Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно пов’язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

АКБ “Правекс-Банк", як і будь-який інший комерційний банк, позичаючи вільні грошові кошти своїх комітентів, зобов’язується своєчасно повернути їх, тобто дотримуватись принципів ліквідності і платоспроможності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Аналізуючи діяльність комерційних банків на прикладі „Правекс - Банк”, ми виявили не дуже добру тенденцію: зростання позичок на міжбанківському ринку. Це свідчить про нездатність банку використовувати трансформацію короткострокових банківських пасивів у середньострокові. Прослідкуємо це на умовному прикладі: свої кошти банк віддає за 30%, а коли не вистачає коштів для клієнтських платежів, позичає на міжбанківському ринку за 15%. Міжбанківський депозитний ресурс, як правило, використовується для "латання дірок" в поточній ліквідності.

Часті є випадки, коли комерційні банки регулярно, "хронічно" не виконують нормативів платоспроможності, ліквідності, інших економічних показників. Буває, що тоді банк переводять на режим фінансового оздоровлення - санації. Це є тривожний сигнал для клієнтів. Вони прагнуть якнайшвидше забрати свої кошти з цієї установи банку. В основному це роблять готівкою. Тут слід бути уважним і обережним: не варто готівку забирати на зарплату фірмі, адже не будуть перераховані платежі в бюджет, оскільки на коррахунку банку нема коштів. В такому випадку краще взяти готівку під звіт - на відрядження чи інші потреби.

Аналізуючи у другому розділі показники діяльності банку, а зокрема рентабельність, ми розглянули фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобов’язань і дотримання норм обов’язкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні (“непрацюючі”) активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні (“працюючі”) активи. Таким чином зростання частки бездоходних активів (унаслідок підвищення норм обов’язкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають "податковим ефектом" резервних вимог.

Вплив “податкового ефекту” найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.

Формуючи портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що часка коштів, вкладених у найбільш прибуткові ризикові активні операції теж підлягає резервуванню і визначає "податковий ефект", влив якого на первісний розподіл ресурсів спричиняє:

зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;

збільшення портфелів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому;

вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні мати не стільки податковий характер (унаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий.

Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючі і регулюючі заходи:

з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;

для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;

для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;

з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку, особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив “податкового ефекту” на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, на нашу думку, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Серед аналізу показників діяльності, які розглядались у другому розділі, слід також згадати про оцінку менеджменту банку, тобто управління його діяльністю. Важко переоцінити важливість цього питання, особливо враховуючи сучасний стан банківської системи України.

При визначенні рівня менеджменту беруться до уваги такі показники як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність. Оцінюються такі показники: технічна компетентність головних менеджерів банку, тобто чи відповідає керівництво тим посадам, які ним зайняті; система навчання персоналу; наявність і рівень роботи комітетів (кредитного, ревізійного, аудиторського та інших); організаційна структура банку, наявність і ступінь реалізації банківської політики; наявність внутрішніх інструкцій і методологічних розробок; якість оформлення документації; виконання законів та інструкцій.

Для українських банків оцінка менеджменту є новим питанням, причому крім відсутності досвіду в такій роботі слід відзначити недостатній рівень банківської культури, необхідний в такому випадку.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, на наш погляд, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків;

створення “регіональних" методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон’юнктури і особливостей місцевого ринку;

повна і всеохоплююча автоматизація і комп’ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності. З метою подальшого підвищення фінансової стійкості банківської установи в наступному розділі проведено розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку.

3.2 Визначення показників фінансової стійкості та ділової активності банківської установи

Аналіз показників комерційної діяльності банківської установи, проведений у другому розділі дипломної роботи, свідчить про наявність деяких негативних тенденцій, які можуть привести до нестабільності. З метою поліпшення фінансового стану підприємства необхідно провести розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку. Алгоритм розрахунку показників фінансової стійкості наведено у табл. .3.1, а самі показники в табл. .3.2

Таблиця 3.1. Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників фінансової стійкості банку

Отже, як свідчать дані таблиці, основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

коефіцієнт надійності;

коефіцієнт фінансового важеля;

коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

коефіцієнт захищеності власного капіталу;

коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Таблиця 3.2. Коефіцієнти фінансової стійкості

З наведених у табл. .3.2 даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів) при мінімально допустимому значенні не менше 5% у 2006 році склав 15,1%. Протягом наступних двох років даний коефіцієнт знижувався. Так, у 2007 році його значення склало 14%, а у 2008 - 12,8%. Це свідчить про те, що банк хоча і є забезпечений власними коштами, проте дана забезпеченість є досить низькою, а тому він змушений нарощувати темпи по залученню вільних коштів грошового ринку, які є більш дорогими ніж власні, що призводить до зменшення надійності.

Дані тієї ж таблиці показують, що коефіцієнт фінансового важеля при максимально допустимому значенні 0,05 у 2006 році склав 6,62, а протягом наступних двох років зріс до 7,15 у 2007 році та 7,82 у 2008 році. Це свідчить про те, як і в попередньому випадку, що банку не вистарчає власних коштів, а тому він постійно підвищує активність по залученню вільних коштів на грошовому ринку. Значення та ріст даного коефіцієнта також свідчить про те, що банку має дуже високу здатність по залученню вільних коштів.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів дещо знизився за період, що аналізується, з 13,1% у 2006 році до 12,3% у 2007 та 11,3% у 2008 році. При оптимальному значенні не менше 10% фактичні значення даного показника свідчать про раніше встановлену тенденцію - низька роль власних коштів в активізації та покритті різних ризиків.

Розрахунки табл. .3.2 свідчать і про зростання захищеності власного капіталу за рахунок збільшення його вкладень у свої власні капіталізовані активи - основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується зростанням відповідного показника (коефіцієнта захищеності власного капіталу) з 0,51 у 2006 році до 0,62 та 0,78 відповідно у 2007 та 2008 роках. Високе значення даного коефіцієнта у 2008 році, а саме 0,78 свідчить про те, що 78% капіталу банку розміщено в нерухомість (майно), а також в деякій мірі пояснює встановлену вище тенденцію про низьку роль власних коштів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8