Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини (Прикарпаття) та перспективи їх використання

Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини (Прикарпаття) та перспективи їх використання

Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини та перспективи їх використання

Вступ

Актуальність роботи. На сьогоднішній день надзвичайно важливим завданням постає збереження та вивчення біологічної різноманітності на нашій планеті. Проблема збереження біологічної різноманітності як одного із стратегічних завдань людства висвітлена у Міжнародній конвенції збереження біологічної різноманітності, яка була прийнята на сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань глобальної екології, що відбулась в червні 1992 року в Бразилії. Особливість сучасного етапу систематизації та використання біологічної різноманітності полягає в тому, що ця проблема набула величезного суспільного, соціально-політичного та етичного значення. Головне нині – зберегти біологічну різноманітність як одну з ключових якостей біосфери, котра забезпечує не тільки її стійкість та стабільність, але й надійність та виживання людства. Щоб запобігти знищенню біологічної різноманітності, потрібно упорядкувати знання про живі організми, їх видовий склад. В зв’язку з цим, вивчення фіторізноманітності окремих територій має не тільки наукове, але й природоохоронне практичне значення.

Особливо важливими є такі дослідження в регіонах, на які здійснюється антропогенний тиск, зокрема в межах Бистрицької улоговини, що на Передкарпатті. В таких умовах особливо актуальним завданням є вивчення флори, в тому числі окремих систематичних груп.

Дуже цікавою систематичною групою є родина Розових, яка має важливе народногосподарське значення. В її складі багато дуже цінних лікарських, вітамінних, їстівних, медоносних, декоративних рослин.

Метою роботи є вивчення видового різноманіття дикорослих видів родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини, їх поширення та екологічних особливостей.

Перед собою ми ставили такі завдання:

– встановити видовий склад видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини;

-         вивчити поширення та частоту зустрічності представників родини;

-         дослідити еколого-ценотичні особливості досліджуваних видів;

-         виявити практичне значення видів рослин родини Rosaceae.

Спеціальні дослідження поширення видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини не проводились, в науковій літературі подібні відомості відсутні, тому робота відзначається науковою новизною.

Практичне значення роботи полягає у вивченні та узагальненні лікувальних, харчових, декоративних властивостей представників родини Розових та у дослідженні запасів деяких видів.

1. Огляд літератури

Дослідження флори та рослинності Бистрицької улоговини здійснювалось у процесі вивчення рослинного покриву Прикарпаття.

Історію дослідження флори та рослинності Передкарпаття можна поділити на три періоди. Перший період охоплює кінець ХІХ – поч. ХХ століть. В цей період дослідженням флори Передкарпаття і Карпат займалися польські та німецькі ботаніки: F. Hеrbich, A. Rehman, Zapalowicz, E. Woloszczak, F. Paх, A. Hayek, M. Sokolowski, F. Krzysik, S. Wierdak, M. Koczwara, W. Szafer, W. Gajewski, P. Kontny.

Встановленню таксономічних спектрів рослинного населення Прикарпаття присвячені роботи багатьох дослідників. Перші відомості про флору Прикарпаття знаходимо в працях Б. Гаккета, В. Бессера і Н. Вітмана. Проте вони дуже скупі і нерідко викликають сумніви, оскільки територія, охоплювана їхніми дослідженнями, виходить далеко за межі Прикарпаття, а вказівки на місцезнаходження видів відсутні або не конкретні. Тому справедливо вважати, що вивчення флори Прикарпаття започаткував А. Zawadski, який досліджував флоронаселення тодішніх Стрийського й Станіславського повітів. Дещо пізніше він же опублікував список рослин Галичини та Буковини, в якому наведено 1491 вид. На цей же час припадають й дослідження Ф. Гербіха. Йому належать двадцять наукових публікацій, у тому числі капітальна праця Флора Буковини», в якій наведені описи 1146 видів судинних рослин.

Уже першими роботами була визначена основна мета досліджень: встановлення таксономічних спектрів і виявлення особливостей розповсюдження окремих видів. Дослідження велися переважно в напрямі вивчення рослинного населення адміністративних і регіонально-адміністративних виділів.

Дослідження флори в Станіславському повіті після А. Завадського Zawadski, 1825) продовжили J. Jachno, Е. Тurczynski і K. Вогоwіczka.

У цей же час інтенсивні дослідження в Коломийському повіті вели А. Slendzinski і L. Wajgl. У 1884 році J. Jachno видав узагальнену працю про флоронаселення Станіславського і Коломийського повітів. Варто відзначити, що багато праць дослідників XIX століття надруковані під заголовками списків видів або флор околиць тих чи інших міст, які на той час були переважно адміністративними центрами: Самбір, Дрогобич, Стрий, Станіслав, Коломия. Але в розуміння околиця вкладений широкий зміст. Під околицею дослідники цього періоду розуміли усю територію того чи іншого повіту з однойменним центром. Тому цінність для сучасних досліджень мають дише ті праці, в яких є вказівки на конкретні місцезнаходження видів. Такою, зокрема, є праця А. Слендзінського, яка містить анотований список 432 видів.

Після закінчення другої світової війни лісову рослинність західних областей досліджували Бутейко О.І., та Мякушко В.К., Косець М.І., Голубець М.А., Стойко С.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Байрова Р.С., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Горохова З.Н. В цих працях подаються відомості про флору і рослинність лісів, наводяться дані про умови їх зростання в окремих районах Карпат і Прикарпаття, висвітлюється поширення їх на території цих районів, залежно від природно-історичних умов, викладаються наслідки вивчення деревостану, чагарникового та трав’янистого ярусів, проводиться класифікація рослинності.

Флору та рослинність листяних лісів Українських Карпат та Передкарпаття досліджували Стойко С.М., Мілкіна Л.І, Голубець М.А., Малиновський К.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та Горохова З.Н.

Флору Прикарпаття вивчав В.П. Ткачик. В своїй монографії він детально проаналізував систематичну, еколого-ценотичну, просторову структуру флори Передкарпаття, антропогенні зміни флори.

Раритетні фітоценози західних регіонів України описали та систематизували Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т. та ін. Проводилось також вивчення поширення рідкісних та зникаючих видів рослин в Передкарпатті, природних умов природно-заповідних територій та об’єктів.

Геоботанічне районування Передкарпаття проведено Ю.Р. Шеляг-Сосонком та Т.Л. Андрієнко.

Узагальнення відомостей щодо поширення різноманітних видів рослин в Карпатському регіоні, в тому числі і в Передкарпатті, виконано авторами «Визначника рослин України», «Визначника рослин Українських Карпат» та «Определителя высших растений Украины». В цих джерелах розглядалось також поширення, біологічні й екологічні особливості представників родини Розових в Передкарпатті.

Багатьма авторами вивчались біолого-екологічні та фармакологічні особливості представників родини Rosaceae.

Сучасну систему родини Розових запропонував А.Л. Тахтаджян.

Щодо лікарських видів рослин із родини Розових, то вони описані в багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних виданнях. Заслуговують на увагу такі наукові роботи, як енциклопедичний словник «Лікарські рослини» під редакцією академіка А.М. Гродзінського, праця Івана Носаля «Від рослини до людини», наукові праці наших земляків Приходько М.М., Гладун Я.Д., Мазепа І.В. та ін. «Лікарські рослини Івано-Франківської області» 2002) та «Лікування соками рослин».

2. Фізико-географічна характеристика територіЇ дослідження

2.1 Географічне положення

Наші дослідження охоплювали територію Бистрицької улоговини, що входить до складу Передкарпаття в межах Івано-Франківської області.

Бистрицька улоговина є природним районом Передкарпаття, який займає розширену частину басейну середньої течії ріки Бистриці – правої притоки Дністра. Улоговина добре виражена морфологічно в природі, природні межі її чіткі. Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300–350 м. Природними межами улоговини служать долини річок Бистриці Солотвинської й Ворони, а на півдні – ізогіпса 400 м над р. м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. Північна межа припадає на місце злиття Бистриць Солотвинської і Надвірнянської й Ворони у власне Бистрицю.

Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя – Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке. Тут переважають лучні ландшафти, як використовуються як пасовища і сінокоси. Лісів збереглось мало. Природний рослинний покрив Бистрицької улоговини зазнав великих змін під впливом діяльності людини. Територія улоговини густо заселена і характеризується високим рівнем розораності земель.

2.2 Геоморфологія

Абсолютні висоти дна Бистрицької улоговини коливаються в межах від 250 до 300–350 м. Основа улоговини складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею алювіальних відкладів, що утворюють майже плоску рівнину.

Для Бистрицької улоговини характерний флювіально-акумулятивний тип рельєфу, ускладнений долинно-балковими ерозійними формами. Річки Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська винесли з Карпат в кінці міоцену, пліоцену і плейстоцену, тобто в період континентального розвитку Передкарпаття, величезну кількість уламкового матеріалу, які відклали передусім у карпатських передгір’ях.

Бистрицька улоговина утворена третьою терасою Дністра та його приток, вона добре виявлена, широка і досягає ширини декількох десятків кілометрів. Вона відзначається справжнім акумулятивним характером, оскільки складена потужною товщею галечників, перекритих малопотужними нелесовими суглинками. Утворення цієї тераси пов’язане із невеликою швидкістю течії в ріках на цьому відрізку русла, меандруванням русел по заплаві, підмивом берегів і розширенням долин та накопиченням галечникового алювію, який виносився з Карпат.

2.3 Геологічна будова

Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Передкарпатським передгірним прогином, заповненим потужною товщею міоценових молас. Породи, що складають територію Передкарпаття, за віком належать до різноманітних геологічних епох.

Крейдові відклади на території Передкарпаття представлені морськими платформенними фаціями. Зокрема, у різних місцях долини Дністра і його приток відслонюються верхньоальбські відклади, представлені кварцево-глауконітовими пісками.

Третинні відклади, що поширені на у Прикарпатті, представлені переважно осадочними товщами міоцену.

Міоценові відклади представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи породами: пісками, глинами, вапняками. На Прикарпатті переважають товщі порід флішу від нижнього міоцену до нижнього сармату, які складаються з уламкового матеріалу: пісків, гравію, конгломерату, глин і т.п.

Породи середнього міоцену утворюють численні виходи на денну поверхню. Нижні шари складені з глинясто-піщаних солених порід, товщі яких містять в собі поклади колійних солей.

В межах Бистрицької улоговини в складі четвертних відкладів виділяються чотири горизонти, представлені алювіальними накопиченнями різноманітного за розміром уламкового матеріалу – галькою, гравієм, пісками, а також глинами і суглинками.

2.4 Водні ресурси

Досліджувана територія належить до басейну р. Бистриці – правої притоки Дністра. Ріка Бистриця має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну Бистриці – 2520 км². Власне Бистриця невелика за довжиною ріка, але вона утворюється в результаті злиття двох Бистриць – Солотвинської та Надвірнянської, що починаються в горах, і Ворони. Обидві Бистриці своїми сильно розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпат на абсолютній висоті 700–1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900–1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Передкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів. Долини у гірській частині течії річок вузькі й глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. Загальна густота річкової системи з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км², а всіх малих річок – 1,3 км/км². Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. У верхів’ях рік вона досягає 1–2 м/сек, а під час сильних паводків навіть і більше.

На виході з Карпат на Передкарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек біля виходу з гір до 0,1 м/сек біля гирла. Долини рік стають широкими, дно і русло покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами. Ближче до гирла рік розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піску і річковому намулу.

Обидві Бистриці одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим. Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію Передкарпаття і Карпат. В межах Передкарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, ріки одержують дощове живлення.

Гідрологічний режим Бистриць дуже складний. Річний хід стоку й рівнів характеризується різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні – від танення снігу, влітку і восени – від випадання сильних дощів, взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті. Обидві Бистриці належать до рік з паводним режимом, тобто характеризуються систематичними і частими паводками в усі пори року.

Ріка Ворона – третя велика притока р. Бистриці протікає лише в Передкарпатті. Вона має спокійну течію, широку долину. Схили правого її берега круті і високі, порізані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег – низький і пологий. Ворона має довжину 72 км і площу водозбірного басейну 679 км2.

2.5 Ґрунти

Основний фон у межах Бистрицької улоговини створюють дерново-підзолисто-глеєві ґрунти. Особливо вони поширені на середніх і високих терасах. Вони пов’язані з плакорними і полого схиловими місцевостями, на яких утруднений або зовсім відсутній поверхневий стік вод, внаслідок чого ці ґрунти повністю або поверхнево оглеєні.

Ґрунтотворними породами для дерново-підзолисто-глеєвих ґрунтів були давньо-алювіальні переважно безкарбонатні суглинки та легкі глини, принесені сюди карпатськими ріками. Характерна риса цих ґрунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом. Гумусово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину. Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2, має світло-попелястий колір і теж безструктурний. Чітко виражений ілювіальний горизонт характеризується темно-бурим забарвленням, великою щільністю, в’язкістю, призматичною структурою. Глибина цього горизонту може змінюватись від 20–30 до 70–80 см. За ілювіальним горизонтом йде неглибокий перехідний горизонт, під яким залягає материнська порода.

Верхні горизонти бідні на гумус та мінеральні колоїди. У більшості випадків рН сольової витяжки коливається у межах 4,0–5,0 залежно від ступеня опідзолення ґрунтів.

Лучні ґрунти утворились під лучною трав’янистою рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. Поширені вони в заплавах річок. Лучні ґрунти потрапляють під вплив тривалого затоплення повеневими та паводковими водами. Лучні ґрунти мають добре розвинений, але погано диференційований профіль. Гумусовий горизонт сягає глибини 20–40 см. Він темно-сірого кольору, дрібнозернистої структури, ущільнений. До глибини 60–100 см простягається перехідний горизонт, що має темно-сірий колір з буруватим відтінком, горіхоподібну структуру. Нижче залягає оглеєна материнська порода – алювіальні відклади різного механічного складу, часто шаруваті.

В лучних ґрунтах міститься в середньому 3,1% перегною. Реакція ґрунтового розчину середньо – або слабокисла.

Лучно-болотні ґрунти залягають в днищах балок і заплавах річок та потоків. Їх формування відбувається в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими і поверхневими водами. Ґрунтові води залягають на глибині 0,5–1,5 м, в зв’язку з чим у них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю вони нагадують лучні ґрунти. Лучно-болотні ґрунти у верхньому горизонті містять у середньому 5,3% гумусу, часто до 8%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.

2.6 Клімат

Клімат Бистрицької улоговини, як і, в цілому, Передкарпаття помірно-континентальний. Переважають повітряні маси з Атлантичного океану.

Вітровий режим певною мірою відбиває умови циркуляції повітряних мас над місцевістю. Тому частково з напрямком вітру пов’язані температура і вологість повітря. Проте, напрямок вітру залежить від розподілу атмосферного тиску і сильно спотворюється рельєфом місцевості.

В середньому протягом року переважають північно-західний та південно-східний напрямки вітру.

Улоговина відзначається своєрідними місцевими кліматичними умовами – відносно високими літніми і низькими зимовими температурами, а також найменшою в усьому Передкарпатті кількістю опадів.

У липні – найтеплішому місяці року – середня температура повітря становить 19–19,5º, у найхолоднішому вона знижується до мінус 4–5,5º.

На режим зволоження найбільше впливають Карпати. Середньорічна кількість опадів становить 620–680 мм.

Теплий період триває приблизно 260 днів, коли температура повітря вище нуля. Період вегетації становить 210 днів, а період активної вегетації – 160 днів. Теплий період включає в себе три пори року – весну, літо та осінь, які докорінно відрізняються за метеорологічним режимом.

Загальна тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 115–120 днів, але стійкий сніговий покрив відсутній у 25% зим. Навіть у січні, найхолоднішому місяці року, майже половина днів буває з відлигою.

2.7 Рослинний покрив

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Передкарпаття були ліси, тепер ліси майже не збереглись. Природна лісова рослинність представлена лісами з дуба звичайного, грабово-дубові лісами, звичайно дубово-буковими лісами.

Грабово-дубові ліси є двоярусними насадженнями. Перший ярус менш розвинений. Основу його становлять дуб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста. У другому ярусі панує граб. Місцями трапляються чисті грабові насадження. Через дуже густий другий ярус, утворений грабом, чагарниковий ярус практично відсутній. У трав’яному покриві переважають кілька видів осоки, анемона дібровна, яглиця звичайна, бугила лісова), фіалка лісова, маренка запашна, підлісник європейський.

Страницы: 1, 2, 3, 4