Реферат: Процентна політика комерційного банку

3.1   Загальні положення

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучас­них засобів зв'язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристи­ками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується за­вдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ри­зик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися що­хвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.

Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї дії може перевищити середню відсоткова ставку за активами, що призведе до збитків банку.              

Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань — один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що і відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності. Основни­ми параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою ба­лансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсот­ковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийо­му полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення кош­тів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізую­чи відсотковий ризик. Застосовується при другій моделі управління банком.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним під­ходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання за­значеної стратегії базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути корот­шими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зо­бов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'я­заним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

3.2 Застосування ГЕП - менеджменту

У процесі управління активами та зобов'язаннями з ме­тою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чут­ливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує зба­лансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поді­ляють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими момен­тами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтер­валу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:

• дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафік­сованому інтервалі часу;

• строк погашення настає в цьому інтервалі;

• термін проміжної або часткової виплати основної суми місти­ться в розглядуваному інтервалі;

• зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), по­кладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу І не конт­ролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Геп (GАР — розрив, дисбаланс) визначається як різниця між ве­личиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величи­ною чутливих зобов'язань ЧЗ у грошовому вираженні:

GАР=ЧА-ЧЗ                (3.1)

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Зба­лансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. При нульовому гепі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотко­вий ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:

• якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

• якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок мар­жа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюю­ться ставки. Головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ста­вок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За на­явності гепу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовір­ність одержати додаткові прибутки.

Геп — це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, до­датний чи від'ємний геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від то­го, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від вели­чини зміни відсоткових ставок, так і від розміру гепу. Якщо прогно­зується зниження ставок, то менеджментові банку необхідно зміни­ти структуру балансу І перейти від додатного гепу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Пере­хід від нульового до від'ємного гепу в разі зниження ставок забез­печить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління гепом — досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та пе­редбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність еко­номічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового гепу, значно знизивши завдяки цьому відсотко­вий ризик.

Показники гепу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, викори­стовуваного при формуванні активів та зобов'язань банку. Геп до­зволяв контролювати розмір відсоткового ризику протягом розгля­дуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

3.3 Метод кумулятивного ГЕПу

Розрахунок кумулятивного гепу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент ча­су (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з інтервалів, на які поді­лено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чут­ливі активи та зобов'язання й обчислюється розмір гепу. Алгебраїч­на сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. Отже, кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп — інтегральний показник, що відбиває сту­пінь ризику відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризи­ком, установлюючи ліміт гепу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у від­повідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсот­кових ставок обчислюється коефіцієнт гепу як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

h = ЧА : ЧЗ.                     (3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший — то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Але ні абсолютна величина кумулятивного гепу, ні коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Тому наступним кроком у за­стосуванні методу є обчислення індексу відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику ІВР дорівнює відношенню кумуля­тивного гепу kGAP в кожному з періодів до розміру працюючих ак­тивів ПА і виражається у відсотках:

ІВР=kGAP / ПА * 100.                     (3.3)

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від'ємний) наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індек­су відсоткового ризику, банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Інший напрямок використання методу кумулятивного гепу поля­гає в тому, щоб наближено обчислити, як очікувані коливання від­соткових ставок  вплинуть на рівень маржі банку. Абсолютна ве­личина зміни маржі (прибутку)  визначається базовим спів­відношенням:

¶ П »  ¶r * kGAP                 (3.4)

Здебільшого при розрахунках зміни рівнів відсоткових ставок подаються в базисних пунктах. Узявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «-» показників ¶r та kGAP, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ¶r вкаже на збільшення прибу­тку і буде результатом підвищення ставок при додатному гепІ або зниження ставок при від'ємному гепі. Від'ємне значення ¶г озна­чатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підви­щенням ставок при від'ємному гепі або їх зниженням при додатному гепі.

Висновки

Опрацювавши матеріали курсової роботи і отримавши поглиблені знання з даної теми ми можемо зробити певні висновки. Так запропонована нами методика геп-менеджменту повинна вдосконалити роботу менеджерів АППБ “Аваль”. На жаль кожна методика має свої недоліки. Зокрема є проблема практичного впровадження методики, що викликано особливостями нашої економіки та безпосередньо відмінностями АППБ “Аваль”.

Головна ідея геп-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок і робо­чому циклу, а також загальним принципам розвитку економіки. Як відомо, в економічному циклі вирізняють чотири основні стадії роз­витку: зростання (підйом); пік; зниження ділової активності (спад); найнижча точка циклу.

На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі розмір гепу зменшують, подовжуючи строки проведен­ня активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами. У стадії піку слід перейти до від'ємного гепу, що дасть змогу зафіксу­вати ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за паси­вами дозволить зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду, коли очікується зниження відсоткових ставок, геп має бути від'ємним. На подальших стадіях спаду потрібно поступово перейти до додатного гепу, скоротивши строки надходжень за активами І подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп зберігається і в разі досягнення найнижчої точки циклу, коли ставки за пасивами фіксуються на найнижчому рівні і скорочується тривалість прове­дення активних операцій, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під вищу ставку.

Зауважимо, що прогнози не справджуються негайно:

зміни ставок досягаються не відразу. Якщо напрямок ру­ху відсоткових ставок може бути передбачений правиль­но, то час зміни та розміри спрогнозувати важко. Засто­сування стратегії гепу по­требує достатньої тривалос­ті відсоткових циклів, аби вистачило часу скористати­ся перевагами.

Реальне життя не дає банкам необмеженої гнуч­кості у виборі джерел фі­нансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових ставок набагато простіша в теорії, але не завжди підтверджується дійсними коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж, важко виміряти. Той факт, що рух відсоткових ставок та ринку облігацій важко спрогнозувати, переконливо довела практика, але все ж таки ці зміни виявились більш передбачуваними, ніж коливання ринку акцій.

Отже, геп-менеджмент на практиці має ряд істотних недоліків. Розглянемо їх докладніше.                                 

1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику, оскільки ставки за активами та зобов'язаннями можуть змінюватись по-різному. У періоди економічного підйому ставки за активам зростають швидше, ніж ставки запозичення. Під час спаду зниження ставок за зобов'язаннями випереджає відповідні зміни у ставках за активами. У цілому ставки за активами мають тенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов'язаннями, а між моментами зміни ставок існує розрив у часі (лаг).                           

2. Методи управління гепом потребують наявності точного та надійного прогнозу мінливості відсоткових ставок, який є необхід­ною умовою ефективного застосування розглядуваного підходу. Во­дночас абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів ставки — напряму, швидкості та розміру — отримати неможливо. Дві основні характеристики відсоткових ставок — мінливість і непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу у процесі управління банком.

3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною мірою залежить від правильності вибору часових інтервалів. Нелегко ви­значити момент, коли конкретні види активів та зобов'язань мають бути переоцінені. Крім того, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів і пасивів, чутливих до змін став­ки, досить суб'єктивний, що може призвести до несприятливих на­слідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки між періодами переоцінювання.

4. Перехід від додатного гепу до від'ємного, і навпаки, потре­бує певного часу. Проте банки не завжди мають у своєму розпоряд­женні фінансові Інструменти та механізми, які б дозволили зроби­ти це швидко. Отже, ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

Перелічені недоліки значно ускладнюють процес управління ге­пом і збільшують ризик фінансових втрат, тому більшість банківсь­ких менеджерів у процесі управління відсотковим ризиком застосо­вують методи штучного хеджування — проводять операції з похідними фінансовими інструментами.

Список використаної літератури

1.   Про банки та банківську діяльність: Закон України згідно постанови ВР №325/2000 – ВР від 07.12.2000р.

2.   Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України. Постанова НБУ №418 від 20.08.99р.

3.   Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України. Правління НБУ №466 від 30.12.97р.

4.   Про кредитування. Положення Національного банку України №246 від 28.09.95р.

5.   Про затвердження Положення про механізми рефінансування комерційних банків України. Постанова Правління НБУ №484 від 15.12.2000р. Із змінами, внесеними згідно з Постановою Нацбанку N 121 ( z0121-01 ) від 22.03.2001

6.   Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України". Постанова Правління НБУ від 12.12.97р.

7.   Інструкція Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Постанова Правління від 14 квітня 1998р. №141

8.   Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України. Постанова Правління НБУ №114 від 2003.1998р.

9.   Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів та витрат банків. Постанова Правління НБУ №316 від 35.09.1997р.

10.       Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Постанова Правління НБУ №122 від 27.03.1998р.

11.       Ачкасов А. И. Типы валютных операций и другие виды сделок на международном денежном рынке.- М.:Консалтбанкир,1994.

12.       Банковские учреждения в развивающихся странах./ Под ред. Крис Дж. Барлтроп и Дианы МакНоттон. Том 1, 2. Всемирный банк Вашингтон, 1994.

13.       Банковское дело./ Под ред. Лаврушина. – М., 1992.

14.       Банковское дело: стратегическое руководство.-М.: АО “Консалтбанкир”,1998.

15.       Банківські операції/ Під ред. Мороза. –К.:КНЕУ, 2000.

16.       Вступ до банківської справи / Під ред. Савлука. – К.: Лібра,1998.

17.       Основы банковского дела / Под ред. Мороза – К.,1994.

18.       Финансовые фьючерсы / Под ред. Кузнецова – М.:МГУ,1993.

19.       Кредитование / Пер. с англ. – К., 1994

20.       Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги / пер. с англ. – К.,1994

21.       Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. – М.: Инфра-М,1996.

22.       Валравен К.Д. Управление рисками коммерческого банка. – Мировой банк реконструкции и развития., 1993.

23.       Вітлінський В.В. Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ “Борисфен-М”, 1996

24.       Де Ковни Ш. Стратегии хеджирования. – М.: Инфра-М, 1996.

25.       Жезлов А.И. Кредитная политика коммерческого банка. – М.,1998.

26.       Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. – К.:КНЕУ, 1998.

27.       Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку.- К.:КНЕУ,1999.

28.       Роуз Питер. Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 1995.

29.       Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.,1994.

30.       Тимофеев Л.А. Финансовые фьючерсы. – М.:МГУ,1997