавствои України підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Крім того, форма реалізації страхової послуги може бути добровільною чи примусовою (обов'язковою). Але це стосується тільки тих випадків, коли надання страховиком захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку.

Всі обов'язкові та добровільні види страхування внесені до Закону України „Про страхування" № 2745 і відображені в статтях 6 та 7.

Довідка. Витяг із статті 6 Закону № 2745 Видами добровільного страхування можуть бути:

1)страхування життя;

2)страхування від нещасних випадків;

3)медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4)страхування здоров'я на випадок хвороби;

5)страхування медичних витрат;

6)страхування залізничного транспорту;

7)страхування наземного транспорту (крім залізничного);

8)страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього водного та інших);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5 - 9);

Страницы: 1, 2, 3