Шпоры по Праву

который обязуется погасить за счет своих средств денежный долг вместо

должника перед кредитором в случае отсутствия у должника собственных

средств. Но в отличии от поручительства при гарантии наступает

субсидиарная, я не солидарная ответственность гаранта. Как особый способ

обеспечения исполнения обязательств гарантия может иметь место лишь во

взаимоотношениях между организациями. За договором поруки поручник

зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею

свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може

забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки має бути укладений у

письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору

поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а

також коли кредитор протягом трьох місяців од дня настання строку

зобов'язання не пред'явить позову до поручника. Якщо строк виконання

зобов'язання не зазначено або визначено моментом вимоги, то за відсутності

іншої угоди відповідальність поручника припиняється після закінчення одного

року від дня укладення договору поруки. Коли зобов'язання виникають щодо

погашення заборгованості між організаціями, способом забезпечення виконання

зобов'язання може виступати гарантія, що видається іншими організаціями

стосовно забезпечення його виконання. При цьому на гарантію поширюються

правила щодо встановлення та припинення поруки, якщо інше не встановлено

законодавством.

Позовна давність

Исковая давность — это сроки, предоставленные правомочному лицу для

обращения к компетентным государственным учреждениям с требованием о

принудительном осуществлении и защите своего права. Следовательно, согласно

гражданскому законодательству Украины исковая давность определяется как

срок для защиты права по иску лица, право которого нарушено. Название этого

срока указывает на то, что защита осуществляется путем подачи иска в суд

или арбитражный суд. Полная форма является основной формой защиты

гражданских прав граждан в суде, арбитражном и третейском судах. Нормы об

исковой давности распространяются на гражданские правоотношения, в том

числе и на возникающие с участием государства, как субъекта гражданских

прав. Но есть исключения в соответствии с гражданским законодательством

Украины, когда исковая давность не распространяется: 1.На требования

вкладчиков о выдаче вкладов, внесенных в сберегательный банк. 2.На

требования, вытекающие из нарушения личных неимущественных прав. 3.На

требования о возмещении ущерба причиненного жизни или здоровью гражданина.

Однако требования удовлетворяются не более чем за три года, предшествующих

предъявлению иска. Отсутствие сроков давности является гарантией для

потерпевших. Институт исковой давности должен содействовать ликвидации

неустойчивости (непостоянства), неопределенности в отношениях между

участниками гражданского оборота. Исковая давность в определенной степени

облегчает рассматривание спора в суде, арбитраже и третейском суде. Исковая

давность способствует укреплению договорной дисциплины, поскольку вынуждает

участников гражданского оборота своевременно осуществлять принадлежащие им

гражданские права и вынуждать своих контрагентов к своевременному

выполнению своих обязательств.

Договір купівлі-продажц

Договір купівлі-продажу є одним із найпоширеніших договорів, що укладаються

як фізичними, так і юридичними особами. Договір купівлі-продажу — це угода,

за якою продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а

покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову

суму. Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у

кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір,

продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас

набуває права вимагати її оплати, а покупець, зобов'язаний здійснити оплату

придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу

виступають продавець і покупець. Істотними умовами цього договору є умови

про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не

може вважатися укладеним, Предметом договору купівлі-продажу можуть бути

окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, пов'язані

з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання

майнових вигод предметом цього договору не можуть бути боргові

зобов'язання, авторські права. Відповідно до цивільного законодавства форма

договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також

часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення,

можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після

його укладення, то його належить укласти в письмовій формі, а окремі

договори потребують нотаріального посвідчення. Якщо продавець на порушення

договору не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати

передачі йому проданої речі та відшкодування збитків або ж відмовитись од

виконання договору і вимагати відшкодування збитків. У разі відмови покупця

на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену

ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни,

відшкодування збитків або ж відмовитися від договору та вимагати

відшкодування збитків. Якість проданої речі має відповідати умовам

договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно

ставляться. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не

було застережено продавцем, має право вимагати: заміни речі належної

якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад

речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на

такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної

ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Якщо для

речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено

гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу.

Покупець протягом гарантійного строку може пред'явити продавцеві претензію

з приводу проданої речі, що перешкоджають її нормальному використанню.

Поняття та джерела земельного права

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою

забезпечення раціонального використання земель, створення умов для

підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як

землевласників і землекористувачів. Отже, предметом правового регулювання

земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження

земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання

Земельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають

норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та

екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати

Конституцію України, Земельний і Цивільний кодекси. Земля, є об'єктами

права власності Українського народу. Стаття 14. Земля є основним

національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Загальна характеристика Земельного кодексу - було прийнято 13 березня 1992

р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання

земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання

та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і

господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення

природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та

організацій на землю.

Оренда землі

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам

України; підприємствам, установам та організаціям; громадським об'єднанням

і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднанням

та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і

громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам;

іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та

особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські,

районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в

оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби,

сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове

— до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за

оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі.

Після закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на

відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок

сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання

орендованих земельних ділянок у приватну власність. Громадяни, які мають

земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни

цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової

непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил

України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі

успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих

ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до

досягнення неповнолітнім спадкоємцем повноліття.

Поняття та джерела трудового парва

Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю,

спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ. трудове

право — окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у

процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою

внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що

регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими,

відносини найманих працівників. Трудове право є стабільною, давно

сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й

визначає основне джерело трудового права — нормативно-правові акти. До них

відносять Конституцію України, Закони України "Про зайнятість населення",

"Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", , Кодекс законів

про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі

малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок

вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, Особливим

джерелом трудового права є міжнародні договори. Перелік джерел трудового

права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється

нормотворча робота — прийняття локальних норм, до яких можна віднести

Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання,

колективні договори, накази. Найвищою формою систематизації законодавства

вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму

систематизації — Кодекс законів про працю Він є найзмістовнішим нормативно-

правовим актом, що регулює трудові відносини працівників. Кодекс містить

норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових

правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників;

закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів

між профспілковим комітетом від імені трудового колективу та власником або

уповноваженим ним органом та ін.

Зміст та порядок заключеня колективного договору

Порядок укладання колективних договорів І визначається Законом України "Про

колективні договори і угоди" колективний договір як договір, локальний

нормативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні

відносини на підприємстві, в установі, організації. Колективний договір

укладається на підприємствах, в установ незалежно від форм власності й

господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної

особи. Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним

органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими колективом

органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно

від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набирають

чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня,

зазначеного в колективному договорі . Вони зберігають чинність у разі зміни

складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені

якого укладено договір.У колективному договорі встановлюються взаємні

зобов'язання сторін щодо: змін в організації виробництва і праці:

забезпечення продуктивної зайнятості; нормування та оплати праці;

встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, умов та охорони

праці; умов регулювання фондів оплати праці.

Поняття та зміст трудового договору

Чинне законодавство також установлює особливий порядок підписання

колективного договору, Наприклад, проект колективного договору

обговорюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних

зборів. Якщо збори відхилять проект колективного договору чи окремі його

положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення.

Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект

у цілому виноситься на розгляд зборів. Після схвалення проекту колективного

договору загальними зборами він підписується уповноваженими представниками

сторін не пізніш як через 5 днів од моменту його схвалення, якщо інше не

встановлено зборами. Законодавством також установлено відповідальність за

порушення і невиконання колективного договору. Чинне законодавство України

визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником

підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену

цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник

підприємства, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і

забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи трудовий договір

регулює трудові відносини окремого працівника і власника тобто має характер

тоді як колективний договір. Укладати трудовий договір працівник може на

одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях

учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути

фізичні особи. Іншою стороною виступає власник підприємства. Можливість

фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається

їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та

нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності

фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових

правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за

певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-

річного віку Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та

обов'язки, тобто зміст трудового договору. Права та обов'язки сторін

поділяються на: безпосередні, що визначаються сторонами; похідні, що

передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні

умови, бездосягнення домовленості, за якими договір не буде укладено та

додаткові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення

професій, інші соціально-побутові пільги. Важливою умовою укладення

трудового договору є визначення його форми і строків. Трудовий договір слід

укладати в письмовій формі, але дозволяється і в усній. Додержання

письмової форми обов'язкове у випадках: організованого набору працівників;

укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними

географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для

здоров'я; укладення контракту укладення трудового договору з неповнолітнім;

укладення працівником договору з релігійною організацією; проходження

громадянином альтернативної (невійськової) служби.

Переведення на іншу роботу та його види

При заключении трудового договора его сторонами определяется трудовая

функция и место работы, которые относятся к основным условиям трудового

договора и не могут изменяться в одностороннем порядке. Изменение трудовой

функции (специальности, квалификации, должности) или места работы является

переводом. Перевод на другую работу это предоставление работнику работы, не

обусловленной трудовым договором с изменением рода работы (профессии,

специальности, квалификации, должности) или места работы. Законодательство

закрепляет определенные гарантии при переводе работника на другую работу:

недопустимость перевода без согласия работника; недопустимость перевода в

период временной нетрудоспособности работника; запрет устанавливать

испытание при переводе на другую работу; недопустимость перевода на другую

работу, противопоказанную работнику по состоянию здоровья. Все переводы

можно классифицировать: а)по месту работы: перевод на том же предприятии,

учреждении организации, перевод на другое предприятие в той же местности,

перевод в другую местность; б)по срокам перевода: перевод на определенный

срок (временный перевод), перевод на неопределенный срок (постоянный

перевод); в)по источнику инициативы: перевод по инициативе собственника,

перевод по инициативе работника, перевод по инициативе третьих лиц, которые

не являются стороной трудового договора. При всем многообразии переводы на

другую работу обладают одной важной чертой — смещение с прежней работы.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11