Управління кредитним портфелем

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції[16].

Кредитні операції – це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників[9].

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні, табл. 1.1

Таблиця 1.1. Кредитні операції

Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.

Основний предмет позичкових операцій – кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій – внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.

Кредити, які надаються банками, поділяються

1.                 за строками користування:

а) короткострокові – до 1 року,

б) середньострокові – до 3 років,

в) довгострокові – понад 3 роки

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

2.                 За забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

3.                 За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком. 6. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу), табл. 1.2.

Од же, кредитна політика – діяльність банку, як кредитора, який розміщує позиковий капітал відповідно власних та державних інтересів. Ціллю кредитної політики являються задоволення потреб клієнтів, в отриманні додаткових грошових засобів.

Таблиця 1.2. Види кредитів

Ці кошти, отриманні на зворотній основі, забезпечують життєдіяльність господарських суб’єктів, створюють умови для забезпечення неперервності виробничого процесу. Банки при цьому реалізують власні цілі, тобто отримання прибутку. Більш винятковий характер мають завдання кредитної політики, які зв’язані з покращенням кредитного портфелю, прискоренням обертання коштів, збільшенням питомої ваги забезпечених ссуд[4].

При розробленні кредитної політики банк-кредитор виходячи з вибраних цілей визначає для себе направлення кредитування: галузі економіки, фізичні або юридичні особи.

Не менш важливо в кредитній політиці і технологія здіснення кредитних операцій. Банки не можуть порушувати певні правила, відходити від юридичних та економічних норм та нормативів.

Од же, кредитна політика – діяльність банку, як кредитора, який розміщує позиковий капітал відповідно власних та державних інтересів. Ціллю кредитної політики являються задоволення потреб клієнтів, в отриманні додаткових грошових засобів.

Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів.

Кредитні операції – це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників[9].

Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку.

Таким чином, банківській кредит в умовах ринкової економіки є основною формою кредиту. Кредитування господарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банку як кредитно-фінансових установ. Обґрунтована кредитна політика стимулює народне господарство, дозволяє ефективно використовувати банківські ресурси в інтересах розвитку національної економіки та забезпечує отримання прибутку для банку.

1.2 Сутність кредитного портфелю та мета управління кредитними операціями

Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. У світовій практиці саме з кредитуванням зв'язана значна частина прибутку банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а в силу його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств зв'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому керування кредитними операціями є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Портфель банківських позичок піддається всім основним видам ризику, що супроводжують фінансової діяльності: ризику ліквідності, ризику процентних ставок, ризику неплатежу по позичці (кредитному ризику).

Керування кредитним ризиком жадає від банкіра постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнім якісним складом. У рамках дилеми «прибутковість – ризик» банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинний проводити політику розосередження ризику і не допускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку непогашення позички одним з них (Керування ризиком концентрації з боку органів влади буде розглянуто нижче). Банк не повинний ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають банківські контрольні органи в ході періодичних ревізій.

Якість кредитного портфеля банку і розумність його кредитної політики є тими аспектами діяльності банку, на які особливу увагу звертають контролери при перевірці банку. Якщо взяти як приклад таку країну як США, то відповідно до Єдиной межагентской системою присвоєння рейтингу діяльності банку, кожному банку привласнюється числовий рейтинг, заснований на якості портфеля його активів, у тому числі кредитного портфеля. Можливі значення рейтингу виглядають у такий спосіб:

1 – гарний рівень діяльності;

2 – задовільний рівень діяльності;

3 – середній рівень діяльності;

4 – критичний рівень діяльності;

5 – незадовільний рівень діяльності.

Чим вище рейтинг якості активів банку, тим рідше він буде перевірятися федеральними банківськими агентствами.

Контролери звичайно перевіряють банківські кредити, розмір яких перевищує встановлений мінімальний рівень, і вибірково – дрібні кредити. Кредити, що погашаються вчасно, але мають деякі недоліки (при їхній видачі банк відступив від своєї кредитної політики чи не одержав від позичальника повний комплект документів), називаються критичними кредитами. Кредити, яким властиві значні недоліки чи які представляють, на думку контролера, небезпеку в зв'язку зі значною концентрацією кредитних коштів у руках одного позичальника чи в одній галузі, називаються запланованими кредитами. Запланований кредит являє собою попередження менеджерам банку про те, що даний кредит повинний знаходитися під постійним контролем і необхідна робота зі зниження рівня ризику банку, зв'язаного з подібним кредитом.

Якщо деякі кредити зв'язані з ризиком несвоєчасного погашення, то ці кредити відносяться до категорії неякісних. Подібні кредити підрозділяються на три групи:

1)                          кредити з підвищеним ризиком, коли ступінь захисту банка недостатня через низьку якість забезпечення чи низькою можливістю позичальника погасити кредит;

2)                          сумнівні кредити, по яких висока імовірність збитків для банку;

3)                          збиткові кредити, що розглядаються як кредити, які не можна стягнути.

Звичайною процедурою є множення загальної суми всіх кредитів з підвищеним ризиком на 0,20; суми всіх сумнівних кредитів – на 0,50; суми всіх збиткових кредитів – на 1,00. Ці зважені показники сумуються і порівнюються з розміром резервів на покриття можливих збитків по кредитах банку і розміром акціонерного капіталу. Якщо зважена сума всіх неякісних кредитів занадто велика щодо розмірів резерву на покриття можливих збитків по кредитах і акціонерному капіталі, то вимагаються внести зміни в кредитну політику і практику банку чи збільшити відповідний резерв.

Природно, якість кредитів і інших активів банку є лише одним параметром діяльності банку. Числові рейтинги також привласнюються виходячи з достатності капіталу банку, якості керування, рівня прибутку і ліквідності. Усі п'ять показників діяльності банку зводяться до одного числового показника, відомому за назвою рейтинг CAMEL. Дана абревіатура означає:

достатність капіталу              (capital adequate – С);

якість активів                         (asset quality – А);

якість управління                  (management quality – М);

прибуток                                (earnings – E);

ліквідність                              (liquidity position – L).

Банки, зведений показник CAMEL яким занадто низький – 4 чи 5, перевіряються частіше, ніж банки з високим рейтингом – 1, 2, 3.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх (зв'язаних зі станом економічного середовища, з кон'юнктурою) і внутрішніх (викликаними помилковими діями самого банку) факторів. Можливості керування зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти великим втратам[7].

Причиною нестабільності банку може бути його надмірна залежність від невеликого числа кредиторів або вкладників, однієї галузі чи сектору економіки, чи регіону країни, нарешті, від одного напрямку ділової активності. Рівень ризику прямо залежить від ступеня концентрації. Під ризиком кредитної концентрації розуміються ризики, що виникають у зв'язку з концентрацією кредитів, позичок, збалансованих зобов'язань і т. п. Тому що оцінка концентрації ризику повинна максимально відображати потенційні збитки, що можуть виникнути в результаті неплатоспроможності окремого контрагента банку, вона повинна містити в собі суму кредитного ризику, зв'язаного як з фактичними, так і потенційними вимогами усіх видів, у тому числі і збалансованих.

У багатьох країнах введені обмеження на розміри кредитів, наданих одному клієнту чи групі пов'язаних між собою позичальників, чиї потенційні ризики на практиці пов'язані між собою і по суті представляють єдиний великий ризик. Установлюються також вимоги про обов'язкове надання банками органам нагляду зведень про найбільш великі потенційні ризики, і визначається максимальний граничний рівень по таких кредитах (звичайно 10–25% від капіталу банку) [10].

Так, в Англії банки зобов'язані повідомляти центральному банку про великі кредити. Жоден позичальник чи група зв'язаних між собою клієнтів не може одержати без вагомого обґрунтування позики в сумі, що перевищує 10% капіталу банку, і тільки в надзвичайних обставинах може розраховувати на кредит у розмірі, що перевершує 25% банківського капіталу. У цьому випадку при ухваленні рішення про надання подібної позики кредитна організація враховує якість її забезпечення (застави) і укладає спеціальну угоду з банками, що виступають гарантами на ринку позичкових капіталів. Банки також зобов'язані інформувати Банк Англії про концентрацію кредитів як в окремих сферах і секторах економіки, так і в окремих країнах. Центральний банк не встановлює спеціальні нормативи, що визначають припустимий ступінь цієї концентрації, але якщо така концентрація дуже велика, то проблема породжуваного нею ризику може стати предметом обговорення між Банком Англії і відповідним комерційним банком.

В Італії банки і банківські групи не можуть надати одному клієнту чи групі пов'язаних між собою позичальників позички, що перевищують 25% від суми власних фондів банків. У цілому сукупна величина великих кредитів, тобто перевищуючих 10% власних фондів банку чи банківської групи, не повинна більше чим на 80% перевищувати власні фонди.

У Нідерландах банки зобов'язані повідомляти Банк Нідерландів про випадки видачі позики клієнту, що не є банком, в обсязі, що перевищує 1% фактичних власних фондів банку, чи на суму понад 3 млн. гульденів. Концентрація кредитів на одного клієнта в Нідерландах допускається в розмірі до 25% від власного капіталу банку.

У Німеччині банки зобов'язані негайно інформувати центральний банк про всіх так званих великих (складових більш 10% капіталу банку) і мільйонних (більш 3 млн. марок) кредитах, одночасно повідомляючи про позичальника, повідомлення надходять для перевірки в інформаційний центр Бундесбанка. Федеральне відомство по нагляду за кредитними організаціями має постійний доступ до зазначеної інформації. Таким чином, органи банківського нагляду мають точні відомості про позичальників, що одержав кредити в декількох банках, і можливих випадках неповернення виданих позичок.

Загальна сума великих кредитів банку не може перевищувати його капітал більш ніж у 8 разів.

У Швейцарії (відповідно до банківського законодавства) банк зобов'язаний сповіщати банківську комісію, якщо співвідношення кредитів одному позичальнику і суми власного капіталу банка перевищує визначені рівні, табл. 1.4.

Таблиця 1.4. Рівні співвідношення кредитів одному позичальнику і суми власного капіталу

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16