Курсовая работа: Фінансова діяльність комерційних банків

Протягом 2009 року банк продовжував роботу з оптимізацїї мережі кореспондентських рахунків НОСТРО та ЛОРО з метою забезпечення максимально швидкого і ефективного здійснення розрахунків як за власними, так і клієнтськими операціями, та раціоналізації грошових потоків.

На початок 2010 року Ощадбанк підтримував кореспондентські відносини з 63 банками 18 країн світу, мав 65 рахунків НОСТРО та 51 рахунок ЛОРО.

Основні зусилля Ощадбанку у взаємовідносинах з фінансово-кредитними установами спрямовані на створення максимально вигідних та сприятливих умов надання послуг з метою задоволення вимог клієнтів щодо якості та швидкості обслуговування. Основним принципом при обслуговуванні банків-кореспондентів є комплексний підхід, що передбачає надання повного спектра послуг з урахуванням потреб кожного з банків-кореспондентів. Крім здійснення традиційних розрахунків у національній та іноземній валютах, Ощадбанк надавав фінансово-кредитним установам такі послуги: кредитування в національній та іноземній валютах у рамках кредитних ліній та під заставу, конверсійні операції, банкнотні операції тощо.

Одним із першочергових завдань, вирішених Ощадбанком у 2009 році, є реструктуризація та налагодження ефективної системи контролю та управління ризиками. Виконавчими органами, які визначають політику управління фінансовими ризиками банку (ринковими та кредитними), є комітет з управління активами та пасивами банку (КУАП) та кредитний комітет. КУАП визначає політику з управління активами і пасивами та ринковими ризиками. Поточними цілями КУАП є розподіл капіталу банку та підтримання адекватної платоспроможності з оглядом на ринкові, кредитні та інші ризики; управління ринковими ризиками банку та здійснення ряду управлінських заходів з приведення структури балансу банку у відповідність з його стратегічними цілями та пріоритетами довгострокової політики банку. у 2009 році розроблено проект Концепції управління ризиками в системі Ощадбанку. Метою Концепції є налагодження ефективної системи управління ризиками для забезпечення досягнення стратегічних цілей банку із застосуванням відповідних політик, методів, засобів управління і контролю за ризиками, які генеруються зовнішнім середовищем, структурою активів і пасивів та бізнес-процесами банку.

Концепція стосується банку в цілому та всіх його структурних підрозділів, регіональних управлінь та філій (відділень). У межах Концепції розроблено проекти політик управління кредитними, процентними, валютними ризиками, ризиком ліквідності, розроблено основні положення політики управління ціновими ризиками, розроблено та впроваджено ряд положень, методик, процедур та інструкцій з управління фінансовими ризиками, які є додатками до вищезазначених політик.

Розділ 3. Основні операції банку

3.1 Пасивні операції комерційних банків

Під пасивними операціями розуміються такі операції банків, в результаті яких відбувається формування ресурсів банків.

Ресурси комерційних банків формуються за рахунок власних, привернутих і емітованих засобів.

Пасивні операції грають важливу роль в діяльності комерційних банків. Саме з їх допомогою банки набувають кредитних ресурсів на ринку.

Існує чотири форми пасивних операцій комерційних банків:

1. Первинна емісія цінних паперів комерційного банку.

2. Відрахування від прибутку банку на формування або збільшення фондів.

3. Отримання кредитів від інших юридичних осіб.

4. Депозитні операції.

Пасивні операції дозволяють привертати в банки грошові кошти, що вже знаходяться в обороті. Нові ж ресурси створюються банківською системою в результаті активних кредитних операцій.

За допомогою перших двох форм пасивних операцій створюється перша крупна група кредитних ресурсів – власні ресурси. Наступні дві форми пасивних операцій створюють другу крупну групу ресурсів – позикові, або привернуті, кредитні ресурси.

Власні ресурси банку є банківський капітал і прирівняні до нього статті. Роль і величина власного капіталу комерційних банків мають особливу специфіку, що відрізняється від підприємств і організацій, що займаються іншими видами діяльності тим, що за рахунок власного капіталу банки покривають менше 10% загальної потреби в засобах. Звичайна держава встановлює для банків мінімальну межу співвідношення між власними і привернутими ресурсами. Наприклад, в Росії це співвідношення встановлене в розмірі не меншого 1:25 (від 1:15 до 1:25 залежно від типу банку).

Значення власних ресурсів банку полягає, перш за все, в тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні ним резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень в довгострокові активи.

До власних засобів відносяться акціонерний, резервний капітал і нерозподілений прибуток.

Акціонерний капітал (або статутний фонд банку) створюється шляхом випуску і розміщення акцій. Як правило, банки у міру розвитку своєї діяльності і розширення операцій послідовно здійснюють нові випуски акцій. Як тільки один з випусків акцій завершений і сплачений новими власниками банку, крупні банки починають готувати нові комплекти документів з тим, щоб, коли діяльність банку розвернеться в достатній мірі, не втрачати часу на опрацьовування документації і її твердження.

Резервний капітал або резервний фонд банків утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і призначений для покриття непередбачених збитків і втрат від падіння курсів цінних паперів.

Нерозподілений прибуток – частина прибули, що залишається після виплати дивідендів і відрахувань до резервного фонду.

Привернуті засоби банків покривають понад 90% всієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, перш за все кредитових. Це депозити (внески), а також контокорентні і кореспондентські рахунки. Роль їх виключно велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їх допомогою задовольняють потребу народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей на капітал, забезпечують потреби населення в споживчому кредиті.

Основну частину привернутих коштів складають депозити, які підрозділяються на внески до запитання, термінові і ощадні внески.

Внески до запитання, а також на поточні рахунки можуть бути вилучені вкладниками на першу вимогу. Власник поточного рахунку отримує від банку чекову книжку, по якій він може не тільки сам отримувати гроші, але і розплачуватися з агентами економічних відносин.

Термінові внески – це внески, що вносяться клієнтами банку на певний термін, по ним сплачуються підвищені відсотки. При цьому процентні ставки залежать від розміру і терміну внеску. Одним з видів термінових внесків є депозитні сертифікати, розраховані на точно зафіксований час залучення засобів. Вперше їх ввів в обіг в 1961р. у США “First national city bank” (в даний час “City-bank”). Власникам рахунків видаються спеціальні іменні свідоцтва (сертифікати), в яких указуються термін їх погашення і рівень відсотка. Депозитні сертифікати – це свідоцтво про депонування в банці певної достатньо крупної суми грошей, в якому указуються термін його обов’язкового зворотного викупу банком і розмір виплачуваної при цьому певної надбавки.

Важливу роль в ресурсах банків грають ощадні внески населення, зокрема внески цільового призначення. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково і упевняються видачею ощадної книжки. Банки приймають цільові внески, виплата яких приурочена до періоду відпусток, днів народжень, практикуються також “новорічні внески” – протягом року банк приймає невеликі внески на святкування Нового року, а в кінці року банк видає гроші вкладникам, охочі ж можуть продовжувати накопичення грошей до наступного нового року. Ці внески користуються великою популярністю у пересічних громадян в економічно розвинених країнах.

Для банків найпривабливішими є термінові внески, які підсилюють ліквідні позиції банків.

Важливим джерелом банківських ресурсів виступають міжбанківські кредити, тобто позики, що отримуються у інших банків.

Комерційні банки отримують кредити у НБУ у формі переобліку і перезастави векселів, в порядку рефінансування і у формі ломбардних кредитів.

Контокорент – єдиний рахунок, за допомогою якого проводяться всі розрахункові і кредитні операції між клієнтом і банком. У окремі періоди цей рахунок є пасивним, в інші – активним: за наявності у клієнта засобів цей рахунок є пасивним, при їх відсутності, коли клієнт все ж таки виставляє на банк платіжне доручення або виписує чеки, цей рахунок є активним. Як по дебету, так і по кредиту контокорентного рахунку нараховуються відсотки, причому по дебету, тобто по дебетовому сальдо рахунку корпорації, більше, ніж по кредитовому. Кредит по контокорентному рахунку надається під забезпечення комерційними векселями або у формі незабезпечених позик, тобто позик без жодного забезпечення. Нарахування відсотків по дебету контокорентного рахунку може здійснюватися тільки в межах кредитного ліміту – кредитної лінії, яка визначається в договорі між клієнтом і банком (договір про кредитну лінію і розрахунковий-касове обслуговування).

Емітовані засоби банків. Банки виявляють особливу зацікавленість в дослідженні таких засобів клієнтури, якими вони могли б користуватися достатньо тривалий період. До таких засобів відносяться облігаційні позики, банківські векселі і ін.

Облігаційні позики емітуються у вигляді облігацій. Випуск цих цінних паперів є об’єктом жорсткої регламентації з боку державних органів.

У банківських пасивах протягом 90-х рр. продовжувалося подальше скорочення власних засобів, і підвищувалася частка привернутих ресурсів. У залученні нових ресурсів зросли диспропорції між найбільшими банками і дрібними на користь найбільших банків (оскільки вони є найбільш надійними).

Ще одним видом привернутих засобів є цінні папери, які знаходяться на балансі банку і продаються з угодою про зворотний їх викуп. Так створюються пасиви банківських ресурсів.

3.2 Активні операції комерційних банків

Мобілізовані грошові кошти банки використовують для кредитування клієнтури і здійснення своєї підприємницької діяльності. Операції, пов’язані з розміщенням банківських ресурсів, відносяться до активних операцій банків.

У активах банків виділяються дві найважливіші групи операцій – кредитні (обліково-позичкові) і фондові операції. На них доводиться до 80% всього балансу.

Кредитні операції можна класифікувати по ряду ознак.

Залежно від забезпечення розрізняються: позики без забезпечення (бланкові) і позики, що мають забезпечення. Останні діляться на: вексельні, підтоварні і фондові.

Вексельні позики – це кредити, що видаються у формі покупки векселя або під заставу векселя. Враховуючи вексель, банк стає його власником і виплачує особі, що емітувала вексель або що пред’явив його до обліку, певну суму грошей. За цю операцію банк стягує з клієнта певний відсоток, який називається обліковим відсотком, або дисконтом. До активних вексельних операцій банків відносяться також акцептна і аваль операції. Акцептна операція полягає в тому, що банк надає право солідному клієнтові виписувати векселі, які банк акцептує, тобто, гарантує оплату за свій рахунок по даному векселю, а клієнт, що користується таким акцептним кредитом, зобов’язується внести до закінчення терміну векселя в банк відповідну суму для оплати векселя. У разі авалю платіж по векселю здійснюється безпосередньо векселедавцем, а аваль служить лише гарантією платежу. При нездатності векселедавця сплатити вексель відповідальність за здійснення платежу по векселю переноситься на банк, який поставив аваль на векселі, і за системою кореспондентських відносин з використанням банківських ключів і шифрів підтвердив у разі запиту іншому банку свій аваль. Особливість операцій акцептного авалю полягає в тому, що вони відносяться одночасно до активних і пасивних операцій.

Підтоварні позики – це позики під заставу товарів і товаророзпорядчих документів.

Фондові позики – це позики під забезпечення цінних паперів.

По термінах погашення: що не мають певного терміну – онкольні (що погашаються на вимогу позичальника або банку); короткострокові (до одного року); середньострокові (від одного року до п’яти років) і довгострокові (понад п’ять років).

По характеру погашення: що погашаються одноразовим внеском; що погашаються в розстрочку.

По методу стягування відсотка: відсоток утримується у момент видачі позики (при обліку векселя, при наданні споживчої позики); відсоток сплачується у момент погашення кредиту або рівномірними внесками впродовж всього терміну кредиту.

По категоріях позичальників, що відображають економічний зміст і мету кредиту.

До фондових операцій банків відносяться різноманітні операції з цінними паперами: покупка цінних паперів для власного портфеля (інвестиції); первинне розміщення знов випущених цінних паперів серед утримувачів; покупка і продаж цінних паперів на ринку за дорученням клієнта (обслуговування вторинного обороту цінних паперів); позики під цінні папери. “Портфель цінних паперів у банків служить засобом отримання додаткового прибутку у вигляді дивідендів і відсотків, знаряддям фінансового контролю, а також одним з методів фінансування витрат держави”.

3.3 Комісійні банківські операції

Банки ведуть також комісійні операції, тобто “виконують різні доручення своїх клієнтів за їх рахунок”. Такі доручення пов’язані з переказом грошей як усередині однієї країни, так і з однієї країни в іншу. Це перекладні операції, при яких клієнт доручає своєму банку (у якому він встав на розрахунковий-касове обслуговування і з яким уклав договір про розрахунковий-касове обслуговування) перекласти певну суму з рахунку клієнта вказаному адресатові. Коли операція здійснена, банк висилає або видає (якщо клієнт є в банк особисто) документ про здійснення перекладу. За операцію, що проводиться, банк стягує комісію.

Акредитивна операція полягає в тому, що банк приймає доручення від клієнта провести платіж третій особі (бенефіціару), тобто особі, на користь якої відкритий акредитив, або акцептувати векселі бенефіціара, або провести платіж бенефіціару, але тільки на певних умовах.

Інкасові операції – це операції по отриманню банками для клієнтів грошей за їх дорученням і за їх рахунок по різних документах. Інкасові операції здійснюються з чеками, векселями, товарними документами і цінними паперами. При інкасуванні цінних паперів клієнт передає їх банку для реалізації на ринку тієї країни, де вони емітовані.

Факторингові операції відносяться до посередницьких. Суть їх в тому, що банк купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 80% вартості відфактурованих постачань і сплати решти частини, за вирахуванням відсотка за кредит і комісійних платежів, в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від боржників.

Особливий різновид комісійних операцій – довірчі операції, що полягають в тому, що банк за дорученням клієнтів бере на себе зберігання, передачу і управління певним майном, вираженим як в грошах, так і в цінних паперах.

До комісійних відносяться також торговий-комісійні операції – покупка і продаж за дорученням клієнта дорогоцінних металів і коштовних каменів, покупка і продаж цінних паперів і т.д.

Різновидом посередницьких операцій є трастові операції банків. Найбільш поширена форма володіння власністю в країнах з розвиненою ринковою економікою – наявність акцій, облігацій і грошових коштів. У міру збільшення кількості фінансових інструментів і суми фінансових активів комерційні банки розширюють трастові (довірителі) операції. Трастові департаменти банків – одні з найбільш розвинених підрозділів сучасних транснаціональних банків.

4.1 Інституційні зміни середовища діяльності комерційних банків

Сучасний стан банківської сфери характеризується наявністю деяких проблем зростання, серед яких найбільш рельєфними є загострення конкурентної боротьби в наслідок об’єктивного уповільнення темпів експансії в зовнішнє середовище, зниження ефективності діяльності та системи управління, відголосу процесу глобалізації, зростання дії позаекономічних факторів, зокрема впливу політичного істеблішменту, правового нігілізму, тощо. У таких умовах необхідно виділити пріоритети, які можуть забезпечити сталий розвиток банківської сфери та економіки в цілому та сформувати заходи, щодо їх досягнення.

Такими пріоритетами, на нашу думку, повинні стати:

·  забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від внеску в загальний розвиток банківської сфери та економіки;

·  формування ефективного інституційного середовища для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

·  створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності;

·  визначення незадоволених потреб клієнтів щодо банківського обслуговування та їх задоволення на основі пропозиції нових банківських продуктів і різних форм та способів надання послуг;

·  підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики в банківських установах.

Розглянемо кожний із запропонованих пріоритетів та особливості забезпечення їх досягнення в сучасних умовах розвитку України, зокрема її банківської сфери. Отже, головним пріоритетом є забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від внеску в загальний розвиток банківської сфери та економіки. В даному зв'язку необхідно виділити ті показники діяльності банків, які можна було б використати як критерії щодо оцінки внеску окремих банків та банківської сфери в цілому у розвиток держави та зростання рівня і якості життя окремих членів суспільства. Такими показниками можуть бути кількість та розмір виданих коротко та довгострокових кредитів, їх питома вага по відношенню до капіталу банку, обсяг та рівень сплати податків, розмір банківських відсотків по депозитам та кредитам, розмір та напрями інвестування, величина коштів, спрямованих на благодійну та спонсорську діяльність, тощо. Однак на сучасний момент ми повинні констатувати наявність негативних моментів у діяльності більшості банків, пов'язаних з досягненням виключно своїх егоїстичних внутрішньо-корпоративних інтересів, або інтересів певних промислово-фінансових кланів. Це проявляється в прагненні контролювати максимально можливу частку ринку, нав'язуванні невигідних контрагентам умов щодо активних та пасивних операцій - по кредитам, депозитам, інвестиціях, тощо.

Як правило, якість обслуговування юридичних та фізичних осіб, особливо в регіонах, не відповідає прийнятному рівню, хоча постійно здійснюються спроби покращити ситуацію. На макроекономічному рівні це проявляється у неузгодженості економічних інтересів суспільства і банків, втраті певної частини перерозподіленого ВВП, який під тиском глобалізаційних реалій спрямовується в розвинені країни світу і, таким чином, сприяє зростанню інших суспільств, тоді як наслідком подібної ситуації для Україні є зміцнення тіньової економіки. Для подолання зазначених негативних явищ потрібно узгоджене досягнення гармонізації на основі збалансування економічних інтересів банків і суспільства через підвищення ефективності системи взаємного інституційного впливу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5