Шпоры по Праву

Украины, в то же время являются хозяйственной организацией — юридическим

лицом. Между этими органами и юридическими или физическими лицами возникают

отношения на основании договоров. Например, на основании кредитного

соглашения, страхования. С трудовым и пенсионным финансовое право граничит

в той части, что касается регулирования отношений по поводу образования

Пенсионного фонда и Фонда государственного социального страхования, и за

нарушение финансового законодательства применяются санкции уголовно- и

административно-правовых норм.

Фінансово-правові норми

Финансово-правовая норма — это установленное государством общеобязательное

предписание (правило поведения) компетентных государственных органов по

поводу образования, распределения и использования средств централизованных

и децентрализованных фондов, выраженное в категорической форме и

обеспеченное принудительной силой государства. Финансово-правовая норма

регулирует только финансовые отношения, при которых они становятся

носителями прав и обязанностей, и предусматривает ответственность за

невыполнение предписаний государства. Как правило, финансово-правовая норма

имеет императивный характер, который проявляется в категорической форме и

не позволяет субъектам финансовых правоотношений менять ни сами

предписания, ни условия их применения. Финансовая правовая норма состоит из

гипотезы, диспозиции, санкции. Гипотеза — часть правовой нормы,

определяющая условия, при которых возникают права и обязанности. Диспозиция

— часть правовой нормы, содержит предписание, как именно должны действовать

участники финансовых отношений, т.е. определяет их права и обязанности,

возникающие только при определенных обстоятельствах, оговоренных в

гипотезе. Средством защиты предписаний, содержащихся в финансово-правовой

норме, являются санкции, т.е. указания на невыгодные последствия,

обязательно наступающие в случаях нарушения установленных государством

предписаний. В зависимости от того, как сформулирован вариант поведения в

диспозиции правовой нормы, финансово-правовые нормы разделяются на нормы,

которые: 1) обязывают; 2) запрещают; 3) уполномочивают.

Поняття та джерела цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України,

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується

предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання

цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-

правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: Майновими відносинами

є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням,

користуванням і розпорядженням майном. Особисті немайнові відносини

індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її

особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь,

гідність, ім'я та авторство) Цивільно-правовий метод характеризується

такими ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на

підставі чого сторонам надається право визначати їхні взаємовідносини на

власний розсуд вирішення майнових спорів через загальний суд, арбітражний

чи третейський суд" наявністю майнової відповідальності сторін. цивільне

право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті

немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і

юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної

рівності сторін. Система цивільного права України визначає розміщення його

складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів —

юридичних норм та інститутів. Нові ринкові відносини потребують

радикального оновлення правової бази, в тому числі й цивільного

законодавства. Нині систему цивільного законодавства складають законодавчі

та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми. Основні засади

цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються

Конституцією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави

закріплено право приватної власності: "Кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої,

інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть

користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно

до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним". Законодавчі акти України мають

деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й

розвиток цивільно-правових відносин спрямовані: Закон України "Про

власність" "Про підприємництво" "Про цінні папери і фондову біржу" Серед

інших нормативних актів, які містять цивільно-правові норми, є укази

Президента України постанови й розпорядження Уряду України а також

положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які

стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються

міністерствами й відомствами України. Центральне місце в системі цивільного

законодавства належить Цивільному кодексу України, Цивільний кодекс України

є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний

законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Він

складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина криє в собі

таке: основні положення; особи (громадяни та юридичні особи); угоди;

представництво й довіреність; позовна давність. Особлива частина охоплює

такі інститути: право власності зобов'язальне право авторське право; право

на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак

для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право;

правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також

застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільні правовідносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові

та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридична рівними

носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу

України зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших

громадських Організацій між собою громадян із громадськими організаціями:

громадян між собою. Для цивільно-правових відносин є характерними

специфічні ознаки цивільно-правові відносини — це майнові та особисті

немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються майновою

відокремленістю та юридичною рівністю; юридичні права та обов'язки

суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються

на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з

трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-

правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Правові відносини

між фізичними особами виникають здебільшого з приводу матеріальних,

духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-

правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності,

особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні

права та обов'язки суб'єктів таких відносин. Цивільно-правові відносини

поділяються на такі види: за змістом: майнові спрямовані на задоволення

майнових інтересів немайнові задоволення особистих інтересів за зв'язком

учасників відносин: абсолютні, суб'єктові протистоїть як зобов'язаний

суб'єкт невизначене коло осіб. відносні суб'єктові протистоїть конкретно

визначена особа залежно від об'єкта правових відносин: речові, об'єктом

яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном)

зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних

зобов'язань залежно від структури: прості за яких одній стороні належить

тільки право, а іншій — тільки обов'язок складні за яких дві сторони мають

як права, так і обов'язки за характером нормативного спрямування:

регулятивні в основу яких покладено дію " норм, спрямованих на регулювання

відносин між їх учасниками; охоронні ци, що виникають унаслідок порушення

цивільних прав одного з суб'єктів і спрямовані на їх відновлення. Цивільно-

правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі

юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують

певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що

цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних

актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення

творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди іншій особі;

придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав;

інших дій громадян та організацій.

Поняття та ознаки юридичних осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно,

можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки,

бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками

юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна;

можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність

самостійно нести майнову відповідальність. Юридична особа повинна мати:

свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали,

представництва). Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю,

тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають

водночас із моменту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність

юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної

особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність

здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як

єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою). Для

юридичної особи правосуб'єктність виникає: з моменту затвердження статуту

або положення; з моменту видання компетентним органом постанови про

утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає

реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних

осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю

закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. Крім того, за

характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що

виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи —

колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші

організації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.). Юридична особа

утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з

моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).

Реорганізація юридичних осіб

Юридическое лицо прекращает свою деятельность при реорганизации, когда его

дело и имущество переходят к другому юридическому лицу в порядке общей

правопреемственности. Сама реорганизация осуществляется в различных формах:

а) путем слияния; б) присоединения; в) деления; г) отделения; д)

преобразования лица в порядке общей правопреемственности. Слияние

происходит тогда, когда два или более юридических лица объединяются в одно

новое. Присоединение — одно юридическое лицо включается в состав другого

юридического лица, продолжающего существовать далее. Присоединенная

организация прекращает свое существование. Деление — одно юридическое лицо

разделяют на два или больше новых юридических лица, а первое прекращает

свое существование. Отделение — из состава одного юридического лица

отделяется какое-то подразделение, которому предоставляются права

юридического лица. Преобразование — на основе одного юридического лица

образовывается новая организация с другим профилем, целью деятельности,

структурой. Новая структура принимает на себя все права и обязанности

своего предшественника.

Обмеження цивільної дієздатності

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати

цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його

здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої

дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я

фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі

види: повна дієздатність; часткова дієздатність; мінімальна дієздатність;

обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним. Повна

дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з чинним

законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття повна

дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають

фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за

згодою їхніх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони

можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю

заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та

винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися

ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або

селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених

господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність

за заподіяну ними шкоду іншим особам. Мінімальна дієздатність характерна

для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні

побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.

Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то

розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи

інші його представники (всиновителі чи опікуни). Обмежена дієздатність може

бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або

наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження

майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та

розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних

побутових угод. Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не

здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний

судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до

втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад,

заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи

недієздатною, втрачають чинність, у разі одужання чи значного покращання

здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його в

дієздатності.

Визнання громадян недієздатними

Признание гражданина недееспособным может иметь место только по решению

суда, если гражданин вследствие душевной болезни или безумия не может

осознавать значения своих действий или руководить ими. Дела о признании

гражданина недееспособным могут быть возбуждены только по заявлению лиц,

предусмотренных в Гражданско-процессуальном кодексе Украины. При проведении

досудовой подготовки судья должен вытребовать данные о психической болезни,

слабоумии лица. Это могут быть: справка о состоянии здоровья, выписка из

истории болезни, выданная лечебно-профилактическим заведением. Судья при

наличии достаточных данных о психической болезни или слабоумии гражданина

назначает для определения его психологического состояния судебно-

психиатрическую экспертизу. В постановлении о назначении экспертизы на

разрешение экспертов должны быть поставлены такие вопросы: 1. Болеет ли

лицо психической болезнью? 2. Понимает ли оно значение своих действий и

может ли разумно руководить ими? В исключительных случаях, когда лицо явно

уклоняется от прохождения экспертизы, суд в судебном дознании при участии

прокурора и психиатра может вынести постановление о принудительном

направлении гражданина на судебно-психиатрическую экспертизу, согласно

Гражданско-процессуальному кодексу Украины. Постановление об исполнении

посылается органам внутренних дел по месту проживания. В резолютивной части

решения необходимо отметить вывод суда о признании лица недееспособным или

об отказе в удовлетворении этих требований. Гражданин считается

недееспособным со времени вступления решения суда о признании его

недееспособным в законную силу. Суд должен послать копию решения органу

опеки и попечительства для назначения опекуна над недееспособным.

Следовательно, признание гражданина недееспособным влечет за собой

определенные правовые последствия: над ним устанавливается опекунство, он

не может совершать правовые поступки. Их заключает его опекун. Заключенные

ранее односторонние правовые поступки (выдача поручения, завещание)

прекращают свое действие.

Поняття та зміст права власності

Власність — економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин

із приводу привласнення матеріальних благ. Право власності — сукупність

правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що

виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами

та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з

володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядають

як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті

право власності — сукупність правових норм, що регулюють суспільні

відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Правовою

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11