Дипломная работа: Економічна ефективність виробництва картоплі та шляхи її підвищення на прикладі ТОВ "Прогрес" с.Авдіївка, Сосницького району

1.  за центрами відповідальності (місцем виникнення витрат):

ü  витрати виробництва;

ü  цеху;

ü  дільниці;

ü  технологічного переділу.

2.  за видами продукції:

ü  витрати на вироби;

ü  типові представники виробів;

ü  групи однорідних виробів;

ü  одноразові замовлення;

ü  напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію.

3.  за єдністю складу (однорідністю) витрат:

ü  одноелементні;

ü  комплексні.

4.  за способом віднесення на собівартість включаються:

ü  прямі витрати;

ü  непрямі витрати.

5.  за видами витрат:

  I. витрати за економічними елементами;

  II. витрати за статтями калькуляції.

За економічними елементами (однорідні витрати):

o  матеріальні витрати;

o  витрати на оплату праці;

o  відрахування на соціальні заходи;

o  амортизаційні відрахування;

o  інші витрати.

Групування витрат за статтями калькуляції:

¬  Виробничі витрати:

¨  прямі матеріальні витрати (сировина та основні матеріали, куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали), які безпосередньо відносяться до конкретного об’єкту витрат;

¨  прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, що зайняті у виробництві), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат;

¨  інші прямі витрати;

¨  загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на управління та експлуатацію устаткування, витрати а обслуговування виробничого процесу, витрати на опалення, водопостачання виробничих приміщень, витрати по охороні праці, техніці безпеки та захист навколишнього середовища, інші витрати);

¬  Витрати періоду:

¨  втрати періоду операційної діяльності (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати);

¨  фінансові витрати (витрати на процентні та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позичкового капіталу);

¨  інвестиційні витрати (втрати від участі в капіталі, витрати на ліквідацію необоротних активів та інше).

6.  за відношенням до обсягу виробництва входять:

ü  змінні витрати;

ü  умовно ─ постійні витрати.

7. за відношенням до процесів виробництва і реалізації розрізняють:

ü  виробничі витрати;

ü  поза виробничі витрати.

8. за календарними періодами:

ü  витрати поточні;

ü  одноразові.

Поточні витрати, які є необхідними для отримання готової продукції, поділяються на:

Þ  циклічні;

Þ  безперервні.

Циклічні повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на основні і допоміжні матеріали, інструмент, заробітну плату виробників, технологічні, енергетичні витрати та інше.)

Безперервні витрати — це постійні витрати незалежно від виробництва продукції (утримання приміщень, споруд, устаткування, апарату управління тощо.)

Найбільшу частку у всіх витратах підприємства займають витрати на виробництво продукції. Сукупність виробничих витрат показує, в яку вартість обходиться підприємству виробництво виготовленої продукції, тобто вони становлять виробничу собівартість продукції.

Отже, собівартість продукції це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції.

Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.

Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів тощо.

Таким чином у собівартість продукції включають такі витрати:

◘  на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;

◘  підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;організацію виробництва, виключаючи усі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо;

◘  обслуговування виробничого персоналу та управління ним;

◘  реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення і інші витрати);

◘  розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, охорону повітряного й водного басейнів);

◘  організацію навчання й підготовку кадрів;

◘  поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, якості продукції);

У собівартість продукції також включаються витрати від браку, недостач, і псування матеріалів у межах встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом.

Для аналізу собівартості використовують такі дані:

-   ф. №5 ─ с "Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг";

-   ф. №2 ─ "Звіт про фінансові результати";

-   кошториси витрат;

-   дані синтетичного і аналітичного обліку витрат за основними і допоміжними виробництвами;

-   матеріали ревізій та обстежень;

-   результати аналізу собівартості за попередні роки.

Реформування бухгалтерського обліку спричиняє необхідність зміни організації усієї економічної діяльності підприємства. Формування собівартості окремих видів продукції належить до сфери внутрішньогосподарського (управлінського обліку). Стаття І "Закону про бухгалтерський облік" передбачає самостійність підприємства при розробці системи і форми управлінського обліку, у звітності й контролі господарських операцій.

В собівартості продукції знаходить своє відображення дія ринкових економічних законів, які сприяють зниженню витрат на виготовлення продукції за рахунок прискорення науково-технічного розвитку, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, ресурсозбереження, впровадження мало ─ та безвідходних технологій, інтенсифікації виробництва.

Собівартість продукції є мірилом рівня затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів.

Собівартість центнера картоплі визначається діленням витрат (без вартості побічної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною продукцією вважається бадилля і продукція, яка не реалізована, згодована худобі й оцінена за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності. При веденні обліку витрат по групі овочевих культур розраховується середня собівартість продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляються між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

ТОВ "Прогрес" розташоване в с. Авдіївка Сосницького району за 30 км. від районного центру і за 120 км від м Чернігів. Через село проходить шлях Чернігів – Новгород-Сіверський.

Господарство знаходиться в зоні помірного клімату з теплим, вологим літом і м'якою хмарною зимою. Середньорічна температура повітря становить 4+6°С. Влітку середня температура сягає 20-22°С, а взимку -14 -15°С, найбільші морози бувають у січні та лютому. Тривалість безморозного періоду становить 140-160 днів. Вегетаційний період продовжується від другої декади квітня до третьої декади жовтня місяця. На території селища протягом року випадає 530-580 мм опадів, що значно більше, ніж у інших регіонах лівобережжя. Позитивний в основному баланс вологості у ґрунті забезпечує нормальний розвиток рослинництва та вирощування кормових, технічних і зернових культур. Сніговий покрив майже рівномірний (10-30 см) і триває 95-110 днів, але характерні часті відлиги. В цілому сніговий покрив достатній для захисту озимих культур від вимерзання, та сприяє їх ефективному вирощуванню. Середня глибина промерзання ґрунту 40-50см.

Найбільш поширені в господарстві дерново-підзолисті ґрунти, дерново–середньопідзолисті ґрунти супіщаного і легкосуглинкового механічного складу з вмістом гумусу 2,2 % та кислотністю 5,4 рН. Для підвищення їх родючості господарство вносить органічні та мінеральні добрива, але доза органічних добрив досить низька. За останні роки вона не перевищує 1,5 т/га. Для підтримки балансу гумусу доза повинна становити не менше 10 т/га.

Про структуру посівних площ в даному господарстві ми можемо дізнатися за допомогою таблиці 2.1.1.

Таблиця 2.1.1. Структура посівних площ сільськогосподарських культур

Аналізуючи дану таблицю, ми бачимо, що значну питому вагу в структурі посівів займають зернові культури 99%.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15