Курсовая работа: Лікувальні природні ресурси України

У середні віки з-поміж курортів виділилися славою Карлс-бад (нині, Карлові Вари у Чехії), заснований у середині XIV ст., та Баден-Баден, заснований у XVI ст.

У літературі XVI—XVII ст. починають розглядатися питання будівництва, обладнання і порядку експлуатації курортних закладів: бальнео- і грязелікарень. Але лише з XVIII—XIX ст. у зв'язку з розвитком промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі нового комерційного підходу.

У XIX — на початку XX ст. відбувається офіційне відкриття сучасних європейських курортів, які все більше набували вигляду не стільки лікувальних комплексів, скільки місць відпочинку і туризму. Масове використання підземних мінеральних вод для лікувальних цілей під наглядом лікарів у Європі почалося в основному в XIX ст. Так, у Європі в той час стають широко відомі такі курорти, як Віші (Франція), Бад-Йаухейм, Ахен (Німеччина), Баден (Австрія), Карлові Вари та Маріанські лазні (Чехія), Беіле-Еркулане (Румунія), Бурса (Туреччина) та ін.

Перші відомості про наявність лікувальних мінеральних вод на території сучасної України стосуються Передкарпаття і належать до кінця XVI — початку XVII ст. Так, джерела курортів

Шкла, Великого Любеня, Немирова, Трускавця (Львівська область) описав видатний польський лікар В. Очко в 1578 р. Перші бальнеологічні курорти в Україні виникли на мінеральних водах у Шкло (1576 р.), Трускавці (1827 р.), Моршині (1877 р.) Львівської області, Березівці під Харковом (1862 р.) і Миргороді Полтавської області (1917 р.); грязеві — на Сакському озері в Криму (1799—1803 рр.), на Одеських лиманах (1828 р.), Слов'янських озерах у Донбасі (1832 р.), в Євпаторії (1890 р.) і Бердянську (1902 р.).

На території України виявлено досить значні ресурси різних типів мінеральних лікувальних вод.

Гідромінеральне багатство України визначається наявністю таких мінеральних вод, як вуглекислі, сульфідні, радонові, залізисті та миш'яковисті, йодні, бромні та йодо-бромні, борні, кременисті води, з підвищеним вмістом органічних речовин та води без специфічних компонентів і властивостей.

Лікувальні мінеральні води, які розвідані та використовуються на території України, можуть бути об'єднані в такі 5 груп:

·  радонові;

·  сульфідні;

·  вуглекислі;

·  термальні;

·  інші.

Радонові води різноманітного хімічного складу поширені на правобережжі Дніпра, на Побужжі та Приазов'ї. Радонові води найбільш широко використовуються як зовнішній засіб у вигляді загальних і місцевих ванн. Показами для лікування радоновими ваннами є захворювання серцево-судинної системи, шкіри та органів опорно-рухового апарату. Найбільш відомі в Україні курорти, які використовують радонові води, це: курорт Хмільник (Вінницька область), санаторій у Черкаській області, водолікарні Житомира (Житомирська область), Білої Церкви (Київська область), Полонного (Хмельницька область).

Йодні, бромні та йодо-бромні води переважно хлоридно-натрієвого складу поширені в Карпатах, Передкарпатті, Причорномор'ї та Кримському півострові. Використовують їх у санаторіях Криму, а також у санаторіях Закарпатської області.

Сульфідні мінеральні води використовують як ванни, меншою мірою для зрошення та інгаляції. Позитивний ефект має лікування при захворюваннях органів опорно-рухового апарату, нервової системи, жіночих статевих органів, серцево-судинної системи.

В Україні найбільш відомі санаторії із сульфідними джерелами є у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях.

Вуглекислі мінеральні води поширені на південно-західному схилі Українських Карпат і на Закарпатті. Ці води використовують у санаторіях Закарпатської області, а також розливають як природні і лікувально-столові води.

Джерела вуглекислих вод є також на Керченському півострові. Вуглекислі води використовуються для внутрішнього вживання у вигляді пиття, інгаляцій, зрошення, промивання і зовнішнього — у вигляді ванн і душів. П'ють ці води при захворюванні органів травлення, печінки і жовчних шляхів, порушенні обміну речовин.

Лікувальна дія термальних вод, які застосовуються для ванн після розведення прісною водою (при високій температурі), зводиться до покращення загального стану завдяки впливу через периферійні нервові закінчення на відповідні центри головного мозку. В Україні їх давно використовують з лікувальною метою на курортах в Криму.

Прісні лікувальні мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (0,01—0,03 г/л) відомі завдяки прикарпатському курорту Трускавець. В Україні розвідані кілька родовищ з великими запасами органічних вод такого типу, на базі яких розвиваються курорти Сатанів (Хмельницька область), Східниця (Львівська область). За наявними запасами Україна посідає зараз провідне місце в світі. Унікальність цієї води визначається своєрідністю природних умов Трускавецько-Бори-славського району, де вуглеводні виходять практично на поверхню землі й забезпечують розчиненими компонентами органічних речовин водоносні горизонти підземних вод.

Мінеральні лікувальні води без вмісту специфічних компонентів різноманітного хімічного складу, з мінералізацією 250—1000 г/л широко застосовують на курортах Трускавець і Моршин (Львівська область), Миргород (Полтавська область), Слов'янськ (Донецька область), у санаторіях Кримської АР,

Одеської та інших областей. Розливають їх у багатьох регіонах України.

Головною установою в Україні, яка займається вивченням впливу мінеральних вод на здоров'я людини і затверджує рекомендації щодо використання тих чи інших джерел для лікувальних цілей, є Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров'я України в Одесі.

Хімічний склад і напрямки застосування мінеральних питних вод регулюються державним стандартом України ДСУ-878-93 "Води мінеральні питні".

Україна володіє різноманітними природними лікувальними чинниками, серед яких велике значення мають лікувальні грязі (пелоїди).

Лікувальні грязі — це різні за генезисом природні утворення (мули, торфи, сопкова грязь тощо), які застосовують для лікування у вигляді ванн і аплікацій. До природних лікувальних грязей відносяться переважно відклади боліт, озер, лиманів та морських заток, які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Історія грязелікування нараховує понад 1000 років. Напевно, одним із перших методів їх застосування були так звані єгипетські ванни, коли добутий з дна річки мул мастився на тіло і, підсихаючи на сонці, перетворювався у потріскану кірку, яка після закінчення процедури змивалась водою. Медицині вже багато відомо про походження, склад, властивості і механізми дії грязелікування. Експериментальними та клінічними дослідженнями була доведена ефективність лікування пелоїдами хворих з різноманітними захворюваннями запального, дистрофічного і судинного характеру, зокрема, з ураженням периферійної нервової системи, хребта, суглобів, з наслідками травм та операцій, хворобами органів травлення та ін. Встановлено, що застосування лікувальних грязей чинить за допомогою комплексу своїх теплових, хімічних, механічних та інших властивостей суттєвий вплив на різноманітні функції організму: кровообіг, дихання, обмін речовин тощо.

Утворення лікувальних грязей — це складний природний процес, який визначається взаємодією геолого-гідрологічних, кліматичних, фізико-хімічних і біологічних чинників.

За генезисом, який відображає умови утворення і визначає головні особливості складу і властивості, лікувальні грязі поділяються на чотири генетичні типи:

·  торфові;

·  мулові-сульфідні;

·  сапропелеві;

·  сопочні.

В Україні для курортного лікування застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі — антропогенові відклади солоних водойм на ранній стадії літогенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 6.1); їх застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської групи і в АР Крим.

Поширені, але обмежено використовуються торфові лікувальні грязі — торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

Сопкові грязі — це продукти діяльності грязьових вулканів, винесені на поверхню під тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Булганацької групи грязьових вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікро компоненти.

Курортологія як наука про курорти розвивалася в міру нагромадження знань про лікувальні природні фактори — клімат, мінеральні води, лікувальні грязі тощо, і в зв'язку з розширенням мережі курортів і розвитком курортної справи в цілому.

Сучасна курортологія — це медична наукова дисципліна, що вивчає лікувальні властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливість їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і в поза-курортних закладах, розробляє покази і протипоказання для санаторно-курортного лікування і методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Розділами курортології є: бальнеологія, бальнеотерапія та бальнеотехніка; грязелікування; медична кліматологія і кліматотерапія. [10,с.106].

1.2 Класифікація курортів України. Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

Закон України "Про курорти" від 5.10 2000 р. № 2026 визначив правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні. Ним визначено офіційне тлумачення основних курортологічних понять:

Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні

Курортно – рекреаційні заклади — це спеціалізовані заклади короткочасного (щоденного, щотижневого) та тривалого розміщення людей, призначені для задоволення їхніх рекреаційних потреб (лікувально-оздоровчих, культурно-освітніх і спортивних.         І

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на:

а)курорти державного значення;

б)курорти місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань [1]. За своєю медичною спеціалізацією курорти України поділяють на:

·  курорти загального призначення;

·  спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

Медичний профіль (спеціалізація курортів) визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів [1]. За характером природних лікувальних факторів курорти України поділяють на кілька типів (або профілів):

бальнеологічні курорти;

·  грязеві курорти;

·  кліматичні курорти;

·  курорти з кількома лікувальними факторами.

Бальнеологічні курорти: основний лікувальний фактор — мінеральні води, що застосовуються у вигляді ванн, душів, для пиття, інгаляцій, зрошування, промивання тощо. До цих курортів належать: Поляна, Сонячне Закарпаття, Немирів, Біла Церква, Миронівка, Хмільник, Моршин, Трускавець, Верховина, Карпати, Квітка Полонини, Миргород, Шкло, Синяк, Лю-бінь Великий, Гірська Тиса, Шаян, Свалява, Усть-Чорна, Солоний Лиман, Горинь, Черче, Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка, Старобільськ.

Грязеві курорти: основний лікувальний фактор — грязь, що застосовується у вигляді ванн, аплікацій, тампонів, компресів тощо. На грязевих курортах використовується мулова грязь солоних озер і лиманів, сапропелева (мулова грязь прісних озер), торфова (прісна і мінералізована), а також гідротермальна і сопкова (вулканічного походження). До цих курортів належать: Бердянськ, Гопри, Євпаторія, Маріуполь, Куяльницький, Слов'янськ, Феодосія, Саки.

Кліматичні курорти: основні види лікування — повітряні і сонячні ванни, а також купання. Крім основних видів курортного лікування, для посилення дії лікувальних факторів у лікувальний комплекс включають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізичну культуру. До цих курортів належать: Ірпінь, Буча, Ворзель, Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Соснівка, Одеський курортний район, Південний берег Криму, Закарпатська група курортів, Яремча, Бердянськ, Кирилівка.

Більшість курортів, що мають кілька лікувальних факторів, відносять до курортів змішаного типу — бальнеогрязевих, бальнеокліматичних, кліматогрязевих, кліматобальнеогрязевих. Виділяють також курорти з особливими, унікальними природними факторами.

До курортів з кількома лікувальними факторами в Україні належать:

·  бальнеокліматичні: Верховина, Звенигородська курортна зона, Конча-Заспа;

·  бальнеогрязеві: Великий Любінь, Миргород, Моршин,Трускавець, Черче, Шкло;

·  кліматогрязеві: Аркадія, Бердянськ, Маріуполь, Кирилівка, Куяльницький;

·  кліматобальнеогрязеві: Євпаторія, Кирилівка, Феодосія.

Важливим принципом санаторно-курортного лікування є його комплексність, тобто використання різноманітних природних лікувальних факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізіотерапевтичними процедурами, лікарськими й іншими лікувальними засобами і методами.

Природні курортні фактори — клімат, мінеральні води лікувальні грязі — скрізь використовуються і поза курортами: у місцевих санаторіях, санаторіях-профілакторіях, будинках відпочинку, а також у лікарнях та інших лікувально-профілактичних закладах.

Найбільшою курортною зоною України є Крим, зокрема його Південний берег з середземноморським кліматом і сприятливими рекреаційними ресурсами. Санаторно-курортний комплекс Криму складають 623 підприємства. У 2004 р. працювали 572 здравниці (у 2000 р. — 544). Їх наповнюваність склала 52,5 %, що на 6,6 % більше, ніжу 2000 р. 228 підприємств працювали цілий рік, 395 —сезонно. З них 302 оздоровниці належать до підприємств колективної власності, 26 — комунальної, 33 — приватної, 262 — це структурні підрозділи підприємств. У власності Російської Федерації знаходяться 60 підприємств,Білорусі — 2, Узбекистану — 1. По-компонентна структура: у Криму зосереджено 131 санаторій і лікувальний пансіонат (для порівняння, у Львівській області — 62, Одеській — 43), будинків і пансіонатів відпочинку в Криму налічується 116 (для порівняння, в Донецькій області — 54,Херсонській — 38).

За офіційною інформацією Міністерства курортів і туризму Криму, кількість відпочивальників, які прибули до Криму станом на 6 серпня 2004 р., становила 3 млн. 666 тис.573 осіб (2003 р. — 3 млн. 219 тис. 632 осіб). Кількість організованих відпочивальників становила на серпень2004 р. понад 500 тис. осіб. Станом на 1 серпня всі кримські оздоровниці півострова заповнені у середньому на90 % і вище.

У кримських приватних квартирах щороку розміщується більше 3,5 млн відпочиваючих.

Найдавніший бальнеологічний курорт України діє в селі Шкло Львівської області з 1576 р. Почесний вік мають також курорти в Трускавці (1827р.), на Одеських лиманах(1829 р.) та Березівці під Харковом (1862 р.).

Найбільший санаторій в Україні — "Марат" на Південному березі Криму в селищі Місхор. Він розташований в парку з багатою рослинністю і розрахований на 1057 ліжок.

Найбільший будинок відпочинку в Україні — "Авангард"у Вінницькій області на околиці Немирова. Він розрахований на 1062 ліжка влітку і 614 — взимку. Це один з найстарших будинків відпочинку в Україні — відкритий у 1921 р. у великому княжому палаці, оточеному ландшафтним парком.

Найбільшим готельно-відпочинковим комплексом є "Ялта",цей готель розрахований на 2616 місць. Комфортабельний комплекс збудований у 1977 р. на східній околиці Ялти на морському узбережжі поблизу Маcсандрівського парку.

Найбільшою дитячою оздоровницею України є міжнародний дитячий центр "Артек", заснований поблизу Гурзуфау 1925 р.

Найбільшим пансіонатом в Україні є пансіонат "Місхор" в Криму, розрахований на 1436 місць.

Найглибша лікувальна установа України — Українська державна алергологічна клініка у Солотвино. На Закарпатті вже понад 200 років добувають сіль вищої категорії.У 1986 р. співробітники Ужгородського філіалу Одеського НДІ курортології вперше використали мікроклімат Солотвинських шахт для лікування хворих бронхіальною астмою. Було відкрито алергологічну клініку на 250 місць. Підземне відділення зі специфічним мікрокліматом з високодисперсним аерозолем кухонної солі знаходиться на глибині 300м у товщі соляного пласта. Тривалість одного сеансу, на який спускаються спеціальним ліфтом, триває від 2 до 12 годин протягом 30 днів.

Найбільші запаси лікувальної води зосереджені на курорті Хмільник у Вінницькій області. Запаси радонових вод становлять 3120 м3 на добу, їх видобувають із свердловин глибиною 90—200 м і використовують для ванн.

Найбільша глибина, з якої видобувають лікувальну воду. На курорті Саки в Криму термальні мінералізовані гідро-карбонатно-хлоридні натрієві води виведені свердловинами глибиною 970м.

• Найбільші запаси лікувальних грязей в Україні знаходяться в лимані Алібей на Одещині — 16 966 тис. м8 (але вони не використовуються). З тих, що використовуються, найбільші запаси розміщені в Куяльницькому лимані — 15 327 тис. м3. Використовують їх Куяльник та інші курорти Одеської групи для грязелікування та виготовлення медпрепаратів [19, 527-530].

Україна має різноманітні природні лікувальні ресурси, сприятливі для розвитку санаторно-курортної справи.

Зараз у країні діє багатофункціональна система санаторно-курортного обслуговування населення. Санаторно-курортне лікування на основі кліматичних, бальнеологічних і грязевих природних ресурсів здійснюють санаторії, санаторії-профілакторії, лікувальні бази, пансіонати з лікуванням.

В Україні діють 482 санаторії, 404 санаторії-профілакторії, 1961 база відпочинку, 257 пансіонатів, 46 будинків відпочинку та 66 пансіонатів з лікуванням. Загальна місткість санаторно-курортних закладів у 2004 р. становила майже 400 тис. місць.

Усього у 2004 р. в країні налічувалось більше 4,5 тис. організацій розміщення туристів (625 тис. місць). Загальний обсяг інвестицій у рекреаційну галузь у 2002 р. склав 378 млн грн, консолідований обсяг туристичних послуг — 3,2 млрд грн.

В Україні діє 45 курортів міжнародного і загальнодержавного значення та 13 курортів місцевого значення.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Переліку населених пунктів, віднесених до курортних" від 15.12.1997 р. №1391, до курортних населених пунктів належать 259 міст, селищ і сіл України.

Курортні поселення нашої держави зосереджені, здебільшого, у Причорноморсько-Приазовській курортній зоні та Карпатському туристичному регіоні. Зазвичай, курортні центри України відносять за розмірами до невеликих із людністю 10—50 тис. осіб.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5