Курсовая работа: Фінансова криза підприємства та її діагностика

Курсовая работа: Фінансова криза підприємства та її діагностика

КУРСОВА РОБОТА

«Фінансова криза підприємства та її діагностика»

Вступ

Становлення ринкової економіки в Україні поставила перед суспільством ряд нових проблем, найважливішою з яких є антикризове управління. Це пояснюється тим, що одним з факторів сучасної української економіки є неплатоспроможність більшості підприємств. Актуальність цієї теми полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат, тобто випускати конкурентоспроможну продукцію. Але через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших об'єктивних і суб'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі таких, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Об’єктом дослідження курсової роботи є вся сукупність факторів і відносин які призводять до фінансової кризи на підприємстві та дослідження методів діагностики кризового стану підприємства.

Предметом дослідження є причини та наслідки виникнення фінансової кризи, механізм і форми її дії.

Завданням даної роботи є вивчення наукової основи виникнення та функціонування фінансової кризи, вивчення методів діагностики кризового стану підприємства з метою застосування правильних антикризових заходів.

Проблемам діагностики кризового стану підприємства методами антикризового управління присвячено багато праць зарубіжних учених – економістів, таких як: Е. Альтман, Т. Таффлер, І. Романе, У. Бівер, російських – Н. Дмітрієв, А. Колосова, Е. Коротков та українських – Л. Лігоненко, Л. Ситник, К. Залигіна, О. Манойленко, частково І. Бланк. Аспекти виходу підприємства з фінансової кризи стали предметом дослідження таких учених, як: В.Г. Герасимчук, К. Котел, О.В. Ткаченко, В.М. Шаповал.

При написанні роботи використовувалися підручники, посібники, монографії та наукові публікації в журналах.

Отже, основною метою курсової роботи є визначення поняття та різновидів кризових станів підприємств, а також наявних методів діагностики кризового стану підприємств в сучасних умов розвитку української економіки та визначення особливостей даних методик з урахуванням їхньої ефективності залежно від поставлених завдань керівництва.

1. Фінансова криза підприємства та її діагностика

1.1 Криза на підприємстві: економічний зміст, причини виникнення та систематизація кризових факторів

криза діагностика фінансовий підприємство

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.

На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання, тому фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами:

-  джерела (фактори) виникнення кризи;

-  вид кризи;

-  стадія розвитку кризи.

Фактори, які можуть спричинити фінансову кризу, поділяються на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні, або ендогенні (що повністю визначаються умовами діяльності самого підприємства).

Головними зовнішніми факторами є ринкові, національні та міжнародні. Ринкові фактори включають психографічні, науково-технічні та фактори конкуренції. Національні фактори складаються з економічних, політичних та демографічних. Міжнародні фактори формуються з урахуванням загальноекономічних, міжнародної конкуренції та стабільності міжнародної політики.

Таким чином, зовнішні фактори визначають:

1.  Зменшення купівельної спроможності, споживчий вибір, навички, традиції, рівень доходності та накопичень населення;

2.  Значний рівень інфляції, рівень витрат виробництва, технології, якості, маркетингу;

3.  Нестабільність податкового законодавства та непрофесійність в управлінні;

4.  Посилення конкуренції, фінансову, політичну та економічну нестабільність, нестабільність валютних ринків;

5.  Сезонні коливання та кризи окремих галузей;

6.  Посилення монополізму на ринку;

7.  Міжнародний маркетинг тощо.

Головними внутрішніми факторами є принципи та шляхи діяльності, конкурентоспроможність продукції, можливості залучення та використання ресурсів, необхідні маркетингові стратегії, фінансовий та інвестиційний менеджмент.

Таким чином внутрішні фактори визначаються:

1.  Неякісним менеджментом, невідповідним рівнем кваліфікації керівного складу та всього працюючого персоналу, традиціями, репутацією, іміджем підприємства;

2.  Застарілою організаційно-штатною структурою та структурою управління підприємством;

3.  Недоліками у виробничій сфері, інноваційній та інвестиційній діяльності;

4.  Недосконалою концентрацією та диверсифікацією виробництва;

5.  Низьким рівнем маркетингу та втратами ринків збуту продукції (збутова та цінова політика), фінансовим дефіцитом;

6.  Відсутністю або незадовільною роботою служб контролінгу.

Усі наведені вище основні фактори і принципи виникнення кризового стану тісно взаємозв'язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами.

Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

1.  Зменшення кількості замовлень і контрактів із збуту продукції;

2.  Неритмічного виробництва, неповного завантаження продуктивності праці;

3.  Втрати оптових та роздрібних покупців готової продукції;

4.  Підвищення собівартості та різкого зниження продуктивності праці;

5.  Збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявності наднормативних запасів;

6.  Поганого ціноутворення;

7.  Виникнення внутрішніх та зовнішніх конфліктів плинності кадрів;

8.  Істотного зменшення обсягів реалізації, а відтак недоотримання виручки від реалізації;

9.  Низької конкурентоспроможності виробів та підприємства взагалі;

10.  Зниження рівня прибутку та рентабельності тощо.

Розрізняють три види кризи:

Стратегічна криза. Виникає, коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та відсутні довгострокові фактори успіху.

До першопричин цього виду кризи відносять:

1) неправильно визначене місце розташування підприємства;

2) недосконале прогнозування та планування;

3) погану асортиментну та збутову політику;

4) дефіцит організаційної структури;

5) неправильну політику диверсифікації;

6) форс-мажорні обставини та інше.

Криза прибутковості. Виникає, коли перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу.

До першопричин цього виду кризи відносять:

1) несприятливе співвідношення ціни та собівартості;

2) ризик великих проектів;

3) зростання собівартості при стабільних цінах;

4) зменшення оберту від реалізації продукції;

5) заскладованість;

6) неефективна маркетингова політика тощо.

Криза ліквідності. Виникає, коли підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати його платоспроможності.

До першопричин цього виду кризи відносять:

1) незадовільну структуру капіталу;

2) незадовільну роботу з дебіторами;

3) надання незабезпечених товарних кредитів;

4) високий рівень кредиторської заборгованості;

5) форс-мажорні обставини тощо.

Перелічені види кризи мають тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічйа криза спричиняє кризу прибутковості, яка у свою чергу призводить до втрати ліквідності. Зумовлене внутрішніми та зовнішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції приводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три стадії кризи.

Перша стадія складається з певних етапів. На першому етапі підприємство не має на конкретний момент вільних коштів, аби погасити заборгованість. На другому етапі власний капітал підприємства не покриває заборгованості.

Друга стадія відкриває можливість для визначення шляхів усунення неплатоспроможності підприємства.

На третя стадія – керівництво підприємства та його кредитори приходять до якоїсь угоди, яка вирішує долю підприємства.

Проте, Л.О. Кукурудза запропонував більш чітку трифазну ідентифікацію кризового стану підприємств [17]:

а) прихована криза – фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління). Характерними ознаками є зменшення ефективності діяльності підприємства, яке виявляється у прибутковості, обороті капіталу та його ринковій вартості;

б) криза неплатоспроможності – фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації. Характеризується періодичним та тривалим дефіцитом грошових коштів підприємства для виконання своїх зобов’язань та фінансування поточної діяльності. Проявляється у затримці сплати поточних платежів і виникненні економічних санкцій;

в) банкрутство (неплатоспроможність) – кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Настає тоді, коли підприємство не спроможне задовольнити вимоги кредиторів протягом певного часу (згідно з чинним законодавством – трьох місяців).

Ідентифікація фази, виду, причин фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї. Таким чином, якщо підприємець ризикує, сподіваючись на комерційний успіх своєї справи (одержання прибутку), йому необхідно вміти приймати такі управлінські рішення, реалізація яких передбачала б антикризову програму розвитку даного виробництва, стабільність підприємства.

1.2 Особливості діагностики кризового стану підприємства

В кризових умовах господарювання у період трансформації вітчизняної економіки надзвичайно важливими для підприємства є розробка й впровадження інструментарію антикризового менеджменту. При цьому антикризове управління можна визначити як управління, в якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи в діяльності підприємства, аналіз її симптомів, розробка заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку [1]. В системі антикризового менеджменту важливе значення має розробка комплексу заходів щодо аналізу фінансового стану та попередження потенційного банкрутства підприємства.

Діагностика – визначення стану об'єкту, предмету, явища чи процесу управління за допомогою реалізації комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких ланок та «вузьких місць». Діагностика – це не одноразовий акт, а процес, який здійснюється в часі і в просторі. Процес діагностики – дослідницький, пошуковий, пізнавальний процес. Найбільш корисним є застосування діагностики для визначення реального стану процесів управління.

Мета діагностики – встановити діагноз об'єкту дослідження і дати висновок про його стан на дату завершення цього дослідження і на перспективу. Здійснивши мету на підставі даних діагнозу, можна буде виробити правильну і грамотну економічну (політичну, соціальну) політику, стратегію і тактику.

Задачі діагностики полягають у визначенні заходів, спрямованих на відладку роботи всіх складових елементів системи, і способів їх реалізації. Не можна здійснювати управління на будь-якому господарському і управлінському рівні, не маючи чіткого уявлення про його стан.

Діагностика кризи розвитку підприємства є комплексним економічним дослідженням, яке має власну логіку та структуру. Таке розуміння певним чином сформувалося на ґрунті праць проф. І.О. Бланка [15], який першим запропонував виділяти у складі діагностичного дослідження певні підсистеми (залежно від цілей та методів здійснення діагностики ним запропоновано виділяти систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики банкрутства), визначив основні завдання та коло об'єктів дослідження в межах кожної системи. Такий підхід є слушним, оскільки створюються передумови для поєднання результатів, що отримані на окремих етапах роботи, підтвердження або спростування висновків, отриманих шляхом застосування різного методичного забезпечення.

Базуючись на визначених цілях та завданнях, діагностування кризи розвитку підприємства передбачає проведення зазначених нижче етапів роботи.

1 етап – створення інформаційної бази дослідження. Проведення діагностики кризи потребує використання певної сукупності інформації внутрішнього та зовнішнього характеру стосовно результатів та перспектив господарсько-фінансової діяльності підприємства, його фінансово-майнового становища.

2 етап – діагностика кризового стану та загрози банкрутства
підприємства. Визначення глибини кризового стану підприємства та рівня загрози виникнення ситуації банкрутства в свою чергу є комплексним діагностичним дослідженням, яке здійснюється в описаному нижче порядку.

2.1. Виявлення ознак кризи та експрес-діагностика загрози банкрутства підприємства. На цьому етапі роботи на базі публічної звітності підприємства із застосуванням спеціальних прийомів аналізу виявляються зовнішні ознаки наявності кризи. Дослідження може підтримуватися спеціально розробленими автоматизованими інтелектуальними системами експрес-діагностики, які дають можливість швидко ідентифікувати стан підприємства, дійти попереднього висновку та виробити найбільш загальні рекомендації стосовно подальших дій.

Об'єктом дослідження при проведення експрес-аналізу є:

-  наявність збитків за результатами господарсько-фінансової діяльності та їх розміри порівняно з власним капіталом;

-  наявність кредитів та позик, які не погашені у визначений термін, несплачених відсотків по боргах;

-  обсяги та динаміка сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості, щодо якої не вчинено дій, передбачених законодавством;

-  обсяг та причини виникнення наднормативних запасів матеріальних оборотних активів;

-  наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом та позабюджетними фондами;

-  негативна динаміка окремих показників фінансового стану підприємства, платоспроможності та фінансової стійкості (тобто ситуація, за якої фактичне значення та напрям зміни того чи іншого показника не збігаються з нормативними чи рекомендованими);

-  тривалість операційного циклу та причини його продовження; кількісна оцінка вірогідності банкрутства підприємства, яка отримана експертним шляхом або в результаті використання спеціальних індексів та моделей.

На цьому етапі роботи слід також перевірити відсутність ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, а в разі їх виявлення – ініціювати порушення відповідної кримінальної справи, визначити період діяльності, який потребує додаткового вивчення для визначення можливих шляхів розшуку та повернення майнових цінностей.

Якщо результати експрес-діагностики засвідчують наявність негативних явищ та проблем у діяльності підприємства, викликають сумніви чи занепокоєння, то переходять до наступного етапу роботи, у перебігу якого проводиться поглиблений (фундаментальний) аналіз кризи. Якщо ситуація визнається нормальною, діагностування можна вважати закінченим.

2.2. Фундаментальний (поглиблений) аналіз кризових явищ та загрози банкрутства підприємства. Метою проведення цього етапу діагностики є підтвердження та поглиблення висновку стосовно фінансового стану підприємства – об'єкта дослідження та загрози його банкрутства. Для проведення цієї роботи використовується спеціальний інструментарій, зокрема оцінка динамічної платоспроможності та грошових потоків підприємства, розробка прогнозів та імовірних сценаріїв розвитку підприємства тощо.

2.3. Визначення основних факторів виникнення та (або) поглиблення кризового стану підприємства. Визначення переліку кризових факторів та оцінка впливу кожного з них на виникнення та поглиблення кризи може бути проведена експертним шляхом (на основі побудови логічних ланцюгів впливу окремих економічних явищ) або на базі імітаційного моделювання (для кількісної оцінки).

Результатом цього етапу роботи має стати перелік найбільш негативних та позитивних факторів зовнішнього та внутрішнього характеру, сформований за ступенем впливу (рейтинг). Переважання зовнішніх кризових факторів, які неможливо локалізувати на рівні та силами підприємства, підвищує загрозу поглиблення кризи та ймовірність виникнення ситуації банкрутства.

Розробка рейтингу негативних факторів (вплив яких прискорює та загострює кризу) дає змогу визначити основні проблеми (за ступенем значущості), розв'язання яких сприятиме подоланню кризи, та пріоритетні напрями антикризових зусиль. Виявлений у перебігу дослідження перелік позитивних факторів, які пом'якшують течію кризи та мають тенденцію до посилення прояву, слід розглядати як приховані та не використані можливості підприємства, що сприятимуть його виходу з кризового стану.

З етап – прогнозування наслідків виникнення ситуації банкруцтва підприємства. Завданнями цього етапу діагностичного дослідження є оцінка вірогідності та можливих наслідків поглиблення кризи до останньої фази (майнова неплатоспроможність, економічна неспроможність), що генерує загрозу банкрутства підприємства з ініціативи його кредиторів. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства та впровадження по відношенню до підприємства ліквідаційної процедури потребує проведення зазначених нижче досліджень.

3.1. Оцінка вартості підприємства та його активів (ліквідаційної маси). Метою проведення цієї роботи є кількісна оцінка ринкової та ліквідаційної вартості майна підприємства та прогнозування ліквідаційної маси, тобто обсягу грошових коштів, що можуть бути використані для розрахунків з кредиторами підприємства. Методологічну основу оцінки становлять положення Закону «Об оцінці майна, майнових прав та оціночній діяльності в Україні» [20], Національного стандарту №1 «Загальні принципи оцінки майна та майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року, міжнародних стандартів оціночної діяльності. При проведенні оцінки слід враховувати особливості об'єкта оцінювання (збитковість, наявність боргів, терміновість продажу тощо), що обумовлює необхідність пошуку та розробки специфічного практичного інструментарію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9