Сутність, принципи і роль страхування

Найбільш поширеною і загальноприйнятою формою передачі ризику є страхування, яке припускає перерозподіл ризику нанесення збитку серед учасників страхування спеціалізованими організаціями, через систему сплати страхових внесків (платежів), утворення страхових фондів і здійснення страхових виплат за збиток нанесений застрахованому майну.

3.4 Актуарні розрахунки в страхуванні

Прийняття ризику на страхування вимагає його математичного і правового визначення. Для визначення розміру сум страхових платежів, які належить сплатити здійснюється за допомогою актуарних розрахунків.

Актуарні розрахунки (actuary calculations) – система математичних і статистичних закономірностей, що регламентують фінансові взаємини між страховиком і страхувальниками, яка відображає в математичному розрахунку механізм створення і витрачання страхового фонду в довгострокових страхових операціях.

Основним завданням актуарних розрахунків є визначення розмірів страхових тарифів і резервів, що забезпечують беззбиткову діяльність страхових операцій по будь-якому виду страхування, включаючи страхування життя, страхування від нещасних випадків, страхування пенсій і, відповідно, ризикові види страхування.

За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного страхувальника в створенні страхового фонду, через систему сплати страхових премій (платежів) розрахованих на основі страхового тарифу.

Одиницею розрахунків є окремий об'єкт, включений в страхову сукупність. При обчисленні розміру страхових платежів одиниця розрахунків розглядається в різній ієрархічній рівності - в цілому для країни, для окремих регіонів, з урахуванням особливостей даного конкретного району і неоднаковим проявом ризику в часі і просторі.

Інша особливість актуарних розрахунків для окремих видів страхування полягає в тому, що для майнової групи у зв'язку з великими коливаннями ризиків визначається спеціальна надбавка за ризик. Подібна надбавка, як правило, не обчислюється при актуарних розрахунках для особистого страхування (хоча, в принципі, можлива), оскільки об'єм страхової сукупності досить велик, а страхові суми порівняно невеликі.

Актуарні розрахунки, які проводить страховик, можна класифікувати по декількох ознаках.

Актуарні розрахунки класифікують по видах страхування. Вони також можуть бути класифіковані за часом складання на планові і звітні (подальші). На практиці, як правило, подальші актуарні розрахунки здійснюються по вже проведених операціях страховика. Ці розрахунки орієнтовані на діяльність страховика в майбутньому при проведенні даного виду страхування.

Залежно від ієрархічної рівності, актуарні розрахунки можуть бути загальними (для всієї країни), зональними (для певного регіону) і територіальними (для окремого району).

Спеціалістами з тарифної політики і актуарних розрахунків проводиться розрахунок оптимального розміру тарифної ставки.

За допомогою тарифних ставок розраховуються страхові внески, що сплачуються страхувальниками, які є розміром платежу (премії) від загальної страхової суми.

Таким чином, тарифна ставка являє собою ціну страхової послуги, яка надається страховиком, тобто є своєрідною ціною страхового захисту.

Тарифна ставка, що іменується також брутто-ставкою, складається з двох частин: нетто ставки і навантаження.

Основна частка в страховому тарифі належить нетто-ставці. Вона призначена для формування страхового фонду і майбутніх страхових виплат клієнтам, її розмір відбиває зобов'язання страховика перед страхувальником.

Навантаження включає витрати страховика на ведення справи, пов'язані з висновком і обслуговуванням страхової угоди, відрахування на попереджувальні заходи, у резервні і запасні фонди, витрати на оплату праці робітників страхової компанії і страхових посередників. Крім того, в навантаженні закладається прибуток від проведення страхових операцій.

Загалом же, актуарні розрахунки повинні передбачати деякі особливості, пов'язані з практикою страхової справи. Найбільш важливі з них наступні:

- події, які піддаються оцінці, мають імовірнісний характер. Це відбивається на величині страхових платежів, поданих до сплати;

- у окремі роки загальна закономірність явища виявляється завдяки масі відособлених випадкових подій, наявність яких допускає значні коливання в страхових платежах, що підлягають сплаті;

- обчислення собівартості послуги, яку надає страховик, проводиться щодо всієї страхової сукупності;

- необхідне виділення спеціальних резервів, які знаходяться у розпорядженні страховика, і визначення оптимальних розмірів цих резервів;

- прогнозування кількості договорів страхування і експертна оцінка їх величини;

- дослідження норми позикового відсотка і тенденцій його зміни в конкретному годинному інтервалі;

- наявність повного або часткового збитку, пов'язаного із страховим випадком, який передбачає потребу вимірювати величину його ділення в часі і просторі за допомогою спеціальних таблиць;

- дотримання принципу еквівалентності, тобто встановлення адекватної рівноваги між платежами страхувальника, вираженими через страхову суму, і страховим забезпеченням, наданим страховим суспільством, завдяки отриманим страховим платежам;

- виділення групи ризики в рамках даної страхової сукупності.

Основні завдання актуарних розрахунків:

- дослідження і угрупування ризиків в рамках страхової сукупності, тобто виконання вимог наукової класифікації ризиків з метою створення гомогенної підсукупності в рамках загальної страхової сукупності;

- обчислення математичної вірогідності настання страхового випадку, визначення частоти і рівня тяжкості наслідків спричинення збитку, як в окремих ризикових групах, так і в цілому по страховій сукупності;

- математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення справи страховиком і прогнозування тенденцій їх розвитку;

- математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, пропозиція конкретних методів і джерел їх формування.

Таким чином, актуарні розрахунки являють собою систему математичних закономірностей і статистичних прийомів, що дозволяють встановити обґрунтовані витрати і витрати, пов'язані зі страхуванням того або іншого об'єкта, визначити собівартість і ціну страхової послуги.

Змістовий модуль IІ. Організаційно-фінансові основи страхування

Тема 4. Страховий ринок

4.1 Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок являє собою особливе соціально-економічне середовище (економічний простір, сферу грошових відносин), де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар - страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї, діє механізм розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів страховиків і страхувальників.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:

об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

потреби у страхових продуктах, послугах;

суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;

можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

- організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;

- акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

- забезпечення „зустрічі" страхувальника та страховика.

На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:

- закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;

- закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

- закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.

Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на:

- місцевий (регіональний) – задовольняє страхові інтереси регіону;

- національний (внутрішній) – задовольняє інтереси, які переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави);

- світовий (зовнішній) – задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:

- внутрішній – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;

- зовнішній – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;

- міжнародний - той ринок, який охоплює декілька зовнішніх ринків і до структури якого належать транснаціональні страхові компанії, котрі діють як у межах окремих держав, так і на світовому ринку.

Крім того, страховий ринок можна поділити за видами (галузями) страхування:

- особистого страхування – ринок, на якому надаються послуги в галузі особистого страхування;

- майнового страхування – ринок, на якому надаються послуги в галузі майнового страхування;

- страхування відповідальності – ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування відповідальності;

- страхування економічних (підприємницьких) ризиків – ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування економічних (підприємницьких) ризиків;

- перестрахування – ринок, на якому надаються послуги в галузі перестрахування.

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

- авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії, конкуренція між страховиками чітко регламентується;

- ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

- змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

- екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

- інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

- насичений – ринок, який насичений достатнім обсягом страхових послуг в усіх галузях страхування та страховим забезпеченням, яке складає 80-95 %;

- ненасичений – ринок, страхове забезпечення якого складає менш ніж 80 % і який потребує подальшого розвитку.

4.2 Структура страхового ринку

Страховий ринок має складну структуру, яка складається з двох основних елементів (секторів) - страховика, що є продавцем страхової послуги, і страхувальника - покупця цієї послуги.

В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб'єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їх діяльності реалізуються і зав'язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Одною стороною (суб'єктом) страхових відносин є страховик. Страховики (страхові компанії) - це юридичні особи, будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на проведення страхових операцій, які створюють і використовують кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхові компанії класифікуються таким чином:

1. За формою власності - на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

2. За характером виконуваних операцій - на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні.

3. За територією роботи - на місцеві, регіональні, національні і міжнародні.

4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками - на значні, середні і дрібні.

Другою стороною (суб'єктом) страхових економічних відносин виступають юридичні або фізичні особи яких іменують страхувальниками.

Страхувальник - це юридична або фізична, повністю дієздатна, особа, що страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони, сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування отримати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).

До елементів інфраструктури страхового ринку відноситься система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу, що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг (тобто страховиків і страхувальників). До складу страхових посередників належать прямі страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери), які прямо беруть участь у продажі страхового продукту, і непрямі (побічні) страхові посередники (актуарії, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари, ін.), що беруть участь в організації страхової послуги та її виконанні, але не в її продажу.

Посередники, що виконують роботи другого напрямку, називаються нестраховими. До них належать посередники, що надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, валютні, аудиторські, нотаріальні, юридичні, біржові й інші послуги, без яких неможливо функціонування вільного страхового ринку.

1) Прямі страхові посередники

Агент страховий - фізична чи юридична особа, що діє від імені і за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності (укладання договору страхування, одержання страхової премії, проведення робіт, які пов'язані із виплатою страхових відшкодувань) як представник страховика.

Брокер страховий - фізична чи юридична особа, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності і діє на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страховика або страхувальника.

2) Непрямі страхові посередники

Актуарій - фахівець, що здійснює актуарні (математичні) розрахунки на основі відповідної статистики настання страхових випадків для обчислення базових страхових тарифів страховика і проведення робіт із формування й оптимізації страхового портфеля, у тому числі за рахунок перестрахувальної діяльності. Актуарій повинен мати кваліфікацію, що відповідає вимогам органу державного нагляду за страховою діяльністю, що підтверджена свідоцтвом.

Аварійний комісар - особа, що визначає причини страхового випадку і встановлює причину, характер, розміри збитків страхувальника.

Сюрвейєр - експерт, що оглядає транспортний засіб і вантажі, та робить висновок щодо його стану, ушкодженнях при аварії, експлуатаційних характеристик і т.ін.

Диспашер - фахівець страховика чи незалежна особа - професіонал (підприємець) з упорядкування розрахунків складних збитків за складними страховими випадками (наприклад, коли сталася масова аварія транспорту) і правильним розподілом складних збитків між зацікавленими сторонами (власниками постраждалого транспорту, вантажу чи іншого майна і страховиками, що застрахували транспорт, вантаж або інше ушкоджене майно) і винуватцями завданих збитків.

4.3 Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

Загалом, страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення.

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

- страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

- систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

- гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

- власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку);

- матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

- людські ресурси страхової компанії;

- фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

- ліквідність страхового фонду.

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов'язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система факторів, що взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє оточення страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать:

— ринковий попит;

— конкуренція;

— ноу-хау страхових послуг тощо;

— інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

— чисельність населення, його вікова та статева структури;

— сезонні міграції;

— купівельна спроможність населення та ін.

Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

4.4 Страхові послуги та страхові продукти

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються такі терміни, як страхові продукти та страхові послуги.

Існує декілька концепцій страхового продукту:

- компенсаційна, основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика, яка ґрунтується на ймовірності настання ризику погіршення матеріального стану страхувальника, яка компенсується можливістю здійснення страхової виплати;

- інформаційна - надається страхувальнику не продукт, не послуга, а гарантія, яка забезпечується певним обсягом інформації - страховий продукт є матеріальним, а страхова послуга інформацією;

- 3-рівневого страхового продукту - базовим рівнем страхового продукту є очікування, що ризик не реалізується, оскільки він є наслідком існування динамічного середовища та процесів, в який входять соціальна, технічна та фінансова підсистеми;

- концепція Д. Фарні - страховий продукт, як система, включає ризикову, накопичувальну, забезпечувальну підсистеми.

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

- прямий продаж;

- продаж за допомогою посередників.

Прямий продаж здійснюється:

- в офісі страхової компанії;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11