Реферат: Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)
Конгломерат —
статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі
добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної,
інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного
обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється із
підприємств, технологічно взаємозв'язаних процесом виробництва. Основною
відмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуються
широкою економічною автономією: ця форма об'єднання дозволяє учасникам більший
маневр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багтообіцяючий
проект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату.
Холдінг -
холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншими
компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють
два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється спеціально для виконання
зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд з управлінням за
допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в
промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших
сферах. Функції холдінгу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними
пакетами акцій інших компаній.
Холдінги мають
різноорганізаційну форму - господарського
товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники
холдінгу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській
діяльності.
Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого
можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства,
банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм
власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням
Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку
пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України,
включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва
кінцевої продукції.
Характерні риси:
·
господарська
організація корпоративного типу;
·
добровільність
створення, але на підставі рішення Уряду України;
·
вимоги
до учасників — наявність статусу юридичної особи;
·
належність
ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю
(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;
·
відсутність
(як основної) мети отримання прибутку;
·
різний
склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або
різних галузей народного господарства);
·
тяжіння
до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з
Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;
·
відсутність
статусу юридичної особи;
·
мета
створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей
виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої
продукції;
·
заборона
створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового
обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних
послуг;
·
обов'язкова
участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;
·
наявність
певних умов для створення ПФГ:
а) мети
створення;
б) укладення
між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;
в)
подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого
законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними
державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом
тощо);
г)
мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ,
еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після
створення ПФГ;
·
тимчасовість
діяльності ПФГ (створення на певний строк);
·
обов'язковість
укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством
та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);
·
відсутність
спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і
здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на
головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення
кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні
і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій
(торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування,
побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків,
фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;
·
особливий
порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;
·
вихід
головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям
постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та
її нову реєстрацію в Мінекономіки;
·
діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові
групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення
відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним
підприємством та іншими учасниками ПФГ.
Порівняльна характеристика
правового становища господарського об'єднання відповідно до ст. 3 Закону
України “Про підприємства в Україні” і промислово-фінансової групи згідно із
Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні”
Спільні
риси:
господарські
організації корпоративного типу;
добровільність
створення;
вимоги до
учасників — наявність статусу юридичної особи;
належність до
організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх
учасників і є вторинними структурами;
відсутність
мети отримання прибутку;
мета створення
— координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль для вирішення
спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та
економічних результатів);
різний склад
учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних
галузей народного господарства);
тяжіння до
монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету
на створення господарського об'єднання і ПФГ та здійснення цим органом контролю
за їх діяльністю.
Відмінні
риси:
наявність у
господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність такого статусу
у ПФГ;
наявність у
ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва
і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції, що
необов'язково для добровільних господарських об'єднань;
заборона
створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обсуговування населення,
матеріально-технічного постачання, транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не
встанолює);
обов'язкова
участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ (щодо
господарського об'єднання таких обмежень і вимог не встановлюється);
наявність
певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення ПФГ:
а) мети
реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної
перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;
б) укладення
між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;
в) подання
уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого
законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними
державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом
тощо);
г)
мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ,
еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після
створення ПФГ;
тимчасовість
діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання можуть створюватися як на
певний строк, так і без визначення терміну діяльності;
обов'язковість
укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством
та іншими учасниками ПФГ;
що регулює
відносини між ними; в частині господарського об'єднання (концерні, консорціумі)
таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації,
корпорації) — договір;
створення господарського
об'єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ — за
рішенням Уряду України;
ґрунтовне
регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізації
та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання, внутрішня
організація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самими
учасниками в установчих документах;
здійснення
представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи його головним підприємством, чи
створеним учасниками виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання
регулюються установчими документами господарського об'єднання);
встановлення
законом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевої
продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певних
категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у
сфері громадського харчування, побутового обслуговування,
матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути
головним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарського
об'єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасниками
господарського об'єднання);
особливий
порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарське
об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів підприємницької
діяльності порядку;
здійснення виходу
головного підприємства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови Кабінету
Міністрів України, а вихід учасника з господарського об'єднання — внесенням
відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації;
вихід або
виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за собою
реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходу
або виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарського
об'єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і до
відомостей державної реєстрації господарського об'єднання;
Господарські об'єднання можуть створюватися за
галузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації
функцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та
за іншими ознаками; для
ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;
Господарські об'єднання діють на підставі
договору та/або статуту і відповідно до положень ст.3 Закону України “Про
підприємства в Україні”, а ПФГ — на підставі Закону України “Про
промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про
створення ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним
підприємством та іншими учасниками ПФГ.
Франчайзинг. На сучасному етапі
розвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою
світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б
стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.
Слово
франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у
англійському варіанті franchising — це право, привілегія.
Зміст
франчайзингу зводиться до наступного:
головна
компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі
підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або
надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території,
на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує
готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно
створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який
починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І,
ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану
плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була
б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг
процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з
управлінською майстерністю великого бізнесу.
Структуру
франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.
Перевагою для
починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системи
і використання торговельної марки значно знижує ризики.
Постійна
підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшиз
навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм
і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що
франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати
важливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має
справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а
товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальше
удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива
власника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена
цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які
повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але
у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і
франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,
оскільки може скласти
конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати,
нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингу
компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостям
франчайзі.
Франчайзі
контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів
і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений
територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю
відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний
компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у
незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової
системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на
неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник
фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на
різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час
розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно
договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника
франшизи.
Практика
франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячись
безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливання
попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивним
джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій нових
товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше
найманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець,
він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її
позбавитись. Для власника франчайзингової системи — це потенційна загроза.
Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію
на визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію
франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.
Отже,
франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому,
що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну
самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином,
франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з
функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми,
які притаманні будь-якій корпоративній структурі.
Розвиток
франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малого
підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого кола
осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки та
навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер
діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки
кадрів для вітчизняного малого підприємництва.
На
вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових систем
у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по
працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування
автотранспорту, готельне господарство тощо.
3. Правові аспекти створення,
функціонування і ліквідації
господарських об’єднань.
Спостерігаючи
за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити
висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного
економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських
об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також
чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань
підприємств між самими їх членами.
Така ситуація
перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і
функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні
адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до
відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів
підприємницької діяльності.
Щодо створення
і функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських
об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон “Про господарські
товариства”, який детально регламентує порядок створення і діяльності цих
товариств. Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в
загальних рисах в ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає поняття
господарського об'єднання та його основні ознаки.
В Україні
функціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того, почався процес створення холдінгових компаній
та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об’єднань в
різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх
створення. Так, Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена
можливість об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми,
концерни та інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий
режим майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднання
віднесені до числа суб’єктів колективної власності.
Однак аналіз
нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх
років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на
врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки
економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності
об’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”
закріплює тільки право підприємств
об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання
їх функціонування відсутній. В зв’язку з цим доцільно в законодавчому порядку
визначити норми, які регулюють такі питання:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|