Креативность и ее диагностика

прояви креативності поширюються на багато областей людської активності. Як

правило, творча продуктивність в одній основній для особистості області

супроводжується продуктивністю в інших областях. Вчені і бізнесмени

в

середньому краще контролюють свою поведінку і менш емоційні і чутливі, ніж

діячі мистецтва (Дружинін В.Н.).

За результатами досліджень, з точки зору відношення рівня інтелекту

і креативності, в тому випадку, коли високий інтелект поєднується з високим

рівнем креативності, творча людина, частіше всього, адаптована до

середовища, активна, емоційно-врівноважена, незалежна і т.д. Навпаки, при

поєднанні креативності з невисоким рівнем інтелекту, людина частіше всього

невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соціального оточення.

Поєднання інтелекту і креативності передбачає вибір різних сфер соціальної

активності.

Різні дослідники, приписуючи зовсім протилежні риси творчим

особистостям, мають справу з різними типами людей (за класифікацією Когана

і Воллаха) і приносять висновки, які справедливі для одного типу, на всю

сукупність творчих людей минулого, теперішнього і майбутнього. Можливо

боротьба двох однаково-сильних начал: свідомого (інтелектуального,

рефлексивного) і безсвідомого (творчого) переноситься з екзопсихічного

плану в ендопсихічний (або інтрапсихічний – боротьба з самим собою).

Дослідженнями вікової динаміки творчості займалися М. Зощенко, Я.

Парандовський [28], Е Клег, Г. Леман. Серед російських вчених до цієї

проблеми звернулись І.Я. Перн “Ритми життя і творчості”, Я.А. Рушкевич і

У.Ф. Рибалко [43].

Я.А. Пономарьов наголошував, що для творчої людини найбільшу

цінність мають побічні результати діяльності, дещо нове і незвичне, для

нетворчої - важливі результати по досягненню цілі, а не новизна.

З точки зору В.М. Вільченка, природа творчості ґрунтується на

природі людини як виду, який втратив в результаті мутації інстинктивну

видову програму діяльності. Звідси виникли дефекти , порушення основних

взаємозв’язків: дефект діяльності (зв’язок “людина – природа”) і дефект

відношення (зв’язок “людина – людина”). Наслідком цього стало відділення

людини від природи і світу вцілому. В першопочатковому відділенні творця

від світу багато дослідників бачать причину фантазій, ментальної творчості,

а потім і практичної творчості – втілення мрії в дійсність.

Польський літературознавець Ян Парандовський вважає, що в основі

творчості лежить звільнення від страждань і важких думок, “дух втечі”

(Вовенарг), компенсація ударів долі, матеріальної незабезпеченості,

прагнення до незалежності; тобто творчість – це спосіб виявлення

першопочаткової дезадаптації.[ ; 158].

Творчість на відміну від різноманітних форм адаптивної поведінки,

здійснюється не за принципами “тому що”, або “для того щоб” (каузальним і

теологічним), а “не дивлячись ні на що”, тобто творчий процес є реальністю,

яка спонтанно виникає і завершується.[ ;159].

Відношення до творчості в різні епохи змінювалося. В Стародавньому

Римі в книжці цінився лише матеріал і робота людини, яка переплітала книгу,

а автор був безправним – не переслідувались ні плагіат, ні підробки. В

середні віки, як і значно пізніше творець прирівнювався до ремісника, а

якщо він намагався проявити свою ініціативу, то вона ніяк не схвалювалась.

Творець змушений був заробляти на життя іншим шляхом: Спіноза шліфував

лінзи, Ломоносов цінувався за оди при дворі і створення святкових

феєрверків.

І лише в ХІХ ст. Художники, літератори, вчені та інші “представники

творчих професій” отримали можливість жити за рахунок продажу свого

творчого продукту: “не продається натхнення але можна рукопис продати”

(О.С. Пушкін).

В ХХ ст. Реальна цінність будь-якого творчого продукту визначалась

не вкладом в “скарбницю світової культури”, а тим, в якій мірі вона може

служити матеріалом для тиражування (в репродукціях, телефільмах, радіо і

т.д.). Тому існують неприємні для інтелектуалів різниці в доходах

представників так званого “виконавчого мистецтва” (балет, музичне виконання

та ін.). Але завжди спільна закономірність перекривається індивідуальними

розмежуваннями. Якщо О.С. Пушкін і Дж. Байрон успішно торгували своїми

творіннями, а В. Гюго був мільйонером, то Флобер не заробляв на своїх

працях, а видання деяких навіть оплачував.

Суспільством, однак, розділялись в усі часи дві сфери людської

активності: “активність у вільний час” і “соціально регламентована

діяльність”. Причому соціальна значимість цих сфер мінялась із часом.

В Стародавньому Римі vita activa – діяльне життя вважалось

обов’язком і основним заняттям кожної людини і голови сім’ї, а vita

contemplative – життя споглядальне і взагалі вільний час мало цінувались.

В Древніх Афінах bios theoretikos – теоретичне життя – вважалось

більш “престижним” для вільного громадянина, ніж bios practices – життя

практичне. Можливо саме тому всі геніальні ідеї античності народились в

Древній Греції, а римляни лише втілили їх в статті Римського права,

інженерні споруди і літературні твори.

В епоху Відродження практична діяльність слугувала лише джерелом

засобів для розвитку особистості у вільний від виконання соціальних і

практичних завдань час. Новий час поставив на перше місце Діло, а otium

звузив до хобі.

Інтерес до особистості творця і творчості в ХХ ст. пов’язаний,

можливо, з глобальною кризою, проявом тотального відчуження людини від

світу, ірраціональними відчуттями, що цілеспрямованою діяльністю люди не

вирішують основних проблем свого буття.

Розвиток цивілізації, підвищення складності життя, особиста

відповідальність, множинність вибору, “тиск свободи”, не витримавши якого

розколовся розум “масової людини”, “людини натовпу”, необхідність

самостійно вибирати зразки поведінки після розпаду традиційного суспільства

– все це призвело до виникнення різних видів руйнівної активності: як

саморуйнування, так і руйнування оточуючого світу.

Основні підходи до проблеми творчості

У вітчизняній психології найбільш цілісну концепцію творчості як

психічного процесу запропонував Я.А. Пономарьов [32]. Він розробив

структурно-рівневу модель центральної ланки психологічного механізму

творчості. Вивчаючи розумовий розвиток дітей і розв’язання задач дорослими,

Пономарьов прийшов до висновку, що “результати дослідів ... дають право

схематично зобразити центральну ланку психологічного інтелекту у вигляді

двох сфер, які проникають одна в одну. Зовнішні границі цих сфер можна

уявити як абстрактні межі (асимптоти) мислення. Знизу такою межею буде

інтуїтивне мислення (за ним простягається сфера строго інтуїтивного

мислення тварин).Зверху – логічне ( за ним простягається сфера строго

логічного мислення сучасних ЕОМ).

Критерієм творчого акту, за Пономарьовим, є рівне вий перехід: потреба

в новому знанні складається на вищому структурному рівні організації

творчої діяльності, а засоби задоволення цієї потреби на вищих рівнях. Вони

включаються в процес, який відбувається на вищому рівні, що призводить до

виникнення нового способу взаємодії суб’єкта з об’єктом і виникненню нового

знання. Тим самим творчий продукт передбачає включення інтуїції (роль

несвідомого) і не може бути отриманим на основі логічного висновку.

Основою успіху рішення творчих задач, за Пономарьовим, є “здатність

діяти в умі”, яка визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану

дій.

З креативністю пов’язані дві особистісні риси: інтенсивність пошукової

мотивації і чутливість до побічних утворень, які виникають під час

мислительного процесу.

Пономарьов розглядає творчий акт як включений в контекст

інтелектуальної діяльності за схемою:

1 етап – постановка проблеми, активне усвідомлення;

2 етап – етап рішення (несвідоме);

3 етап – відбір і перевірка рішення – тут знову активізується свідоме.

Якщо мислення першопочатково логічне, тобто доцільне, то творчий

продукт може з’явитися лише в якості побічного. Але цей варіант процесу є

лише одним із можливих.

Таким чином, творчість спонтанна, непланована; недоцільна, мимовільна,

ірраціональна, не піддається (в момент творчого акту) регуляції зі сторони

свідомості. В основі творчості лежить глобальна ірраціональна мотивація

відчуження людини від світу, яка спрямовується тенденцією до подолання,

функціонує за типом “позитивного зворотного зв’язку”: творчий продукт

перетворює процес в переслідування за горизонтом.

Психічне життя – це процес зміни двох форм внутрішньої і зовнішньої

активності: творчості і діяльності. Локально в повсякденному житті домінує

процес діяльності: ми ставимо мету, досягаємо її або не досягаємо, але

здається, що цей процес вічний.

Глобально ж в житті людини перемагає якщо не творчість, яка

пробуджується епізодично, то процес дезадаптації: біологічна смерть

припиняє будь-яку діяльність.

Мабуть, щоб творити, потрібно засвоїти зразок активності творчої

людини, шляхом наслідування вий ти на новий рівень оволодіння культурою і

направитись самостійно далі. Для творчості необхідні власні пізнавальні

зусилля. Але, якщо немає сил, зразки адаптивної поведінки дискредитовані, а

до творчості людина не підготовлена (зразків такої поведінки в її оточенні

не було), вона зривається в прірву руйнування.

Творчість, як і руйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не

цілеспрямована діяльність, а спонтанний вияв людської сутності. Але і

творчість, і руйнування мають певну соціально-культурну оболонку, так як

людина і руйнує, і творить не в природному, а в соціокультурному

середовищі. Однак, засоби і результати процесів творення і руйнування

протилежні.

Головне в творчості не зовнішня активність, а внутрішня – акт створення

“ідеалу”, образу світу. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів

внутрішнього акту.

Виділяючи ознаки творчого акту, практично всі дослідники творчості і

самі творці підкреслювали його безсвідомість, спонтанність, не

контрольованість волею і розумом, а також зміненість станів свідомості.

Наприклад, М. Арнаудов [7] підкреслює, що багато поетів і художників

наголошували на безсвідомій активності духу в творчому процесі.

Можна навести деякі найбільш характерні вислови А. де Віньї: “Я свою

книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона дозріває і росте в моїй голові

як великий плід”; В. Гюго: “Бог диктував, а я писав”; блаженний Августин:

“Я не сам думаю, а мої думки думають за мене”; Мікеланджело: “Якщо мій

важкий молот надає твердим скелям то один, то інший вигляд, то його

приводить в рух рука, яка тримає його, спрямовує і керує ним: він діє під

тиском побічної сили” – і так далі.

З головною роллю безсвідомого, домінуванням його над свідомим в

творчому акті, пов’язаний і ряд інших особливостей творчості включаючи

ефект “безсилля волі” при натхненні.

В момент творчості, мимовільної активності психіки, людина абсолютно не

здатна керувати потоком образів, довільно відтворювати образи і

переживання. Художник не може відтворити прогалини творчої фантазії. Образи

зароджуються і зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника

(раціонально створеним планом твору), більш яскраві і динамічні образи

витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним

екраном, на якому людське безсвідоме відображає себе.

Творець завжди відчуває неможливість пояснити причину, джерело своїх

фантазій. С.О. Грузенберг виділяє декілька варіантів пояснення художниками

творчого натхнення [8].

Найбільш поширені “божественна” і “демонічна” причини творчості.

Причому художники і письменники приймали ці версії в залежності від свого

світогляду. Якщо Байрон вважав, що в людину вселяється “демон”, то

Мікеланджело вважав, що його рукою водить Бог: “Гарна картина наближається

до Бога і зливається з ним”.

Наслідком цього є тенденція, яка спостерігається у багатьох художників,

до відмови від авторства. Оскільки писав не я, а бог, диявол. дух,

“внутрішній голос” (у П.І. Чайковського), то творець усвідомлює себе як,

наприклад, Моцарт, інструментом побічної сили: “Я тут ні до чого”.

Версія неособового джерела творчого акту проходить через епохи,

культури. І в наш час вона відроджується в думках великого Йосифа

Бродського: “… Починаючи вірш поет, як правило. не знає, чим він

закінчиться, і іноді буває дуже здивований тим, що вийшло, адже часто

виходить краще, ніж він передбачав, часто думка заходить далі, ніж він

розраховував … Той, хто пише вірш, пише його передусім тому, що складання

віршу – колосальний прискорювач свідомості, мислення, світоспоглядання.

Відчувши це прискорення одного разу, людина вже не в стані відмовитись від

цього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, “як впадає в

залежність від наркотиків і алкоголю…”

Цей стан відмови від власного “Я”, коли відсутнє відчуття власної

ініціативи і особистої заслуги в створенні творчого продукту, в людину ніби

вселяється якийсь дух, їй внушаються думки, образи, відчуття ззовні. Це

переживання призводить до неочікуваного ефекту: творець починає з відразою

відноситись до своїх творінь. Виникає так звана посттворча сатурація. Автор

відчужується від своєї праці. А при виконанні цілеспрямованої діяльності, в

тому числі трудової, присутній протилежний ефект, а саме – “ефект вкладеної

діяльності”. Чим більше людина затрачає сил для досягнення мети, створення

продукту, тим більшу емоційну значимість цей продукт для неї набуває.

Я. Парандовський, на основі аналізу багатьох випадків, стверджує: “Є

письменники, для яких видана книга ніби перестає існувати” і наводить

відповідні приклади: Кафка заповідав спалити свої рукописи, Кіплінг один із

своїх творів (“Recessional”) кинув у корзину і т.д.[8a].

Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх

ситуативних причин – друга основна його ознака.

Потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана або неможлива із-

за зовнішніх обставин: свідомість ніби провокує активність безсвідомого.

При цьому авторська активність знищує будь-яку можливість логічної думки і

здатність до сприйняття оточуючого. Багато авторів приймають свої образи за

реальність. Творчий акт супроводжується збудженням і нервовою напруженістю.

На долю розуму залишається лише надання закінченої, соціально прийнятної

форми продуктам творчості, відкидання лишнього і деталізація.

Отже, спонтанність творчого акту, пасивність волі автора і зміненість

стану його свідомості в момент натхнення, активність безсвідомого говорять

про особливе відношення свідомого і безсвідомого.

Свідомість (свідомий суб’єкт) пасивна і лише сприймає творчий продукт.

Несвідоме (несвідомий творчий суб’єкт) активно породжує творчий продукт і

представляє його свідомості.

Подібне трактування вперше було запропоноване психологом В.Н. Пушкіним.

Таким чином, головна особливість творчості пов’язана зі специфікою

протікання процесу в цілісній системі психіки, яка породжується активністю

суб’єкта. Інша справа – оцінка продукту як творчого. Тут в силу вступають

соціальні критерії: новизна, осмисленість, оригінальність і т. д.

Існує як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей.

Вони можуть бути сформульовані наступним чином: [49]

1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна

обдарованість виступає в якості необхідної, але

недостатньої умови творчої активності особистості. Головну

роль в детермінації творчої поведінки відіграють

мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А.

Олох, Д.Б. Богоявленська, А. Маслоу та ін.). До числа

основних рис творчої особистості ці дослідники відносять

когнітивну обдарованість, чутливість до проблем,

незалежність в невизначених і складних ситуаціях.

Окремо стоїть концепція Д.Б. Богоявленської, яка вводить

поняття креативна активність особистості, вважаючи, що

вона обумовлена певною психічною структурою, притаманною

креативному типу особистості. Творчість, з точки зору

Богоявленської, є ситуативною нестимульованою активністю,

яка проявляється в прагненні вийти за межі заданої

проблеми. Креативний тип обдарованості притаманний всім

новаторам, незалежно від роду діяльності: художникам,

музикантам, винахідникам.[10].

2. Творча здібність (креативність) є самостійним фактором,

незалежним від інтелекту (Дж. Гільфорд, К. Тейлор, Г.

Грубер, Я.А. Пономарьов) – між рівнем інтелекту і рівнем

креативності є незначна кореляція.

Найбільш розвинутою концепцією є “теорія інтелектуального порогу” Е.П.

Торранс: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний

фактор, при IQ вище 120 творчі здібності стають незалежною величиною, тобто

немає креатинів з низьким інтелектом, а є інтелектуали з низькою

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6