Українські видання Біблії

1.3 Першодрук. Острозька Біблія 1581 р

Острозька Біблія - видатна пам’ятка української культури. (Додаток №4, 5). Один з авторів не безпідставно назвав її «королевою української книг». Будучи надрукованою на початку 80-их рр. ХVІ ст., вона отримала значне поширення серед православних слов’ян, а також молдаван та румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників.

Шанобливе ставлення до цієї Біблії як з боку православних, так і представників інших християнських конфесій стало однією з причин того, що збереглося чимало примірників цього видання. При гіпотетичному накладі 1500-2000 екземплярів до нашого часу дійшло понад 260 примірники, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, а й також Росії, Білорусії, Польщі, Литви, Румунії, Ватікану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії, Голландії, Болгарії, Франції, Великобританії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Узбекистану та Киргизії.

Острозька Біблія виступила важливим чинником розвитку богословської думки в Православній Церкві, стала першим повним зібранням книг Старого й Нового Заповітів старослов’янською мовою й, відповідно, виступала основою для різноманітних видань біблійних текстів цією мовою. Тому є підстави говорити про її вплив не лише на українську культуру, а й на культури інших народів “православно-слов’янського простору”.

Те, що повний текст Біблії старослов’янською мовою був надрукований саме в Острозі на початку 80-их рр. ХVІ ст., було далеко не випадковим. До того часу тут склалися значні традиції роботи з біблійними текстами.

Є підстави вважати, що відомий першодрукар Франциск Скорина, який у 1517-1519 рр. в Празі видав значну частину старозавітних книг у перекладі на “руську мову”, власне, мову, близьку до тогочасної української й білоруської, на початку 20-их рр. ХVІ ст. жив неподалік Острога в Кременці. Справа в тому, що він у той час знаходився на службі у віленського католицького єпископа Яна, котрий володів цим містом і переважно перебував тут. Існує навіть думка, що Ф.Скорина планував продовжити свою видавничу діяльність у Кременці.

Скориненські впливи є помітно відчутними на Волині. Так, дослідники відзначали, що знамените Пересопницьке євангеліє, на якому клянуться Президенти України, зазнало певного впливу Скориненських видань. Цей вплив простежується в післямові, в написанні окремих літер, а також у мові цієї пам’ятки. Варто зазначити, що Пересопницьке єваргеліє створювалося неподалік Острога. Почали його переписувати в Дворецькому монастирі біля Ізяслава в 1556 р., а завершили в Пересопниці в 1561 р.

Дослідники цілком спреведливо відзначають, що на Скориненські видання мало вплив білоруське мовне середовище. Однак ці книги мали й відношення до України. Саме з українських земель походить чимало рукописних списків книг білоруського першодрукаря.

До 1568 р. відносять т.зв. Ярославський список видань Ф.Скорини, до якого ввійшли книги Іова, Притчі, Екклезіаст та Премудрість Соломона. У ньому ім’я в передмові ім’я білоруського першодрукаря замінене іменем переписувача Василя Жугаєва з м. Ярослава в Галичині, що іменує себе, подібно Ф.Скорини, доктором у лікарських науках і навіть перекладачем згаданих книг.

У ряді випадків українські рукописні списки видань Ф.Скорини поєднуються з іншими біблійними текстами, що, можливо, відносяться до втраченої частини повного Скориненського перекладу Біблії. До таких варто віднести рукопис Луки з Тернополя, взаємодоповнювані списки Дмитра із Зінькова та Іоана (Івана) з Манячина.

У оглаві тернопільського списку Біблії перераховані всі книги Старого й Нового Заповітів. Наприкінці П’ятикнижжя вміщена замітка з наслідуванням Ф.Скорини: “Божею помощью, повелінієм і пильностію худаго человіка на імя Луки в неславнєм граді Тернополі”. Щодо правопису й тексту, зазначає М.Возняк, то тернопільський список подібний до біблійних книг “писарчика” Дмитра із Зінькова та священика Івана з “неславного града Маначина” [41, 16].

Зіньківський список Дмитра містить П’ятикнижжя, книги Ісуса Навіна, Суддів, Руф, чотири книги Царств, дві книги Параліпоменона й початок молитви Манасії. Маначинський рукопис включає продовження молитви Манасії й решту старозавітних книг за винятком Псалтиря й закінчення книг Маккавеїв. Ці обидва списки, що були штучно розірвані, творять відносно повний корпус усіх старозавітних книг.

Цікаво прослідкувати час появи та географічне походження цього списку . У книгах даного списку зустрічаємо ряд різних згадок, що відносяться до 1573-1577 рр. Так, наприкінці П’ятикнижжя Мойсея сказано, що переписав їх “Дмитро із Зінкова писарчик” року 1575. А в приписці до книги Єзекії читаємо: “Скончашася книги Езехіа пророка Божіа Божією помощією повеленієм же и пилностію богобойного ієрея Іоанна пастіря Христових овец в неславнім же граді Маначині по воплощеніи Слова Божія… літа тисящнаго пятсотого седмьдесят семого”.

Із цих записів випливає, що якась частина книг цього списку, принаймні, П’ятикнижжя Мойсея, переписувалися в якомусь Зінькові писарем Дмитром. М.Возняк припускав, що в даному випадку йдеться про містечко Зіньків у Летичівському повіті на Поділлі [42, 148]. Очевидно, він виходив з того, що переписування книг мало би робитися в місті або хоча б у містечку. Писар не називає населений пункт, де він здійснював свою працю, містом. Та й у ХVІ ст. відомі випадки, коли книги переписувалися в селах.

На думку дослідників, список писаря Дмитра міг бути створений у селі Зіньки (чи Зеньки), що знаходилося неподалік містечка Сурожа. У цьому регіоні були відносно розвинуті культурні традиції. Із Сурожа походив один із відомих полемістів Острозького культурного осередку Василь Суразький [43, 94]. Неподалік від Зіньків, в селі Рахманів, у 1619 р. Кирило Транквіліон-Старовецький видрукував “Євангеліє учительне” [44, 295]. Ще в одному селі поблизу Зіньків, у Хорошові, в 1581 р. було перекладене Євангеліє розмовною українською мовою [45, 147]. До цього треба ще додати, що село Зіньки знаходилося на півдорозі між такими культурними центрами Волині, як Острог і Кременець. Саме ж село, яке належало до володінь князів Острозьких, було відносно великим й ділилося на дві частини. Окрім селян, тут також жили ремісники-гончарі [46, 100]. Все це дає підстави вважати, що в цьому селі й міг бути укледений зіньківсько-маначинський список старозавітних книг чи, принаймні, його частина.

Не зовсім зрозуміло, що це за населений пункт. У списку він називається “неславним градом”. М.Возняк, судячи з усього, не брався ідентифікувати цей “град”. Відомо, що у володіннях князів Острозьких, на відстані близько ста кілометрів від Зіньків знаходилося село Монятин . Воно мало фільварок, панську садибу з господарськими приміщеннями й, судячи з усього, певні укріплення. Тому Монятин міг сприйматися як “град”. У ті часи під даним терміном не обов’язково розумілося місто. Так міг іменуватися укріплений населений пункт.

Загалом я схиляюся до думки, що зінківсько-маначинський список міг з’явитися на Волині, у володіннях князів Острозьких. До речі, до їхніх володінь відносилися також Тернопіль та Ярослав, де з’являлися подібні списки. Отже, в Україні в середині 70-их років ХVІ ст., коли, власне, починалася робота над Острозькою Біблією, вже були перекладені практично всі старозавітні книги руською чи то старослов’янською мовою. Показово, що ці списки знаходилися саме у володіннях князів Острозьких. Очевидно, їх варто вважати предтечами Острозької Біблії.

Активна робота по підготовці Острозької Біблії розпочалася у середині 70-их рр. ХVІ ст. Саме в березні 1575 р. управителем Дерманського монастиря князь Василь.Острозький призначив друкаря Івана Федоровича (Федорова) [48, 24]. Вже тоді можновладець почав виношувати план створення своєрідного культурного комплексу, де би поєднувалися друкарня й гурток вчених-богословів, котрі б готували до друку відповідні книги, а також школа.

Ймовірно, вже в 1575 чи 1576 рр. виник такий гурток вчених, які працювали над підготовкою до друку Острозької Біблії. Паралельно з цим вони викладали в школі підвищеного типу, готуючи для себе заміну і залучаючи учнів для перекладу й редагування біблійних текстів.

Робота над повним корпусом Біблії було складною справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх. Про це так розповідалося в першій передмові до Острозької Біблії, написаній від імені князя В.Острозького: “Бо і книг, що називаються біблія, на виконання цього діла на початку ми не мали, які за нашою думкою, щоб почати це діло в усьому були задовільні. Але і в усіх країнах нашого роду і слов’янської мови не знайдено ні однієї, що містила б усі книги Старого Завіту, хіба що у шляхетного і у видатного ссвіточа православ’я, пана і Великого Князя Івана Васильовича московського… Ревним проханням випрошену боговибраним чоловіком Михайлом Гарабурдою, писарем Великого Литовського Князівства, повну Біблію ми удостоїлися держати, що з грецької мови сімдесять і двома перекладачами, більше ніж п’ятьсот літ тому перекладена на слов’янську мову ще за великого Володимира, який охрестив Руську землю. Ми також знайшли і багато інших Біблій, різні письма і різними мовами, і ми приказали дослідити їх вміст, чи всі відповідають в усьому божественному писанні. І знайдено багато відмінностей, не лише відмінності, але і зіпсутий текст, через що ми були дуже розстроєні”. Далі князь говорить про те, що він сумнівався, чи вдасться йому довершити роботу, яку розпочав. Зрештою, він вирішує не припиняти роботу: “Тому своїми посланнями і письмами, рьходячи числені краї світу, як римські краї, так і кандійські острови, також і числені грецькі, сербські і болгарські монастирі, я прийшов аж до самого намісника апостолів і голови правління всієї східньої Церкви, пречесного Єремія, архиєпископа Константинополя, нового Риму, вселенського патріярха високопрестолької церкви, просячи уклінно та ревно як людей обізнаних з грецькими та слов’янськими святими писаннями, так і добре справлені списки, якіз з певністю без помилок. Всесильний Бог за своєю великою добротою подав це мені, бо, як раніше було сказано, знайшов я потрібні книги і працівників для пресвятого діла. Добре порадившись з ними і багатьома іншими, що добре вишколені в божественних писаннях, і зі спільною порадою та однозгідним рішенням я вибрав список древнього славного письма і преглибокої мови, і тексту грецького 72-ма блаженними і богомудрими перекладачами на ревне благання любителя книг Птоломея Филадельфа, єгипетського царя, перекладений з єврейської мови на грецьку. Він більше, ніж інші, годився з єврейськими та слов’янськими текстами, і я наказав в усьому його держатися упевнено і без змін” [49, 12-13].

Дослідники неодноразово зверталися до цих слів, характеризуючи роботу над Острозькою Біблією. Але, на жаль, тут часто відбувалося зміщення акцентів. Так, у російській історіографії спеціально зверталася увага на слова передмови, де говорилося, що князь В.Острозький отримав від князя Івана Васильовича (Грозного) повний текст Старого Завіту Біблії, який ще ніби за часів Володимира був перекладений старослов’янською мовою із грецької Септуагінти (тобто грецького перекладу 72-ох тлумачів). Цей текст дослідники ототожнювали з т.з. Геннадіївською Біблією, яка була укладена під керівництвом архиєпископа новгородського Геннадія в останні роки ХV ст. і при укладенні якої використовувалася не тільки і не стільки Септуагінта, як Вульгата (латиномовний переклад старозавітних книг). Відповідно, робився висновок, що праосновою Острозької Біблії є Біблія Геннадіївська.

Цей сфоєрідний науковоподібний міф утвердився не лише в російській історіографії. Він перейшов у істографію радянську. Також прижився в роботах українських, польських та інших дослідників.

Насправді ж ні об’єктивний аналіз передмови до Острозької Біблії, ні аналіз її тексту не дає підстав так вважати. Із зазначеної передмови випливає наступне:

·                    По-перше, князь В.Острозький збирав різноманітні біблійні тексти старослов’янською мовою. Серед них була й Геннадіївська Біблія, котра користувалася авторитетом як давня, “автентична” збірка біблійних книг. Однак ні один із слов’янських текстів Біблії не задовольнив князя.

·                    По-друге, князь, не маючи доброго біблійного тексту, послав своїх представників у різні землі (Італію, Кандійські острови, Грецію, Сербію, Болгарію), щоб ті збирали добре перекладені й написані книги Біблії.

·                    По-третє, за основу для перекладу старозавітних книг зрештою була взята Септуагінта. При цьому спеціально відзначалося, що даний текст найкраще узгоджувався з єврейськими й слов’янськими текстами.

Аналіз тексту Острозької Біблії значною мірою підтверджує свідчення передмови до цієї книги. Використовуючи уже існуючі старослов’янські переклади, укладачі Біблії звіряли їх з Септуагінтою. При потребі робили доповнення чи викидали зайві речення. За Септуагінтою виправили зроблений з латинської Біблії переклад книг Параліпоменон, Єздри, Неємії, 1-ї та 2-ї книг Маккавеїв. Додатково з грецької мови переклали Естер, Пісню пісень, Премудрості Соломона. Із видань грецького тексту укладачі, схоже, використовували Комплютенську Поліглоту й Альдінську Біблію.

Тим не менше, окремі старозавітні книги були перекладені й виправлені за латинською Вульгатою. Це стосується книг Товіт та Юдіф. Можливо, також острозькі книжники зверталися й до чеського перекладу Біблії. В окремих місцях могли використовувати єврейський оригінал чи невідомий нам зараз грецький текст .

Загалом вони зробили велетенську роботу, здійснивши порівняльний аналіз різноманітних текстів. Навіть у Західній Європі, де філологічна наука була достатньо розвинутою, у той час подібну роботу ніхто не робив.

Хто зійснював укладання й редагування Острозької Біблії, на жаль, невідомо. Ймовірно, ця робота здійснювалася під керівництвом Герасима Даниловича Смотрицького, який був автором віршованих та прозових передмов до Острозької Біблії [53, 28].

Про нього відомо, що походив він зі православної священницької родини. Його батько, дяк Данило, переписував книги. Зокрема, збереглася переписана ним у Смотричі (біля Кам’янця-Подільського) збірник для отця Василія. Син Герасима, Мелетій, у полемічному творі “Оборона Верифікації” пише, що його батько був писарем при трьох кам’янецьких старостах.

Тобто можна говорити, що походив він із сім’ї книжників, сам працював писарем. Отже, добре володів грамотою. До того ж народився й жив у регіоні, де були відносно розвинуті культурні традиції. Адже Кам’янець-Подільський належав до великих міст. Тут існували школи, переписувалися й укладалися книги. Ця земля дала талановитого письменника, соратника гуманіста Максима Грека Ісайю Кам’янчанина. Відомо, що ще в 1561 р. він прибув до Москви, сподіваючись тут придбати деякі книги, в т.ч. й повний тексті Біблії старослов’янською мовою.

Судячи з усього. Не виключено, що ці книжники могли спілкуватися й виношували ідею видати повний текста Біблії на старослов’янській мові.

Ймовірно, десь у середині 70-их рр. ХVІ ст. Г.Смотрицький перебрався до Острога на запрошення князя В.Острозького, де здійснював редагування Біблії. Водночас він працював у Острозькій академії ректором. У 1587 р. Г.Смотрицький видав збірник полемічних творів, куди ввійшли “Ключ царства небесного” й “Календар римський новий”. Також З.Копистенський у «Палінодії» пише, що Г.Смотрицький був автором поетичних творів.

Без сумніву, він був досить освіченою людиною. Володів як старослов’янською, так і тогочасною “руською” книжною мовою. Його передмова до “Ключа царства небесного” дає підстави вважати, що знав він грецьку та арабську мови. Можливо, також володів латинською.

До укладачів Острозької Біблії можна віднести Тимофія Михайловича. У 1580 р. він видав “Книжка, собраніе вещей нужнійших вькратці скораго обрітенія в Книзе новаго завіта”. Це був алфавітно-предметний покажчик до Нового Завіту. Укласти його могла лише та людина, яка добре знала новозавітні тексти. Очевидно, саме він працював над редагував Нового Завіту до Острозької Біблії.

Про цього автора практично нічого невідомо. Є згадка про Тимофія, архимандрита Дорогобузького, який був учасником Брестського антикатолицького собору в 1596 р. Як відомо, Дорогобуж знаходився у володіннях князя В.Острозького. Не виключено, що Тимофій Михайлович після своєї роботи над Острозькою Біблією міг отримати сан архимандрита зазначеного монастиря.

До ймовірних укладачів Острозької Біблії варто віднести також і Василя Суразького, якого дослідники ототожнюють із Малюшицьким Василем Андрійовичем. Останній народився у сім’ї королівського писаря Андрія Івановича, власника села, а потім містечка Суража. У 1588 р. у Острозі В.Малюшиццький створив “Книжицю у восьми розділах” (у літературі цей твір часто фігурує під назвою “Про єдину істинну православну віру”). Це був перший грунтовний теологічний твір, який виник у середовищі острозьких книжників як результат полеміки православних з католиками та протестантами. Вважається, що В.Малюшицький переписав та уклав Маргарита (1595) й Псалтиря із возслідуванням (1598). Зрозуміло, така людина добре орієнтувалася в біблійній літературі, мала відповідну книжну підготовку й могла зробити свій внесок у справу підготовки до видання Острозької Біблії.

Не виключено, що певну роль в укладенні Біблії відіграв також Іван Федорович (Федоров). Він є автором післямови до цього видання, де говорить, що надрукував книги Старого й Нового Завіту.

Звісно, роль цього першодрукаря у виданні Острозької Біблії не варто применшувати. На його долю випала технічно складна робота. Деякі останні дослідження дають підстави вважати, що вже в 1578 р. підготовка до друку Біблії вступила у вирішальну стадію. Зокрема, Я.Ісаєвичем було знайдено й опубліковано заяву гравера Блазіуса Ебіша із Шенберга, датовану 3 червня 1578 р., в якій той давав згоду виконати замовлення книгодрукаря І.Федоровича на виготовлення 150 гравірованих на міді кліше для ілюстрації Острозької Біблії.

Власне, видання цієї книги стало результатом колективної праці своєрідного “друкарського цеху”. Сам І.Федорович писав, що працював “разом з помічниками і моїми однодумцями” [50, 40]. На думку І.Огієнка, разом з ним працював тут син його Іван та його учень, Гринь Іванович з Заблудова, можливо також, що тут працювали з і його львівські учні: Сачко Сенькович Сідляр, Корунка Семен та інші.

Щоб друкарі не лишалися без роботи, оскільки виправлення тексту повної Біблії потребувало багато часу, друкарі приступили до видання Нового Заповіту й Псалтиря. Книжка ця, надрукована в 1580 р., мала служити не лише для практичного вжитку в церкві, а й у тодішніх релігійних змаганнях. Спостерігалися певні текстуальні відмінності між цим виданням та відповідними частинами Острозької Біблії. Тобто для друку даної книги використовувався менш відредагований варіант.

Роботу над Острозькою Біблією в основному закінчили друкувати ще в липні 1580 р. «Але, - вказує І.Огієнко, - книжки цієї, що зовсім була готова до виходу в світ, проте в світ не пустили. З яких саме причин це сталося, докладно невідомо; здається, в надрукованій Біблії знайшли якісь помилки. А тому мусили деякі листи передрукувати. Можливо також, що нову книжку перед випуском у світ давали читати якімсь окремим особам, а все це протяглося більше як рік».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7