Повноваження Веховної Ради

щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про

надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом

Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду державного майна; Голови

Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має

Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно

до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстрокове; призначає третину

складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на

призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює

недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з

посади.

Верховна Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню

власних, парламентських органів та інших структур, які здійснюють не лише

внут-рішньопарламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема, Верховна

Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради

з прав людини; призначає на посади та звільняє з посад голову та інших

членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради,

першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх;

затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів;

створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає на

посаду й звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України,

затверджує структуру цього апарату.

Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради має формування,

поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової влади, інших органів

державної влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає

на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за

поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради

України з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом

державної влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову

Національного банку України за поданням Президента України; призначає та

звільняє половину складу Ради Національного банку України.

Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна Рада

затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру,

чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших

утворених відповідно до законів України військових формувань, а також

Міністерства внутрішніх справ.

Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у сфері

територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень

Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й

ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, зарахування

населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування

населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання територіального

устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються референдумами.

Відповідно до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським

референдумом вирішується питання про зміну території України, який

призначає Верховна Рада України.

Крім того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій

України, правовий режим державного кордону, статус столиці України та

спеціальний статус інших міст.

Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради

Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду

України про порушення нею Конституції України або законів України;

призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого

самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів

місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого

самоврядування.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність

Верховної Ради. її місце в системі функцій Верховної Ради визначається не

однозначно: вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради,

так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет та вносить у

відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням

Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання

(ст. 85 Конституції).

Відповідно до Конституції (ст. 95) бюджетна система України будується на

засадах справедливого й неупе-редженого розподілу суспільного багатства між

громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які

видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення

цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Поряд із Державним

бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю

України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.

Оскільки Державний бюджет, бюджетна система й грошова одиниця України є

органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх встановленням

(введенням, затвердженням), об'єктивно є складовою частиною

державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності

зумовлюють й можуть зумовлювати зарахування її до самостійної основної

функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною складовою

частиною її установчої (державотворчої), а також законодавчої та

контрольної функцій.

3.3 Парламенський контроль

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів

інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність

парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність,

за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до

Президента як глави держави, особливо щодо формування органів виконавчої

влади, то традиційна її функція — функція парламентського контролю не лише

залишилась, а й певною мірою збагатилася.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод

людини й громадянина та їх захист;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до

Президента України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо

або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за

діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній

Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міністрів як вищого

органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116

Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну

самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики

держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету

Міністрів України є розгляд й заслуховування звітів Кабінету Міністрів про

свою діяльність.

Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради по здійсненню

парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за

додержанням конституційних прав та свобод людини й громадянина. Відповідно

до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету

України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод

людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав

людини.

Однією з основних традиційних форм парламентського контролю є запити —

парламентські та депутатські- Зокрема, відповідно до Конституції України

(ст, 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до

Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи

комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною

конституційного складу Верховної Ради.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради звернутися із

запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівників інших

органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до

керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території

України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому

керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування,

підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного

депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

Поряд із законодавчою, установчою та контрольною функціями, як головними

функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти багатьох

країн, здійснює й чимало інших функцій. Це насамперед функції, аналогічні

функціям держави, зокрема, з числа об'єктних функцій, тобто тих, що

опосередковують зміст діяльності держави.

Оскільки ці функції держави здійснюють насамперед органи державної

влади, в тому числі законодавчої, то, природньо, всім цим органам державної

влади або принаймні їх переважній більшості властиві функції, аналогічні

основним об'єктивним функціям держави.

Зокрема, Верховна Рада як орган законодавчої влади здійснює серед

внутрішніх функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну та

екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну,

зовнішньоекономічну та інші зовнішні функції.

Не всі з цих функцій і відповідних повноважень Верховної Ради закріплено

в Конституції і законах України достатньо системно, але в цілому вони мають

нормативно-правове закріплення, насамперед конституційне.

Про політичну функцію Верховної Ради свідчать, зокрема, такі її

повноваження, передбачені Конституцією України, як: 1) визначення засад

внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та

позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України;

3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету

Міністрів (ст. 85 Конституції) тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та

інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження, як: 1)

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,

соціального, національно-культурного розвитку і довкілля; 2) затвердження

переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності; 3)

прийняття відповідних законів, зокрема, про правовий режим власності;

правові засади й гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми

антимонопольного регулювання; з основ соціального захисту, про форми й види

пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу,

сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,

культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (ст. 85 Конституції).

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як

надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на

обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних

договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення

Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану

в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову

мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної

ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам,

направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск

підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України.

Підтвердженням наявності у Верховної Ради відповідних зовнішніх функцій

є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин,

зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної

безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного і

надзвичайного стану, які визначаються виключно законами України.

4. Основні форми діяльності Верховної Ради України

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із

найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи,

порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і

формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими

рисами парламентаріїв тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його

нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її

органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної

Ради, а надалі Законом про Регламент Верховної Ради, законами України про

комітети Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими

законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними

організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є

її сесії і засідання.

Верховна Рада, зазначається у чинній Конституції, працює сесійно (ст.

82). Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові й позачергові.

Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого

вівторка вересня. У зв'язку з такою конституційною визначеністю початку

роботи парламенту чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного

скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних

депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу

Президента. У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні

Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83

Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного чи

надзвичайного стану її повноваження тривають до дня першого засідання

першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи

надзвичайного стану.

Проекти законів, постанов та інші документи поширюються серед депутатів

під час їх реєстрації.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну

чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: у першому —

питання, повністю підготовлені для включення до розгляду на пленарних

засіданнях; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада

доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або

особам.

Рішення про зміну чи включення питань із затвердженого в цілому порядку

денного сесії приймається не менш як 2/3 голосів депутатів від

конституційного складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного питання

є пропозиція погоджувальної ради депутатських фракцій, груп, рішення щодо

неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів від

конституційного складу.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні, і

засідання її органів (комітетів тощо).

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закрите

засідання відбувається за рішенням більшості від конституційного складу

Верховної Ради (ст, 84 Конституції). Основним видом засідань і тим самим

пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції (ст. 84) рішення Верховної Ради приймаються

виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Висновки

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної,

соцальноорієнтованої держави.З цією метою постійно приймаються нові закони,

видаються постанови і розплрядження, які направлени на врегулювання нових

економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення

державності та суверенитету України, вдосконавлення державної влади.

Зрозуміло, що в системі влади найбільш вразливою і малоефективною є

виконавча влада, головним призначенням і основною функцією якої є

реалізація прийнятих рішень. Hавіть хороший, досконалий закон нічого не

вартий, якщо він не виконується або виконується аби як.

Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права,

активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя

принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які

вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської демократії,

чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню

роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія

поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму

владарювання.

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської

держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх

думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала

експлуатацію широких мас трудящих.

Іншими словами життя засвідчило:

1) непридатність і навіть шкідливість теорії « поєднання влад»,

«одновладного правління»;

2) необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації

діяльності верховних владних структур.

Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до

створення дійсно правової, демократичної, соціальноорієнтованої та

економічнопроцвітаючої держави.

Список використаної літератури:

1. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ:

Юрінком, 1998

2. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.

Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999

3. Загльна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:

Юрінком, 1998

4. Конституція України. - К., 1996

Страницы: 1, 2, 3