Cтереотипи

консультування своїх неусвідомлених потреб. Дуже важливо реалістично

відноситися до себе. Відповідь на питання, як можна допомогти іншій людині,

криється в самооцінці консультанта, адекватності його відносини до власних

здібностей і взагалі до життя.

4 Сила особистості й ідентичність.

Консультант повинний знати, хто він такий, ким може стати, чого хоче

від життя, що для нього важливо власне кажучи. Він звертається до життя з

питаннями, відповідає на питання, поставлені йому життям, і постійно піддає

перевірці свої цінності. Як у професійній роботі, так і в особистому житті

консультанту не слід бути простим відображенням надій інших людей, він

повинний діяти, керуючись власною внутрішньою позицією. Це дозволить йому

почувати себе сильним у міжособистісних відносинах.

5 Толерантність до невизначеності.

Багато людей незатишно почувають себе в ситуаціях, у яких бракує

структури, ясності, визначеності. Але оскільки однієї з передумов

становлення особистості є "прощання" людини зі звичним, відомим із власного

досвіду і вступ на "незнайому територію", консультанту зовсім необхідна

впевненість у собі в ситуаціях невизначеності. Власне кажучи саме такі

ситуації і складають "тканину" консультування. Адже ми ніколи не знаємо, з

яким клієнтом і проблемою зштовхнемося, які прийдеться приймати рішення.

Впевненість у своїй інтуїції й адекватності почуттів, переконаність у

правильності прийнятих рішень і здатність ризикувати – усі ці якості

допомагають переносити напругу, створювана невизначеністю при частій

взаємодії з клієнтами.

6 Прийняття особистої відповідальності.

Оскільки багато ситуацій у консультуванні виникають під контролем

консультанта, він повинний нести відповідальність за свої дії в цих

ситуаціях. Розуміння своєї відповідальності дозволяє вільно і свідомо

здійснювати вибір у будь-який момент консультування – погоджуватися з

доводами клієнта чи вступати в продуктивне протистояння. Особиста

відповідальність допомагає більш конструктивно сприймати критику. У таких

випадках критика не викликає механізмів психологічного захисту, а служить

корисним зворотним зв'язком, що поліпшує ефективність діяльності і навіть

організацію життя.

7 Про глибину відносин з іншими людьми.

Консультант зобов'язаний оцінювати людей – їхні почуття, погляди,

своєрідні риси особистості, але робити це без осуду і наклеювання ярликів.

Такий характер відносин із клієнтами дуже важливий, проте варто взяти до

уваги страхи, що переживає більшість людей, намагаючись зав'язати близькі,

теплі відносини з іншими. Деяким здається, що вираження позитивних почуттів

зобов'язує, обмежує волю, робить уразливим. Когось страшить неприйняття

партнером позитивних почуттів, відхилення їх, тому більш безпечною

представляється відстрочка поглиблення міжособистісних відносин.

Ефективному консультанту далекі такі страхи, він здатний вільно виражати

свої почуття перед іншими людьми, у тому числі і перед клієнтами.

8 Постановка реалістичних цілей.

Звичайно успіх спонукує ставити перед собою великі цілі, а невдача,

навпаки – опустити нижче планку домагань. Іноді цей механізм самозахисту

порушується, і тоді занадто велика мета буде заздалегідь приречена на

невдачу чи прагнення до незначної мети не доставить ніякого задоволення.

Отже, ефективний консультант повинний розуміти обмеженість своїх

можливостей. Насамперед, важливо не забувати, що будь-який консультант

незалежно від професійної підготовки не всемогутній. У дійсності жоден

консультант не здатний побудувати правильні взаємини з кожним клієнтом і

допомогти всім клієнтам вирішити їхні проблеми. Такий наївний оптимізм може

стати причиною "холодного душу" у повсякденному консультуванні і постійно

викликати почуття провини. Консультант повинний відмовитися від нереального

прагнення стати бездоганним. У консультуванні ми завжди можемо виконувати

свою роботу "добре", але не ідеально. Той, хто не в змозі визнати

обмеженість своїх можливостей, живе ілюзіями, що здатний цілком пізнати і

зрозуміти іншу людини. Такий консультант постійно звинувачує себе за

помилки замість витягу корисних уроків, і в результаті його діяльність

неефективна. Якщо ми допускаємо власну обмеженість, то уникаємо непотрібної

напруги і почуття провини. Тоді відносини з клієнтами стають більш

глибокими і реалістичними. Правильна оцінка власних можливостей дозволяє

ставити перед собою досяжні цілі.

Узагальнюючи обговорені вище вимоги, пропоновані до особистості

консультанта, можна стверджувати, що ефективний консультант – це насамперед

зріла людина. Чим різноманітніше в консультанта стиль особистого і

професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність. Іноді виражати

почуття і попросту слухати, що говорить клієнт, – це найкраще, але

небезпечно обмежуватися тільки такою тактикою консультування, часом

необхідно вступати з клієнтом у конфронтацію. Іноді варто інтерпретувати

його поводження, а часом і спонукувати клієнта тлумачити зміст свого

поводження. Часом у консультуванні потрібна директивність і

структурованість, а іноді можна дозволити собі захопитися бесідою без

визначеної структури. У консультуванні, як і в житті, варто керуватися не

формулами, а своєю інтуїцією і потребами ситуації. Така одна з

найважливіших установок зрілого консультанта.

Змальована нами модель ефективного консультанта з першого погляду може

показатися занадто величною і далекою від дійсності. При цьому напрошується

твердження, що риси ефективного консультанта збігаються з рисами

процвітаючої людини. До такої моделі і повинний прагнути консультант, якщо

бажає бути не технічним ремісником, а художником психологічного

консультування. Нарешті, властивості особистості ефективного консультанта

можуть бути і метою психологічного консультування – поява цих властивостей

у клієнта в цьому випадку стає показником ефективності консультування.

2.3. Професійна підготовка консультанта

Одне з найважливіших вимог професійної етики – це компетентність

консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: "Яка професійна підготовка

може забезпечити компетентне консультування?" і "Який досвід необхідний

претенденту на роль консультанта? У багатьох країнах статус консультанта

визначається ліцензією, що надає формальне право займатися професійною

діяльністю. Щоб одержати її, треба пройти офіційну академічну програму

професійної підготовки, проробити визначену кількість годин під

спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встановлений мінімум

професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує можливість

займатися практикою особою, що не має відповідної кваліфікації. Однак

ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно

справиться зі своїми обов'язками. При навчанні психотерапії і

психологічному консультуванню поряд з необхідністю придбання відповідної

теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом часто підкреслюється

важливість поглиблення самопізнання консультанта (психотерапевта).

М. Сох говорить що життєвий досвід консультанта інтегрується зі

зростаючим багажем професійних знань на основі заглибленого самопізнання.

Навіть відмінно підготовленому консультанту не однаково легко з усіма

людьми, зате йому гарантований душевний комфорт.

Розвитку самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс індивідуальної

і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалювання

особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а також у процесі

роботи повинний пройти особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при

сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі триваючий до

декількох років самоаналіз є найважливішою ланкою професійної підготовки

психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий по двох причинах. По-

перше, тому, що консультант, як і будь-яка людина, має у своїй особистості

"білі плями": непізнані, неусвідомлювані аспекти самості, внутрішні

конфлікти, більш глибоке пізнання і вирішення яких сприяє становленню

ефективного консультанта. Консультанту дуже корисне самоспостереження під

контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті,

як любов, секс, насильство, сімейні відносини, влада, смерть і т.д. Це не

означає, що особистість консультанта повинна бути "розібрана по кісточках".

Мається на увазі необхідність достатнього саморозуміння, перш ніж

знадобиться допомога. Проте було б занадто крайнім твердження, що,

приступаючи до консультування, варто позбутися від усіх внутрішніх

конфліктів. Важливо розуміти суть конфліктів і як вони позначаються на

відносинах із клієнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому житті з

працею стримує злість чи не розуміє, чому постійно відчуває провину, то

велика імовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування. Якщо

консультанта гнітить вантаж минулих оман чи насущні турботи, хіба зможе він

допомогти клієнту позбутися від подібних проблем? У дійсності ми не

просунемося з клієнтом далі пройденого нами шляху.

Консультування в колеги-професіонала коштовно і перед початком

діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблемами

клієнтів нерідко розкривають наші старі конфлікти, витиснуті почуття.

Починаючого консультанта нерідко мучить почуття професійного безсилля. Це

теж вимагає визначеної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої

терапії полягає в тім, що консультант входить у роль клієнта і здобуває

відповідний досвід. Як затверджує A. Storr [9], доктор наближається до

досконалості, якщо він теж був пацієнтом.

Особиста терапія представляє унікальну можливість побачити процес

консультування і психотерапії очима клієнта. Тільки в такий спосіб

консультант може довідатися, що таке занепокоєння, зв'язане із

самоаналізом, що таке переміщення і як воно діє і т.п. Побувавши в ролі

клієнта, консультант значно краще представляє весь спектр внутрішніх

переживань, що виникають під час консультування.

Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже

працюючими консультантами важливо також виділити питання, зв'язані з більш

глибоким усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і

мотиви, які привели їх в професію. Консультант повинний продумати наступні

питання:

- чому я вибрав професію консультанта?

- якими потребами обумовлений мій вибір?

- яку користь я прагну витягти зі своєї професії?

- як зможу я сполучити свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання, що стосуються особистості консультанта і його

проблем:

- які в мене проблеми і як я їх вирішую?

- який вплив ці проблеми можуть зробити на мою роботу?

- які мої цінності і як вони позначаються на стилі консультування?

- як я використовую свою силу?

- яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?

- кому я не подобаюся і хто не подобається мені?

- яке враження я роблю на інших людей?

Спроба відповісти на ці питання в процесі індивідуальної чи групової

терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це значить — стать більш

ефективним консультантом.

Емпіричне дослідження

Тема: “Дослідження сучасних стереотипів відносно особистості та

професійної діяльності психолога”

4 Мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження

Об'єкт дослідження: стереотипи.

Предмет дослідження: характеристика особистості та професійної

діяльності психолога.

Мета: дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної

діяльності психолога.

Задачі:

1) вивчити та провести аналіз існуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналіз існуючих вимог до особистості та

діяльності психолога;

3) дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної

діяльності психолога;

4) виходячи з проведеної роботи скласти власну приблизну модель

ефективного консультанту.

В якості основних піддослідних була вибрана група пересічних мешканців

міста Кіровограда з 500 чоловік: жінок – 250 осіб; чоловіків – 250 осіб;

середній вік – 30 років, рівні освіта – в рівному співвідношенні.

5 Методика дослідження

Для проведення даного дослідження ми використали метод анонімного

стандартизованого усного інтерв’ювання перехожих людей не вулицях міста за

такими питаннями[5]:

- чи є ви мешканцем цього міста?

- скільки вам років?

- яка ваша освіта?

- чи є серед ваших друзів чи знайомих психологи, які б працювали за

своєю професією?

- чи звертались ви коли-небудь до психолога?

- що, на вашу думку, характеризує особистість психолога?

- на вашу думку, в чому полягає суть роботи психолога?

Відповіді на запитання фіксувалися за допомогою диктофону.

6 Аналіз результатів дослідження

З опитаних нами 500 чоловік до психолога у минулому зверталися лише 89

чоловік, що складає 17,8 %. А 46 чоловік з опитаних (9,2%) мають серед

своїх знайомих вже працюючих психологів.

7 Аналіз результатів відносно діяльності психолога

В процесі дослідження нами було встановлено, що стереотипи людей, які

мають досвід роботи з психологом (були хоча б раз на консультуванні – група

А), відрізняють від стереотипів тих, хто ніколи не був на консультуванні

(411 чоловік, 82,8% – група Б), та тих хто має серед своїх друзів

психологів (група В).

Людей з групи А можна розділити на 2 підгрупи: ті, які були задоволені

результатами роботи (підгрупа 1 – 62 чоловіка – 12,4% від загальної

кількості опитаних і 69,6% від тих хто має досвід роботи з психологом) і

ті, хто був невдоволений (підгрупа 2 – 27 чол. – 5,4% – 30,3%). Відповідно,

перші приходили на консультуванні стільки разів, скільки було необхідно, а

другі – були лише раз і більше не хочуть ніколи звертатися.

У підгрупи 1 відносно роботи психолога не було виявлено ніяких

стереотипів, люди називали лише дійсні характеристики та обов’язки роботи

психолога.

У підгрупи ж 2 були такі стереотипи, ніби психолог на консультуванні

дає якісь поради, повинен вирішувати проблеми за клієнта, "бо навіщо тоді я

до нього звернувся?" [цит. зі слів опитаних], розповість про ставлення до

клієнта членів його родини/близьких, ніби як ворожка. А найчастіше

зустрічалася у цій групі думка, що психолог – це взагалі шарлатан, який

"нічого особливого не робить, а тільки гроші на людях заробляє".

Серед людей групи В близько половини опитаних мали реальні уявлення про

діяльність та обов’язки психолога, інша ж половина мала схожі з підгрупою 2

стереотипи, але менш агресивні: жоден з опитуваних не виказав думки, що

психолог нічим не займається, а висловлювались з повагою до психологів та

їх праці.

Люди з групи Б (ніколи не були на консультуванні) виказували такі ж

стереотипи як і опитані з підгрупи 2, але в них ще у 84,9 % (349 чоловік)

виказали думку, що до психолога звертаються лише з психічними патологіями,

хворі люди: "здоровый, нормальный человек сам в состоянии решить свои

проблемы" [цит. з слів опитаних]

8 Аналіз результатів відносно особистості психолога

Люди з груп В мали такі стереотипи[6]:

психолог – це людина, яка:

- доброзичлива, привітна до всіх, ніколи не відмовить у допомозі;

- завжди тебе вислухає;

- має здатність зрозуміти почуття іншого;

- має характерний стиль мовлення, особливу інтонацію, тон голосу

(вкрадливий, спокійний, довірливий, "як в фільмах у психоаналітиків"

[з слів опитаних]).

У групі А були виявлені такі ж стереотипи, як і в групі В, а також люди

вважали, що психолог, це "надлюдина", яка має якісь надприродні здібності

(крім перерахованого вище) "бачити людину наскрізь", здатність "при першому

погляді на людину бачити всі його проблеми, особистісні характеристики".

Таку думку поділяли усі з підгрупи 2 та лише 5 чоловік з підгрупи 1 (7,2 %

від підгрупи, 5,6% від групи А і 1% від загальної вибірки), інші в цій

підгрупі нічого особливого назвати не могли.

Група Б має ті ж спільні з групою В стереотипи, а також мають таку

особливість: 341 чоловік (83% від групи, 68,2 % – від загальної вибірки)

вважають, що психологів слід "обходить стороной" [зі слів опитаних], тому

що вони тільки й прагнуть, що "затащить к себе в клиенты" або "затащить на

консультирование".

9 ВИСНОВОК

На нашу думку, отримані під час дослідження результати не є

позитивними. В людей, які ніколи не були на консультуванні переважає

негативне ставлення до психологів. До них приєднують люди з підгрупи 2. В

них, на нашу думку, негативне ставлення до психологів через те, що під час

єдиної зустрічі з консультантом їхні стереотипи не були зруйновані та,

відповідно, очікування щодо діяльності психолога не виправдалися, що й

стало причиною того, що люди вважають, ніби психологи нічим не займаються.

А можливо ці люди просто потрапили до некваліфікованих психологів або

взагалі не психологів за освітою, а лише працюючих на цій посаді.

ЗАКІНЧЕННЯ

В нашій роботі викладені основні погляди на людські стереотипи,

описані їх основні класи, параметри, властивості, функції та методи

виявлення. Також розглянуті деякі точки зору відносно особистості та

діяльності психолога. Після чого було проведено дослідження, метою якого

було встанови, які ж в дійсності у мешканців нашого міста існують думки та

стереотипи відносно того, чим займається психолог та які особистісні

характеристики його можуть вирізняти. На підставі чого, ми вважаємо, що

рівень освіченості людей відносно роботи психолога недостатній. Люди, які

ніколи не були на консультуванні, дуже часто виказують негативне ставлення

до психологів. До них приєднуються ті, хто має досвід роботи з психологом

але через їхню некомпетентність, або ж через власне небажання розставатися

з своїми стереотипами вважають психологів просто непотрібними. Але якщо

люди ніколи не були на консультуванні і мають негативні стереотипи та

агресивне відношення до них, то як же вони зможуть зруйнувати власні

стереотипи, якщо вони категорично проти йти на консультування, де вони б

мали таку змогу? Як довело наше дослідження, люди, які були на

консультуванні, не мають такого негативного ставлення та розуміють

необхідність такої професії.

Ми бачимо вихід зі цієї ситуації в тому, щоб підвищувати рівень

поінформованості людей відносно діяльності психологів, проводити лекції та

бесіди хоча б з колективами на підприємствах, а з учнями навчальних

закладів це б ще й могло носити професійно-просвітний та орієнтовний

характер.

Список літератури

1. Байбурин А.К. Некоторые вопросы этнографического изучения

поведения// Этнические стереотипы поведения. Л., 1985. с. 7-21.

2. Кирилина А.В. Гендер: лингвистические аспекты. М.: институт

социологии РАН, 1999. 189 с.

3. Психологический словарь. Под ред. А. В. Петровского, М.Г.

Ярошевского. – М., 1990 г.

4. Электронная версия статьи: Демьянков В.З. Стереотип // Краткий

словарь когнитивных терминов / Кубрякова Е.С., Демьянков В.З.,

Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Под общей редакцией Е.С. Кубряковой. М.:

Филологический факультет МГУ им. М.В. Ломоносова, 1996. С.177-179.

5. Ольшанский Д.В. Психология массы. СП-б., "Питер"., 2001г.

6. Г.Тард "Теория подражания", СП-б.

а також русифіковані версії книг:

7. Dahlgren K. 1978 – The nature of linguistic stereotypes // Papers

from the parasession on the lexicon. - Chicago: CLS, 1978. P.58-70.

8. Quasthoff U.M. 1989 – Ethnozentrische Verarbeitung von

Informationen: Zur Ambivalenz der Funktionen von Stereotypen in der

interkulturellen Kommunikation // Wie verstehen wir fremdes: Aspekte

zur Klarung von Verstehensprozessen: Dokumentation eines

Werkstattgesprachs des GoetheInstituts Munchen vom 24.-28. November

1988. - Munchen: Iudicium, 1989. S.37-62.

9. Storr A. The Art of Psychotherapy. N. Y.: Methuen, 1980.

-----------------------

[1] "@8D>=>2 .., 1978 @.

[2] -, (C A>FV0;L=V9 ?A8E>;>3VW) (2V4 D@0=F. rCle) - A>FV0;L=0 DC=:FVO

>A>18AB>ABV; 2V4?>2V4=89 ?@89=OB8< =>@AV1 ?>2>465=Трифонов Е.В.,

1978 р.

[3] РОЛЬ (у соціальній психології) (від франц. rуle) - соціальна функція

особистості; відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у

залежності від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, у системі

міжособистісних відносин. Поняття ролі ввів у соціальну психологію Д. Мід.

Індивідуальне виконання людиною ролі має визначене "особистісне

фарбування", що залежить, насамперед, від його знань і уміння знаходитися в

даній ролі, від її значимості для нього, від прагнення в більшому чи

меншому ступені відповідати чеканням навколишніх. Діапазон і кількість

ролей визначаються різноманіттям соціальних груп, видів діяльності і

відносин, у які включена особистість, її потребами й інтересами.

Розрізняють ролі соціальні, обумовлені місцем індивіда в системі

об'єктивних соціальних відносин (ролі професійні, соціально-демографічні й

ін.). і ролі міжособистісні, обумовлені місцем індивіда в системі

міжособистісних відносин (лідер, відторгнений та ін.). Виділяють також ролі

активні, що виконуються в даний момент, і латентні, що не виявляються в

даній ситуації. Крім того, розрізняють ролі інституціоналізовані (офіційні,

конвенціональні), зв'язані з офіційними вимогами організації, у яку входить

суб'єкт, і стихійні, зв'язані зі стихійно виникаючими відносинами і видами

діяльності.[3]

[4] УСТАНОВКА [1. attitude; aim (at), purpose; directive; plant, set]

1. Аттитюд. Стан готовності людини певним чином сприймати, оцінювати

інформацію, приймати рішення і діяти. 2. Ціль, орієнтація. 3. Провідна

вказівка, директива.

[5] що викривлюють достовірність висновків комунікативних ефектів.

[6] попередньо ми коротко розповідали кожній людині про суть нашого

дослідження та з’ясовували чи згодна вона прийняти в ньому участь

[7] найчастіші

Страницы: 1, 2, 3