Описане
вище має два наслідки. По-перше, у короткостроковій перспективі це є корисним,
адже у разі наявності збитків банк не платить податку на прибуток. По-друге,
при нормальному погашені кредиту сформовані резерви стануть доходами банку, а
отже відкладені податки все одно доведеться сплачувати. Однак, як каже золоте
правило фінансового менеджменту, грошу зараз коштують дорожче, ніж грошу через
деякий час, а отже, банк має вигоди від відстрочення податкових зобов’язань,
скорочуючи вихідний грошовий потік.
Крім
того, слід зазначити, що маніпуляції при формуванні резервів також можуть мати
місце, адже оцінка кредитоздатності позичальника стикається з досить значним
обсягом збору документів про підтвердження фінансових можливостей конкретного клієнта,
а отже, можна сформувати додатковий резерв при нездатності позичальником подати
офіційну довідку про доходи чи «красиву» фінансову звітність (для фізичних та
юридичних осіб відповідно).
Отже,
якщо прийняти, що відрахування до резерві не змінилися, можна побачити, що банк
за 2009 рік отримав прибутку у три рази більше ніж за попередній рік. Це вказує
на двоякість фінансової звітності банків та необхідність більш глибокої комплексної
оцінки порядку формування фінансових результатів.
Після
розгляду вертикального та горизонтального аналізу фінансової звітності банку
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перейдемо до аналізу фінансових коефіцієнтів та
показників, таблиця 1.6. Формули розрахунку показників наведені у додатку Б.
Як
бачимо по коефіцієнтам співвідношення власного капіталу та залучених коштів і
регулятивного капіталу та сукупних активів, зобов’язання та активи банку досить
захищені від можливих непередбачених витрат власними коштами; перевищення над
нормативним мінімумом у середньому складає 150-200 %.
Мультиплікатор
власного капіталу банку показує вартість активів, які були нарощені у ході діяльності
банком. У ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» цей коефіцієнт дорівнює відповідно у
середньому 7,7-8,5. Показник фінансового важелю банку у середньому дорівнює
7,5-7,9, цей показник відображає середнє перевищення рентабельності власного
капіталу на рентабельністю активів банку (ROE
над ROA).
Він зображує вигоду, яку отримує банк від залучення коштів та їх розміщення як
кредитних незважаючи на необхідність сплачувати відсоток по залученим коштам.
Аналізуючи
співвідношення вартостей дохідних активів та платних пасивів слід зазначити
несприятливу тенденцію до скорочення дохідних активів. Це сталося через
скорочення обсягів кредитування та зменшення вартості портфелю через погашення
кредитів та формування резервів. У подальшому банку необхідно вирівнювати це співвідношення
у напрямку зростання.
Аналізуючи
точку беззбитковості банку (середня дохідність по активам банку, за якої він
зможе повністю покрити непроцентні витрати без отримання прибутку), слід
зазначити, що установа досить міцно тримається на ринку, до перетину точки
зниження дохідності скорочення маржі має скласти у середньому 2%.
Таблиця
1.6 Фінансові коефіцієнти та показники ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009
Показник
Значення
показника
01.01.2009
01.04.2009
01.07.2009
01.10.2009
01.01.2010
Основний
власний капітал, тис. грн
7
295 289
7
334 536
7
395 553
6
840 193
6
442 221
Розмір
регулятивного капіталу, тис грн (норматив - не менше 5 млн. євро)
9
423 224
9
152 478
9
396 862
7
516 530
7
706 021
Коефіцієнт
співвідношення власного капіталу та залучених коштів, % (норматив - не менше
5%)
14,585
27,323
15,858
13,466
14,578
Коефіцієнт
співвідношення власного регулятивного капіталу банку та сукупних активів з
урахуванням створених резервів, % (норматив - не менше 7%)
14,403
15,303
16,422
12,478
14,258
Коефіцієнт
захищеності власного капіталу банку від інфляції, %
0,414
0,415
0,410
0,451
0,447
Мультиплікатор
власного капіталу (норматив -7-10)
8,968
8,154
7,737
8,806
8,390
Співвідношення
зобов'язань та капіталу банку (фінансовий важіль)
7,948
7,185
6,865
7,935
7,565
Середня
вартість залучених коштів, %
4,635
7,336
Співвідношення
дохідних активів та платних пасивів банку, % (норматив – більше 100%)
106,422
180,120
99,144
101,328
92,558
Миттєвої
ліквідності (норматив - не менше 20%)
0,437
0,382
0,311
0,226
0,534
Середня
дохідність кредитних операцій, %
11,458
19,208
Середній
спред, %
6,824
11,872
ROE,
%
7,288
-31,318
ROA,
%
0,813
-3,733
Процентна
маржа, %
5,454
7,933
Точка
беззбитковості, розмір мінімальної процентної маржі
3,929
6,020
Слід
зазначити, що у 2009 році процента маржа банку зросла, а отже це означає
посилення міцності банку у фінансовому плані, про те саме каже і середній спред
за операціями.
Проведений
аналіз свідчить про стабільну позицію банку на українському ринку, однак слід
зазначити, що аналіз носить досить консервативний характер та не враховує
взаємодію банку та зовнішніх факторів, які здатні оцінити діяльність
керівництва банку.
2
ПРОЕКТНА ЧАСТИНА
2.1
Принципи вартісного управління комерційною організацією
Питання
створення максимальної вартості у процесі управління комерційною організацією
почало активно розвиватися у 70-80-х роках у наукових колах, а як складова
практичного стратегічного управління – у 90-х роках ХХ ст. Необхідність
створення вартості для акціонерів, а опосередковано — для інших заінтересованих
у успіху організації сторін, має багато емпіричних підтверджень, що показують
ефективність принципів орієнтації менеджменту компанії на максимізацію її
ринкової вартості. Це призводить також і до більшої ефективності економік
країн, що функціонують за ринковими принципами і у яких існує диктат
пріоритетів безпосередніх власників компанії, її акціонерів.
У
подальшому в рамках цьому курсовому проекті ми будемо розглядати організацію
виключно як комерційну структуру, справжньою метою якої є максимізація
корисності для акціонерів компанії (під акціонерами можна розуміти також і
учасників компанії, у разі, якщо розглядається компанія типу LLC (ТОВ). Слід
зауважити, що попереднє твердження не приводить до неспроможності цілі, що
спрямовані на інші ринкові пріоритети для компанії: завоювання n-ої долі ринку,
збільшення продажів до якогось рівня та інше. Всі цілі та установки подібного
роду опосередковано приводять компанію до основною мети — максимізація вартості
для акціонерів, аж вони є інструментами, які обрав менеджмент компанії для
досягнення цієї мети.
У
процесі створення вартості як результату реалізації управлінських рішень,
менеджмент компанії має відповісти на наступні запитання:
—
Яким має бути набір цільових нормативів
та індикаторів, який допоможе зорієнтувати дії та оцінити результати
менеджменту компанії?
—
Як можна узгодити управлінські рішення
із завданням створення вартості?
—
Якими мають бути програми матеріального
та нематеріального стимулювання персоналу у процесі створення вартості?
—
Як ми можемо вбудувати принципи
вартісного мислення у корпоративну культуру та цінності?
Для
відповіді на запитання, як керівництво компанії може виміряти зростання
вартості компанії, розглянемо деякі моменти. Під створенням вартості для
акціонерів прийнято називати створення позитивного вільного грошового потоку (у
подальшому — FCF, Free
Cash Flow),
який формується у процесі діяльності компанії. Це поняття не є еквівалентним до
різних показників прибутку компанії. Різниця полягає у принципах формування FCF
та чистого прибутку: у першому випадку при розрахунку ми знаходимо різницю між
вхідними та вихідними фінансовими потоками компанії, тобто безпосереднім рухом грошових
коштів та їх найбільш ліквідних еквівалентів, у другому випадку — різницю між
нарахованими (необов’язково монетарними, тобто тими, що мають матеріальне
втілення у вигляді грошових коштів на момент утворення), ще не отриманими,
доходами та видатками компанії за аналізований період.
Наявність
стабільного FCF у продовж багатьох періодів є результатом грамотного управління
не тільки фінансовою діяльністю компанії, але і правильним управлінням
операційною, інвестиційною діяльність, політикою компанії щодо управління
персоналом та рівнем інвестицій у НДОКР. Водночас, наявність стабільного
притоку грошових коштів є необхідним елементом реалізації будь-яких задумок
керівництва компанії. Слід зауважити, що велика величина FCF у якийсь
конкретний період часу не є гарантією того, що компанія знаходиться у
відмінному фінансовому стані, те саме можна сказати і про від’ємний FCF у один
із періодів.
Однак,
для того, щоб компанія могла досягти своєї первісної мети, а саме, задоволення
вимог власників, обсяг їх доходу, який виражається як деякий потік грошових
коштів, який акціонери (інвестори, засновники, та ін., у подальшому ці поняття
будуть використовуватись як синоніми) отримають як винагороду за ризик
вкладення коштів у цю компанію, має бути на рівні або більше очікувань згаданих
інвесторів.
Під
очікуваними доходами у фінансовій теорії розуміють такий процент від вкладень,
який очікує отримати інвестор у вимірі його особистих переваг та підходу до
особистого сприйняття співвідношення «дохідність/ризик» (під ризиком у свою
чергу розуміють імовірність отримання доходу, меншого за очікуваний). Очікувана
дохідність не є функціональною залежністю, але вона підпорядкована безлічі
факторів, які формують сприйняття інвестором або акціонером компанії, у яку він
вкладає свої кошти та не є постійною величиною. Із розвитком економіки країни,
її ринків, економічного рівню відносин змінюються і стратегії інвесторів.
Отже,
для задоволення вимог акціонерів компанія має надати їм той обсяг доходу у
вигляді дивідендів (чи відсотку для кредиторів), який вони очікують. Та частина
FCF, яка перевищує сплачені дивіденди, реінвестується у компанію на ті цілі,
які є найбільш пріоритетними у досягненні мети компанії. Це може бути
фінансування обігових коштів, інвестування у позаобігові активи, фінансування
НДОКР та інше.
Дивідендна
політика компанії може бути різною, фактором визначення обсягів дивідендів, що
будуть надані у конкретному році є очікування акціонерів компанії, фінансовий
стан компанії, та здатність керівництва компанії показати акціонерам
перспективи розвитку компанії. Останній фактор є важливим у разі, якщо
очікування акціонерів не збігаються із реальним обсягом дивідендів, який можна
виплатити акціонерам у конкретний період часу.
Вибір
акціонерами графіку отримання доходів у вигляді дивідендів базується знову ж
таки на очікуваних рівнях дохідності для активів (компанію також можна
представити як окремий актив). Оцінка корисності доходів, що будуть отримані на
різних часових діапазонах, втілена у моделі дисконтованого грошового потоку. Основним
математичним виразом, що показує суть даного методу, є наступне:
(1)
де
n — кількість періодів, упродовж яких актив буде формувати грошові потоки;
r
— коефіцієнт дисконтування, очікувана дохідність для акціонерів;
t
— номер періоду;
CF
— грошовий потік, який може бути використаний у якості доходу власника активу.
Основним
висновком, який треба зробити з цієї формули, є те, що внутрішня вартістю того
чи іншого активу є очікувані у подальшому грошові потоки від його
функціонування з урахуванням альтернативних можливостей вкладення коштів для
подібних активів.
Ця
модель базується на основному принципі, який формулюється як те, що інвестиції
створюють нову вартість, якщо віддача від них буде більшою, ніж від подібних
інструментів інвестування із тією ж мірою ризику — такий підхід побудований на
понятті економічного прибутку, тобто перевищенні дохідності компанії над
середньоринковою дохідністю. Існують тисячі модифікацій цієї моделі, але
принципово вони не сильно відрізняються від базової моделі.
Отже,
якщо доходи у майбутньому із урахуванням альтернативних можливостей вкладення
будуть більшими, ніж поточні можливі доходи, раціональний інвестор має обрати
ті доходи, що очікують його у майбутньому. Але також до факторів, що визначають
цінність компанії для акціонерів є те, із яким темпом ростуть її грошові
потоки. Цей показник впливає також на фактор у моделі дисконтованого грошового
потоку: із більш інтенсивним зростанням доходів компанія буде мати більшу
вартість, ніж та, яке показує незначні темпи росту.
Після
показу принципів оцінки вартості компанії, необхідно перейти до того, як
керівництво компанії може максимізувати вартість компанії. Не дивлячись на
пріоритетність та необхідність вартісної орієнтації менеджменту компанії, FCF
у
якості ключового індикатору ефективності (або KPI, Key Performance Indicators)
важко використовувати через велику кількість факторів, що його утворюють. Для
цих цілей необхідно використовувати інші показники.
Для
менеджменту компанії, у завдання якого покладено збільшення вартості для
акціонерів, корисними будуть такі індикатори, як ROIC, ROE та темпи росту
доходів компанії та попередніх індикаторів. Темпи росту тих чи інших показників
ефективності компанії найдоцільніше використовувати у ролі порівняльної бази до
запланованих темпів росту того чи іншого показника Перший та другий з вказаних
індикаторів розраховується, як:
(2)
де
NOPLAT — чистий прибуток та сплачені відсотки за довгостроковими кредитами та
емітованими компанією облігаціями.
(3)
Для
деталізації показників корисним буде структурування їх на окремі компоненти, що
безпосередньо формують показники ROIC та ROE та показують їх безпосередню
участь у створенні вартості компанії. Приклад для ROIC наведено нижче на малюнку
2.1.:
Рис.
2.1 — Дерево вартості компанії
Як
бачимо, кожна наступна гілка дерева вартості виділяє у кожному окремому
факторі, що формує вартість, декілька факторів, що формують останній.
Відповідно, кожний показник має бути закріплений за одним чи декількома
підрозділами. У процесі формування набору нормативів слід використовувати не
тільки фінансові показники, але і набір операційних індикаторів, що є
характерними для того чи іншого підрозділу компанії. Це необхідно через
відсутність у операційних менеджерів та рядових співробітників важелів
безпосереднього впливу на фінансові показники діяльності, але наявність
операційних показників дозволяє менеджерам управляти саме ними. Операційні
показники впливають на фінансові, що узгоджує процес управління вартістю
компанією. Кількість показників має бути невеликою – оптимальним є 10-14
показників-індикаторів.
Ще
однією категорією показників, які дозволяють оцінити роботу менеджменту
компанії, є група показників, що засновані на ринкових цінах акцій компанії.
Найбільш уживаними є показники MVA (market value added, ринкова додана вартість)
та TRS (total return for shareholders, загальна дохідність для акціонерів).
Розрахунок показників проводиться наступним чином: