Сутність, принципи і роль страхування

Виділяють наступні критерії забезпечення фінансової надійності страховика:

1. Розмір власних коштів характеризує обсяг коштів страховика, що вільні від зобов’язань за прийнятими договорам страхування й перестрахування.

2. Цінова політика страховика повинна базуватися на правильності розрахунку тарифних ставок з урахуванням рівня збитковості конкретних видів страхування, ймовірності страхових випадків, дії ринкових та інших факторів. Адекватні актуарні розрахунки є важливим аспектом забезпечення фінансової надійності страховика.

3. Критерієм фінансової надійності виступає наявність збалансованого страхового портфеля, який повинен містити зобов’язання (ризики) з належним рівнем однорідності, диверсифікованості та власним утриманням. Законодавством України передбачено рівень власного утримання страховика в межах не більш ніж 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Перевищення встановленої межі відповідальності повинні бути передані в перестрахування [1].

4. Розмір страхових резервів, що сформовані страховиком повинен бути на рівні достатньому для покриття зобов’язань за укладеними договорами страхування й перестрахування.

5. Тимчасово вільні кошти, що перебувають у розпорядженні страховика у вигляді сформованих страхових резервів, повинні бути інвестовані з метою запобігання їх знецінення під впливом фактору часу й інфляції та для отримання додаткового прибутку. Тому, ефективність розміщення страхових резервів є наступним критерієм фінансової надійності страховика.

6. Перестрахувальні операції (перестрахування) є одним з механізмів обмеження відповідальності страховика та зміцнення його страхового портфелю і, як наслідок, фінансової надійності завдяки передачі частини страхових ризиків іншим страховикам.

Відзначені критерії повинні враховуватися при оцінки фінансової надійності страховика та формуванні й розміщенні його фінансових ресурсів.

12.2 Джерела формування фінансових ресурсів

Фінансові ресурси страховика – це грошові кошти, які формуються страховиком протягом своєї діяльності і підлягають розподілу за цільовим призначенням.

Джерелами формування фінансових ресурсів страховика може виступати власний капітал та зобов’язання.

Власний капітал – це частка активів страховика за винятком його зобов’язань.

Зобов’язання – це заборгованість, яка виникла протягом минулих періодів, через настання страхових випадків, погашення якої призведе до зменшення економічних вигід в майбутньому.

Власний капітал може також розглядатися як зобов’язання страхової компанії перед її власниками, але для вітчизняного сприйняття більш підходить визначене вище тлумачення, тобто сукупність ресурсів, які приносять економічні вигоди (активів), що знаходяться у власності засновників компанії.

Головним елементом власного капіталу, який є основою функціонування будь-якого суб’єкту господарської діяльності є статутний капітал (статутний фонд), який являє собою відображених в статутних документах сукупність внесків засновників в формування капіталу страхової компанії.

Відповідно чинного законодавства, мінімальний розмір статутного фонду страховика, що здійснює страхову діяльність іншу ніж страхування життя, повинен становити не менше 1 млн. євро, а страховика, який здійснює страхування життя – не менше 1,5 млн. євро. Причому, характерною особливістю формування Статутного фонду страхової компанії є те, що її статутний капітал повинен бути сформований на 100% у грошовій формі.

Важливими елементами власного капіталу страховика, які забезпечують його формування і накопичення протягом здійснення діяльності є нерозподілений прибуток та гарантійний фонд.

Сукупність додаткового, резервного капіталу та суми нерозподіленого прибутку має назву гарантійний фонд страховика.

Страхова компанія за рахунок нерозподіленого прибутку може створювати вільні резерви.

Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення його платоспроможності.

Інші складові власного капіталу страховика визначаються відповідно чинного законодавства та порядок їх формування й використання суттєво не відрізняється від інших суб’єктів господарювання.

Зобов’язання страховика складаються із забезпечень наступних витрат та платежів, довгострокових, поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів.

Характерною для страхової діяльності складовою зобов’язань є страхові резерви, сутність й склад яких буде розглянуто нижче.

Фінансові ресурси, сформовані за рахунок зобов’язань можна поділити на позикові та залучені.

Позиковими вважаються ресурси, сформовані на принципах платності й повернення. Тобто джерелом відзначених ресурсів є банківські, комерційні та інші кредити.

До залучених ресурсів належать страхові резерви, кредиторська заборгованість та інші види зобов’язань.

Як й для елементів власного капіталу, порядок визначення складових зобов’язань (крім страхових резервів) відповідає діючому законодавству для суб’єктів господарської діяльності.

12.3 Характеристика страхових резервів

Однією з умов забезпечення фінансової надійності страховика є формування страхових резервів, які виступають найважливішою частиною діяльності страхової компанії.

Страхові резерви являють собою резерви коштів страховика, що утворюються для забезпечення майбутніх виплат страхових відшкодувань.

Страхові резерви створюються у валюті, якою страховик несе зобов’язання перед страхувальниками у розмірі відповідних зобов’язань за договорами страхування.

Страхові компанії, відповідно до чинного законодавства, формують наступні види страхових резервів:

технічні резерви;

математичні резерви.

Технічні резерви являють собою страхові резерви, що сформовані для забезпечення зобов’язань страховика при здійсненні діяльності за ризиковими видами страхування (іншими ніж страхування життя).

Резерви зі страхування життя, медичного страхування та обов’язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування. Крім того, забороняється здійснювати виплати за ризиковими видами страхування за рахунок резервів зі страхування життя і медичного страхування.

Відповідно до законодавства України, страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

- резерв незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

- резерв збитків, що включає зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року наступних технічних резервів:

- резерв незароблених премій;

- резерв катастроф;

- резерв ризиків;

- резерв коливань збитковості;

- резерв заявлених, але не виплачених збитків;

- резерв збитків, які виникли, але не заявлені.

Відзначені технічні резерви можуть бути поділені на дві групи: резерви премій та резерви збитків.

Резерви премій формуються із сум страхових премій для забезпечення компенсації можливих збитків страхувальникам по страховим випадкам, відносно яких існує ймовірність настання.

Основним із резервів премій є резерв незароблених премій. Крім того, до відзначеної групи резервів належать резерв катастроф й резерв коливань збитковості.

Страховик може формувати як додаток до резерву незароблених премій резерв ризиків, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується для покриття збитків, що можуть значно перевищити середні розміри і виникають при настанні природних катастроф або техногенних аварій, у результаті яких пошкоджуються численні об’єкти.

Резерв коливань збитковості створюється з метою компенсації витрат страховика, коли фактична збитковість страхових сум за визначеними видами страхування перевищує очікуваний рівень, який було покладено при формуванні цінової політики страховика.

Резерви збитків створюються для забезпечення виплат страхових відшкодувань по збитках, які мали місце, але по яким не прийнято остаточне рішення по відшкодуванню. До визначених резервів належать наступні.

Резерв заявлених, але не виплачених збитків формується для забезпечення зобов’язань по виплаті страхових відшкодувань за збитками, які заявлені страхувальниками, але підлягають проведення певних дій по їх врегулюванню (досліджень фактичних причин збитків, роботу експертів тощо).

Резерв збитків, які виникли, але не заявлені формуються для забезпечення майбутніх зобов’язань у зв’язку з випадками, які сталися, але про які не було повідомлено страховику.

Математичні резерви – це страхові резерви, що сформовані страховиком при здійсненні діяльності, пов’язаної із страхуванням життя.

Кошти математичних резервів не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти відзначених резервів не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин.

До резервів із страхування життя належать:

- резерв довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

- резерв належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов’язань (математичні резерви) розраховуються актуарно за кожним договором страхування окремо з урахуванням інфляції і відповідно до затвердженої методики їхнього формування. Резерви довгострокових зобов’язань формуються для покриття збитків із страхування життя.

Резерв належних виплат страхових сум формується за договорами страхування життя, для яких відомі обсяги потрібних до виплат страхових відшкодувань (пенсій тощо) за страховими випадками, які вже настали.

Загальний розмір резерву із страхування життя дорівнює сумі резервів, що розраховані окремо за укладеними договорами страхування життя. Математичні резерви формуються на базі методів, що передбачають відрахування частини страхових премій для забезпечення страхових виплат і урахування частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

12.4 Інвестиційна політика страховика

Сукупність цілей і завдань, принципів спрямування капіталу страхової компанії в формування її активів являє собою інвестиційну політику страховика.

Мета інвестиційної політики полягає в розміщені капіталу, яке забезпечує стабільність та прибутковість здійснення діяльності страховика.

Для досягнення визначеної мети повинні бути вирішенні такі завдання:

- визначення обсягу коштів, що підлягають інвестуванню;

- формування складу і структури активів компанії;

- розрахунок оптимального терміну інвестування.

Інвестиційна політика страховика базується на наступних принципах:

Безпечність та надійність передбачає розміщення активів, що забезпечує мінімальний інвестиційний ризик та повернення коштів в повному обсязі.

Відповідно до принципу ліквідності інвестиції повинні бути спрямовані в активи, які забезпечують можливість швидкої конвертації цих активів в грошові кошти без втрати вартості.

Принцип прибутковості передбачає розміщення капіталу, яке забезпечує отримання постійного і достатньо високого прибутку. Іноді, страховик може досягнути позитивного фінансового результату шляхом компенсації за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності збитку від надання страхових послуг.

Забезпечення більшої стійкості інвестиційного портфеля страховика здійснюється шляхом розподілу інвестиційного ризику на різноманітні види вкладень, що досягається завдяки диверсифікації.

Чинним законодавством передбачено розміщення страхових резервів з урахуванням відзначених принципів в активи таких категорій:

грошові кошти на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

нерухоме майно;

цінні папери, що передбачають одержання доходу;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимог до перестраховиків;

валютні вкладення згідно з валютою страхування;

інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

банківські метали;

кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя;

готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

Якщо компанія здійснює ризикові види страхування, кошти отримані від страхувальників перебувають в розпорядженні страховика у вигляді страхових резервів протягом терміну дії договору страхування, який як правило не перевищує один рік. Ці кошти повинні бути розміщені таким чином, щоб у страховика була можливість перетворити в короткий строк активи в гроші для виконання зобов’язань внаслідок страхових випадків. Тобто оптимальним розміщенням коштів страхових резервів за договорами ризикових видів страхування є короткострокові, високоліквідні активи.

Однак, слід відзначити, що кошти, акумульовані в резервах коливань збитковості та катастроф, можуть використовуватися не щороку, а у випадках недостатності поточних надходжень страхових премій. Тому ці кошти можуть бути спрямовані в більш довгострокові активи, але досить ліквідні.

Законодавством України визначені величини окремих категорій активів, в які можуть бути спрямовані кошти технічних резервів (у відсотках до обсягів наявних технічних резервів):

банківські вклади (депозити) - в кожному банку не більш як 30 %;

нерухоме майно - не більш як 10%;

права вимоги до перестраховиків - не більш як 50%;

цінні папери, що передбачають одержання доходів, - не більш як 40%, у тому числі:

акції, які не котируються на фондовій біржі, - не більш як 15%, з них акцій одного емітента - не більш як 2% обсягів технічних резервів;

акції, які котируються на фондовій біржі, - не більш як 5% одного емітента;

облігації - не більш як 5%, з них облігацій одного підприємства - не більш як 2% обсягів технічних резервів.

У разі, коли обсяги страхових резервів, сформованих в іноземних валютах, перевищують 10% від загальної суми активів страховика, не менш як 60% цих резервів мають бути представлені у цих самих валютах активами таких категорій:

- грошовими коштами на розрахунковому рахунку в іноземній валюті;

- банківськими вкладами (депозитами) в іноземній валюті.

Кошти резервів із страхування життя можуть інвестуватися на тривалий термін, оскільки договорами відзначеного виду страхування передбачається достатньо тривалий термін надання послуги і виконання зобов’язань - по закінченню терміну дії договору, або в обумовлений строк. За страховим портфелем по довгостроковим накопичувальним видам страхування компанія з великим ступенем точності може передбачити розміри та строки страхових виплат.

Власний капітал страховика, вільний від зобов’язань, може бути спрямований на формування довгострокових та менш ліквідних активів.

12.5 Оцінка платоспроможності страховика

Одним з показників, що характеризує фінансовий стан страховика є його платоспроможність, що виступає індикатором оцінки можливості виконання зобов’язань завдяки наявних грошових активів. Також показником фінансового стану страховика є його ліквідність, що характеризує можливість конвертації активів в грошові кошти для виконання зобов’язань.

Для оцінки ступеня платоспроможності розраховуються показники її фактичного і нормативного запасів.

Фактичний запас платоспроможності (ФЗП). Визначається за наступною формулою:

ФЗП = А – НМА – З                                 (12.1)

де А – загальна вартість активів;

НМА – вартість нематеріальних активів;

З – загальна вартість зобов’язань (у тому числі страхові резерви).

Нормативний запас платоспроможності (НЗП) страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

НЗП = (СП - 0,5 * ПП) * 0,18                    (12.2)

НЗП = (СВ – 0,5 * ВП) * 0,26                   (12.3)

де СП – страхові премії за попередні 12 місяців;

ПП – страхові премії, що передані в перестрахування;

СВ – страхові виплати за попередні 12 місяців;

ВП – страхові виплати, що компенсуються перестраховиками.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя розраховується множенням суми резерву довгострокових зобов’язань на 0,05.

Страхова компанія вважається платоспроможною коли її фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний запас.

До показників оцінки платоспроможності та ліквідності страховика також відносять.

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) характеризує загальну забезпеченість страховика обіговими коштами і визначається наступним чином:

                                             (12.4)

де ОК – сума оборотних коштів страховика;

Ср – сума страхових резервів за ризиковими видами страхування;

Кк – короткострокові кредити і позики.

Коефіцієнт поточної ліквідності повинен бути не менший 1,5.

2. Коефіцієнт термінової ліквідності (Ктл) визначається як співвідношення активів, що легко реалізуються до величини страхових резервів за ризиковими видами страхування. Цей показник не повинен бути менший за 1. Однак, якщо цей показник занадто великий, це свідчить про, що страховик має більше грошей, чим ефективно використовує. Відзначений показник розраховується наступним чином:

                                       (12.5)

де ОКл – сума ліквідних оборотних коштів страховика;

Ср – сума страхових резервів за ризиковими видами страхування.

3. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзк) характеризує наявність власних обігових коштів у страховика, які необхідні для його фінансової стійкості. Цей показник визначається за наступною формулою:

                                   (12.6)

де ВК – величина власного капіталу страховика;

НА – вартість нематеріальних активів;

ОК – сума оборотних коштів страховика.

Чим вище значення відзначеного показника, тим в більшому ступеню страховик може оборотні активи сформовані за рахунок власних джерел фінансування, що відповідно свідчить про стійкий фінансовий стан.

Перелік основної і додаткової навчально-методичної літератури

Основна література

1.                 Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР із змінами та доповненнями від 07.07.2005 № 2774-IV.

2.                 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вiд 02.03.2000 р. № 1533-III із змінами і доповненнями від 11.06.2009 р. № 1505-VI.

3.                 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вiд 23.09.1999 р. № 1105-XIV із змінами і доповненнями від 23.02.2007 р. № 717-V.

4.                 Постанова «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вiд 06.04.2005 № 2522-IV.

5.                 Александров А.А. Страхование. – М.: Приор, 1998.

6.                 Андрусь, О. Страхування на підприємстві: від організації до обліку. – Х.: Фактор, 2006. – 352 с. – ISBN 966-312-623-3.

7.                 Базилевич, В.Д. Страхова справа. / Базилевич В.Д., Базилевич К.С. – 6-те вид., стер. – К.: Знання, 2008. – 351 с. – ISBN 978-966-346-381-1

8.                 Безугла, В.О. Страхування: навч. посіб. / Безугла В.О., Постіл І.І., Шаповал Л.П.. – К: Центр учбової літератури, 2008. – 552 с. – ISBN 978-966-364-750-0

9.                 Горенко В. Страхование коммерческих рисков. //Бизнес (приложение), 1999.- №5.

10.            Горенко В. Управление рисками в работе страховых компаний. //Бизнес (приложение), 1998.- №34.

11.            Дьячкова, Ю.М. Страхування: навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 240 с. – ISBN 978-966-364-645-9

12.            Ефимов С.Л. Организация управления страховой компанией: теория, практика, зарубежный опыт.- М.: РЮИД, 1995

13.            Заруба О.Д. Страхова справа. /Підручн. - К.: Знання, 1998.

14.            Ковтун, І.О. Основи актуарних розрахунків: навчальний посібник / І.О. Ковтун, М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов – К.: „ВД „Професіонал”, 2008. – 480 с. – ISBN 978-966-370-076-2

15.            Куликов С.В. Финансовый анализ страховых организаций [текст]: учебное пособие /С.В. Куликов.- Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.-224 с.

16.            Лутак Н. Рынок страховых услуг в Украине: состояние и перспективы развития. //Бухучет и аудит, 1998.- №7.

17.            Манэс А. Основы страхового дела. – М.: Анкил, 2000.

18.            Плиса В.Й. Страхування [текст]: навч.посіб.для студ. вищ.навч.закл./В.Й.Плиса; М-во освіти і науки України 2-ге вид.-К.: Каравела, 2008.-392 с.

19.            Редька Н. Бизнес особого риска. Страховой рынок Украины. //Капитал, 1998.- №7-8.

20.            Ротова, Т.А. Страхування: навч. посіб. – 2-ге вид. Переробл. Та допов. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 400 с.

21.            Страхование в Украине / А.Н. Залетов; Под ред. О.А. Слюсаренко. — К.: ВееZоnе, Логос, 2002. — 450 с.

22.            Страховое дело.// Под ред. Рейтмана Л.И. - М.: 2001.

23.            Страхування: Навч.-метод, посіб. / За заг. ред О.О. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000.—120с.

24.            Страхування: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. —Львів: ЛКА, 2002. — 146 с.

25.            Страхування: теорія та практика: Навчально-методичний посібник / Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. та ін.; За загальною редакцією проф. Внукової Н.М. —Харків: Бурун Книга, 2004,— 376 с.: іл.

26.            Страхування: підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2008. – 1019 с. – (Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років). – ISBN 978-966-4-346-449-7

27.            Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Вид-во Євр. ун-ту фінансів, інф. систем, менедж. і бізнесу, 1999. — 114с.

28.            Шахов В.В. Страхование. – М.: ЮНИТИ, 2000.

29.            Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник, — К.: МАУП, 1998.— 424с.— Бібліогр.: с. 412— 415.— Рос.

30.            Яворська, Т.В. Страхові послуги: навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 350 с. – ISBN 978-966-346-317-9

Додаткова література

1.                 Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страхування —Суми: Довкілля, 2001. — 194с.

2.                 Бридун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. — 109 с.

3.                 Волокушина Л. Головне — здоров'я клієнтів //Урядовий кур'єр. — 2002.—№176.

4.                 Гвозденко А.А. Основы страхования; Учебник для ВУЗов. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 304 с.

5.                 Гвозденко А.А. Финансово-экономические методы страхования: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 184с.

6.                 Гнедыш И. Поименное вскрытие доказало, что Минздрав добился своего // Бизнес. — 2002. — №4.

7.                 Дементьев, С. Страхование по-европейски //Турбизнес. - 2008. - № 2. - С.62

8.                 Жук Л. Французькі банки подають руку // Урядовий кур'єр. —2003. — №121.—С.9.

9.                 Клапків М.С. Страхування кредитів довіри // Фінанси України. — 2001.—№8.—С. 124—130.

10.            Клапків М.С. Страхування споживчих кредитів: теорія і практика // Банківська справа. — 2001. — №6.— С. 45—49.

11.            Кредитное страхование: Пер. с англ.—М.: Изд.-во СО «АНКИЛ», 1992.—232с.Медичне страхування в Україні //Проблеми біології та медицини. — 1999.—№8—С. 119—123.

12.            Медичні, соціально-економічні та юридичні передумови обов'язкового медичного страхування в Україні // Лікарська справа. — 2000.— №6.—С. 114—116.

13.            Нагребецька І. Страхова медицина: за і проти // Урядовий кур'єр. -2001.—№42.—С.7.

14.            Науменко И. Не надо меня лечить, или заметки о страховой медицине.// Голос Украины. — 2002. — №47. — С.8.

15.            Новий клієнт «Укрінмедстраху»// Україна-bussines. — 2002. -№34 — С.З.

16.            Нонко В. Тернистый путь реформ в здравоохранении //Финансовые услуги. — 2000. — № 5—6. — С. 28—30.\

17.            Остапец Г. Услуг и программ становится все больше //Финансовые услуги, — 2000. — № 5—6. — С. 33—34.

18.            Пастухов Б.Й. Современный менеджмент и маркетинг в секторе добровольного медицинского страхования //Финансы. — 1999. №10. — С.41—43.

19.            Перші паростки на ниві сільгоспстрахування //Україна-bussines. —№30.—2002.—С.3.

20.            Рудень В. Виникнення та функціонування системи медичного страхування // Фінанси України. — 2000. — №1. — С.76—86.

21.            Петрова К.Я. Економічні основи страхового ринку —X,: Ун-т внутр. справ, 1999.—100с.

22.            Рудой, А. Непреодолимое влечение к рынку: [Страхование недвижимости]

23.            //Компаньон. - 2007. - № 25. - С. 32-36

24.            Соловьев П.А. Проблемы добровольного медицинского страхования //Финансы. —1999. —№11. —С. 39—41.

25.            Страхование путешествующих //Финансовые услуги. - 2008. - № 1/2. - С. 12-29

26.            Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисципліни за ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

27.            Теребус О.М. Страхові послуги: Навч.-мет. матеріали для студ. — Тернопіль: ТАНГ, 2002. — 167 с.

28.            Фурман В. Стратегічні альянси страхових компаній та банків: зарубіжний досвід та перспективи створення в Україні // Страхова справа. — №3(7). — 2002. — С. 88—90.

29.            Цуканова В.Я. Страховеє дело: Конспект лекций. — X.: ХГЗУ, 2002. — 98 с.

30.            Шахов В.В. Страхование: Учебник для ВУЗов. — Москва: ЮНИ-ТИ, 2000.—311 с.

31.            Щедрый П. Медицинское страхование идет по пути многогранного зволюционного развития //Финансовые услуги. — 2000. —№3—4. — С.22—27.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11