Курсовая работа: Донецький економічний район

Виходячи з територіальної структури хімічного комплексу, провідними областями хімічної продукції залишається Донецька та Луганська області. В останній передбачається розконсервація потужностей виробництва поліетилену, реконструкція об'єктів, які повинні забезпечити нарощування конкурентоспроможних продуктів. Донецьк має великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу – металургійних заводів. Також виготовляється така сировина як синтетичні смоли і пластмаси. Синтетичні смоли – вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синтетичних волокон. Не менш широкий асортимент продукції в Донецьку та Луганську це – антикорозійні декоративні лаки і фарби та розчинники. Донецька область виділяється Горлівсько-Слов'янським промисловим вузлом. Нафтохімічна виробництво синтетичного каучуку; виробництво продуктів основного органічного синтезу; виробництво технічного вуглецю; шинна промисловість; гумо-азбестова промисловість (виробництво гумотехнічних виробів; виробництво азбестотехнічних виробів; виробництво гумового взуття;виробництво гумотехнічних виробів широкого вжитку). Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, де знаходиться найбільше нафтопереробне підприємство «Лінос», смоли і пластмаси виробляють у Донецьку, також тут найбільші обсяги виробництва сірчаної кислоти.

Таблиця 6. – Індекси обсягу промислової продукції у 2006 році. Донецький економічний район (наростаючим

підсумком, у % до відповідного періоду 2005 року)

5. Галузі які потребують розвитку

При раціоналізації територіально-господарських пропорцій пріоритетом у розвитку регіональної структури економіки Донецького економічного району повинні бути сільське господарство, транспорт, і зв'язок, галузі соціальної сфери за умови збереження промислової орієнтації регіону. Для зменшення територіально-господарських диспропорцій Донбасу необхідно швидшими темпами залучати в суспільне виробництво значний господарський потенціал Луганської області. Тому наведені нижче галузі спеціалізації не є основними і тому розглянемо їх стисло.

Транспорт. Донецький економічний район має найгустішу мережу залізниць. Найбільші залізничні вузли – Дебальцеве, Яснувата, Луганськ, Донецьк. Добре розвинутий автомобільний транспорт; також територією району проходять нафтопроводи: Грозний – Лисичанськ – Кременчук, Самара Слов’янськ, газопроводи Оренбург Ужгород, Ставрополь – Москва. Найбільший порт на Азовському морі – Маріуполь.

Будівельна промисловість виготовляє цемент, скло, покрівельні матеріали (толь, шифер)керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Основні центри виробництва – Амворосіївка, Макіївка, Єнакієве, Краматорськ, Костянтинівна.

Легка промисловість на місцевій і довізній сировині виготовляє бавовняні тканини в Донецьку, трикотажні вироби в Луганську, Костянтинівці, Донецьку, Артемівську. Швейне виробництво розміщене в багатьох містах району.

У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Спеціалізується тваринництво на скотарстві, свинарстві, птахівництві, а рослинництво на вирощуванні зернових культур (пшениця), соняшнику, овочів.

У харчовій промисловості добре розвинуті борошномельна, хлібопекарська, олійна; є м'ясна, молочна, виноробна, кондитерська, пивоварна. Сіль виготовляють в Артемівську, Слов'янську.

III. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА ЦЕНТРИ РОЗМІЩЕННЯ

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватись у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів ширвжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.

Паливні ресурси. Кам’яне вугілля видобувається у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні. В Донбасі зосереджено 98% кам’яного вугілля України: 25% коксується, 30% – антрацити, 30% довгополуменеве. Глибина залягання – 500-750 м (максимальна – 1200 м), товщина шарів – 0,5-2,0 м.

У районі Лисичанська залягає довгополуменеве вугілля, біля Червоноармійська – газове, біля Донецька, Макіївки та Кадіївки – коксівне.

Буре вугілля буває бурого, жовто-бурого або чорно-бурого кольору. При згоранні 1 кг бурого вугілля виділяється 6500-7400 ккал тепла. Використовується як добриво для одержання рідкого палива, побутового газу, гірського воску. Найбільші поклади: Дніпровський басейн (2,4 млрд. т, глибина залягання – 5-140 м, відкритий видобуток), Дніпровсько-Донецька вугленосна провінція (0,9 млрд. т), Донецький басейн (0,3 млрд. т). Буре вугілля є також у Закарпатті й на Поділлі.

Найбільші запаси нафти й природного газу зосереджені у Дніпровсько-Донецькому районі, Причорномор’ї та Прикарпатті. Дніпровсько-Донецький район включає Прилуцькі й Леляківські родовища нафти у Чернігівській області, Рибальське й Качанівське – у Сумській області, Радченівські – у Полтавській області.

Сучасні потреби України у нафті становлять приблизно 40-50 млн. т, на рік. Шляхи виходу з кризи: зменшити споживання енергоносіїв, збільшити вихід світлих компонентів при нафтопереробці, а також добувати нафтопродукти з вугілля. Необхідну технологію розробив Донецький інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії. Бензин можна одержувати з «солоного» вугілля Західного Донбасу. Його поклади чималі, але через низьку якість сировини у традиційному варіанті (як паливо) воно не рентабельне. «Рідке вугілля» протягом кількох десятиріч використовує ПАР, пропонуючи нам свої технології та інвестиції.

Ртуть видобувають з кіноварі в Донбасі (Микитівна) та в Закарпатті (Вишків).

В Україні виявлено 10 покладів, а також понад 300 рудовиявлень золота, 7 з яких вважаються придатними для освоєння. Розташовані здебільшого в Донецькій, Закарпатській, Кіровоградській, Дніпропетровській та Криворізькій областях.

Золото є супутнім компонентом У Криворізькій залізній руді. Нині у хвостосховищах гірничозбагачувальних комбінатів накопичено не менше 250 т золота. Існує технологія його видобутку, але потрібні чималі інвестиції.

Кухонна сіль зосереджена у Донбасі. Запаси – 9 млрд. т, товщина шарів – 40 м (Слов’янськ, Артемівськ).

Вогнетривкі глини використовуються як сировина для виготовлення цегли для доменних печей. Їхні поклади є у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській, Житомирській та Сумській областях. Також В Донецьку видобуваються графіт та мармур.

Сукупність економічних умов та відношень, що впливають на особливості розміщення продуктивних сил, називається економічними передумовами розміщення. Вони великою мірою визначають територіально-галузеву структуру виробництва, ефективність розміщення об’єктів народного господарства, напрям міжрегіональних зв’язків. З економічними передумовами тісно пов’язані такі поняття, як економічний потенціал країни, структура народного господарства, територіальний поділ праці.

Економічні передумови РПС можна по групувати таким чином:

- історико-економічні передумови;

- особливості суспільної організації виробництва;

- характер прояву територіального поділу праці (на регіональному й міжнародному рівнях);

- загальний рівень економічного розвитку регіону.

Ці передумови взаємопов’язані й взаємозумовлені. Так, історико-економічні передумови докладно визначають загальний економічний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці (ТПП). В свою чергу, ТПП впливає на структуру народногосподарського комплексу. Форми суспільної організації виробництва великою мірою є підсумком історико-економічного розвитку країни.

ВИСНОВКИ

Отже, Донецький економічний район займає важливе місце в економіці України. Провідними галузями в Луганській області є паливна, хімічна й нафтохімічна, важке машинобудування; у Донецькій – металургія, паливна промисловість, машинобудування, електроенергетика. Значним є рівень розвитку агропромислового комплексу. Донбас має багаті природні ресурси та потужний виробничий потенціал. Район дає 26% вартості експорту України.

Отже, як видно, вугільна промисловість Донецького економічного району, хоча і переживає складну економічну ситуацію, проте вона і надалі залишається одним із головних постачальників вугілля на паливно-енергетичний ринок України. Ми знаємо, що значну частину електроенергії в Україні виробляють ТЕС, які працюють переважно на кам'яному вугіллі з Донбасу. Тому для того, щоб Україна була незалежною ні від чого в енергетиці, потрібно налагодити роботу в вугільній промисловості регіону.

Другим аспектом можна вважати ту обставину, що внаслідок інтенсивного видобутку вугілля в Донецькому економічному районі склалася складна екологічна ситуація, яка може призвести до економічної катастрофи. Слід подбати про страхування життя та забезпечення кращих умов праці працівникам шахт, яких тут налічується більше мільйона. Подбати про те, щоб знизити показник смертей та нещасних випадків серед шахтарів, який є найвищим у світі і дорівнює 300 чоловік.

Не менш важливим залишається питання реструктуризації шахт та переосвіти гірників. Як ми знаємо, на закриття однієї шахти потрібно не менше 3-4 млн. гривень, а їх тут є 295.

Та незважаючи на це, вугільна промисловість Донецького економічного раж)ну і надалі залишатиметься основним постачальником твердого палива на енергетичний ринок України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, Ю.І. Пітюренко та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

2. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц. / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000.

3. Економічна і соціальна географія України: Довідник / Н.М. Прохоренко / За заг. ред. С.Т. Усатенко. – К.: НАУ, ЛВК, 2006.

4. Розміщення продуктивних сил. / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюка, В.Ф. Семенова. – К.: Либідь, 1998.

5. Розміщення продуктивних сил. / За ред. Є.П. Качана. – К.: Вища шк., 1998.

6. Продуктивні сили економічних районів України / Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, О.В. Горська та ін. – К., 2000.