Управління кредитним портфелем

Така особливість спричинилася до появи в зарубіжній банківській практиці моделі цінового лідерства, ключовою складовою якої є «прайм-рейт» – базова уніфікована процентна ставка, що встановлюється для найкре-дитоспроможніших позичальників, котрі беруть короткострокові позики з метою поповнення обігового капіталу. У разі застосування моделі цінового лідерства фактична кредитна ставка визначається за формулою:

Надбавка = ПРНЗПП +ПСРСПДК

ПСК=БУС+ПРНЗПП +ПСРСПДК(2)

де ПСК – процентна ставка за кредитом;

БУС – базова уніфікована ставка (прайм-рейт);

ПРНЗПП – премія за ризик невиконання зобов'язань, яка сплачується першокласними позичальниками;

ПСРСПДК – премія за строковий ризик, сплачувана позичальниками, яким надається довгостроковий кредит.

Сума премій за ризик у даному випадку є надбавкою, за допомогою зменшення або збільшення якої банки можуть відповідно збільшувати чи зменшувати обсяги своїх кредитних портфелів.

У більшості економічно розвинутих країн премія за ризик визначається залежно від якості кредиту. У банках України вона, на мою думку, може встановлюватися залежно від рівня відрахувань до резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

У процесі довгострокового кредитування зарубіжні банки застосовують і так званий «кеп» – узгоджену максимальну ставку за кредитом, незалежну від майбутньої динаміки процентних ставок на ринку. «Кеп» надає позичальникові впевненості щодо максимальної вартості кредиту незалежно від зміни ринкових процентних ставок протягом дії кредитного договору.

Недолік застосування «кепу» полягає у можливості переходу ризику за плаваючими процентними ставками від позичальника до кредитора (особливо за тривалого підтримання цієї ставки).

Подальше поглиблення конкуренції між банківськими та не-банківськими установами, пов'язане з розвитком фондового ринку та іншими факторами, зумовлює поширення цінових моделей (наприклад, моделі надбавки), спрямованих на встановлення процентних ставок, нижчих від прайм-рейту:

ПСК = ПВЗК + Нвроп,   (3)

де ПСК – процентна ставка за кредитом;

ПВЗК – процентні витрати на залучення коштів на грошовому ринку;

Нвроп надбавка, призначена для відшкодування ризику та отримання прибутку.

Застосування подібної моделі при короткостроковому кредитуванні вітчизняними банками, на мою думку, дало б змогу відчутно знизити середні процентні ставки за позичками значним суб'єктам господарювання (передусім – акціонерам банку). Перспективність упровадження такої моделі підтверджують дослідження Томаса Брейді, з яких випливає, що приблизно 90% обсягу портфелів кредитних вкладень найбільших банків США у підприємницькі фірми (враховуючи позички на один день) становлять саме кредити, надані за ставками, нижчими від базової.

Отже, зростання нестабільності ринкових процентних ставок і посилення конкуренції між банками та не-банківськими установами спонукають до переважного застосування формул ціноутворення кредиту, які грунтуються на ставках відкритого фінансового ринку, а не на базових процентних ставках. При цьому прайм-рейт може залишатися базою для визначення ціни за кредитами, що надаються дрібним підприємницьким фірмам, за споживчими позичками, кредитами на будівництво тощо. Тобто ринок кредитів для суб'єктів господарювання має бути дворівневим: позички дрібним та середнім суб'єктам господарювання доцільно надавати на основі розрахунку базової або довідкової процентної ставки (у тому числі ЛІБОР); більшість великих кредитів значним суб'єктам господарювання варто надавати, орієнтуючись на ставки грошового ринку, що склалися на момент надання позички.

Моделі ціноутворення кредиту, орієнтовані на підвищення індивідуалізації роботи банку з клієнтом. Загострення конкурентної боротьби на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні спонукає банки не лише знижувати ставки чи тарифи на кредитні ресурси, а й удосконалювати свою роботу, максимально враховуючи запити клієнтів. Останнім часом за рубежем сформувався підхід до встановлення ціни кредиту, основою якого є аналіз дохідності клієнта. В рамках цього підходу практикується, наприклад, метод установлення процентної ставки за принципом «вартість-вигідність», який передбачає:

1)оцінку в умовах зміни рівнів процентних ставок сукупних доходів (у тому числі нарахованих процентів, комісійних за зобов'язання надати позичку, за управління готівковими коштами, обробку цифрової інформації) та витрат банку (зокрема заробітної плати працівників, процентів за депозитами тощо);

2)оцінку чистої суми кредитних ресурсів, тобто різниці між обсягом кредиту, наданого клієнтові, та середнього обсягу депозитів (зменшеного на суму обов'язкових відрахувань у резерви), яким фактично може користуватися позичальник;

3)оцінку чистої ставки прибутку, одержаного (до оподаткування) у результаті всіх взаємовідносин із клієнтом, яка може бути обчислена за формулою:

; (4)

де ЧСПОРВК – чиста ставка прибутку, одержаного (до оподаткування) у результаті всіх взаємовідносин із клієнтом;

Дкп – дохід, отриманий від кредитів та інших послуг, що надаються і клієнту;

Вкп – витрати, пов'язані з наданням кредитів та інших послуг клієнту;

ЧРКПОд – чисті ресурси, надані в кредит понад обсяг депозитів клієнта.

Приклад практичного застосування зазначеної моделі ціноутворення наведено в таблиці.

Приклад аналізу дохідності клієнта на основі річної бази даних. Вихідні дані: банк розглядає питання про відкриття кредитної лінії на суму З млн. грн. терміном на 9місяців ЗАТ «Ласощі» з умовою підтримки 20% залишку на депозитному рахунку в банку на підставі таких даних про доходи та витрати:

Таблиця 3.4. Приклад аналізу дохідності клієнта

 або 8%

З наведеного прикладу випливає: чиста ставка прибутку, який прогнозується одержати в результаті всіх взаємовідносин банку з клієнтом, є позитивною. Тобто даному потенційному позичальникові можна надавати кредит. Крім того, прогнозований рівень прибутковості ймовірної кредитної операції доволі високий, що дає підстави для певного зниження ставки.

Якщо ж розрахункова чиста ставка прибутку від усіх взаємовідносин банку з клієнтом виявиться від'ємною, банку слід підвищити кредитну ставку або ціну послуги, що йому може бути надана. Інакше кажучи, клієнти, з якими пов'язаний вищий ризик, мають забезпечувати банку й вищу розрахункову ставку прибутку.

Впровадження розглянутої моделі ціноутворення у практику діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» потребує розробки докладної бухгалтерської звітності за джерелами доходів і витрат, пов'язаних із обслуговуванням кожного великого клієнта. Вона має містити консолідовані дані (про позичальника, його дочірні підприємства, головних акціонерів, вище керівництво тощо), на основі чого можна з певною достовірністю передбачити, якою мірою збитки, пов'язані з обслуговуванням одних рахунків, можуть компенсуватися прибутком за іншими. Отже, всі три розглянуті вище моделі утворення ціни на кредит мають і переваги, і недоліки. Залежно від вибору кредитної стратегії вони можуть бути орієнтовані як на повне відшкодування витрат банку й досягнення беззбитковості його діяльності, так і на забезпечення конкурентоспроможності банківської установи, на індивідуалізацію її роботи з клієнтами. На мою думку, найперспективнішими є моделі, які дають змогу зменшувати тарифи або ставки за позичками і не призводять до загальних збитків, роблять кредити доступнішими й привабливішими для клієнтів банку.

Висновок

Функціонування та розвиток ПриватБанку в 2007 році характеризувалися підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації банку, поліпшенням якості активів, зменшенням ризиків у банківській діяльності, а також наявністю позитивних структурних змін в активах, зобов'язаннях, капіталі банку.

Триватиме й позитивна тенденція до підвищення рівня капіталізації, передусім – за рахунок збільшення статутного капіталу відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно правових актів НБУ, що дасть змогу банку збільшити свій капітал.

Структура кредитування залишиться досить стійкою. Основну частку кредитів становитимуть позички, надані суб'єктам господарювання, збільшуватиметься питома вага довгострокових кредитів, а також позичок, наданих населенню. У структурі залучених коштів очікується збереження тенденцій до швидкого зростання обсягів залучених коштів фізичних осіб, збільшення терміну зберігання. Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності банку на внутрішньому й міжнародних ринках; впровадження оцінки банківської діяльності на консолідованій основі та з урахуванням ризиків; посилення контролю за власниками істотної участі та змінами у структурі власності підвищення рівня капіталізації банку, у тому числі шляхом, збільшення резервного фонду, результату діяльності; підвищення прибутковості операцій, орієнтації на доходи від кредитування та обслуговування реального сектору економіки і зниження витрат за рахунок підвищення технологічності та комп'ютеризації банківських операцій, зменшення необґрунтованих витрат упередження здійснення банками сумнівних банківських операцій шляхом ідентифікації клієнтів та їх операцій, посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, зокрема шляхом здійснення належного контролю за наявністю в банку положень, практики та процедур що до протидії відмиванню грошей, набутих злочин ним шляхом удосконалення чинного законодавства України з питань кредитування, посилення захисту прав та інтересів кредиторів, підвищення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань, надання недостовірних даних про фінансовий стан позичальника забезпечення довіри кредиторів і вкладників до банку шляхом підвищення стабільності, стійкості й конкурентоспроможності на ринку, спроможної максимально та якісно задовольнити потреби економіки й населення у кредитах та інших сучасних банківських послугах.

Використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банку та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов’язаних між собою.

Рекомендовані, шляхом вдосконалення кредитування та практичних основ забезпечення повернення кредитів стосується удосконалення ефективних форм забезпечення та внутрішньобанківського контролю за позичальниками, реальної оцінки забезпечення та страхування кредитних ризиків, що дозволить значно підвищити ефективність кредитної діяльності банку та принести необхідні результати.

Якщо проаналізувати кредитну діяльність, то можна виділити ряд основних помилок, які були допущенні під час надання кредитів: випадки надання кредитів без економічного обґрунтування та повного пакету документів, недостатньо вивчається платоспроможність позичальників та їх гарантів, формально оцінюється застава, що приймається в забезпечення кредитів.

Мають місце факти необґрунтованої пролонгації кредитів та затримки в прийнятті рішень щодо реалізації гарантійних зобов’язань по стягненню простроченої заборгованості.

В ряді випадків допускались грубі порушення при видачі кредитів, практично не був забезпечений контроль за їх цільовим використанням і своєчасним поверненням банку, упущена договірно-правова робота по захисту інтересів банку.

Особливе занепокоєння викликає проблема достатності забезпечення своєчасного повернення кредитів в умовах введення в дію Закону України «Про оподаткування банку». Як свідчать данні, нерідко приймається в заставу майно і пропозиції на нього. Не завжди проводиться страхування прийнятих в заставу цінностей від можливих втрат.

Прийняття застави нерухомості нерідко здійснюється без відповідного оформлення та експертної оцінки відсутності документів що засвідчують право власності. Допускається оформлення застави нерухомості без нотаріального засвідчення і реєстрації у встановленому порядку. В окремих випадках в забезпечення приймаються специфічні об’єкти застави (літаки, судна, спеціальне обладнання та ін.) без достатньо кваліфікованої оцінки їх вартості і перспектив реалізації в випадках неповернення кредиту.

Потрібно здійснювати контроль за станом прийнятого в заставу майна, бо нерідко він здійснюється формально: нерегулярно проводяться перевірки на місцях його наявності, умов зберігання та стану якості, не пред’являються вимоги заставодавцям про необхідність підтвердження наявності предмету застави і здійснення його своєчасної переоцінки.

В результаті безконтрольності окремі позичальники реалізують передані в заставу цінності без відома банку, що призводить до втрати застави і неможливості використання банком своїх прав заставодержателя.

Як наслідок недостатнього аналізу стану і оцінки репутації гарантів та поручителів на стадії видачі кредиту, в період користування ним, стає дуже проблематичним стягнення коштів по гарантійних зобов’язаннях.

Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, ми вважаємо за необхідне посилити вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх погашенню, а саме:

1)                здійснювати постійний аналіз господарсько-фінасової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов’язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

2)                враховуючи введення нового порядку оподаткування та зростання кредитного ризику, не допускати факти видачі кредитів некредитоспроможним позичальникам та без забезпечення; як це передбачено рішенням загальних зборів акціонерів;

3)                проводити обов’язкове страхування переданих в заставу цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів;

4)                виконувати дотримання встановлених процедур, прийомки і оцінки забезпечення, а також оперативного контролю за його станом і ліквідністю;

5)                цільовим використанням кредиту та станом забезпечення його погашення в процесі виконання кредитних угод, з оформленням відповідної документації.

6)                вимагати від позичальників підтвердження наявності і достатності переданого банку забезпечення, враховувати проведену переоцінку, його оперативного до оформлення чи зміцнення при необхідності, а також дострокового повернення кредиту або його частини при не виконанні кредитних умов і угод по забезпеченню;

7)                посилення взаємодії економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення;

8)                з метою підвищення рівня ліквідності забезпечення і своєчасного повернення кредитів не допускати практики формального підходу до вказаних процедур, а також перевищення встановлених повноважень при вирішенні кредитних питань;

9)                активізація роботи кредитних рад та комісій по стягненню простроченої заборгованості та посилення їх відповідальності та контролю за виконанням прийнятих рішень дасть змогу досягти конкретних результатів.

Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства, що стосується деталізації пріоритетів форм забезпечення повернення наданих позичок через гарантії, надані самими позичальниками; резервування частини коштів комерційних банків в Національному банку та при звільненні їх від оподаткування. Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону «Про заставу», що може значно вплинути на зменшення імовірності несення збитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереження фінансової стабільності в майбутньому періоді.

Забезпечення прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів – одне з найактуальніших завдань українських банків. Збереження позитивних тенденцій їх розвитку, які відповідали б тенденціям розвою світової банківської системи та потребам вітчизняної економіки, можливе лише за умови нарощування обсягів кредитування реального сектору економіки, зокрема – шляхом використання нових банківських та інформаційних технологій з метою зниження вартості послуг і підвищення їх якості.

Впровадження розглянутої моделі ціноутворення у практику діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» потребує розробки докладної бухгалтерської звітності за джерелами доходів і витрат, пов'язаних із обслуговуванням кожного великого клієнта. Вона має містити консолідовані дані (про позичальника, його дочірні підприємства, головних акціонерів, вище керівництво тощо), на основі чого можна з певною достовірністю передбачити, якою мірою збитки, пов'язані з обслуговуванням одних рахунків, можуть компенсуватися прибутком за іншими. Отже, всі три розглянуті вище моделі утворення ціни на кредит мають і переваги, і недоліки. Залежно від вибору кредитної стратегії вони можуть бути орієнтовані як на повне відшкодування витрат банку й досягнення беззбитковості його діяльності, так і на забезпечення конкурентоспроможності банківської установи, на індивідуалізацію її роботи з клієнтами. На мою думку, найперспективнішими є моделі, які дають змогу зменшувати тарифи або ставки за позичками і не призводять до загальних збитків, роблять кредити доступнішими й привабливішими для клієнтів банку.

Список використаної літератури

1.     Банківська енциклопедія. / Під ред. А.М. Мороза – К.: Ельтон, 1993. – 328 с.

2.     Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. – М.: банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. – 428 с.

3.     Галасюк В., Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об’єктів застави // Вісник НБУ. – 1999. – 2. – с. 51–54.

4.     Энгслер П. Рыночная экономика для начинающих бизнесменов. – К.; 1992. – 120 с.

5.     Заржицький О., Левченко А. Застова як засіб забезпечення виконання зобов’язань. // Право України. – 1996. – 7. – с. 35–36.

6.     Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів. // Вісник НБУ. – 1998. – 5. – с. 41–47.

7.     Кардаш О. Источник убытков. Кредиты и деятельность банков по обеспечению их возвратности. // Бизнес. – 1995. – 16 – с. 41.

8.     Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с. 27 – 30.

9.     Колесников В.И. Банковское дело. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 200 с.

10. Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків. // Вісник НБУ. – 1999. – 2. – с. 43–46.

11. Кредитование // Под ред. Гольцберга, Л.М. Хасан-Бек – К.: Торгово-издательское бюро. – 1994. – 316 с.

12. Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа. – 1998. – 4–5. – с. 36–39.

13. Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками Закону України «Про банкрутство», лист НБУ 20.06.97., №06–03/ 101.

14. Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками Закону України «Про заставу».

15. Ольшаный А.И. Банковское кредитование. М.: Финансы и статистика, 1996. – 203 с.

16. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська. Л.: Центр Європи, 1997. – 289 с.

17. Основы банковского дела /Под ред. Мороза А.Н. – К.: Либра, 1994. – 330 с.

18. Павлодский Н.Н. Банковский кредит и способы его обеспечения. М.: Знание, 1994. – 79 с.

19. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.: Аланс. – 1997. – 275 с.

20. Положення про проведення кредитної політики і фінансування капітальних вкладень в установах ПБ, затверджене Правлінням банку 16.06.95 р.

21. Порядок проведення банками операцій з векселями. (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Правління НБУ №171 від 02.06.97 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. –1997. – 9. – с. 1–30.

22. Про банки і банківську діяльність. Закон України. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – 25. – с. 220 – 252.

23. Про заставу. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – 42. – с. 201–242.

24. Про кредитування. Положення НБУ, затверджене Постановою Правління НБУ №246 від 28.09.95 р. // Банківська справа. – 1996. – 2. – с. 58–61.

25. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Інструкція НБУ, затверджена Постановою Правління НБУ №141 від 14.04.98 р.

26. Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Положення НБУ, затверджене постановою Правління НБУ №122 від 27.03.98 р.

27. Ревун В.М. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. – 1997. – 7. – с. 28–32.

28. Савлук М.І. Вступ до банківської справи. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

29. Старцев О.І. Застава – універсальний інструмент врегулювання майнових відносин // Юридичний вісник України. – 1998. – 29. – с. 15.

30. Таскі Г. Резерви на покриття можливих втрат за позиками і витрати на створення таких резервів: міжнародні аспекти // Вісник НБУ. – 1997. – 8. – с. 17–19.

31. Шибалкіна В. Оптимальні умови кредитування. // Банківська справа. – 1998. – 4. – с. 39–41.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16