Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

З таблиці видно, постійне збільшення кількості пенсіонерів пенсіонерів з 1996 до 2004 років. Якщо у 1996 році становила 12 млн. чоловік (що становить 107, 1 відсоток порівняно з 1994 роком) в тому числі пенсіонерів за віком 8,5 млн.чол (111,8%) , пенсіонерів за інваліжністю 1,3 млн.чол (92,9% порівняно з 1994 роком). Отже кількість пенсіонерів зросла на 0,8 млн. чоловік21,4% В 2004 році кількість пенсіонерів зросла до 14,5 млн чоловік (на з 3,3 млн чоловік), що становить 129,5%, порівняно з 1994 роком, в тому числі за віком 10,6 млн.чол (на 3,1 млн. чол), що становить 139,5% і за інвалідністю 111,8%)

Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення потребує збільшення надходжень для пенсійного забезпечення та соціальної допомоги старим людям. Перед соціальною політикою постає завдання реформування пенсійної системи для уникнення в майбутньому надзвичайного навантаження на працююче населення. Це може бути поступовий відхід від діючої моделі фінансування тільки за рахунок ”солідарності поколінь”. Також варто забезпечити умови для створення додаткових недержавних пенсійних програм та програм соціальної допомоги [11]

Доречно зазначити, що в Україні спостерігається достатньо високий рівень демографічного навантаження населення працездатного віку особами непрацездатного віку. Так, на 1000 осіб працездатного віку в 2001 році припадало 786 осіб у віці молодшому та старшому за працездатний. Значна різниця спостерігається між демографічним навантаженням міського та сільського населення, де на 1000 осіб працездатного віку припадає відповідно 686 та 1041 особа [11].

Неможливо не помітити негативні медико-соціальні тенденції в сучасній Україні. Щорічно збільшується кількість осіб, яких вперше визнано інвалідами. Якщо в 1996 році їх було 160 тис., то в 2000 році — 249 тис., що в перерахунку на кожні 10 000 населення складало 31 та 62 чол. відповідно. У структурі первинної інвалідності переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення, травматизм. Зростає інвалідність серед осіб працездатного віку і внаслідок захворювань на туберкульоз, який вважається передусім соціальною хворобою. Якщо в цілому в 1993 році в Україні було понад 2 млн. інвалідів, або 39 інвалідів на кожну 1000 населення, то на початок 2002 р.— 2,38 млн (в тому числі і 26,3 тис. дітей-інвалідів), або 47 інвалідів на кожну 1000 населення.

Тільки за кілька останніх років, з 1990 року по 2004 рік майже в 4 рази зросла захворюваність на наркоманію і токсикоманію. Всього в 2002році на обліку у медичних закладах з діагнозом наркоманія і токсикоманія перебувало 52,4 тис. осіб. Це дані тільки офіційної статистики. Разом з тим значна кількість наркозалежних залишається в тіні, поза увагою та допомогою медицини.

Привертає увагу поширення захворюваності на венеричні хвороби, що, як правило, спостерігається під час соціальних негараздів у суспільстві. Так, наприклад, захворюваність на сифіліс у 2002 році збільшилась у 25 разів порівняно з 1990 роком. Такі тенденції свідчать, що сучасна політика в галузі охорони здоров'я безумовно потребує перегляду [48] .

Таким чином, внаслідок вищезгаданих соціально-демографічних і, в тому числі, медико-соціальних явищ і процесів збільшилася кількість людей, що потребують соціальної допомоги. Це сім'ї з дітьми, зокрема й неповні, старі люди, інваліди, наркозалежні.

1.2 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні

Кожна країна, регіон преребувають на певному рівні економічного розвитку, мають певний рівень добробуту. Це впливає на можливості фінансування соціальних програм.

Безумовно, суттєво на соціальну сферу в Україні вплинула економічна ситуація в країні. Негативні зміни почали спостерігатися ще 1990 року. Відсутність ефективної економічної політики спричинила:

• спад виробництва;

• зменшення продуктивності праці;

• зниження рівня зайнятості;

• зростання безробіття, зменшення попиту на робочу силу, збільшення прихованого безробіття, а також кількості працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості;

• знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції;

• зниження реальної заробітної плати і пенсій;

• заборгованість з виплати зарплати і пенсій.

Така ситуація в економічній сфері призвела до появи нових груп населення, яким потрібна соціальна допомога: безробітних та малозабезпечених. Бідними стали люди, котрі все життя працювали (заощадження втратили внаслідок інфляції, а пенсії мізерного розміру), навіть робота в більшості випадків не забезпечує належного доходу [49]

В умовах, коли офіційна діяльність не забезпечує достатнього для життя доходу, працівники переходять до неформальної економіки. Чисельність тих, хто сплачує податки, скорочується, а оскільки система соціального захисту спирається переважно на оподаткування фондів заробітної плати, надходження до соціальних фондів зменшуються.

Незареєстрована діяльність, як правило, відзначається високою інтенсивністю, частими порушеннями норм охорони праці й взагалі відбувається в умовах, далеких від нормальних, що позначається на стані здоров'я зайнятих. Захисні правові норми до такої діяльності практично не застосовуються, зайняті в неформальному секторі не можуть розраховувати на захист у випадку хвороби, звільнення, травми на виробництві.

Перехід людей до різних форм нерегламентованої діяльності веде до криміналізації суспільства. Результати попередніх експертних оцінок зайнятості населення України в тіньовому секторі свідчать про переважну орієнтацію на нього молоді, що є небезпечним, оскільки, на думку експертів, концентрація молоді в тіньовому секторі перешкоджає формуванню належної освітньої та професійної підготовки робочої сили, обумовлює специфічну систему цінностей. Про це яскраво свідчить статистика правопорушень в Україні.Суттєве розшарування населення, триваючий процес зубожіння призвели до значного зростання кількості злочинів, що мають економічне підґрунтя: розкрадання державного або колективного майна та злочини проти індивідуальної власності громадян: крадіжки, розбої.

Зросла кількість засуджених неповнолітніх також за рахунок збільшення майнових злочинів (крадіжки та пограбування індивідуального майна громадян, розкрадання державного та колективного майна).

Серед підлітків, які перебували на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, найвищими темпами зростала частка тих, які не працювали й не навчалися (з 8,2 % від загальної кількості, які перебували на обліку в 1990 році, до 27,6 % у 1996 році). І серед загального складу засуджених у 1996 р. 45 % складали особи у працездатному віці, які не працювали і не навчалися [62] .

Конструктивні зміни в економіці, що відбулись останнім часом, деякою мірою покращили показники економічної ситуації, але водночас мали негативний вплив на рівень добробуту громадян. Як от зрушення у бюджетній політиці і бюджетній дисципліні — не витрачати того, чого в бюджеті немає – боляче позначається на значній частині населення: затримки в заробітній платі, не фінансуються належним чином бюджетні підприємства та установи. На 1 січня 2002р. загальна сума заборгованості з фінансування пенсій становила 2013,3 млрд. грн., заборгованість із виплати стипендій — 98,9 млн. грн. заборгованість по виплаті окремих видів соціальної допомоги — 27,6 млн грн. На 10 січня 2000 р.заборгованість з виплати заробітної плати становила 6,5 млрд. грн., майже п'яту частину цієї суми становила невиплачена заробітна плата за 2003р. - 1261 [18] .

Зниження рівня інфляції відбулося переважно за рахунок зменшення попиту населення і підприємств, обумовленого невиплатами заробітної плати і пенсій. Закриття нерентабельних і безперспективних підприємств збільшило кількість безробітних. Число зареєстрованих незайнятих громадян, за даними Держкомстату, на 1 квітня 2000р.досягло 1,39 млн. осіб, а рівень зареєстрованого безробіття перетнув межу 4 %[22 ].

Формування засад ринкової економіки створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію, зумовило й певні зміни в соціально-психологічній сфері, у багатьох суспільних та економічних інститутах: формах власності, механізмах розподілу доходів, забезпечення основних соціальних гарантій, соціального страхування та мотивації трудової діяльності, структурній перебудові економіки і формуванні ринкової інфраструктури.

Такі зміни не можуть відбутися раптово — необхідний певний перехідний період. Головні соціально-економічні риси такого періоду — поліморфізм власності з перевагою державної; активне, інколи й безпосереднє регулювання держави інститутами таких економічних процесів, як ціноутворення, формування заробітної плати, економічних зв'язків окремими суб'єктами у сфері виробництва і фінансів, існування різних форм соціальних гарантій. Адже жодну помічну програму не буде реалізовано, якщо вона не торкатиметься інтересів населення, не сприятиме зміцненню соціальної сфери суспільства.

Звичайно, як і раніше, діє соціально-демографічна диференціація людей за статтю та віком. Важливим соціальним критерієм є професійно-кваліфікаційний статус, належність до різних галузей господарства. Продовжує діяти розмежування людей за місцем проживання, типом населених пунктів. Зберігається вплив на соціальні та суспільно-політичні відносини різнонаближеності людей до джерел розподілу, перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва. Освіта, стаж, місце роботи залишаються критеріями, формують поведінку людей. Водночас помітну роль відіграють такі чинники, як рівень прибутку та форма власності. Відчутнішим стає критерій поділу людей на працюючих та безробітних.

Раніше соціальна структура суспільства складалася з декількох великих груп: селян, робітників, інтелігенції, службовців та правлячої партійно-господарської еліти. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним структуроутворюючим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Одночасно набирають сили й негативні чинники формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збідніння та збагачення мають деформований характер.

На зміну традиційним джерелам формування багатства, таким як праця, спадщина, ощадливість, підприємливість, ініціатива, ризик прийшли кримінальна діяльність, використання державної власності, ресурсів та працівників державних установ, держпідприємств тощо. При цьому процес первинного нагромадження капіталу здійснюється вельми стрімко, протягом декількох років, а не десятків чи навіть століть, як це було у багатьох країнах світу[41].

Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. Специфічною рисою сучасної структури є надмірно великий розрив між дуже багатими і дуже бідними. Процес усвідомлення багатими, бідними, державою нових структурних змін не встигає за бурхливим розвитком соціальної диференціації. Поряд з великою соціальною групою люмпенів постала проміжна верства між бідними та слабким середнім класом — маргінали, які становлять найбільшу групу населення України. Ще кілька років тому ці люди вважалися достатньо забезпеченими. Сьогодні їм доводиться працювати значно більше, ніж раніше, а споживати значно менше. Становище ускладнюється тим, що це активна, кваліфікована та працездатна частина українського суспільства, яка не має змоги заробляти на пристойне існування. Це найбільш критично налаштована маса людей.

За таких обставин різко зростають форми та розміри девіантної поведінки (злочинність, самогубство, наркоманія, алкоголізм, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства. Не виключено, що швидкість і масштаби їх поширення незабаром переважатимуть можливості їх стримування і профілактики[41].

Водночас в українському суспільстві існують процеси та явища, які можна віднести до категорії ”соціальні захворювання”. Це передусім слабкість моральної, етичної та правової ціннісно-нормативної системи. Соціальна анемія властива періодам кризи, але розмір її поширення в поєднанні з іншими соціальними хворобами (агресивністю, егоїзмом, цинізмом та апатією) є реальною загрозою для українського суспільства. Блискавичність суспільних змін призвела до руйнування традицій, породивши відчуженість між поколіннями.

Соціальної реабілітації та соціалізації потребує не лише молодь, а й старше покоління, яке абсолютно не готове до нової поведінки в жорстких умовах ”дикого” капіталізму.

Отже, глибинна дезорганізація економічної системи спричиняє і певну дезорганізацію соціальної системи суспільства. Тому свідоме, грамотне здійснення політики державного та соціального управління вимагає визнання того що економіка — не самоціль, а лише засіб вирішення проблем соціального характеру. Водночас, як стверджує економічна соціологія і свідчить досвід людства, ігнорування людського, соціального і психологічного чинників в економіці може звести до абсурду будь-яке економічне рішення.

1.3 Особливості соціального страхуванні в країні

Усі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, громадяни-підприємці, які використовують найману працю, зобов'язані реєструватися як страхувальники в обласних (міських), дорожніх, територіальних комітетах, інших органах галузевих профспілок, яким за рішенням органів Фонду затверджуються бюджети, у відділеннях Фонду соціального страхування з тимчасовоъ втрати працездатності. Підприємства, що не входять до профоб'єднань, або в яких діють дві і більше профспілки реєструються як страхувальники у відповідному відділенні Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Структурні підрозділи (філії, представництва, відділення та ін.), які є у складі підприємств та мають окремий баланс і поточні і розрахункові рахунки в установах банку, реєструються як страхувальники у відповідних профспілкових органах, органах Фонду за місцем їх розташування. [14].

Громадяни, які наймають окремих громадян за трудовими договорами, релігійні організації реєструються як страхувальники безпосередньо у відділеннях Фонду. Новостворені підприємства зобов'язані зареєструватись як страхувальники по платежах до Фонду у десятиденний термін з дня одержання свідоцтва про реєстрацію у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів. Страхувальник повинен подати за місцем реєстрації необхідні для цього відомості (див. додатки 1,2 ) .

Кожному страхувальнику після реєстрації присвоюється реєстраційний номер і вручається письмове повідомлення про розмір і строки сплати страхових внесків. (див. додатки 3,4 )

Якщо розрахунки по оплаті праці працівників районних (міських) установ, які фінансуються з державного бюджету, поводяться виконкомами районних (міських) Рад народних депутатів (централізованими бухгалтеріями), то платниками внесків, які підлягають реєстрації, є ці виконкоми. У разі відмови підприємств, а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, від реєстрації як платників внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, директори виконавчих дирекцій Фонду та його відділень і їхні заступники мають право припиняти їх операції за рахунками в банках. Передача страхувальника із однієї галузевої профспілки до іншої здійснюється за погодженням з виконавчою дирекцією відповідного відділення Фонду, а від одного органу Фонду до іншого,- за погодженням з Виконавчою дирекцією Фонду. При цьому орган Фонду, в обслуговування якого передається страхувальник, надсилає йому письмове повідомлення про реєстраційний номер, розмір і строки сплати страхових внесків. При умові ліквідації чи реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення та ін.) та при зміні адреси підприємства його керівництво зобов'язане в десятиденний термін повідомити про це орган Фонду, в якому воно зареєстроване як страхувальник.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України ”Про порядок введення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень до Закону України ”Про пенсійне забезпечення” встановлено тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування для підприємств незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднань громадян, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 37 відсотків фонду оплати праці та інших виплат, у тому числі в натуральній формі (надалі - фонду оплати праці), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян (крім винагород, які виплачуються за договорами цивільно-правового характеру, а також виплат відповідно до переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові внески, які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, що затверджується Кабінетом Міністрів України).

Для громадських організацій пенсіонерів та інвалідів, підприємств, установ і навчальних закладів, створених за рахунок коштів цих організацій для розв'язання їхніх статутних завдань, а також підприємств, де інваліди становлять більш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлено у розмірі 5 відсотків фонду оплати праці [11]. Всі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, і особи, котрі використовують найману працю, крім встановленої Кабінетом Міністрів України частини обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, до Фонду соціального страхування України вносять:

- суми, одержані ними в установленому порядку від працівників за видані путівки на санаторно-курортне лікування, відпочинок та туризм, придбаних за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- суми витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, спричиненої трудовими каліцтвами і професійними захворюваннями внаслідок порушень власником підприємства або уповноваженим ним органом діючих правил з охорони праці та техніки безпеки; у зв'язку з підвищеною захворюваністю з вини власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також травмами, одержаними з провини інших організацій чи окремих осіб;

- суми пені, штрафів, не прийнятих до заліку витрат по соціальному страхуванню, та інших фінансових санкцій щодо організацій та службових осіб, передбачених чинним законодавством.

Накладені суми штрафів вносяться до каси страхувальника або на рахунок органу Фонду готівкою чи стягуються із заробітної плати винних службових осіб в установленому порядку із зарахуванням на поточний субрахунок ”Розрахунки по соціальному страхуванню”. До складу коштів Фонду входять прибутки від комерційної та господарської діяльності Фонду, інші надходження. У разі дефіциту коштів в бюджеті Фонду, правлінням Фонду вносяться відповідні пропозиції Кабінету Міністрів України [11 ].

Страхові внески на державне соціальне страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Внески не нараховуються на такі види виплат працюючим:

- компенсація за невикористану відпустку;

- вихідна допомога при звільненні;

- компенсаційні виплати (добові за відрядженнями і виплати замість добових);

- вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для їх відшкодування;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10