Валютні операції та ефективність їх здійснення

1) копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти; витяг з наказу банку про його відкриття;

2) торговий патент;

3) журнал використання РРО в пункті обміну валюти.

Касир пункту обміну валюти повинен мати на робочому місці документ, що засвідчує його особу, штамп пункту обміну.

Касир під час здійснення валютно-обмінних операцій має перевіряти справжність та наявність ознак платіжності пред’явлених банкнот і дорожніх чеків. Для цього робочі місця касирів обладнуються відповідними приладами на нормативно-правовими актами і довідниками.

При роботі пункту обміну валют банкам забороняється встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти, які є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.

Здійснення операцій з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти і дорожніх чеків. Касири кас банків (фінансових установ) та касири пунктів обміну валюти зобов’язані з’ясовувати резидентність осіб, які мають намір здійснити валютно-обмінну операцію, і попереджати про те, що нерезиденти мають змогу провести зворотний обмін невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише за умови пред’явлення ними довідки за формою №377 [11, с.98-99].

Операції з купівлі у фізичних осіб чи продажу фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, можуть здійснюватися лише через касу банку.

Операції з продажу готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам здійснюють каси банку з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операцій, а пункти обміну валюти з оформленням квитанції про здійснення продажу іноземної валюти за формою №377 - А.

Квитанція за формою №377 - А видається:

1)                пунктом обміну валюти банку фізичним особам-резидентам

як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

2)                пунктом обміну валюти агента фізичним особам-резидентам як

підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

3)                пунктом обміну валюти фізичним особам-нерезидентам як

підтвердження здійснення зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національної валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК: (ОК: КП), де (2.1)

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов’язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн використовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф. ст. - 1,6427 дол. США - курс покупця, 1 ф. ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.

Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меншу кількість її (1,6427).

Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються банками та їх пунктами обміну валюти лише з тими валютами, що належать до І групи Класифікатора іноземних валют.

Під час здійснення операцій з конвертації готівкової іноемної валюти використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений НБУ на день проведення операції. Розраховується крос-курс таким чином: на певну дату офіційний курс гривні становить: гривня/долар США - Х грн. за долар США; гривня/євро - Y грн. за євро. Крос-курс долара США до євро становитиме Х/Y євро за долар США. Якщо клієнт бажає в цей день обміняти N доларів США на євро, то з урахуванням крос-курсу він має отримати N* (X: Y) євро.

За цією самою схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійснення конверсійних операцій із готівковою іноземною валютою [16, с.109-110].

Для здійснення аналізу валютних операцій, визначення їх ефективності банк на власний розсуд, залежно від обсягів та напрямів операцій, здійснює їх групування. При цьому слід мати на увазі, що частина розрахунків клієнтів банку за зовнішньоекономічними контрактами здійснюється у національній валюті, але відповідно до вимог валютного законодавства теж належить до категорії валютних операцій.

Зважаючи на те, що бухгалтерський облік та форми звітності, які базуються на його даних, є основним джерелом у системі формування інформації, розглянемо класифікацію валютних операцій за принципом побудови плану рахунків. Відповідно до цього принципу валютні операції можуть бути згруповані за такими напрямами:

1) відкриття та обслуговування кореспондентських рахунків.

2) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - суб’єктів підприємницької діяльності.

3) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - фізичних осіб.

4) міжбанківські кредити в іноземній валюті.

5) міжбанківські депозити в іноземній валюті.

6) кредитування фізичних осіб.

7) кредитування юридичних осіб.

8) операції з цінним и паперами, що емітовані в іноземній валюті.

9) операції купівлі-продажу іноземної валюти.

10) перекази в іноземній валюті.

11) конверсійні операції з готівковою іноземною валютою.

12) розмін або обмін банкнот.

13) операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті.

14) інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті.

15) надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України.

16) позабалансові операції.

17) операції купівлі-продажу валюти.

18) інструменти для хеджування.

19) гарантії, поручительства, акредитиви.

20) кредитні лінії.

21) операції застави.

Якість аналізу валютних операцій банків значною мірою залежить від повноти і достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Чинний План бухгалтерського обліку комерційних банків сьогодні надає можливість повною мірою відобразити розрахунки в іноземній валюті та реально оцінити валютні активи і пасиви банку.

Відображення валютних операцій у балансі банку має певні особливості, які необхідно враховувати, здійснюючи аналітичні процедури:

валютні операції відображаються у балансі банку у подвійній оцінці - за номіналом та в гривневому еквіваленті за офіційним курсом;

принцип мультивалютності, який полягає у відображенні операцій в іноземній валюті за тими ж рахунками, що й операції у гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній та національній валютах забезпечується використанням технічних рахунків;

поділ статей балансу, де відображаються валютні операції, на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Монетарні статті балансу переоцінюються під час кожної зміни офіційного валютного курсу;

Немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу. Операції, які належать до цієї категорії, відображаються у балансі у національній валюті за курсом, чинним на дату відображення у бухгалтерському обліку.

Прикладом немонетарних статей балансу можуть бути дебіторська заборгованість за авансами з придбання основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та кредиторська заборгованість з продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо. Вони відображаються у фінансовій звітності за офіційним валютним курсом на дату розрахунку.

Основною метою аналізу валютних операцій є:

забезпечення необхідною інформацією процесу управління та прийняття рішень стосовно операцій з іноземною валютою;

забезпечення можливості розроблення аргументованої концепції розвитку банку, яка базується на комплексному підході до аналізу валютних активів та пасивів банку, зовнішнього та внутрішнього середовища, що дає змогу проводити діагностику та прогнозування банківської діяльності в цілому і на валютному ринку зокрема;

формування лімітної політики банку;

дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій.

Основними завданнями аналізу валютних операцій, які забезпечують виконання даної мети, є:

оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його масштабності та конкурентоспроможності;

визначення достатності можливостей банку для повного та адекватного співвідношення обсягів валютних операцій зі ступенем прийнятого ризику і рівнем прибутковості;

контроль показників валютного ризику, що забезпечується дотриманням установлених нормативів відкритої валютної позиції;

оцінка ефективності формування та використання валютних ресурсів;

визначення способів залучення валютних коштів на вигідних умовах;

оцінювання прибутковості валютних операцій;

обґрунтування доцільності здійснення тих чи інших валютних операцій банку;

оцінювання ефективності впровадження нових банківських продуктів;

визначення об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на здійснення валютних операцій.

Загальні напрями аналізу валютних операцій банку мають однакові підходи з тими, що застосовуються до операцій у національній валюті. Винятком є ті валютні операції, що не мають своїх аналогів серед операцій у національній валюті. До таких належать:

1. торгівля іноземною валютою;

2. конверсійні операції з готівковою іноземною валютою;

3. розмін або обмін банкнот, номінованих в іноземній валюті;

4. операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті;

5. інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті;

6. надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України;

7. розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами;

8. позабалансові валютні інструменти.

Аналіз цих операцій має певні особливості та потребує урахування обсягів, курсів, за якими вони здійснюються, вимог валютного законодавства тощо. Оцінка валютних активів та пасивів банку повинна базуватись на показниках їх структури, динаміки її змін, структури операцій, їх частки у загальній масі валютних операцій, визначенні їх прибутковості взагалі [20, с.350-352].

3. Перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності валютних операцій банку

Міжнародний досвід переконливо засвідчує, що економічне зростання і забезпечення ефективних умов для розвитку приватного сектору, покращення соціального захисту та добробуту населення можливе лише за умови ефективного розвитку валютного ринку як одного з головних елементів ринкової економіки.

Нині в економіці України намітилися позитивні тенденції економічного зростання, темпи та стійкість якого залежать від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб’єктів господарювання необхідними валютними ресурсами.

Здійснення валютних операцій та проведення валютної політики є однією з найпоширеніших операцій банківських установ. Валютні операції приносять банківським установам частину доходу. Однак аналіз ситуації, що склалася в банківській сфері, свідчить, що більшість банків зазнає фінансового краху внаслідок надзвичайно ризикованої валютної політики.

На грошовому ринку спостерігається парадоксальна ситуація. З одного боку, Національний банк вживає заходів, спрямованих на боротьбу зі зростанням темпів інфляції (це підвищення облікової ставки із 7 до 9%, зміна розмірів і кількості ставок нормативів в обов’язкового резервування комерційних банків для різних видів залучених коштів - замість десяти диференційованих ставок (від 0 до 12%) почали діяти дві - 7 і 8%). З другого боку, уряд свідомо прийняв рішення, які провокували зростання інфляції.

Ще одним чинником, який негативно позначився на тенденціях валютного ринку, стала політика НБУ в царині проведення валютних інтервенцій. Постійна купівля валюти на ринку з початку 2007 року призвела до випуску в обіг значної кількості грошей, що суттєво підвищило ліквідність банківської системи. На кінець 2007 року обсяг коштів на коррахунках банків становив 8 млрд. грн., що практично вдвічі перевищувало їх обсяг на кінець 2006 року. До чинників, що спричинили додатковий попит на валютному ринку, слід також віднести все ще великий обсяг тіньової економіки (від 50 до 60% від ВВП), яку зазвичай обслуговує ринок готівкової валюти. Всі перелічені чинники в сукупності могли суттєво вплинути на курсоутворення гривні та викликати її девальвацію. Але за час, що минув, НБУ сформував досить жорстку і ефективну систему валютного регулювання, яка поєднує в собі як економічні, так і адміністративні важелі. При цьому в моменти кризових явищ центральний банк використовує в основному адміністративні заходи. [2, с.165]

Оскільки перші ознаки курсової дестабілізації проявилися на ринку готівкових продажів, НБУ почав саме з нього. Було прийнято постанову, згідно з якою курс купівлі та продажу іноземних валют не зміг відхилятися більш як на 2% від встановленого Національним банком офіційного курсу гривні щодо іноземних валют першої групи класифікатора. Також НБУ закріпив за собою право у разі виникнення коливань курсів купівлі-продажу готівкової валюти за гривні здійснювати у межах торговельної сесії продаж уповноваженим банкам готівкової валюти за гривні. Це право було реалізовано. Із середини 2007 року Національний банк почав регулярні торги готівковою валютою для підкріплення обмінних пунктів банків. Аби зняти ажіотаж і не допустити великої девальвації гривні, НБУ двічі на тиждень продавав банкам готівку за фіксованим курсом - 5,3150 грн. за долар США. Оскільки попит постійно зростав, а Національний банк фактично зафіксував готівковий курс гривні, комерційні банки також запровадили певні обмеження на продаж валюти через свої обмінні пункти. Вони були різні за формою та змістом, але мали спільну мету - обмежити продаж вадюти. Попит на валюту зростав, а НБУ з метою запобігання девальвації та стримування інфляції утримав курс гривні практично незмінним. Усе разом призвело до виникнення дефіциту готівкової валюти. НБУ втратив значну кількість своїх резервів. Лише за період із вересня по грудень 2007 року валові валютні резерви НБУ скоротилися на 12,1 млрд. доларів до 9,452 млрд. доларів.

Суттєве скорочення резервів та „вихід” капіталу за кордон примусили Національний банк вжити деяких обмежувальних заходів стосовно роботи міжбанківського валютного ринку. Так, НБУ заборонив комерційним банкам, які мають дозвіл на відкриття коррахунків у закордонних банках і здійснення операцій з ними, користуватися посередництвом інших банків для купівлі іноземної валюти за гривні на внутрішньому ринку. Це дало змогу посилити контроль за валютними операціями та знизити можливості виведення капіталу з країни. Також НБУ скоротив тривалість торговельної сесії на міжбанківському валютному ринку з 4,5 до 2,5 години. Національний банк прийняв постанову, яка закріпила деякі обмежувальні заходи, спрямовані на контроль за рухом валюти та зниження попиту на неї. Згідно з документом, НБУ зокрема тимчасово заборонив банкам купувати іноземну валюту за гривні на міжбанківському валютному ринку України для оплати товару, що імпортується без ввезення в країну, а також за кредитні кошти за договорами гарантій, відступлення права вимоги та для інвестицій за кордон, а також для довгострокового погашення резидентами кредитів у іноземній валюті за договорами з нерезидентами. Також НБУ заборонив комерційним банкам купувати валюту на міжбанку під „довгу” валютну позицію. Дії НБУ цілком зрозумілі, однак заборона на купівлю валюти під „довгу” валютну позицію може відповідним чином ускладнити для банків регулювання своєї валютної ліквідності. Головним чинником, який суттєво впливає на поведінку суб’єктів валютного ринку, залишається інфляція.

Враховуючи аналіз практики сучасного валютного регулювання в Україні можна зробити висновок, що основними напрями удосконалення здійснення валютних операцій є:

-                     гнучкість політики курсоутворення;

-                     вирішення питання щодо репатріації українських капіталів і створення сприятливого інвестиційного клімату для нерезидентів;

-                     дедоларизація економіки;

-                     поповнення золотовалютних резервів країни і зниження ризику їхнього знецінення;

-                     створення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу;

-                     удосконалення системи інституційного забезпечення і валютного законодавства.

Висновок

Важливим у сучасних умовах є й підвищення рівня прозорості здійснення валютних операцій в Україні. Наприклад, основні напрями грошової-кредитної політики, які розробляє НБУ та визначають серед іншого і завдання щодо розвитку системи валютного регулювання на поточний період, не завжди доводилося до відома широких кіл громадськості, на відміну від державного бюджету України. Неясність цілей і завдань грошово-кредитної та валютної політики на перспективу, а також часті зміни норм відповідного законодавства значно ускладнюють планування суб’єктами підприємницької діяльності їхньої ділової активності.

Звичайно, процес підвищення рівня прозорості здійснення валютних операцій має відбуватися у передбачених державою межах. Тобто відомості, які місять державну таємницю, публікуватися не повинні. Проте цілі та завдання курсової політики, заходи щодо регулювання руху капіталів, режиму функціонування валютного ринку, шляхи поповнення золотовалютних резервів і основні напрями їх використання у поточному періоді мають бути відомими населенню України. Це також значно підвищить рівень співпраці НБУ з іншими державними органами з питань валютного регулювання.

Створення чинної системи здійснення валютних операцій в Україні неможливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів, досвіду інших держав світу, існуючої в країні практики, а також перспектив розвитку цієї країни. Саме такий підхід дасть змогу нашій країні розробити оптимальний режим здійснення валютних операцій, який має відповідати вимогам і особливостям періоду ринкової трансформації економіки.

Список використаних джерел

1.                 Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-ІІІ // www.rada.gov.ua.

2.                 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст.184.

3.                 Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

4.                 Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679 - XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст.238.

5.                 Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами-резидентами України рахунків в іноземних банках. Затверджене постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 221. Зареєстроване в юридичному департаменті Нацбанку 11 травня 1999 р. за № 643.

6.                 Правила надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцензій на вивезення банкнот іноземних держав, банківських металів і спеціальних дозволів на ввезення банкнот іноземних держав, бланків чеків та банківських металів. Додаток № 5 до постанови Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 р. № 245. Зареєстровані в юридичному департаменті Нацбанку 23 вересня 1996 р. за № 389.

7.                 Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін., За ред. д. е. н., проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.

8.                 Береславська О. Тенденції валютного ринку України // Вісник НБУ.К. 2007, №2, с.18-22.

9.                 Вахненко Т. Оптимізація валютно-курсової політики в Україні // Економіка України. К. 2006, №1, с.28-34

10.            Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посібник/за ред. д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

11.            #"#">http://rada.gov.ua

13.           

14.            Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278с.

15.            Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). - К.: Педагогіка, 2002. - 160 с.

16.            Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник. - К.: Товариство „Знання”, 1999. - 359с.

17.            Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посіб. для студ. екон. спец. - 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 318с.

18.            Коцовська Р.Р., Павлишин О.П., Хміль Л.М. Банківські операції: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України. Університет банківської справи. - К.: УБС НБУ, 2007. - 390с.

19.            Лазепко І.М., Алексеєнко М.Д., Сивульський М.І., Брегеда О.А., Баріда Н.П. Банківські операції: навч. посібник для дистанційного навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2007. - 328с.

20.            Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції: навч. посіб. для студ. ВНЗ. - К.: Кондор, 2008. - 407c.

Страницы: 1, 2, 3