Управління кредитною діяльностю банку

Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку. Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам [40, с. 420-422].

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

-                     офіційна кредитна політика банку;

-                     правила регулювання банківської діяльності;

-                     величина капіталу банку;

-                     досвід і кваліфікація менеджерів;

-                     рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забеспеченн високої ліквідності позичок, то він програє в конкуреції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибуковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові. Основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позичковими операціями.

При формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати такі ризики:

1. Кредитний ризик - при якому позичальники можуть бути не в змозі погасити свій борг;

2. Ризик ліквідності - при якому у банку виявиться недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені терміни;

3. Процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно позначаються на прибутку банку.

Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50% [40, с. 482-483].

З погляду забезпечення повернення позичок Національний банк України пропонує виділити три групи кредитів, що різняться за ступенями ризику:

1.                 Перша група - забезпечені позички;

2.                 Друга група - недостатньо забезпечені позички;

3.                 Третя група - незабезпечені позички.

З урахуванням зазначених критеріїв Національний банк України пропонує виділяти п'ять груп кредитів, що диференціюється рівнем відрахувань у резервний фонд банку, що відповідає утриманню другого етапу керівництва кредитним портфелем.

Робітники банку визначають структуру кредитного портфеля в розтині класифікованих позичок, тобто сумують усі позички однієї групи й одержують дані обсяги кожної групи, а також кредитного портфеля банку в цілому на відповідну дату. Визначається також сукупний ризик кредитного портфеля банку. Для цього сума кредитів по кожній групі перемножується на відповідний відсоток ризику.

Внутрішньобанківський контроль за якістю кредитного портфеля і факторами ризику, є одним із найважливіших напрямків внутрішньобанківської роботи. Цю роботу необхідно розглядати не тільки з погляду економічної безпеки банку, у зв'язку з учиненням яких-небудь зловживань його службовцями або несумлінними клієнтами, але і як засіб визначення стану ліквідності банківських операцій, ступеня концентрації їхньої ризикованості, ефективності розміщення власних і залучених коштів. Інакше кажучи, аналітичний внутрішньобанківський контроль необхідно розглядати як систему керівництва факторами ризиків, а також як інструмент прогнозування і здійснення ефективної грошово-кредитної політики банку. Як перший, так і другий аспекти внутрішньобанківської системи контролю спрямовані на підтримку стабільної роботи банківського закладу.

В процесі активних кредитних операцій формується елемент ліквідності кредитного портфеля банків, а за правильно розміщені кредитні ресурси вони одержують відсотки, що є основним джерелом прибутку, формування якісного кредитного портфеля банку має вирішальне значення для його рентабельної роботи і надійності як партнера у фінансово-господарській діяльності.

Для попередження погіршення якості кредитного портфеля в процесі концентрації тих або інших видів кредитів, у тому числі в залежності від періодичності діяльності, банк повинний оперативно визначати ріст ризиків, і відкоригувати балансову вартість кредитів шляхом створення спеціальних резервів для покриття можливого збитку [34, с. 350-351].

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання.

1.3 Система управління кредитнем портфелем банку

Поняття „кредитний потрефль” комерційного банку трактується як сукупність усіх наданих банком позик, згрупованих на основі критеріїв, що дозволяють диверсифікувати кредитні вкладення з метою мінімізації кредитного ризику і забезпечення ліквідності банку.

Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:

- по-перше, на основу розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;

- по-друге, надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;

- по-третє, формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;

- по-четверте, на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності.

Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.

Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.

Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:

- найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;

- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;

- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;

- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;

- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;

-ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;

- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;

- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів.

Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.

Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.

Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:

1. Збір і аналітична обробка інформації.

2. Вибір критеріїв для диверсифікації позик.

3. Встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля.

4. Контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів.

Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.

Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.

Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.

Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.

Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.

Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.

Управління кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.

Формуючи кредитний портфель, банк звичайно керується правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5