Шпоры по Праву

Перевод всегда предполагает смещение с прежней работы с одновременным

переходом на другую работу. Это означает, что работник продолжает

трудиться, но либо по другой специальности либо по той же специальности но

на другом предприятии. Не является переводом (а поэтому не требует согласия

работника) изменение ведомственной подчиненности предприятия, смена формы

собственности или форм хозяйственной деятельности, если при этом

сохранились характер выполняемой работы, размер оплаты труда и другие

существенные условия труда. Перевод на другую работу на том же предприятии

а также перевод на работу на другое предприятие, допускается только с

согласия работника, за исключением временного перевода. Временный перевод

работника на другую работу, не обусловленную трудовым договором,

допускается только с его согласия. Собственник или уполномоченный им орган

имеет право перевести работника сроком до одного месяца на другую работу,

не обусловленную трудовым договором, без его согласия, если она не

противопоказана ему по состоянию здоровья, только для предотвращения и

ликвидации последствий стихийного бедствия, эпидемий, производственных

аварий, а также других обстоятельств, которые ставят или могут поставить

под угрозу жизнь и нормальные жизненные условия людей, с оплатой за

выполненную работу, но не ниже, чем средний заработок по предыдущей работе.

При этом запрещается временный перевод беременных женщин, женщин, имеющих

ребенка-инвалида или ребенка в возрасте до шести лет, а также лиц в

возрасте до восемнадцати лет без их согласия.

Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника

Припинення трудових відносин за ініціативою працівника ще називають

звільненням за власним бажанням. З метою належної організації праці

підприємств законодавством передбачено письмове попередження працівником

власника про звільнення за два тижні до припинення трудових відносин, У

разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням

зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце

проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

вступ до навчального закладу; неможливість проживання в даній місцевості,

пітверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення

нею 14-річного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї

відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію;

прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник

повинен розірвати трудовий договір у строк, запропонований працівником.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за

власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці.

Водночас для деякої категорії працівників законодавством уведено обмеження

щодо припинення трудового договору в певний період за власним бажанням.

Такі обмеження поширюються на молодих спеціалістів протягом терміну,

визначеного в направленні на роботу а також для осіб, засуджених до

виправних робіт, розірвання молодим спеціалістом угоди можливе з поважних

причин: установлення інвалідності І або II групи, установлення інвалідності

І або II групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків

випускника; якщо молодий спеціаліст — вагітна жінка; мати чи батько, які

мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним

висновком потребує догляду проходження чоловіком (дружиною) військової

служби (крім строкової), вступу до вищих навчальних закладів III—IV рівнів

акредитації для випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів

акредитації. Що ж стосується строкових трудових договорів, то відповідно до

чинного законодавства вони не можуть бути розірваними за ініціативою

працівника, крім деяких випадків. Строковий трудовий договір з ініціативи

працівника може бути розірвано достроково в разі хвороби працівника або

його інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором,

порушення власником чи вповноваженим ним органом законодавства про працю,

колективного або трудового договору та у випадках, на яких ми вже

зупинялися, коли за законодавством не потрібно попередження за два тижні

про припинення дії трудового договору.

Підстава припинення трудового договору з ініціативи власника

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним

органом лише на загальних або спеціальних підставах. До загальних підстав

відносять випадки: змін в організації виробництва і праці виявленої

невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок

недостатньої кваліфікації або стану здоров'я систематичного невиконання

працівником без поважних причин обов'язків прогулу, нез'явлення на роботу

протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової

непрацездатності поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю

роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або

токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання Спеціальними

підставами розірвання трудового договору вважаються: одноразове грубе

порушення трудових обов'язків керівником підприємства, скоєння винних дій

працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності,

вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку,

несумісного з продовженням роботи; якщо працівника визнано таким, що не

витримав випробування. Окрім указаних підстав, передбачених Кодексом

законів про працю, правовідносини деяких категорій працівників можуть

припинятися з інших підстав. Зокрема, Законом України "Про державну службу"

(ст. 30) визначено, що державна служба припиняється в разі: порушення умов

реалізації права на державну службу, недотримання пов'язаних із

проходженням державної служби вимог, досягнення державним службовцем

граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 —

для жінок); виявлення чи виникнення обставин, які перешкоджають перебуванню

державного службовця на державній службі (визнання в установленому порядку

службовця недієздатним; наявність судимості, відмови державного службовця

від прийняття присяги або її порушення; неподання або подання державним

службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів. Особливе значення в

разі звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним

органу має процедура припинення трудових відносин. Порушення цієї процедури

у більшості випадків є підставою для поновлення звільнених працівників на

роботі.

Трудовий контракт та сфера його застосування

трудовий контракт є насамперед різновидом трудового договору між

працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати

роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або на певній посаді з

підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець

зобов'язується сплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати

умови праці. Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в

письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу або розпорядження

про зарахування на роботу. У контракті строк його дії, права, обов'язки

сторін, обсяги роботи, вимоги щодо її якості, відповідальність сторін (у

тому числі матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення та

організації праці працівника, умови його розірвання, в тому числі

дострокового, умови вирішення соціально-по-бутових проблем тощо можуть

установлюватися угодою сторін, законодавством установлюються певні

обмеження, передусім для роботодавця — у будь-якому випадку умови контракту

не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством про

працю. Якщо в контракті буде записано умови, що погіршують становище

працівника, вони визнаються недійсними. Так, недійсними будуть уважатися

положення контракту щодо встановлення штрафних санкцій до працівника, який

належним чином не виконує своїх обов'язків, передбачених контрактом. У

деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту;

зазвичай це стосується керівників підприємств, установ та організацій,

Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства,

закладу освіти, що перебуває в загальнодержавній власності, керівником,

науковим, творчим та іншим співробітником національного закладу України,

керівником об'єднань зв'язку працівниками залізничного транспорту

загального користування. Особливістю контрактного виду трудового договору є

також умови його розірвання, тобто припинення його дії. По-перше, поряд із

загальними підставами припинення дії трудового договору, контракт може

передбачати й інші умови, наприклад, за недотримання умов конфіденційності

службової інформації. По-друге, трудовий контракт, як зазначалося раніше, є

строковим трудовим договором, а тому він не може бути припиненим з

ініціативи працівника. Винятком із цього правила є такі підстави: коли

заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена

неможливістю продовжувати роботу порушення власником або уповноваженим ним

органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. В

означених випадках власник або уповноважений ним орган повинен розірвати

трудовий контракт у строк, названий працівником. Цікавою особливістю

контракту є й те, що за певних умов він може перетворитися зі строкового

договору на договір, укладений на невизначений строк.

Обмежена матеріальна відповідальність

Ограниченная материальная ответственность, то есть ответственность в

пределах среднего месячного заработка работника наступает во всех случаях,

если нет оснований привлечь работника, к полной материальной

ответственности. Некоторые случаи ограниченной материальной ответственности

работников предусмотрены в КЗоТ, в соответствии с которым работники несут

ограниченную материальную ответственность в размере причиненного по их вине

ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка за порчу или

уничтожение по небрежности материалов, полуфабрикатов, изделий,

инструментов, измерительных приборов, специальной одежды и других

предметов, выданных предприятием работнику в пользование. Следует отметить,

что ограниченная материальная ответственность наступает лишь в тех случаях,

когда ущерб причиняется работником по неосторожности. Если работник

умышленно причиняет вред, то он несет полную материальную ответственность

Поэтому в каждой конкретной ситуации при привлечении работника к

материальной ответственности необходимо выяснить как предмет

посягательства, так и форму вины работника — умысел или неосторожность

руководители предприятий, - их заместители несут материальную

ответственность в размере причинённого по их вине ущерба, но не свыше

своего среднего месячного заработка, если ущерб причинен излишними

денежными выплатами, неправильной постановкой учета и хранения материальных

или денежных ценностей, непринятием необходимых мер к предотвращению

простоев, выпуска недоброкачественной продукции, уничтожения и порчи

материальных или денежных ценностей. Если должностное лицо допустило

несколько случаев причинения ущерба по указанным выше основаниям либо по

одному из них, суд вправе взыскать в возмещение ущерба за каждый такой

случай денежные суммы в пределах среднего месячного заработка виновного

лица. Ограниченная материальная ответственность ст. 133 КЭоТ Украины

наступает за ущерб, причиненный излишними денежными выплатами, независимо

от того, какие виды выплат произведены и за какие нарушения. Например,

штраф, уплаченный за простой вагона, относится к излишним денежным

выплатам.

Повна матеріальна відповідальність

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації,

установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він

притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними

спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної

відповідальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої

втратою, пошкодженням, знищенням майна підприємства, установи, організації

внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір.

Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності:

обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну.

Остання настає в таких випадках: письмового договору про взяття на себе

працівником повної матеріальної відповідальності коли майно та інші

цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за

іншими разовими документами (отримання працівником майна в такий спосіб

можливе лише за наявності згоди працівника); якщо шкоди завдано діями

працівника, які мають ознаки злочину; якщо шкоди завдано працівником, який

був у нетверезому стані. коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням

або умисним зіпсуттям матеріалів. якщо на працівника законодавством

покладено повну матеріальну відповідальність; у разі завдання шкоди не під

час виконання трудових обов'язків; якщо службова особа є винною в

незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Шкода,

розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована

працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду

питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає

трудові спори.

Трудова дисципліна та методи її забезпечення

Трудова дисципліна виступає необхідною умовою для належної організації будь-

якої колективної праці та являє собою сукупність не лише певних правил

поведінки працівників, а й питань, пов'язаних із необхідністю дотримання

встановленого порядку, методів його забезпечення. Трудову дисципліну

характеризують такі чинники: чесна й сумлінна праця; своєчасне й точне

виконання розпоряджень власника підвищення продуктивності праці; поліпшення

якості продукції; виконання технологічної дисципліни; додержання вимог

охорони праці; дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії; Трудова

дисципліна спирається на свідоме ставлення працівників до праці, що

забезпечується методами переконання, заохочення, а часом примусу. Головним

є метод переконання, спрямований на виховання відповідних якостей

працівників, а також метод заохочення, тобто морального й матеріального

стимулювання. Заохочення працівника є визнанням його професіоналізму та

вираженням із боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разі

досягнення високих трудових показників, поліпшення якості продукції,

творчого підходу до трудової діяльності. Серед основних видів заохочень

визначаються такі: подяка, премії, вручення цінних подарунків, нагородження

грамотами, державними відзнаками й нагородами. Власником спільно з

профкомом можуть бути встановлені будь-які інші види заохочень, перелік

яких закріплюється в колективних договорах, Правилах внутрішнього трудового

розпорядку (скажімо, встановлення додаткового часу відпустки,

першочерговове надання квартир, санаторно-курортних путівок тощо). Всі

заохочення оголошуються власником у наказі , доводяться до відома трудового

колективу і записуються до трудової книжки. Для забезпечення трудової

дисципліни, нарівні з методами переконання й заохочення, можуть

застосовуватись і методи примусу, зокрема заходи дисциплінарного характеру,

матеріальної відповідальності та громадського впливу.

Система господарських судів України

Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах

здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у

вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами,

державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. В

Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної

Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які

становлять єдину систему арбітражних судів. Підприємства, інші юридичні

особи громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами

України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші

органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та

організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав

державних та інших органів прокурорів та їхніх заступників, які звертаються

до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи

про банкрутство за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника,

органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної

служби. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час

укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів та з

інших підстав про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету

України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.

Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час

погодження стандартів і технічних умов; про встановлення цін на продукцію

(товари), а також тарифів на послуги. Арбітражний суд Автономної Республіки

Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі

підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому

арбітражному судові. Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах: де

однією зі сторін є вищий чи центральний орган виконавчої влади. матеріали

яких містять державну таємницю що прямо віднесені до його підсудності

законами України, міжнародними договорами України. Судочинство в

господарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним

процесуальним кодексом України Регламентує: порядок порушення справ в

арбітражному суді, процедуру доарбітражного врегулювання господарських

спорів питання підвідомчості справ арбітражним судам коло учасників

арбітражного процесу, поняття, види і правила оцінки доказів; склад

арбітражних витрат, їх розподіл між сторонами; порядок установлення,

обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків форму і зміст

позовної заяви, порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в

її прийнятті підстави, заходи та умови скасування забезпечення позову;

процесуальні питання розгляду і вирішення господарських спорів порядок

перевірки рішень, арбітражних судів вищими судовими інстанціями.

Поняття та джерела кримінального права

Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні

інститути: злочин і покарання» Поняття "кримінальне право" прийнято

розглядати у двох його значеннях: по-перше, позитивне кримінальне право —

це самостійна галузь законодавства, репрезентована самодостатнім

законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право —

це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику

його застосування, про його історію й теорію, про кримінальні закони інших

держав. Позитивне кримінальне право України характеризується тим, що: його

норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади — Верховною

Радою України; воно проявляється у законах; метод реалізації кримінального

закону є специфічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи

за порушення нею кримінально-правової норми. Позитивне кримінальне право

України — сукупність юридичних норм, установлених вищим законодавчим

органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які

суспільне небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить

застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне право України поділяється на

дві частини — Загальну та Особливу. Загальна частина Кримінального кодексу

містить визначальні норми загального значення; їхня дія поширюється на всі

приписи Особливої частини Кодексу. Ці норми визначають: завдання

Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність

Кримінального кодексу щодо діянь, учинених на території України та за її

межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; форми вини;

обставини, що містять суспільну небезпечність або протиправність діяння;

стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, загальні

засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Сутність

і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній

єдності з положеннями його Особливої частини. Остання містить конкретні

норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони

тягне за собою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість

статей Особливої частини передбачають діяння одного виконавця злочину.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримінального закону, а й

застосування цих норм правоохоронними органами та судом. Унаслідок дії

кримінально-правової норми виникають відносини між державою та особою, яка

вчинила злочин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає

сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення

передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити

заходів державного впливу і вона має бути покараною, а з іншого — що

держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку,

доводити його вину у скоєнні злочину і застосовувати до нього кримінально-

правову санкцію. Предметом кримінального права є відносини, що виникають у

зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.

Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що

встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб,

які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого,

майнового чи організаційного характеру. Звідси, по-перше, кримінальна

відповідальність — це вид юридичної відповідальності, що встановлюється

державою в кримінальному законі. Отже, тільки Кримінальний кодекс

установлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарань,

передбачає підстави, порядок, межі їх призначення. По-друге, кримінальна

відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у

вчиненні злочину. По-третє, кримінальна відповідальність — це обов'язки

злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи

організаційного (позбавлення права мати певну посаду) характеру.

кримінальну відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у

вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що

передбачене кримінальним законом як суспільне небезпечне. Сукупність ознак,

що визначають діяння як злочин, має назву "склад злочину". Тому часто

стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність

складу злочину

Кримінальне покарання та його види

Кримінальне покарання — засіб державного примусу, що застосовується судом

із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Метою покарання є:

кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених;

запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання поділяються на три групи: основні, що призначаються тільки як

головні; додаткові, що не призначаються самостійно, а тільки як доповнення

до основних; змішані, що можуть бути як основними, так і додатковими.

Основні покарання: позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 років (в

окремих випадках до 15 років); виправні роботи без позбавлення волі на

строк від 2 місяців до 2 років; позбавлення права обіймати певні посади або

на якийсь вид діяльності на строк до 5 років; штраф; громадська догана. До

військовослужбовців строкової служби може застосовуватися покарання у

вигляді направлення в дисциплінарний батальйон на строк від 3 місяців до З

років. Додатковими покараннями визнаються: конфіскація майна; позбавлення

військового або спеціального звання; позбавлення батьківських прав. Як

виняткова міра покарання допускається застосування смертної кари -

розстрілу за особливо тяжкі злочини Не можуть бути засуджені до смертної

кари особи, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, жінки, що

були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення

вироку. Смертну кару не можна застосувати до жінки, яка перебуває в стані

вагітності на момент виконання вироку

Органи які розглядають індивідуальні трудові спори

Індивідуальні трудові спори — непорозуміння між працівником і власником

(уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідносинах. Чинне

трудове законодавство передбачає два органи, які мають право розглядати

трудові спори. Це — комісії з трудових спорів (КТС) і районні (міські)

суди. КТС обираються загальними зборами (конференцією) трудового колективу

підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менш як 15

осіб. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії

визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу

підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії

з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть

розглядатися в КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до

Кодексу законів про працю КТС є обов'язковим первинним органом із розгляду

трудових спорів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах

в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

працівника чи власника коли вони незгодні з рішенням КТС; прокурора,

якщо він уважає, що рішення КТС суперечить чинному законодавству;

працівника підприємства, установи, організації, де комісії з трудових

спорів не обираються; працівника про поновлення на роботі керівника,

головного бухгалтера підприємства, а також службових осіб митних органів і

державних податкових адміністрацій, яким присвоєно персональні звання,

службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного

контролю за цінами; власника про відшкодування працівниками матеріальної

шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; працівників у

питанні застосування законодавства про працю. працівників, запрошених на

роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад вагітних жінок,

жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких

матерів — за наявності дитини віком до 14 років; виборних працівників після

закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного

прийняття на роботу; інших осіб, з якими власник зобов'язаний укласти

трудовий договір. Працівник може звернутися з заявою про вирішення

трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний

строк од дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення

свого права, а в справах про звільнення — в місячний строк од дня вручення

копії наказу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Для

звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях

стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству,

установі, організації, встановлюється строк в один рік од дня виявлення

заподіяної працівником шкоди.

Злочини в сфері службової діяльності

Под должностными лицами понимаются лица, которые постоянно или временно

совершают функции представителей власти. Виды должностных преступлений:

существенный ущерб, если он лежит в совершении материальных убытков,

считается такой ущерб, который более раз превышает не обложенный налогом

минимум доходов граждан. Повторным в ст. 168-170 считается преступление,

совершенное лицом, которое ранее совершила какое-либо из преступлений,

вымогательство взятки определяется требованием должностного лица под

угрозой совершения или несовершения, использованием власти или должностного

положения, действий, которые могут причинить ущерб правам и законным

интересам, злоупотребление властью или должностным положением является

умышленное по корыстным мотивам, другой личной заинтересованности или в

интересах третьих лиц. испсользование должностным лицом спорных интересов

службы, превышение власти или властных полномочий. Превышение власти

является умышленным совершением должностным Лицом действий, которые выходят

за границы установленных законом прав и полномочий. халатность неисполнение

должностным лицом своих служебных обязанностей.,должностной подлог

является внесение должностным лицом к официальным документам

заблаговременно неправдивых ведомостей, другая подделка документов, а также

составление неправдивых документов.

Повноваження Верховного Суду України

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної

юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять Вищий

цивільний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, Вищий

кримінальний суд, Вищий військовий суд. Пленум Верховного Суду судових

справ не розглядає, а лише дає роз'яснення з питань застосування судами

чинного законодавства на основі узагальнення судової практики. Верховний

Суд України діє в складі Пленуму Верховного Суду, судової колегії в

цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах, військової

колегії; для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду

утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду діє в

складі Голови Верховного Суду, заступників Голови і членів Верховного Суду.

Склад судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних

справах і військової колегії затверджується Пленумом Верховного Суду

України з числа суддів Верховного Суду. Судові колегії Верховного Суду

України розглядають у межах своїх повноважень справи як суди першої

інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і зв'язку з

нововиявленими обставинами. Президія Верховного Суду розглядає питання

організації роботи судових колегій і апарату Верховного Суду, а також подає

допомогу судам нижчого рівня у правильному застосуванні законодавства.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд

першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з

нововиявленими обставинами; вивчає й узагальнює судову практику, аналізує

судову статистику і дає керівні роз'яснення судам у питаннях застосування

законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які є обов'язковими

для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, по якому

дано роз'яснення; здійснює контроль за виконанням судами керівних

роз'яснень Пленуму Верховного Суду України; вирішує в межах своїх

повноважень питання, що випливають з міжнародних договорів України;

здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11