Громадянство України

громадянства: за народженням, у зв’язку з прийняттям громадянства,

поновленням у громадянстві тощо. Громадянство України є рівним незалежно

від підстав його набуття.

Принцип єдності громадянства членів сім’ї реалізується передусім при

визначенні громадянства дітей віком до 16 років у випадку зміни їх

громадянства, але українське законодавство не забороняє членам сім’ї мати

різне громадянство.

Принцип недопущення автоматичної втрати громадянства України закріплений

у Законі України про громадянство України. Громадянство України втрачається

тільки після настання юридичного факту, а саме – видання Указу Президента

України, при наявності підстав, зазначених в Законі про громадянство.

Суть положення про право кожної людини на громадянство в тому, що всім

комплексом прав людини можна володіти, тільки маючи громадянство тієї чи

іншої держави, оскільки є права людини, невід’ємно пов’язані з існуванням у

особи громадянства.

Ніхто з громадян України не може бути позбавлений права змінити

громадянство. Проте стійкий характер правових зв’язків особи і Української

держави не означає насильницького, примусового утримання особи в

громадянстві. Це обмежувало б її свободу, тому в законодавстві передбачені

нежорсткі правила виходу з громадянства України.

Громадянин України не може бути позбавлений свого го громадянства. Ця

заборона виходить з права людин, на громадянство, двостороннього характеру

зв’язків по громадянству між людиною і державою, який передбачає

неприпустимість розірвання цих зв’язків як однією, так другою стороною без

взаємної згоди.

Принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами

держави, закріплений у ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма

гуртується на природному праві людини вибирати місце свого проживання,

вільно виїжджати за кордон і без перешкод повертатися. Це закріплює

Конституція України у ст. 33.

Громадянство як правовий зв’язок людини з державою існує й за межами

територіальної юрисдикції держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що

„Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які

перебувають за її межами”. Принцип захисту і піклування, про громадян

України відповідає ст. 25 Конституції України, яка проголошує: „Україна

гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуває за її

межами”.

Громадянство України засноване на запереченні тематичної його зміни при

укладенні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка не

належить до громадянства України, а також при зміні громадянства одним з

подружжя. Ст. 6 Закону про громадянство України відображає сутність

громадянства як індивідуального, персонального зв’язку особи з Українською

державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без

відповідного волевиявлення особи і збереження встановленого порядку. Ця

стаття має істотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ

до шлюбу з іноземною особою або розірвав шлюбу з нею часом призводить до

змін громадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жінка, я

вступила до шлюбу з іноземцем, автоматично набуває громадянство свого

чоловіка. У таких випадках іноді ви никають складнощі з визначенням

громадянства дітей, колізії з подвійним громадянством.

Ст. 25 Конституції України закріплює таке положення: „Громадянин України

не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держав” Це

підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній

державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.

Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також

обсяг обов’язків, які на неї покладаються цією державою, перебувають у

прямій залежності від наявності чи відсутності у неї громадянства

відповідної держави. Громадянки перебуває під суверенітетом держави, її

вона може вимагати від нього виконання обов’язків, навіть якщо він

перебуває за межами держави.

Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і

здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою

соціальною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають

зміст і спрямованість діяльності держави.

З. Набуття громадянства України

Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація

(filiation — фр. — зв’язок, наступництво, розвиток у формі наступництва,

повторення), тобто набуття громадянства за народженням

Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття

громадянства в порядку натуралізації. Натуралізація (naturalis — лат. —

достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні

області:

1) індивідуальну по заявах;

2) в силу правонаступництва держав.

Враховуючи специфічні принципи громадянства України, пригадаємо принцип

єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі „Про

громадянство України” і який є стабілізуючою основою нашого інституту

громадянства.

Саме поняття „єдиний порядок” передбачає універсалізацію процедур,

відмову як від спрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства

України. Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких

обмежень за ознаками статі, віку, національності, роду і характеру занять

тощо.

Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття

громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що

підставами набуття громадянства є:

1) народження;

2) походження;

3) прийняття до громадянства України;

4) поновлення громадянства України;

5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які

ратифіковано Верховною Радою України.

Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає,

що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати

додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх

дію.

Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян

є філіація або набуття громадянства за народженням.

Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина

має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації

прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та

політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина

ні за яких умов не може бути особою без громадянства.

Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох

принципів: „права крові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як

і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне

значення „права крові” поєднується з „правом гранту”.

Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином,

політикою держави в демографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у

швидкому зростанні свого населення, вона може використовувати ці два права

повністю.

„Право крові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських

державах, де „право ґрунту” застосовується тільки до дітей, банки яких

невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з „правом крові”

здебільшого в країнах англо-американської системи права, а також в деяких

латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.

В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики

держав. 1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій

галузі найчастіше трапляються випадки, що призводять до подвійного

громадянства.

„Право крові” — дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця

народження; „право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на

території якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків.

Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що "дитина, батьки якої на

момент народження перебувають в громадянстві України, є громадянином

України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за

її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України.

Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином

України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у

цей час постійно проживали на території України;

2) якщо вона народилася на території України – враховується принцип

„права території”.

При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини

перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно

проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами

України, визначається за письмовою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у

громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є

громадянин.. України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без

громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти

років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст.

13 Закону).

Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі

або батьки яких є особами без громадянства що постійно проживають в

Україні, їхні діти є громадянами України.

Вказані. положення забезпечують максимальну можливість для визнання

громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без

громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-

якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини

та. деяких інших країн.

Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є

натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав,

так і за індивідуальними заявами.

В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу

або об'єднання держав. Громадянство в такому разі виникає в результаті

появи нового суб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує

залишатися на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про

свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб

здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство

України — нової суб’єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як

бачимо, „питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство

жителів держав – попередника є одним із найважливіших”.

Натуралізація за індивідуальними заявами регламентується внутрішніми

нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в

міжнародному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже

згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що

„кожна людина має право на громадянство”. Та це тільки, так би мовити,

рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство

якої-небудь конкретної держави, і порядок натуралізації іноземців у формі

дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.

У деяких країнах законодавство, крім звичайної натуралізації, передбачає

набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття

громадянства передбачається для жителів англійських заморських територій та

для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.

Російський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ять

категорій осіб, які набувають громадянство Росії в порядку реєстрації Серед

них, наприклад, „особи, у яких чоловік або пружина, чи родич по прямій

лінії є громадянином Російської Федерації”, також це особи – громадяни

колишнього СРСР, які проживають на території держав, які входять до складу

СРСР, а також прибулі для проживання на територію Російської Федерації

після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х років з моменту набрання

чинності цього Закону виявлять бажання набути громадянства Російської

Федерації”.

Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнародним правом не

регламентується.

Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралізації, який не

заснований на власному виборі особи. Натуралізація в силу закону може бути

правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 Закону

„Про громадянство України” передбачає, що дитина, яка є іноземним

громадянином або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни

України стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з

якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає

громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з

якого є громадянином України, стає громадянином України".

Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку

натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію,

або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.

Характерними рисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної

держави; по-друге, натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої

держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент

натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку,

встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за

проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна

бути чітко обумовлена.

Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за

індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без

громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про

громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років

перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в

України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України

за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків,

дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві

інших держав;

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а

саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою.

Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Умова постійного проживання на території України перед прийняттям

громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про

прийняття до громадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати

громадянином України, то вона, звичайно, повинна поважати закони і

Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від

іноземного громадянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінного

життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови

відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить

інтересам громадян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов —

і особа просто не зможе повноцінно користуватися правами громадянина

України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути

громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути

громадянином України".

Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття

до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до

нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови

користуватися правами і виконувати обов'язки громадянина України.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства

окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи,

які:

"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили

насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавленню волі до зняття судимості;

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на

території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних

органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”.

Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична

держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не

приймаються особи, „якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними”.

Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до

громадянства – це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка

клопочеться про надання громадянства, а іншою — держава. Безперечні.

держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз,

в умовах зростання злочинності, тероризму.

Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до

натуралізації — репатріація (повернення на батьківщину та відновлення в

громадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка

раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини

втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві

відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не

враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16

Страницы: 1, 2, 3