Влияние уровня притязаний на уровень удовлетворенности отношениями с противоположным полом

або особа, що її заміщає. Хлопчик хоче мати матір, хоче виражати свої

еротичні почуття точно так само, як, по його спостереженню, роблять люди

старшого віку. У той самий час батько сприймається як перешкода до

одержання генітального задоволення. Звідси, через суперництво або ворожнечу

з батьком, тому що хлопчик розуміє, що батько не бажає терпіти його

романтичні почуття до матері, у результаті чого виникає небезпека відплати,

з'являється острах кастрації. Це змушує відмовитися від прагнення до

інцесту з матір'ю.

Вирішення Едипова комплексу відбувається на більш пізній стадії

розвитку, приблизно між п'ятьма і сьома роками, коли хлопчик пригнічує свої

сексуальні бажання і починає ідентифікувати себе з батьком. Цей процес, що

одержав назву ідентифікації з агресором, виконує декілька функцій. По-

перше, придбання конгломерату цінностей, моральних норм, установок, моделей

статеворольового поводження. По-друге, у процесі ідентифікації хлопчик може

утримати матір, як і об'єкт любові, шляхом заміщення, тому що він має ті ж

якості, що і батько. Однак найважливішим є інтерналізація батьківських

заборон і норм, що дає грунт для розвитку совісті або суперего. Тобто

суперего являється вирішенням Едипова комплексу.

Версія Едипова комплексу в дівчинок називається комплексом Електри.

Вступаючи у фалічну стадію, дівчинка виявляє відсутність пенісу (що може

символізувати відсутність сили), як у брата і батька. На цьому грунті, по

Фрейдові, у дівчинок розвивається заздрість до пенісу, що виражається у

відкритій ворожості до матері, докоряючи, що та родила її без пеніса.

Прагнення до батька формується на уявленні про нього як власника цього

органа. Сексуальне задоволення фокусується на кліторі, і в дівчинок 5-7

років кліторальна мастурбація супроводжується маскулінними фантазіями, у

яких клітор стає пенісом. Вирішення комплексу Електри в дівчинок, по

Фрейдові, йде тим же шляхом що в хлопчиків, тобто ідентифікацією із

матір'ю.

Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії поводяться зухвало,

вони хвалькуваті і необачні, домагаються успіху (символічну перемогу над

батьком), «донжуанський» стиль поводження.

Жінок фалічна фіксація приводить до схильності фліртувати, зваблювати,

до безладних статевих зв'язків, хоча можуть здаватися наївними і

безневинними в сексуальному відношенні.

Недозволені комплекси можуть призводити до невротичних моделей

поводження, що мають відношення до імпотенції і фригідності*.

Латентний період. У проміжку від 6-7 років до початку підліткового віку

розташовується фаза сексуального затишку, латентний період.

Фрейд приділяв мало уваги процесам у цей період, тому що на його думку

сексуальний інстинкт у цей час приблизно дрімає.

Початкова фаза генітальної стадії (періоду, що продовжується від

зрілості до смерті) характеризується біохімічними і фізіологічними змінами

в організмі. Результатом цих змін є характерне для підлітків посилення

збудливості і підвищення сексуальної активності. Інакше кажучи вступу у

генітальну стадію характерне найбільш повне задоволення сексуального

інстинкту. Розвиток у нормі веде до вибору шлюбного партнера і створенню

сім'ї.

Генітальний характер – ідеальний тип особистості в психоаналітичній

теорії. Розрядка лібідо в статевому акті забезпечує можливість

фізіологічного контролю над імпульсами, що надходять від статевих органів.

Фрейд казав, що для того щоб сформувався нормальний генітальний тип

характеру, людина повинна відмовитися від пасивності, властивої дитинству,

коли усі форми задоволень давалися легко.

Грунтуючись на вищесказаному, ми можемо стверджувати, що за умови

послідовного закономірного проходження кожного етапу психосексуального

розвитку, без можливих порушень якого-небудь з етапів, становлення

особистісної сексуальності повинне відповідати нормі.

Частина ІІ: ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ІДЕАЛЬНОГО ОБРАЗУ ЧОЛОВІКА НА СЕКСУАЛЬНІ

ВІДНОСИНИ ЖІНКИ І РІВЕНЬ ЗАДОВОЛЕННЯ НИМИ

2.1. ВНУТРІШНІЙ ІДЕАЛЬНИЙ ОБРАЗ ЧОЛОВІКА

Інтимні відношення – частина загальних відношень, і в них, як у лінзі,

фокусуються всі плюси і мінуси взаємовідносин партнерів.

Згідно лікарю Понепоу розірвання шлюбів відбувається звичайно внаслідок

чотирьох причин. Він розташовує їх в наступному порядку:

1. сексуальна дисгармонія

2. розходження у поглядах щодо того, як проводити час дозвілля.

3. фінансові труднощі

4. психічні, фізичні або емоційні порушення.

Примітно те, що сексуальні відносини займають перше місце.

Головною причиною статевої незадоволеності є психологічний, або

емоційний аспект. Тут можуть бути і переживання через фінансові труднощі

партнерів, і сімейні конфлікти, будь що. Але на наш погляд перше місце

займає ідеальний образ чоловіка. Він несвідомий.

Зовсім недавно Мані (1988) для пояснення формування сексуальної

орієнтації запропонував так називану теорію любовної карти. Любовна карта –

це деяка матриця, ідеальний спосіб коханця, любові і сексуально-еротичних

відношень, що формується в мозку й у свідомості людини в ході розвитку. На

думку Мані, любовну карту людини можна розглядати як записану в мозку

програму індивідуальних психологічних і фізіологічних особливостей

любовного почуття й еротизму. Вона складається в дитинстві, у віці від 5 до

8 років. Ушкодження любовної карти в таких травмуючих ситуаціях, як інцест,

фізичний розлад або вкрай негативне відношення батьків до статі дитини,

може зрештою привести до аномалій у статевому поводженні. Він залишається

на позиціях змішаної, біосоціальної природи цього явища, але підкреслює

наступну думку: "У цілому, створюється враження, що найбільше важливим

періодом для формування гомосексуальності, бісексуальності і

гетеросексуальності є пізній дитячий і препубертатний вік". [13, с. 302]

На думку К.Г. Юнга у кожному чоловікові є жіночий початок. У жінці –

чоловічий. Юнг назвав ці архетипи аніма (ідеальний образ жіночого початку,

що знаходиться у чоловікові) і анімус (ідеальний образ чоловічого початку,

що знаходиться у жинці). Вони є несвідомими. Знайомлячись з чоловіком, на

підсвідомому рівні у жінки одразу ж відбувається порівняння її анімуса з

цим чоловіком. Чим більш вони схожі – тим більш жінка симпатизує

чоловікові. І дуже часто при спробах пояснити, що саме їй в ньому

сподобалось, жінка не може знайти відповіді. Якщо ж продовжувати наполягати

– відбувається процес захисту свідомості: раціоналізація. Жінка намагається

свідомо пояснити це, тоді ми можемо почути такі слова: “він такий… ну я не

можу знайти слів” або приводять такі описи, які свідомо вважаються більш

доречними, відповідними реальності: “вродливий, розумний…” і т.д. [15]

На думку Фрейда є два шляхи, за якими обирається партнер: нарцистичний

та едипальний. Тобто людина підсвідомо шукає партнера схожого або на себе

самого, або на батька протилежної статі. Від цього і залежить ідеальний

образ на думку Фрейда. [9]

На думку Джеймса Вайнрика, вирішальну роль у формуванні образу

ідеального сексуального партнера грає не ідентифікація, бажання

уподібнитися деякому зразку, а депривація, емоційний дефіцит: людину

приваблює стать тієї значимої особи (або осіб), від якої він був у

дитинстві відчужений. У світлі цієї теорії важливим індикатором майбутньої

сексуальної орієнтації дитини є стать дітей, із якими він не грає в

молодшому шкільному віці. "Нормальні" діти віддають перевагу грати з

однолітками власного статі. Дівчинки і фемінізовані хлопчики звичайно

виключають із кола свого спілкування "натуральних" хлопчиків, що здаються

їм занадто агресивними і грубими. Маскулінні хлопчики і козаки-дівчиська,

навпаки, виключають із своїх ігор дівчинок. Це відштовхування породжує в

дитини потребу компенсувати свою ущербність, і ця потреба з віком може

трансформуватися в одностатеву любов: фемінізовані хлопчики хочуть, щоб їх

любили чоловіки, а маскулінні дівчинки, навпаки, тягнуться до фемінінних

жінок. [2]

Але з якої б точки зору ми не розглядали питання ідеального образу,

усюди ми знайдемо визнання важливості дитинства, емоційних переживань у

ньому на становлення ідеального образу. Також усюди ми знайдемо

підтвердження того, наскільки важливу роль відіграє цей образ у сексуальних

відносинах.

Якщо реальний партнер не повністю відповідає ідеальному образу – можуть

виникати, у першу чергу, психологічні дисгармонії, може розвинутися начебто

без видимих причин депресія, невдоволення партнером, стосунками з ним.

Статева незадоволеність, скарги на яку пред'являє усе більше число

людей, може приводити до розвитку застійних і запальних явищ у статевих

органах, безплідності, росту міоми матки і ендометриозу, неврозам (біля 60%

у структурі неврозів у жінок і чоловіків), прояву схованих психічних

захворювань, розладам ерекції і сім'явивергання в чоловіків, зрідшанню

оргазму в жінок.

Але можуть бути і більш глибокі психічні порушення психосексуального

розвитку. Особливо якщо перший досвід жінка отримує з партнером, який не

відповідає її ідеальному образу. Чим більше ця розбіжність, тим більш

складними, на наш погляд, можуть бути зміни.

Ми вважаємо доцільним розглянути відносність поняття сексуальної норми

та деякі види психосексуальних порушень

2.2. ДИНАМІКА І ВІДНОСНІСТЬ СЕКСУАЛЬНОЇ НОРМИ

Енциклопедичний довідник сексології трактує сексуальну норму як

"оптимум індивідуальних статевих проявів у життєдіяльності людини, що

дозволяє йому випробувати сексуальну насолоду і забезпечувати гармонію

інтимних відносин з партнером за рахунок уміння розуміти почуття і бажання

сексуального партнера й адекватно виражати власні психосексуальні потреби в

спілкуванні з ним". [4, с.200]

Перекручені, неправильні уявлення про сексуальну норму нерідко

створюють у людей значні труднощі в особистому житті і можуть призвести до

формування в них мнимих сексуальних розладів, сексуальних дисгармоній і

сексуальних неврозів.

Одним з можливих підходів до вивчення даної проблеми є нозоцентричний

(від патології до норми), відповідно до якого спочатку визначаються границі

сексуальної патології, а всі статеві прояви, що не відносяться до неї

вважаються різними варіантами норми. Поняття норми – середня величина,

виведена з частотних характеристик тих чи інших сексуальних проявів. [12]

При цьому нормальним вважається те, що найчастіше зустрічається, а до

ненормального відносять все те, що зустрічається порівняно рідко, причому

ступінь ненормальності відповідає ступеню рідкості тих чи інших сексуальних

проявів.

Друге поняття норми в медико-психологічному аспекті не зв'язано ні з

критерієм цінності, ні ступенем частоти. Під поняттям "нормальне" мають на

увазі все здорове, необхідне для гарного фізичного і психічного

самопочуття, гарної соціальної адаптації.

Виділяють партнерську й індивідуальну сексуальну норму. К.Імелинський

наводить такі критеріїв партнерської норми:

1) розходження статі,

2) зрілість,

3) взаємна згода,

4) прагнення до досягнення обопільної насолоди,

5) відсутність збитку здоров'ю, відсутність збитку іншим людям, тобто

суспільству.

Відповідно до цих критеріїв до партнерської норми можуть бути віднесені

усі форми сексуальної активності, сексуального поводження і сексуальних

дій, що мають місце між двома зрілими особистостями різної статі,

приймаються ними обома і спрямовані на обопільну насолоду, що не шкодить їх

здоров'ю і не порушує норм суспільства.

Перераховані вище критерії партнерської норми досить умовні. Разом з

тим, вони дозволяють цілком адекватно оцінити відносини між сексуальними

партнерами з погляду оптимальності їхньої відповідності один одному в

інтимній сфері. Розглядати границі сексуальної норми і патології можна з

позиції значення статевої сфери для людини в самому широкому її розумінні.

До такого підходу до сексуальної норми відноситься потенційна здатність

виконувати всі 3 основні функції сексуальності: біологічну (запліднення),

психологічну (насолода, задоволення) і соціальну (реалізація потреби в

міжособистісних контактах). Утруднення чи неможливість реалізації людиною

кожної з цих функцій будуть визначати виразність у нього відхилень від

норми убік сексуальної патології.

Клінічне розуміння сексуальної норми охоплює широке коло сексуальних

дій і форм поводження, що умовно можна підрозділити на три категорії норми:

"оптимальну, прийняту і терпиму". [1, с.171]

До оптимальної норми варто віднести сексуальні дії і форми поводження,

що, завдяки своїм особливостям найбільш бажані з індивідуальної і

соціальної точок зору.

До прийнятної (визнаної) нормі відносяться такі сексуальні дії і форми

поводження, що, хоча і не є оптимальними, але не обмежують індивідуального

розвитку людини і не заважають йому налагоджувати тісні міжособистісні

контакти.

До терпимої норми варто віднести такі сексуальні дії і таке поводження,

оцінка яких може бути різної з погляду норми чи патології і залежить від

особистісного, ситуаційного і партнерського контексту. Сюди відносяться

такі форми поводження, що обмежують можливості гармонічного підбору

сексуального партнера і встановлення з ним тісних зв'язків. Однак ці

обмеження не мають абсолютно патологічного характеру, оскільки відповідний

сексуальний вибір може забезпечити гармонійне статеве життя в партнерської

пари.

Ми вважаємо, що всі наведені вище критерії сексуальної норми взаємно

доповнюють один одного, однак не виділяють границі повної сексуальної

норми, що, крім основної потреби в розрядці сексуальної напруги, містить у

собі задоволення потреби в позасексуальних контактах з коханою людиною.

Таким чином, сексуальні відносини тим більш наближаються до норми, чим

сильніше вони зміцнюють зв'язок партнерів. Усе це свідчить про відносність

поняття сексуальної норми і про необхідність розглядати її з урахуванням

функціонування партнерської пари, причому не тільки в сексуальній сфері.

2.3. СЕКСУАЛЬНА ПАТОЛОГІЯ.

Порушення психосексуальних орієнтацій являють собою перекручування

спрямованості статевого потягу і форм його реалізації, що відомі за назвою

статеві перекручення (сексуальні перверсії, парафілії). Їх можна вважати

істинними тільки тоді, коли перекручений статевий потяг витісняє і заміщує

нормальне статеве життя.

Сексуальні девіації торкаються вибірково спрямованості лібідо. Для них

характерна незвичність вибору. Але незвичність – поняття досить умовне.

Соціологічний термін “девіація” має більш вузький зміст, визначає

поведінку, яка порушує будь-які соціальні або культурні норми, викликаючи

насторожене або вороже відношення до оточуючих. Ще сильніший цей негативний

оціночний зміст в понятті “статеве перекручення”, яке припускає, що така

поведінка не тільки незвична, але й хвороблива, що порушує не тільки

соціальні норми, але й закони природи. Нарешті, психологічно ненормально не

тільки те, що дивно (погляд з боку), але й те, що спричиняє самій людині

незручності та робить його неповноцінним.

Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна,

нейроендокринна, конвенціональна (умовно рефлекторна), психоаналітична й

ін. Кожна з них пояснює перекручування спрямованості статевого потягу

порушеннями визначеного етапу психосексуального розвитку. Розподіл

парафілій на уроджені і придбані чисто умовне, оскільки психосексуальні

орієнтації формуються в процесі постнатального онтогенезу і визначаються

тісними взаємовідносинами соціально-психологічних факторів і патологічно

зміненого ґрунту, що нерідко деформується в пренатальному періоді.

Для розуміння даних девіацій ми пропонуємо хоча б дуже стисло

ознайомитися з видами порушень психосексуального розвитку.

2.3.1. ВИДИ ПОРУШЕНЬ ПСИХОСЕКСУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Транссексуалізм – порушення статевої самосвідомості

(аутоідентифікация,) виявляються різними варіантами транссексуалізму –

стійке усвідомлення своєї відносності до протилежної статі, незважаючи на

правильне (відповідно генетичній статі) формування гонад, урогенитального

тракту і вторинних статевих ознак.[10]

Транссексуальні особистості удягаються відповідно до психічного

відчуття своєї статевої приналежності, що не відповідає соматичній статі, і

виявляють прагнення до зміни структури свого тіла.

Трансвестизм – порушення стереотипу статеворольової поведінки – (от

лат. “транс” – через та “вести-ре” одягатись) отримання сексуальної

насолоди та задоволення від перевдягання в одяг протилежної статі.

Зустрічається майже завжди тільки у чоловіків. На відміну від

транссексуалів, які відхиляють свою громадянську стать, трансвестити

звичайно не мають на рахунок цього вагань та не хочуть змінювати свою

статеву ідентичність. Саме одяг протилежної статі дає максимум сексуального

задоволення, в останній час вони вдягаються та поводять себе згідно своєї

статі.

Гомосексуалізм – порушення психосексуальної орієнтації за статтю

об’єкта (от греч. Homуs – такий самий), гомоеротизм, сексуальна інверсія,

гомофілія, еквісексуалізм – сексуальний потяг до осіб власної статі;

жіночий гомосексуалізм має назву “лесбіянство” (від острова Лесбос).

Страницы: 1, 2, 3