Вплив російських ЗМІ на формування суспільної думки в Україні

Кожна держава у своїй зовнішньополітичній діяльності прагне досягти трьох основних цілей – репрезентація себе у необхідному світлі, встановлення свого впливу над якимись процесами чи суб’єктами міжнародних відносин і забезпечення гарантій стабільного і безпечного власного існування та розвитку.

З-поміж різноманітних шляхів досягнення цього, найоптимальнішим є саме інформаційний: інформація – ресурс нематеріальний, а завдяки розгалуженій і все більше глобалізованій мережі ЗМІ ще й всеохоплюючий, що дозволяє здійснювати різнорівневий вплив за різноманітними формами і каналами,але з єдиним смисловим навантаженням. Але найголовніше – здійснювати вплив опосередковано і ненав’язливо. Саме тому зараз поле боїв та відстоювання власних інтересів перемістилося у інформаційний простір і як показує досвід – дає досить плідні і цілком матеріальні результати. Водночас відбулася актуалізація такого нематеріального поняття як імідж країни, що є її репрезентацією і таким собі віртуальним образом, котрий формує уявлення людей про цю країну і уже несе в собі інформацію оціночного характеру.

Імідж країни є її стратегічним надбанням, адже, якщо прослідкувати риторику сучасних лідерів громадської думки – політиків, голів держав та урядів, голів міжнародних організацій, - саме він на сьогодні є показником оцінки світовою спільнотою та визначає рівень співпраці з іншими країнами. Але найчастіше вирішальну роль у конструюванні іміджу країни відіграють не її власні медіа ресурси, а інформація, що подається у ЗМІ великих держав та прикордонних сусідів. Оскільки імідж є структурою нематеріальною, можна сказати, віртуальною, то є дуже вразливим до будь-якої вхідної інформації, якщо ще не має своєї брендової опори. Адже імідж – це суто репрезентація об’єкта, те, чим він хоче або претендує бути чи те, чим його роблять [16].

Можна сказати, що імідж - образ, що живе в уявленнях людей. Якщо виходити з того, що імідж - це образ, то в перекладі на українську мову "образ" є "присутність відсутнього". Виходячи з цього, імідж і є той образ, те представлення про людину, що сформувався у свідомості людей. Цей образ може бути феноменальним, приголомшливим, а може бути огидним. У політику імідж визначає багато чого і, головним чином, перемогу на виборах, що є одним із найбільш серйозних актів набуття влади.

Систематизуються дослідження світових і вітчизняних наукових напрямків і шкіл щодо проблеми іміджу політиків та еліти. Під різними кутами зору це питання розглядали класики політичної думки Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, З. Фрейд, М. Вебер, Г. Лебон, Е. Вятр, М. Корз′є, Д. Істон, С. Хангтінтон.

В українському інформаційному просторі присутній ряд російських видань, що виходять з підзаголовком "... в Україні". Наше законодавство дозволяє їм існувати, по суті, на правах українських газет. Українські ж "вкладиші" мають там дуже скромний обсяг. Несумірний із впливом цих мас-медіа на нашу громадську думку.

Арсенал прийомів і методів цих ЗМІ величезний. Використовується наприклад, демонстрація старих фільмів, які у старшого покоління викликають ностальгію за радянським минулим. А, скажімо, для молоді транслюватимуться цикли розважальних програм. Щоб вона психологічно відчула, що Росія - то цікаво, що майбутнє у нас з нею спільне. Як і під час виборів Єльцина, тут акцент на пропаганді демократичних цінностей… Все це буде прив'язане до конкретної фігури кандидата в Президенти.

Медіа-технології дозволяють приховано впливати на підсвідомість. Ними добре володіє, зокрема НТВ Гусинського (сюди входить навіть оформлення студії). Через 1 – 3 тижні дуже обережного впливу різних ЗМІ на цільові групи населення можна змінити їх стереотипи. Для створення ж нових установок використовується інформація, що виражає очікування людей, часто засновані на емоціях, інтуїтивних передчуттях, забобонах. Це здатне викликати "психологічний резонанс ”, зробити пропаганду високоефективною. По суті, в такий спосіб за допомогою ЗМІ здійснюється приховане навіювання

Російські фінансово-політичні кола і пов’язані з ними ЗМІ зацікавлені в тому, щоб Україна залишалася в сфері їхнього впливу. Наприклад, газета "Труд" систематично акцентує увагу на заборгованості України за газ. “Газпром”, що стоїть за інформаційною політикою цього видання, зацікавлений, щоб ми постійно сиділи на його газовій "голці", були залежні.

Багато які плани Росії порушила фінансова криза. Так, наприклад, явно спостерігалися всі ознаки того, що російські мас-медіа почнуть масовану інформаційну атаку, пов'язану з участю російського капіталу в українській приватизації. Йшлося про формування позитивної громадської думки в Україні. З економічними аспектами тісно пов’язані й політичні. Найвпливовіші ЗМІ в Росії належать все-таки фінансово-політичним групам.

Істерика з приводу прибуття американського корабля в рамках планових міжнародних навчань у Феодосію. Принцип доміно у послідовних спробах місцевої влади у східних регіонах надати російській мові статус регіональної. Активна присутність російських «колег» у Криму та їхня «дружня допомога» у недопущенні подальшого просування України в бік вступу до НАТО — із залученням масовки та усіма атрибутами добротно поставленого шоу. Наростання сепаратистських настроїв в Криму і загострення там татарського питання. Усе це — ланки одного ланцюжка, назва якому — інформаційна війна. Наш північний сусід в цій війні, звичайно, грає не останню скрипку, або, висловлюючись дипломатично, здійснює в Україні вигідну для себе інформаційну політику.

У сучасній науковій літературі, публікаціях не бракує досліджень про переваги і досягнення інформаційних технологій, зумовлених і спричинених глобалізаційними процесами. А. Чернов пише: «Прогрес у галузі нових інформаційних технологій відкриває величезні можливості для вирішення найрізноманітніших економічних, соціальних проблем, однак далеко не все людство сьогодні може ними скористатися: 4,8 млрд людей з 6 млрд. живуть у злиднях, іще 2 млрд. до них приєднається впродовж наступних 50 років… Понад те, безпрецедентне пришвидшення інформаційно-технологічних процесів не лише посилює існуючий розрив між країнами так званого “золотого мільярда” та іншим світом, а й щодень його збільшує» [17].

Такої ж думки дотримується і український дослідник проблем глобалізації Воронов І. Він зазначає, що суперечності між країнами Заходу та іншими країнами в інформаційно-технологічній сфері значною мірою обумовлені нееквівалентним обміном. Монополізувавши контроль за інформацією, Захід забезпечив собі панування, поставив інших у залежність від себе. Розрив між країнами стрімко збільшився надто впродовж останнього часу, після розпаду СРСР, коли технологічний розвиток на пострадянському просторі призупинився, а високотехнологічне виробництво опинилося у стані системної деградації.

Глобалізація таїть загрозу для існування власне національно ідентичних, етнічних держав. Вона знищує національні особливості, культуру, мови, зрештою національний устрій, гуманітарне буття залежних (насамперед інформаційно і технологічно) націй. Не випадково найпослідовнішими адептами глобального світу, які пропагують ідею єдиного відкритого суспільства, виступають найрозвиненіші і могутні країни. Адже в ослабленні колишніх суверенітетів саме вони вбачають нові можливості для своєї економічної, геополітичної і соціокультурної експансії, — твердить дослідник проблеми І. Воронов [18].

Глобальний рух, як і глобальна політика уніфікації, цілком керовані. Базуються вони на об'єктивних можливостях впливу на індивідуальну та суспільну свідомість, які і дають інформаційно-комунікаційні технології.

Вкрай загрозлива тут можливість цільової руйнації соціуму через підрив цілей, поглядів, світогляду населення, що здійснюється через дезінформацію, маніпуляцію громадською думкою [19].

Глобалізація в інформаційній сфері, розвиток комунікаційних системних мереж створює далеко не віртуальну можливість цільового маніпулювання свідомістю тих чи інших груп людей, регіонів чи країн з метою нав'язати потрібні оціночні характеристики, погляди, норми поведінки, за потреби — для дестабілізації владних, суспільних структур, несанкціонованого втручання у внутрішні справи держав. Глобалізація, переконаний доктор політичних наук М. Головатий, дала можливість майже відкрито діяти тисячам латентних структур у політиці, економіці та інших сферах життя суспільства: «Глобалізація не зменшує і не послаблює протистояння, а, навпаки, посилює і робить процес незворотним. Міждержавне протистояння, боротьба політичних, громадських сил набувають нових ознак. Форми такого протистояння стають різноманітними і жорсткішими» [20].

І при цьому, переконаний О. Білорус, сучасні лідери глобальних трансформацій і діячі «глобальної революції» ставлять завдання значно радикальніші, аніж ті, що ставили перед собою адепти попередніх «світових революцій». Український учений покликається при цьому на слова З. Бжезинського, виголошені ще 1968 року: «Наша епоха не просто революційна. Ми увійшли в фазу нової метаморфози всієї людської історії. Світ стоїть на порозі трансформації, яка за своїми історичними і людськими наслідками буде драматичнішою, ніж та, що була викликана французькою і більшовицькою революціями» [21].

Висновки до розділу 1

·                   Звільнення українського інформаційного простору від тоталітарно–імперського минулого відбувається вкрай повільно. Передовсім це пов’язано з тим, що владні структури у деяких регіонах ще не взяли курс на побудову України як національної держави.

·                   Домінування Росії у постсовєтському інформаційному середовищі не означає, що вона створила собі прихильний образ у цих країнах, та зокрема в Україні.

·                   Російська інформаційна політика в Україні ґрунтується на принципі інформаційної геополітики, яка призводить до резонуючого спілкування з українським суспільством.

·                   Інформаційний прийом впливу на формування громадської думки є успішним інструментом для Росії у досягненні нею короткотермінових цілей впливу на українську політику.

РОЗДІЛ ІІ. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ В

ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

2.1 Інформаційний простір України його складові

Російські ЗМІ вже давно об`єктивно не висвітлюють те, що відбувається в Україні. Всім відомо, що зі свободою слова в Росії покінчено. Поступово в інформаційній сфері російські ЗМІ стали механізмом втручання у внутрішні справи нашої держави, про це свідчить позиція ЗМІ наприклад у висвітленні політичної кризи в Україні. "Це як гайковий ключ у руках тих сил, які намагаються в Україні встановити свій, чужий нам, порядок. Цим ключем вони намагаються закручувати гайки в головах тих, хто досі дивиться російські канали. Це переважно Південь і Схід України. Новини на російських каналах, і озвучуванні в них фальшиві месиджі про можливий розкол України, – це опосередкований засіб впливу на мешканців Півдня і Сходу, яких намагаються кинути в горнило боротьби за узурпацію влади", – вважає Герасим'юк. "Заяви "регіоналів" про те, що вони не дадуть провести вибори, продиктовані з закордону, – цей сценарій розробляється не в Україні, – вважає народний депутат. – Те, що українські політики-маргінали стали головними діючими особами на російських телеканалах, – дуже показово. Люди, які стояли і стоять на антиукраїнських позиціях – улюбленці російських ЗМІ. Так було в 2004-му, так є й нині. Все говорить про те, що хтось дуже хоче "розірвати" Україну. І російські ЗМІ – просто одні з виконавців цього сценарію"[22].

Результати останніх соціологічних опитувань у Франції свідчать про те, що французи дуже відкриті до підтримки європейських перспектив України. «Єдине питання чітко знайти конкретні механізми реалізації двосторонніх інтересів і, зокрема, в інформаційному просторі, оскільки, Україна до цих пір сприймається у Франції через російські джерела інформування», — відзначив експерт.

Валерій Чалий вважає, що сьогодні у Франції відбувається процес осмислення нового світового порядку, нової системи загроз і нового бачення загроз, на які немає остаточних відповідей. Сьогодні для України сприятливий момент для пошуку можливості приєднатися до дискусії з обговорення найкращих механізмів забезпечення безпеки в Європі. Україна представляє сьогодні інтерес для ЄС, для Франції, але якщо Україна хоче бути повноправним гравцем європейської політики оборони і безпеки, ініціатива повинна бути за нею. Для цього потрібна інформація, потрібне формування позиції України і активне її лобіювання в європейських столицях[23].

«Iстерика з приводу прибуття американського корабля в рамках планових міжнародних навчань у Феодосію. Принцип доміно у послідовних спробах місцевої влади у східних регіонах надати російській мові статус регіональної. Активна присутність російських «колег» у Криму та їхня «дружня допомога» у недопущенні подальшого просування України в бік вступу до НАТО — із залученням масовки та усіма атрибутами добротно поставленого шоу. Наростання сепаратистських настроїв в Криму і загострення там татарського питання. Усе це — ланки одного ланцюжка, назва якому — інформаційна війна. Наш північний сусід в цій війні, звичайно, грає не останню скрипку, або, висловлюючись дипломатично, здійснює в Україні вигідну для себе інформаційну політику»[24].

Перманентні спроби РФ завдати удару по іміджу України спрямовані на обмеження України у здійсненні власних кроків щодо переорієнтації інтересів на економіко-політичну і культурну співпрацю із західною спільнотою і втримання у своїй сфері впливу. Адже головним пріоритетом у відносинах РФ з країнами СНД, у тому числі і з Україною, проголошено власні національні інтереси РФ. У Концепції національної безпеки РФ вони трактуються таким чином, що зростання відцентрових процесів в СНД кваліфікується як одна з найбільших зовнішніх загроз. Відповідно до зазначеної Концепції країни СНД розглядаються як сфера переважних геостратегічних інтересів РФ, тому посилення будь-яких інших геополітичних гравців на пострадянському просторі розглядається як безпосередня загроза національній безпеці РФ, чому вона й намагається чинити протидію, зокрема на інформаційному рівні, що неодноразово доводив свою ефективність.

Російські ЗМІ висвітлюють події в Україні тенденційно і вибірково, нав’язуючи бажану картину із відповідно підібраних реальних фактів. Основними агресорами є комерційні ЗМІ, у порівняні з якими позицію російських державних ЗМІ можна назвати найстриманішою. Але варто враховувати, що у Росії капітал тісно пов'язаний із владою і являє єдину систему, тому, хоч російський капітал значною мірою і контролює суттєву частку інформаційного простору СНД, але, як вважає автор, визначає його зміст саме російська влада і політикум. Тож позиція багатьох ЗМІ Росії щодо висвітлення подій в Україні визначається передусім інтересами владних кіл Росії щодо збереження чи встановлення власного впливу, а також російського капіталу на українському ринку.

Багато інформації російськими ЗМІ подається з врегулювання українсько-російських відносин у "газовій" сфері, євроатлантичні перспективи України

Російські медіа коментують прагнення України вступити у Євросоюз та НАТО зображеннями гітлерівських солдат та емблемою НАТО на тлі державного прапора України.

На думку президента НРКУ Віктора Набруска, вітчизняний інформаційний простір нині став загрозою для незалежності України. «Сфера інформаційних послуг у нас капіталізувалася, а вона має бути складовою держави, так само як і повітря, вода та надра. Законодавче поле у нас взірцеве, завдяки йому у нас в інформаційній галузі працює хто і як хоче. Ми фактично втратили інформаційний суверенітет, бо маємо всього 10% державної частки, коли Франція, Польща, Німеччина – до 40%, а деякі наші сусіди й 60%. Вони мають по 3-5 державних радіо-, 2-3 телеканали, а у нас в кабельних мережах фактично сидить інша держава21.

Згідно зі статистичними даними, які представив заступник генерального директора інформаційної агенції «Укрінформ» Анатолій Михайлов, в Україні на сьогодні діє 101 тисяча 659 сайтів, із них 80% – російськомовні[25].

Так популярний російський інформаційний ресурс Lenta.ru на сторінці присвяченій цій події почав напружено працює,змінюючи картинки минулої війни – одну страшніше другої. Спочатку під анонсом про Україну та Ющенка з’явився плакат із зображенням пікіруючого фашистського мессершмідта та написом „ДЕНЬ КОГДА НАЧАЛАСЬ ВОЙНА”, з гіперпосиланням на сторінку з жахаючим змістом та фотографіями. Через деякий час, на тому ж місці з’явився відомий плакат „ВЕЛИКАЯ ОТЕЧЕСТВЕННАЯ”, з посиланням на публікацію із не менш загрозливим змістом та страшними фотографіями. Далі, подібним же чином, з'явився плакат "НИ ШАГУ НАЗАД", з відповідними же гіперпосиланням та змістом[26].

Президент України В.Ющенко ще на початку грудня поскаржився на ті ж проблеми і закликав російську сторону до "історичного примирення". Він висловив упевненість, що через кілька років "раціональна політика" дозволить налагодити добросусідські і дружні відносини між Україною і Росією. Тоді українська сторона заявила про створення спеціальної Стратегічної групи з нормалізації відносин.

"НГ" цитує радника керівника Секретаріату українського президента Вадима Карасьова, який вважає, що українська ініціатива може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо буде зустрічний рух з російської сторони. На його думку, в новому році російське керівництво продовжить експлуатувати образ України як "поганої країни" - нестабільної і неблагополучної, на тлі якої ситуація в Росії буде представлена як "досить непогана". Цим, на думку В.Карасьова, пояснюються складнощі на шляху до заявленого президентом Ющенком примирення. Такої ж думки дотримується керівник міжнародних програм Центра ім. Разумкова Валерій Чалий. "Йдеться про конкурентність політичних проектів розвитку, адже Україна для багатьох країн СНД стала прикладом іншої, ніж російська, моделі державного будівництва. Питання про те, наскільки успішним буде цей проект, прямо впливає на внутрішню політичну ситуацію в Росії[27].

У російських ЗМІ з’явилась низка повідомлень про те, що українські чиновники слідом за закриттям російських кінотеатрів борються з «прихованою русифікацією» в системі вищої освіти. У прес-службі Міносвіти кореспонденту ЗІКу сьогодні, 10 квітня 2009 року, пояснили, що це свідоме перекручування виступів міністра, адже Іван Вакарчук чітко окреслив пріоритети Міністерства, одним з яких є поліпшення викладання у вузах України державною мовою. Зокрема, у своїй доповіді на підсумковій колегії Міністерства 21 березня Іван Вакарчук попросив ректорів вишів до 19 квітня подати інформацію про перелік дисциплін, які вивчаються державною мовою, а які іншими мовами. Стаття «Украина разучится русскому» у газеті «Взгляд – деловая газета» [28]. «В течение ближайших лет вузы Украины полностью перейдут на «ридну мову». За три года ликвидировать преподавание в вузах на русском – такую цель поставил перед педагогами Украины министр науки и образования страны Иван Вакарчук. Вслед за закрытием русских кинотеатров бороться со «скрытой русификацией» украинские чиновники решили и в системе высшего образования. Заслуженных профессоров обещают не трогать, а вот молодым преподавателям придется в сжатые сроки осваивать государственный язык», – йдеться у газеті.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5