МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Шпоры по Праву

    Шпоры по Праву

    Поняття та ознаки держави

    Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-

    різному. У субстанціональному значенні держава — організоване в певні

    корпорації населення, що функціонує в просторі й часі. В атрибутивному

    значенні — це устрій певних суспільних відносин. В інституційному значенні

    — це апарат публічної влади. У міжнародному значенні державу розглядають,

    як єдність території, населення і суспільної влади. Отож, держава — це

    суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини

    населення, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за

    допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення

    всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління

    загальносуспільними справами. До основних ознак держави відносять:

    суверенітет; територіальне розселення населення країни; наявність апарату

    управління і примусу; здатність видавати загальнообов'язкові правила

    поведінки; здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

    спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення.

    Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повнота, єдність і

    неподільність влади в державі у межах її території, а також незалежність і

    рівноправність країни в зовнішніх відносинах. Населення в державі розселене

    по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи

    політично-територіальні одиниці. Держава має спеціальний апарат — систему

    законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також

    відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать:

    армія, поліція виправні установи, служби національної безпеки, Держава

    встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і

    закріплює їх у нормах права. Держава збирає податки, що використовуються

    для утримання організацій державного механізму. У соціальне неоднорідному

    суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення.

    Державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник

    суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя

    людей.

    Теорія виникнення держави

    Теологічна теорія, її автором був Фома Аквінський Його вчення побудовано на

    ієрархії форм: від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального

    світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і

    непорушність, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу

    приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і

    вона покликана захищати благо всіх. Патріархальна теорія. Сутність її

    полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї. Абсолютна влада

    монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками

    названої теорії є Арістотель, Михайловський. Договірна теорія. Вона пояснює

    виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди

    про те, що одні будуть управляти, а інші — виконувати їхні управлінські

    рішення. Представниками цієї теорії були Гроцій, Спіноза, Гоббс.

    Психологічна теорія. За цією теорією держава виникла завдяки особливим

    властивостям психіки людей. Людській психіці начебто притаманна потреба

    покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості.

    Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує

    постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Й. Петражицький.

    Теорія насильства. За цією теорією держава виникла як результат завоювання

    одних племен іншими представниками теорії були Каутський, Дюрінг та ін.

    Органічна теорія, її обґрунтовував філософ Г. Спенсер держава, подібно до

    біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як

    біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову,

    тулуб, що виконують відповідні функції. Серед інших теорій походження

    держави заслуговують на увагу космічна і технократична. Прихильники

    космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю

    політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Сутність

    технократичної теорії виникнення держави полягає в необхідності здійснювати

    управління технічними засобами та знаряддями праці. В теорії держави і

    права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави і права.

    Держава в політичній системі суспільства

    Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні

    позиції з цього питання можна звести до двох: широкого і вузького розуміння

    цього суспільного явища. Вузьке розуміння політичної системи зводиться до

    сукупності державних організацій, громадських об'єднань і трудових

    колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади. Політична

    система в широкому розумінні — це найбільша сукупність матеріальних і

    нематеріальних компонентів, зв'язаних політичними відношеннями під час

    здійснення політичної влади. Роль держави в організації суспільства і

    здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром

    політичної системи. Тому тільки держава: володіє суверенною владою, що є

    верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території,

    а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає

    офіційним представником усього чи більшої частини населення країни;

    уособлює суверенітет народу і нації, а також здатна реалізувати права

    народу на самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, з

    допомогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав

    людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські

    потреби; з метою реалізації управління суспільством видає

    загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а

    також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав та

    обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій. Отже,

    політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В її основі

    лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави,

    інших соціальних суб'єктів.

    Функції держави

    Функція характеристика напрямку чи аспекту діяльності. Існують такі

    підстави для класифікації функцій держави на види: 1)за соціальним

    значенням діяльності держави на основні та неосновні функції. 2)Залежно від

    територіальної спрямованості розрізняють внутрішні та зовнішні функції.

    3)За часом здійснення функції групуються як постійні й тимчасові. 4)За

    сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні, економічні,

    політичні і т. д. Основні функції — найзагальніші та найважливіші

    комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань

    і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них

    відносять функції: оборони; підтримання зовнішніх відносин; охорони

    правопорядку; інформаційну; економічну; екологічну; соціальну; культурно-

    виховну та ін. Неосновні функції — напрямки діяльності держави зі

    здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До

    них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та

    управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та

    бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичні функції. Внутрішні функції —

    такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня

    політика. До внутрішніх відносять економічну; культурно-виховну; охорони й

    захисту всіх форм власності; соціального обслуговування населення;

    екологічну; охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина та ін.

    Зовнішні функції — основні напрямки діяльності Держави за її межами у

    взаємовідносинах з іншими державами. І світовим товариством у цілому.

    Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних

    відносин; захист державного суверенітету; підтримка миру в регіоні та

    боротьба за мирне співіснування держав різної орієнтації. Постійні функції

    — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

    Тимчасові функції — напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним

    етапом історичного розвитку суспільства. Гуманітарні функції — напрямки

    діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних

    умов життя. Економічні функції — напрямки діяльності держави на перехід від

    планової до ринкової економіки. Політичні функції — напрямки діяльності

    держави зі створення умов для формування й функціонування державної влади

    на засадах демократії.

    Форми держави

    Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави.

    Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-

    правового режиму. Форма правління — це організація верховної державної

    влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її

    органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми

    правління: монархія і республіка. Монархія — така форма правління, за якої

    верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що

    належить до правлячої династії. Абсолютна монархія — це форма правління, за

    якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави

    (монарха). За обмеженої монархії законодавча влада належить

    парламентові, виконавча — монархові (чи кабінету міністрів), судова —

    судам. У президентській республіці: президент обирається всенародне або за

    особливою процедурою; президент є главою держави і здійснює виконавчу

    владу; законодавча влада належить представницькому органові (парламенту);

    президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право

    розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської,

    так і парламентської форм правління (приміром, в Україні). Форма

    територіального устрою — національно-територіальна та адміністративно-

    територіальна організація державної влади. Теорія права розрізняє просту й

    складну форми державного устрію. Проста (унітарна) держава — єдина держава,

    що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються

    певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної

    системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного

    громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо. Складна держава —

    формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною

    самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а

    за твердженням деяких авторів — і імперія. Федерація — союз держав з

    структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні

    державні організації, систему законодавства, так і аналогічні організації

    та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних

    засадах (Російська Федерація, США). Конфедерація — добровільне об'єднання

    самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає

    єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території,

    громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається,

    або перетворюється на федерацію. Імперія — примусово утворена, зазвичай

    через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої

    повністю залежать від верховної влади. Державно-правовий режим — сукупність

    засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер

    і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад.

    Розрізняють демократичний і недемократичний режими. Демократичний правовий

    режим — це здійснення державної влади на засадах чинного права з

    використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-

    розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність

    населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів.

    Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні. Тоталітарний

    режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за

    яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина

    абсолютно регламентована. Авторитарний режим — така сукупність засобів і

    способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках

    правлячої верхівки . Форма держави характеризується відповідною

    організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з

    особою і суспільством.

    Співвідношення економіки, політики та права

    Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади

    належить праву. Право — це надбудова над економічним базисом суспільства,

    що є складником правової системи суспільства. можна розглядати

    співвідношення економіки, політики і права в суспільстві. Роль права в

    суспільстві передусім виявляється у співвідношенні його з економікою. По-

    перше, виробничі відносини в економіці об'єктивно визначають, яким повинно

    бути право. По-друге, економіка визначає право не безпосередньо, а через

    інші соціальні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки,

    групи), політику, правосвідомість, ідеологію, спосіб виробництва, що

    відображаються у праві. По-третє, право також впливає на економіку. Такий

    вплив здійснюється як безпосередньо, так і через різні економічні важелі.

    Держава, як власник засобів виробництва та іншого майна, володіє,

    користується і розпоряджається своїм майном. Держава також визначає

    суб'єктів і розміри податків, мінімальної заробітної плати і пенсії,

    тривалість робочого часу і часу відпочинку, нормування праці, правила

    технічної, екологічної безпеки праці й виробництва, санітарії тощо. Усі ці

    відносини держава регулює з допомогою права. Право співвідноситься і з

    політикою, а саме: право залежить від політики і насамперед від керівної

    частини суспільства, що має державну владу; право є формою вияву політики

    вказаної частини суспільства; у праві відображається тільки та політика

    керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати

    загальнообов'язковості; право є концентрованим виразом політики тієї

    частини суспільства, що здійснює керівництво; політика у праві формується у

    вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина; політика, зі

    свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом декларування,

    здійснення й гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних

    програм чи їхніх положень.

    Поняття та структура норми права

    Первинним ланцюжком системи права є норма права. Це загальнообов'язкове,

    формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі

    державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється,

    санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних

    відносин. Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового

    припису: вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово

    повторюються, життєві ситуації; розраховані на невизначену кількість

    суспільних відносин; адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів,

    дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку

    ситуацію; діють у часі та просторі неперервно; чинність дії правової норми

    припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами. Норма права має

    внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі

    елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза —

    частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна

    чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції. Диспозиція —

    частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто

    само правило поведінки. Санкція — така частина норми права, в якій подано

    юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого

    в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи

    заохочувальними (позитивними). Диспозиції, гіпотези і санкції за складом

    поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем

    визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

    Місце та роль права в системі соціальних норм

    Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що

    зумовлені об'єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової

    діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються

    різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їх

    утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як Юридичні (правові)

    норми — загальнообов'язкові, правила поведінки, що встановлені державою,

    охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-

    правових актах. Моральні норми — правила поведінки, що базуються на

    моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе,

    гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю

    та силою громадської думки. Корпоративні норми — правила поведінки, що

    встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими

    організаціями та іншими об'єднаннями людей. Звичаї чи традиції — правила

    поведінки, що історично склались і увійшли у звичку людей. Аби показати, що

    право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та

    інших соціальних норм. Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють

    право: виникають разом із виникненням держави; встановлюються чи

    санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства;

    Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11


    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.