Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов ...

Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов ...

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

На тему: «Інфраструктура ринку. Проблеми її формування в Україні.

Студентки 1 курсу,

З групи, спеціальності 6103

Факультету МЕіМ

Хохун Катерини

Науковий керівник

проф., член-кор. НАНУ

Савчук В.С.

Київ - 2006

Зміст

     Вступ…………………………………………………………………………………….3

1.     Поняття «інфракструктура». Ринок та його інфраструктура…………………….5

2.     Характеристика складових ринкової інфракструктури…………………………..15

3.     Роль інфракструктури ринку в розвитку економіки. Проблеми формування інфракструктури ринку в Україні………………………………………………….29

Висновки………………………………………………………………………………..32

Список використаної літератури……………………………………………………...34

Додатки………………………………………………………………………………….35 Вступ

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвит­ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і за допомогою яких від­творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих краї­нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо­дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла­новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо­міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо­дою економічної самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи  має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Тому, на мою думку, питання про сучасний стан та проблеми формування інфраструктури ринку в Україні на сьогодні є дуже актуальним, оскільки її розвиток є одним з визначальних факторів, що впливають на розвиток економіки країни.

В своїй курсовій роботі я намагалась дати якісну характеристику інфраструктури ринку, а також прблемам становлення ринкової системи в Україні.

У першому розділі моєї роботи зображено сутність понять «інфраструктура» та «інфраструктура ринку», а також її структуру.

У другому розділі дано якісну та функціональну характеристику складових елементів ринкової інфраструктури, їхньому рівні розвитку та ролі в національному господарсві країни.

У третьому розділі зображено проблеми становлення ринкової системи в Україні, а також умови формування ефективної інфраструктури ринку.

1.      Термін “інфракструктура” походить від лінгвінстичного значення латинських слів “infra” – нижче і “structura” – будова. Воно запозичено з військового лексикону, в якому під час другої світової війни термін “інфракструктура” використовували для визначення “сукупності будинків, споруд і комунікацій, необхідних для організації системи пстачання збройних сил, зокрема, для товарів і передачі повідомлень. І лише десь в 50-х роках термін почали використовувати в економічній літературі.

Стосовно ринкової економіки, поняття “інфракструктура” вперше застотувала R.Jochimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у роспорядження економічних суб”єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності.

З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя людей.

Закономірною стала необхідність першочергового розвитку інфраструктури в нових регіонах. Спочатку будується житло, дороги, інші елементи інфраструктури, а потім в регіоні виникають об'єкти основного виробництва. Інфраструктура стала засобом політики.

У сучасній  економічній літературі існують різні трактування "ринкової інфраструктури".

Найчастіше виділяють три групи понять ринкової інфраструктури.

I  група. Ринкова інфраструктура визначається як комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких зводиться до доведення товарів від виробництва до споживачів.

II група. Ринкова інфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену і взаємозалежну  мережу  підприємств  і господарств для  обслуговування процесів обміну і руху товару.

III група. Ринкова інфраструктура визначається як сукупність технічних засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси.

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією РІС є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому[1, c.225 ].

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є

— кредитна система і комерційні банки;

емісійна система і емісійні банки;

— організаційно оформлене посередництво на товар­них, сировинних, фондових і валютних біржах;

— аукціони, ярмарки та інші форми організованого по-забіржового посередництва;

— система регулювання зайнятості населення і цент­ри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

— інформаційні технології і засоби ділової комунікації;

— податкова система і податкові інспекції;

— системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;

— спеціальні рекламні агентства, інформаційні агент­ства і засоби масової інформації;

—  торгові палати, інші громадські й добровільні дер­жавно-громадські об'єднання ділових кіл;

— митна система;

— професійні спілки тих, хто працює за наймом;

— комерційно-виставочні комплекси;

— система вищої і середньої економічної освіти;

— консультативні (консалтингові) компанії;

— аудиторські компанії;

— громадські і державно-громадські фонди, створені з метою стимулювання ділової активності;

— спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий еконо­мічний простір — від виробництва до споживання: укла­дення договорів, контрактів на постачання, просування то­варних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефек­тивність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструк­тури.

Ринкова інфраструктура виконує такі функції:  

 1)   організаційне оформлення ринкових відносин;

2)    полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин;

3) спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищен­ня оперативності й ефективності їх роботи на основі дифе­ренціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

4) полегшення форм юридичного і економічного кон­тролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструк­тури поділяють на два види:

 1) спеціалізована ринкова інфраструктура; 2) загальна ринкова інфраструктура.        

Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомо­гою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Біржа — постійно діюча організаційна форма оптового ринку цін­ностей.

Такими цінностями є:

—  товари масового попиту, які мають стандартні спо­живчі якості;

— акції акціонерних підприємств і банків;

— боргові грошові зобов'язання держави і облігації корпорацій, казначейські білети;

— векселі (цінні папери, виписані під надані в кредит товари);

— фрахтові документи (страхові зобов'язання під това­ри, що перевозяться);

— валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки на іно­земні депозити);

— нерухоме майно;

— праця.

За видом діяльності розрізняють біржі загальні і спеціа­лізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертаються кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа — біржа, яка здійснює операції ли­ше з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові, фрахто­ві, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції — укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу ук­ладають на біржі професійні посередники — агенти, броке­ри, дилери. Біржі здійсню­ють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну ді­яльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж: Україн­ська універсальна товарна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

Торговий дім — спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгу­ють самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торго­вому домі — сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: опе­рації з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експорт­но-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; ви­робництво продукції; надання замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посередницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експедиторських, фрахто­вих, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій тор­гові доми мають мережу магазинів, складські приміщен­ня, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми існують у формі акціонерних това­риств, засновниками яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та ін.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після прийняття Закону «Про товарну біржу», згідно з яким біржам було заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж були зорієнтовані са­ме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

Аукціон — різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізняються індивідуаль­ними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріат, хутро та ін.

Існує два способи проведення аукціонів: 1) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін (голланд­ський аукціон). На першому товар купує той, хто дає най­вищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а та­кож державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в ус­тановлений термін майна, незапитаних і неоплачених то­варів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого спожи­вання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

1) за пропонованим асортиментом — спеціалізовані ма­газини, універмаги, універсами, магазини товарів повсяк­денного попиту, торговельні комплекси та роздрібні під­приємства послуг;

2)   за цінами — магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за катало­гами;

3)  за характером обслуговування — торгівля на замов­лення, торговельні автомати тощо;

4)  за власністю — корпоративна, державна, коопера­тивна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробниц­тва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роз­дрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого вико­ристання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним тор­говельним підприємствам і промисловим споживачам, ви­конуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, фор­мування товарного асортименту, складування, транспор­тування, фінансування та ін.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організацій­них структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогоспо­дарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює ком­плексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит — це й надання практич­ної допомоги керівництву та економічним службам під­приємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінан­сами, організації бухгалтерського обліку, юридичних кон­сультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її заснов­ників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний ма­теріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді діло­вих відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг ши­роко практикується. В Україні відбувається його станов­лення.

Холдинг — компанія, яка володіє контрольними паке­тами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдин­гів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управ­ління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здій­снює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Ство­рюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підкон­трольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компанії існують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю, одноосібна компанія, державні ор­ганізації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або ін­ших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми влас­ності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'яз­кові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів — акуму­лювання коштів населення і використання їх для нагро­мадження.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні грома­дяни. Як правило, головним органом управління інвести­ційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, ви­робництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом. Зокре­ма, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кре­дитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компа­нії, володіють великими пакетами високодохідних застав­них паперів під нерухоме майно, купують облігації дер­жавних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво вплива­ють на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5