МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Економічна сутність основних фондів підприємства та шляхи їх відтворення

    Економічна сутність основних фондів підприємства та шляхи їх відтворення

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

    Черкаський банківський коледж

    Економічний факультет

    Курсова робота

    з предмету:

    Економіка підприємства

    На тему:
    «Економічна сутність основних фондів підприємства та шляхи їх відтворення»

    Виконал:

    студентк групи ЕФ(к)

    Тетера О.А.

    Перевірив:

    _____________________

    Черкаси 2001

    Зміст

    1. Вступ 3

    2. Економічна сутність основних фондів 3

    Методи оцінки основних фондів

    Класифікація основних фондів

    Структура основних фондів

    Знос і амортизація основних фондів

    3. Шляхи відтворення і поліпшення використання основних фондів

    14

    4. Висновки 24

    5. Список літератури 25

    1. Вступ

    Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.

    До складу виробничих фондів промислових підприємств входять основні й оборотні фонди, котрі є засоби виробництва, що складаються відповідно з засобів труда і предметів праці.

    В цієї роботі розглянута економічна сутність основних фондів та шляхи їх відтворення.

    2. Економічна сутність основних фондів

    До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

    Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносять такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення). Вони перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

    Основні виробничі фонди промисловості - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.

    Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більш 48%.

    Темпи росту основних виробничих фондів промисловості перевершують темпи росту основних виробничих фондів у цілому по народному господарству.
    Наприклад, за 1980-1990 р. основні виробничі фонди збільшилися в промисловості в 1,3 разу, а в усім народному господарстві -у 1,05 разу.

    Методи оцінки основних фондів

    У практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

    Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхні динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

    У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:

    1) по повній початковій вартості;

    2) по початковій вартості за відрахуванням зносу;

    3) по повній відбудовній вартості;

    4) по відбудовній вартості з обліком зносу. Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

    Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.

    Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динамік основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

    Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість -це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

    Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу.

    • Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

    Оцінка основних фондів по відбудовній вартості -складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

    Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда.
    Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в промисловості.

    За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

    Класифікація основних фондів

    В даний час центральне статистичне управління класифікує основні фонди промисловості по наступних основних групах.

    1. Будівлі. До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративної будинку підприємств.

    2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди.

    3. Передатні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.

    4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи: а) силові машини й устаткування; б) робочи машини й устаткування.

    До першої підгрупи відносять парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього паління й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.

    5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д.

    6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

    Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більш 500 грн за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відносити до основних фондів) у господарській практика прийнято вважати оборотними фондами.

    Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

    Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочи машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів
    (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

    Структура основних фондів

    Користуючи цим групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

    Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну стоймосну одиницю основних фондів.

    Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей.
    Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електро-озброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

    На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

    Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування -найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу .

    Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

    Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

    Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

    Знос і амортизація основних фондів

    Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються.
    Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхній використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів
    (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних фондів.

    Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на виготовлену протягом цього року продукцію. Наприклад, при терміні служби машини вісім років після другого року її експлуатації величина зносу складе
    25%. Ця величина визначається по наступній формулі: де И - знос основних фондів, виражений у відсотках;

    С - фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

    А - нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів
    (років).

    Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхній відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціна на них.

    Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої. У цьому випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрачає більше робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.

    Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння. От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

    Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими. Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти. Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації.

    Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року.

    Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основні задачі:

    1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій ролі амортизація необхідна для числення обсягу і динаміки національного доходу в країні;

    2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхній відтворення;

    3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

    Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.

    У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів. Тому однієї з задач в області науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

    Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являють собою амортизаційні відрахування.

    Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному виді основних фондів. Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з такої формули: де Н- річна норма амортизації

    А- розмір амортизаційних відрахувань за рік

    Ф- вартість (початкова або відбудовна) основних фондів.

    Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхній придбання, терміна гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів.
    Тому річна норма амортизації може бути певна по формулі: де Рм- витрати на капітальні ремонти (включаючи модернізацію) протягом терміна служби основних фондів ;

    Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли з

    А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.

    По таких видах основних фондів, як будинки, споруди і передатні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижче, чим, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів. У загальній нормі амортизації основних фондів промисловості досить велика питома вага амортизаційних відрахувань, що спрямовуються на капітальний ремонт (біля 27%). По окремих видах основних фондів (будинку, силові, а також робітники машини й устаткування, транспортні засоби) він досягає 50-54%. Та частина амортизаційних відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів, знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом відповідно до прийнятих планів здійснення ремонтних робіт;

    Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи засоби фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, заміняють застаріле обладнання, упроваджують нову техніку удосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхи в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і поліпшенні якості продукції і рентабельності виробництва.

    3. Шляхи відтворення і поліпшення використання основних фондів

    Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.

    Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:

    1) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;

    2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.

    Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.

    Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, приходячи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.

    Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у декілька разів перевищують щорічні нові фонди і потужності.

    Діючі промислові підприємства нашої країни мають у своєму розпорядженні основні виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. гр.

    Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях що випускається продукції, а також в одиницях часу. Щоб обчислити використання виробничої потужності, застосовуються тільки показники випуску продукції в натуральному вираженні. Натуральні одиниці використання основних фондів застосовуються головним чином на підприємствах тих галузей промисловості, де випускається щодо однорідна продукція.

    Показники використання основних фондів, виражені в натуральних одиницях, можуть бути розраховані по фактичному випуску продукції, а також по можливому технічно розрахунковому випуску. Даючи представлення про загальний рівень використання тих або інших однорідних машин, агрегатів, тієї або іншої одиниці устаткування або групи цього устаткування, вони не дозволяють відповісти на запитання: - За рахунок чого отримана фактична продуктивність даного агрегату, тобто яку частину робочого часу цей агрегат функціонував і який був рівень його використання протягом цього часу ?

    До системи взаємозалежних показників (коефіцієнтів), що безпосередньо характеризують рівень використання основних фондів і виробничих потужностей, а також що розкривають резерви подальшого поліпшення їхній використання, відносять:

    1) використання в часу (коефіцієнт екстенсивного навантаження);

    2) використання в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження);

    3) загальне використання (коефіцієнт інтегрального навантаження).

    Перший показник (Кэкст) визначається шляхом розподілу часу фактичного використання на максимально можливий час використання основних фондів.
    Другий показник (Кинт) утворюється в результаті розподілу фактичної кількості продукції, зробленого в одиницю часу роботи устаткування, на максимальний випуск цієї продукції, що можна зробити за участю даних основних фондів у ту ж одиницю часу. Третій показник (Кинтегр) розраховується шляхом перемножування перших двох показників.

    До числа показників екстенсивного використання основних фондів на підприємстві відноситься коефіцієнт змінності. Він характеризує час цілозмінного використання встановленого устаткування, що працює на багатозмінному режимі. Коефіцієнт змінності розраховується по окремих групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у цілому по підприємству. Він показує, скільки змін у середньому протягом доби працювалася встановлене устаткування.

    Показник використання основних фондів у часу (коефіцієнт екстенсивного навантаження) визначається порівняно просто. Показник же використання основних фондів в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження) визначити легко лише в тих галузях, де випускається однорідна продукція і, отже, обсяг її виробництва може бути виражений у натуральних одиницях.
    Якщо ж підприємство і його підрозділи виробляють продукцію різноманітної номенклатури, то показник використання основних фондів в одиницю часу розрахувати значно сутужніше. Варто мати на увазі, що приведені вище показники усе ж не дозволяють дати відповідь на питання, як використовуються основні фонди в цілому по підприємству, у галузі й у промисловості.

    Роль показника використання, що узагальнює, основних фондів може деякою мірою виконувати показник випуску продукції на одиницю виробничого майдану. Цей показник виражається, як правило, у натуральних одиницях.

    Одним із найбільше загальних показників використання виробничої потужності є коефіцієнт її фактичного використання, що розраховується шляхом розподілу продукції, виготовленої за певний проміжок часу (звичайно за рік), на величину виробничої потужності. Для підприємств, знову введених в експлуатацію, звичайно визначається коефіцієнт використання проектної потужності, що подає собою частка від розподілу фактичного випуску продукції на величину потужності підприємства по проекті. Цей показник характеризує рівень освоєння проектної потужності .

    Натуральні показники використання основних фондів, використовувані при аналізі сучасного стана і планування виробничих потужностей, при упорядкуванні балансу устаткування і т.д. усе ж не розкривають загальної картини ефективності використання всієї сукупності основних фондів підприємства, галузі, промисловості в цілому.

    Для загального аналізу господарської діяльності, планування капітальних вкладень, введення в дію основних фондів і виробничих потужностей усіх ланок промисловості усе більше значення набуває такий показник ефективності виробництва, як випуск продукції на 1 гр. основних фондів, що звичайно називають показником фондовіддачі. Застосовується також показник, зворотний фондовіддачі, - фондоємність. При визначенні показника фондовіддачі застосовуються як вартісні, так і натуральні одиниці виміру.

    Натуральні показники фондовіддачі поряд із вартісними застосовуються в електроенергетичній, металургійній і деяких галузях добувної промисловості.
    Наприклад, у чорній металургії таким показником є виплавка чавуна або стали на 1 гр. основних виробничих фондів відповідно доменного або сталеплавильного цеху.

    Показник фондовіддачі (як вартісний показник використання усієї сукупності Основних фондів підприємства) визначається шляхом розподілу продукції на середньорічну вартість виробничих фондів. При цьому валова продукція враховується в незмінних цінах, а основні фонди - по повної початкової (або відбудовної) оцінці.

    Однієї з головних причин, що погіршують показник фондовіддачі, є повільне освоєння введених у дію підприємств.

    Однієї з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння.
    Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим уповільнити наступ морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

    Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

    1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

    2) підвищенню екстенсивності їхній навантаження.

    Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх.

    Практика промислових підприємств показує, що тут йде процес збільшення одиничної потужності устаткування:

    - у верстатах, машинах і агрегатах поліпшуються найбільше відповідальні деталі і вузли;

    - підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість, тиск, температура);

    - механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують нормальний хід виробництва і використання устаткування; застарілі машини модернізуються і заміняються новими, більш досконалими.

    Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості що випускається продукції; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничого майдану.

    Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.

    Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, роки) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланки.

    Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

    1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій ділянці, між цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;

    2) поліпшення відходу за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильної експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті й увеличивающего міжремонтний період;

    3) проведення заходів, що підвищують питома вага основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності роботи підприємств.

    Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж не встановленого устаткування, а також введення в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

    В усіх галузях промисловості є великі можливості, що дозволяють поліпшити використання основних фондів, і особливо металорізного устаткування. Більш 50% усіх металорізальних верстатів знаходиться в немашинобудівних і навіть у непромислових галузях народного господарства, де вони використовуються гірше, чим у машинобудуванні.

    У машинобудуванні важливим напрямком поліпшення використання устаткування є підвищення змінності використання устаткування. В даний час коефіцієнт змінності в машинобудівній промисловості складає менше 1,4, тобто біля 70% від двозмінної роботи. Підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування до 1,75-1,8 дозволить збільшити виробництво продукції з одиниці устаткування приблизно на 25%.

    Вирішуючи задачу підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування, необхідно насамперед мати на увазі, що основне устаткування на багатьох підприємствах машинобудування використовується не цілком головним чином через дефіцит робочої сили.

    На успішне рішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і росту продуктивності праці значно впливає створення крупних виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, висновок із цих підприємств невластивої їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів у тягнущимся до крупних індустріальних центрів невеличких і середніх містах, де є резерви робочої сили.

    Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, варто мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, визволяє робочу силу з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.

    Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

    Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажно- розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на промислових підприємствах. Це основа для вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили.
    У крупних містах, що мають дефіцит робочої сили, рішення проблеми поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств шляхом їхньої реконструкції, розширення, механізації й автоматизації виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці має особливо важливе значення.

    Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств укладений у скороченні часу міжзмінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств досягають 15-20% усього робочого часу.

    Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.

    Творче і сумлінне відношення робітників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

    Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тому числі введення плати за виробничі фонди, перегляд оптових цін, застосування нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання основних виробничих фондів.

    Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління промисловістю, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову вводимих у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

    Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

    4. Висновок

    Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається повсюдний і глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що достались у спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що їсти, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.

    Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову вводимих у дію потужностей.

    Список літератури

    1. Экономика промышленного производства виробництва. М. Мысль, 1991

    2. Економіка промисловості. К. Знання 1992

    3. Экономика и организация промышленного производства. М. Мысль 1987

    4. Экономический анализ работы предприятий с применением АСУ. М. ВШ.
    1990

    5. Матеріали збірника “Бізнес”, 1999



    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.