Шпоры по Праву

утворюють внутрішньо узгоджену цілісність; існують у суспільстві як одна

система норм; формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

правила поведінки формально визначені за змістом; мають певні форми

зовнішнього виразу; мають точно визначені межі дії; забезпечуються

державним примусом та іншими засобами. Інші соціальні норми, що утворюють

систему соціального регулювання: існують у будь-якому суспільстві;

встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами; виражають волю

різноманітних частин населення; можуть існувати й безсистемно, не будучи

внутрішньо узгодженими; існують у вигляді самостійних систем нормативного

регулювання; виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через

загальні принципи, цілі, гасла; зазвичай позбавлені формальної

визначеності; можуть виражатись у будь-яких, формах; не завжди мають точно

визначені межі дії; забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням,

моральним, громадським впливом. Право, як особливий вид соціальних норм,

відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою,

напрямками впливу на суспільні відносини.

Систематизація законодавства України

Систематизація законодавства - діяльність із впорядкування та вдосконалення

нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через

створення нових нормативних актів чи збірників. У систематизації

розрізняють кодифікацію та інкорпорацію. Інкорпорація — вид систематизації

нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку

без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний

порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового

дослідження тощо. Види інкорпорації — за юридичним значенням (офіційна,

неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за

критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна). Різновидом

інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні

акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної

обробки зміни не вносяться. Кодифікація — вид систематизації нормативних

актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній

переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і

створенні зведеного нормативного акта. Різновидами кодифікації є кодекс,

статут, положення. Кодекс — акт, який забезпечує правове регулювання певної

сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини що певною

мірою відображають зміст тієї чи тієї галузі законодавства. У

сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про

адміністративні правопорушення, Кодекс про шлюб та сім'ю, Земельний кодекс,

тощо. Статути, положення — кодифікаційні акти, в яких визначається статус

певного виду державних організацій і органів. До них не належать положення

про індивідуально визначені органи, що не мають загального характеру.

Система права

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну

систему. Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний

характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її

норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями,

інститутами й нормами права. Первинним ланцюжком системи права є норма

права. Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки

суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного

характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для

регулювання суспільних відносин можуть об'єднуватися в інститути і галузі

права. Інститут права можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних

правових норм що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і

утворюють самостійний елемент системи права. Найбільш розвиненою формою

об'єднання правових інститутів є підгалузь права — об'єднання інститутів

права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний

інститути чи їхні асоціації. Отже, інститут права, об'єднання інститутів

права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах

галузі права. Наступним структурним елементом системи права є галузь права

— це сукупність правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу

суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового

регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання. За

місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на

основні та комплексні. Основні галузі права — такі, що утворюють головний

масив права у правовій системі держави. Серед них розрізняють профілюючі

(традиційні), процесуальні, спеціальні та ін. Профілюючі галузі утворюють

юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне,

адміністративне, цивільне, кримінальне право). Процесуальні галузі — такі,

що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний,

кримінальний, адміністративний та інші процеси). До спеціальних галузей

відносять ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і

забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних

відносин (трудове, аграрне, екологічне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основними галузями, що

зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі страхове, банківське,

морське. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю

правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.

Джерела права

Джерела права це зовнішні форми прояву юридичних норм, способи юридичного

виразу права. До джерел права відносять: нормативний акт; правовий звичай;

судовий чи адміністративний прецедент; нормативний договір. Правовий звичай

— санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — рішення компетентного

органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час

розв'язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір — правила поведінки загального характеру, що

встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і

забезпечуються державою. Нормативно-правовий акт — рішення компетентних

суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний

характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі,

забезпечується державою. Нормативно-правові акти поділяють на закони й

підзаконні нормативно-правові акти. Закони — нормативно-правові акти, що

видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють

найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще

такі види законів: конституційні; органічні; звичайні. Підзаконні

нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності органів держави

(їх посадових уповноважених на те державою громадських об'єднань із

установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових

документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Розглядають такі види актів залежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні

акти Президента України; акти Верховного Суду України; акти Кабінету

Міністрів України, Верховної Ради України; акти міністерств, державних

комітетів, відомств; нормативні акти державних адміністрацій; нормативні

акти органів регіонального та місцевого самоврядування; нормативні акти

керівників державних підприєств; інші. Нормативні акти діють у часі,

просторі та щодо кола осіб.

Поняття та структура правовідносин

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини,

учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків,

що забезпечуються державою. Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають

на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають

суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин

фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення

суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах

контролюється і забезпечується державою. Правовідносини мають складну

будову і охоплюють: суб'єктів; об'єкти; зміст правовідносин. Суб'єктами

правовідносин уважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і

юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і

юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності,

громадянське суспільство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти

правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків,

здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої

дії. Правоздатність — здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і

юридичних обов'язків. Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями

набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні

обов'язки. Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами

України, іноземними громадянами, особами без громадянства, їх також можна

поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть

від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати

обов'язки та нести юридичну відповідальність за свої дії. Об'єкти

правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й

потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи

припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на

матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої

діяльності. Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і

юридичного. Юридичний зміст — суб'єктивні права та юридичні обов'язки

суб'єктів правовідносин. Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їхня

діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки

сторін.

Юридичні факти, як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою

правової норми, що викликають виникнення, зміну чи припинення

правовідносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів:

за юридичними наслідками — правотворчі, правозмінні, правоскасувальні;

залежно від форми їх прояву — позитивні й негативні; за характером дії —

одноразової чи неперервної дії (приміром, одноразової дії — договір

дарування; неперервної дії — перебування у шлюбі). За волевиявленням

виокремлюють юридичні дії, себто такі життєві обставини, що характеризують

вольову поведінку суб'єктів, зовнішнє вираження їхніх волі та свідомості.

Вирізняють також юридичні події, тобто життєві обставини, що виникають,

розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин.

Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на правомірні й неправомірні.

Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти — таку правомірну

поведінку, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (скажімо,

постанова слідчого про припинення кримінальної справи, визнання людини

безвісно відсутньою чи померлою та ін.). А ще виокремлюють правомірні

юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті викликати юридичні

наслідки. Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживання правом,

що не є правопорушенням, і правопорушення. До правопорушень відносять

злочини і різні проступки. До юридичних подій відносять народження чи

смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права

зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Отже, юридичні

факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами права, мають велике

теоретичне і практичне значення.

Законність та правопорядок

Законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма

суб'єктами права; режим, за якого забезпечуються права і виконуються

обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством. Основними

засадами законності вважають: зверхність закону в системі нормативних

актів; найвища юридична сила належить Конституції України. Єдина

законність означає, що на всій території України закон однаковою мірою

повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права. Незаперечність закону в

соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон,

окрім органу, який його прийняв. Реальний характер законності має місце

тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в

життя. Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є

ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння

правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи.

Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони повинні встановлювати все,

що доцільно, забороняти все, що недоцільно. Взаємозв'язок законності й

культурності. За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два

поняття обумовлюють одне одного. Взаємозв'язок законності й справедливості.

Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в

повсякденне життя мають спиратися на справедливість. Результатом законності

визнають правопорядок. Це — реалізовані правові норми в системі суспільних

відносин, у яких діяльність суб'єктів права є правомірною. Правопорядкові

притаманні такі вимоги: непорушення загальноправових заборон; безперешкодне

здійснення правового становища людини і громадянина, реалізація учасниками

правовідносин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків;

невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі

невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів. Із законністю

і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як суспільний

порядок, громадський порядок, дисципліна. Суспільний порядок — реальний

порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й

іншим соціальним нормам. Громадський порядок — порядок у громадських

місцях. Дисципліна — своєчасне і точне виконання вимог, що випливають із

нормативних та індивідуально-правових актів, норм. Отже, законність, як

режим відповідності суспільних відносин чинним законам що утворюється

завдяки їх здійсненню суб'єктами права, характеризується правопорядком.

Юридична відповідальність та її види

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і

ретроспективну (негативну). Позитивна юридична відповідальність — сумлінне

виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою

державою, колективом людей та окремою особою. Ретроспективна юридична

відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником

внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням

суб'єкта правопорушення, покладанням на обов'язку витерпіти несприятливі

наслідки за скоєне правопорушення. Принципи юридичної відповідальності:

відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру;

законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення

юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної

відповідальності та ін. Мета юридичної відповідальності — вияв її

соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети

юридичної відповідальності: покарання правопорушника; вплив на свідомість

правопорушника; моральну перебудову особи; формування у людини, яка

порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний

вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.

Функції юридичної відповідальності — головні напрямки юридичного впливу як

на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і

виховання суб'єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення,

Розрізняють такі види функцій попереджувальну; виховну; каральну;

компенсаційну; інформаційну та ін. Поширеною є класифікація ретроспективної

юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової,

норми, що порушена. На цій підставі розрізняють: Кримінальна

відповідальність — що полягає в застосуванні заходів кримінального

покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Адміністративна

відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників

загальнообов'язкових правил адміністративних стягнень, цивільно-правова

відповідальність — відповідальність фізичної чи юридичної особи за

порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди;

Дисциплінарна відповідальність — різновидність відповідальності працівника

за порушення трудової дисципліни з застосуванням до нього догани та

звільнення; Матеріальна відповідальність розглядається за матеріальну

шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення

покладених на нього трудових обов'язків. Як самостійний вид ретроспективної

юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, які

суперечать чинному законодавству полягає в тому, що компетентний орган чи

службова особа застосовує правовідновлювальну санкцію, скасовуючи незаконно

прийнятий акт.

Апарат держави

Апарат держави — система всіх державних органів, які здійснюють завдання та

виконують певні функції держави. Основними принципами державного апарату

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11